В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

В последнее время часто приходится слышать, что перевыборы 2007 года спровоцируют новую череду политической нестабильности. В то же время понятно, что досрочные выборы (а точнее, их результаты) должны ответить на вопрос, сможет ли нынешняя политическая элита, в конце-концов, достичь согласия и строить украинское независимое демократическое государство, либо же согласна уйти в небытие, так и не выполнив возложенную на нее историческую миссию.

О том, что политические игры в скором времени должны завершиться, свидетельствуют первые шаги избирательной кампании 2007 года.

30 сентября украинский избиратель получит невиданно короткий бюллетень. В нем будет практически вдвое меньше партий и блоков, чем на прошедших выборах. ЦИК зарегистрировала только 21 партию(блок)-претендентку(-та) на выборы. В то же время политическая структуризация общества не только не завершена, а еще даже не началась, если говорить о ее идеологической, а не об экономической – «капитальной» составляющей.

В обществе стремительно вызревает понимание необходимости выхода на сцену политической элиты нового сорта. Справедливо, по этому поводу, высказался политолог В.Малинкович: «На самом деле, нет серьезных партий, которые могли бы представлять интересы общества. Сегодня мы видим, что вся «война» ведется по вопросам, не имеющим к общественным проблемам никакого отношения. Я имею в виду такие вещи как неприкосновенность, референдумы, кто-где живет… Это не социальные интересы. Это спекуляция на общественном интересе».

Общество ожидает в первую очередь изменений. Однако ни одна из политических сил их не предложила. Ожидаемые реформы требуют не только смены исполнителей воли народа, но и смены в подходах к решению, в первую очередь, социальных вопросов, появления новых идей, готовности партий жертвовать своими меркантильными интересами ради общества, которое они «как бы» представляют.

Как никогда остро стоит вопрос о непропорциональном представительстве интересов страны пропорциональной избирательной системой. И громче всех об этом говорят именно на Востоке страны – Харьков, Николаев, Полтава, Сумы и другие большие и маленькие города и села остались вне политических проектов, лидеры которых конкурируют за власть.

Собственно, и новых проектов на украинских политических горизонтах не видно. «Быстрые» выборы – одно из объяснений того, что за обещаниями прошлых избирательных гонок никто не побеспокоился о появлении новых содержательных, а не «парных» партийных проектов. Однако, интересно было бы обсудить, в чем же тут проблема – в отсутствии адекватного предложения или общественного запроса на новые политические проекты вообще?

Что несут обществу новые выборы? Объективные предпосылки обновления парламента не дают, к сожалению, Больших оснований для оптимизма. В новую Верховную Раду придут в основном все те же игроки, сформирована она будет практически с теми же проблемами, с которыми формировался предыдущий парламент, то есть снова будем иметь закрытые списки, где будут и «спонсоры», и лица, безгранично преданные партийным лидерам. Вот только дозреет ли молодое вино, в старых, заплесневелых бочках?

Не решен в ходе этой кампании и вопрос об открытой электоральной конкуренции, который является центральной идеей в представлениях о демократичности выборов вообще. К тому же, речь идет не только о межпартийной конкуренции, а и о политическом соревновании в середине самих партий. Везде мы видим жесткую субординацию, когда место в партийном списке определяется не идеями и способностью служить обществу, а деньгами и снова деньгами. Не отсюда ли появляется «зацикленность» на первой пятерке списка и массовке, которая ничего не решает и ни за что не отвечает, попав в сессионный зал Верховной Рады. Таким ли видит избиратель будущее свого общества? Ведь преимущественное большинство избирателей хорошо помнит, куда ведет единогласный партийный «одобрямс» нашего недалекого пришлого.

Однако, нельзя говорить и о том, что ничего не изменилось. Исчезли из предвыборной риторики элементы сепаратизма и «языковые» вопросы. Тихо угасли надежды на силовой вариант решения политических проблем – попытки помахать дубинками на стадионах и выламывания дверей в прокуратурах не добавили славы их инициаторам. Властная элита понимает, что ей нужно действовать единой командой, хотя до реального объединения еще далеко.

16-летний политический сезон в кулисах независимости завершается. Актеры устали, публика тоже. Ситуация все еще контролируется, но все понимают, что сколько бы не тянулось это представление, завтра надо разбирать декорации, приступать к обыденной работе и жить реальной жизнью, по реальным понятным правилам и законам, а не по сценариям талантливых и не очень драматургов. Никто не хочет «deja vu» 90-летей давности, с его историческим: «Караул устал», горящими дворцами и голодными хижинами. Политическим драматургам и актерам, которые уже не рассчитывают на аплодисменты, нужно пройти через унизительный свист и улюлюканье толпы, оглянуться вокруг, найти время и вдохновение для новых концепций и сценариев, или же навсегда покинуть политическую сцену. Зрителям – время пробудиться от тихой дремоты и вернуться в реальность: кого-то забросать яйцами, у кого-то потребовать объяснений за лишний билетик, проданный на одно и то же место. И разойтись, оставив политической элите, последний шанс на подготовку главного и единственного действа, которого от нее ждут: строительства Демократической Украины.

Что мы ждем от будущих выборов, и что, на самом деле, следует ожидать после оглашения их результатов? «Діалог.UA» после летнего перерыва снова приглашает всех своих авторов и читателей к новому разговору. С новым политическим годом, господа!

 

Свернуть

В последнее время часто приходится слышать, что перевыборы 2007 года спровоцируют новую череду политической нестабильности. В то же время понятно, что досрочные выборы (а точнее, их результаты) должны ответить на вопрос, сможет ли нынешняя политическая элита, в конце-концов, достичь согласия и строить украинское независимое демократическое государство, либо же согласна уйти в небытие, так и не выполнив возложенную на нее историческую миссию.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Якщо раніше партії крали одна у одної голоси, то зараз вони радше крадуть ідеї та гасла»

24 сен 2007 года

Існує думка, що найближчі парламентські вибори спровокують політичну нестабільність. Як Ви гадаєте: вибори – це консервація, чи ж реформування українського політичного простору?

Не варто очікувати від виборів того, чого вони не можуть дати. Парламентські вибори фіксують зміни у політиці, що відбуваються за певний час. Від попередніх виборів до Верховної Ради пройшло півтора року, і ці вибори показали еволюцію, що сталася у нашому політичному просторі. Зокрема, зменшується кількість парламентських партій, і ймовірно їх тепер буде не шість (як раніше), а чотири-п`ять. Окрім того, збільшується політична відповідальність партій: за перехід у антикризову коаліцію соціалісти можуть поплатитися місцем у парламенті. Це стане уроком для усіх політичних партій.

Однак, інституційні проблеми, які ми маємо, ці вибори будуть нездатні вирішити. Політична нестабільність зберігатиметься й надалі, оскільки проблеми, які зумовлюють її (відсутність сильних політичних інститутів, перш за все судової гілки влади, відсутність консенсусу між гілками влади щодо розподілу владних повноважень), дещо глибші. Було би наївно сподіватися, що вибори вирішать ці проблеми. Хіба що могла би розпочатися дискусія з цього приводу, проте позиції сторін занадто полярні для того, аби віднайти якийсь консенсус під час цієї кампанії.

Якщо порівнювати цю виборчу кампанію із попередньою (2006 року), то, на Ваш погляд, вона більш жорстка, брудна, чи навпаки?

Як на мене, то в цій кампанії можна побачити багато позитивів. По-перше, вона відбувається вільно, і всі більш-менш серйозні сили можуть говорити все, що вважають за потрібне. Водночас, на відміну від 2006 року постреволюційна ситуація вже відсутня, і мобілізувати виборця за допомогою революційних гасел (протиставлення помаранчевих і біло-синіх) вже неможливо. Хоча колишній поділ і зберігся, його вже недостатньо. Нинішня кампанія свідчить, що зараз політичні сили змушені конкурувати, вдаючись вже до більш раціональних гасел та ідей.

В той же час помітно, що політичні партії до цього ще не дуже готові, політичні програми у них не дуже якісні, і не мають особливої різниці у підходах та ідеології. Шукаючи нових ідей, партії копіюють одна одну, в результаті кампанія кожної з них нагадує вінегрет, в якому змішується усе до купи. Наприклад, одна партія виступила із антикорупційними ініціативами, і одразу ж їх підхопили інші, заговорила «Наша Україна» про скасування депутатської недоторканості, і одразу ж це гасло у неї перехопила Партія регіонів. Отже, якщо раніше партії крали одна у одної голоси, то зараз вони радше крадуть ідеї та гасла. Водночас, у цьому є й позитив, оскільки партії зрозуміли, що такі раціональні заклики є важливими для виборців.

Окрім того, і негативна реклама теж стає більш раціональною. Якщо раніше політики звинувачували один одного у тому, що хтось «сидів», чи «крав», то зараз вже вони розповідають про те, що конкурети не виконали своїх попередніх обіцянок. Це вже не «чорний піар», а просто негативна реклама. Думаю, що кількість такої жорсткої негативної реклами надалі буде лише збільшуватись. Якщо зараз політичні сили дають купу нереалістичних обіцянок, то в майбутньому їхні конкуренти зможуть ними скористатися і повідомити виборців про те, що ці обіцянки не було виконано. Для виборців, у свою чергу, це теж позитив, адже таким чином вони отримують раціональну інформацію про те, що відбувається і відбувалося у політичному житті країни.

Отже, така критика змушуватиме партії більш уважно ставитися до того, що вони обіцяють, адже конкуренти нагадають виборцям, про те, що не виконано?

Так, але політики іще не звикли до того, що нині вони стають більш залежними від своїх обіцянок, даних раніше.

Чи існують певні важливі суспільно-політичні теми, піднімати які нинішні партії з тих, чи інших причин не бажають?

Так, зокрема тему європейського вибору зараз політики не піднімають, однак це є об`єктивною реакцією на ту ситуацію, яка склалася у сфері зовнішньої політики. Ті політичні сили, що проголошували інтеграцію в Європу одним із основних гасел, просто не бачать сенсу знову про це говорити, оскільки ми поки не маємо перспектив європейського членства.

Партії, на жаль, не схильні виступати у якості інтелектуального авангарду та говорити про актуальні проблеми, яким виборці на даний момент не надають ваги. Мені здається, що наші політичні сили просто використовують дані соціологічних досліджень, віднаходять там те, що турбує виборців, і вже будують свою кампанії виключно апелюючи до цих проблем.

В той же час, за минулі 10-15 років партії вже знівелювали значення багатьох слів та концепцій, зокрема значення реформ, а нині вони вже не мають сміливості піднімати цю тему, хоча вона і є надзвичайно важливою для життя країни. Таким чином, окрім судової та політичної реформи, ні про які інші реформи під час цієї виборчої кампанії партії та політики мови не ведуть.

Окрім того, у цієї виборчої кампанії є значний перекіс вліво, оскільки політики чомусь вважають, що український виборець покладає великі надії на державу і не здатен скористатися пропозиціями, які може держава запропонувати йому, аби він самостійно заробляв гроші. Тому, тема структурних змін в економіці, освіті чи медицині не є наразі популярною, натомість популярно обіцяти збільшення фінансування цих галузей.

Отже, нашому виборцю й далі пропонують рибку, а не вудочку, аби її впіймати…

Саме так. Партії обирають більш безпечний для себе варіант ведення кампанії. Понад усе вони стараються відповідати на прямі запити виборця, але про стратегічні зміни та необхідні, але непопулярні рішення вони не говорять.

Ви вже говорили про те, що не варто забагато очікувати від цих виборів. І все ж, чи буде наступний парламент конструктивнішим та стабільнішим від попереднього?

Від чого це залежатиме?

Щодо стабільності, то на щастя матимемо один гарантований Конституцією рік, коли Раду не можна буде розпускати. Надалі ж, багато що визначатимуть президентські вибори, тобто початок президентської кампанії. У попереднього парламенту теоретично був шанс бути конструктивним, оскільки коаліція мала час для проведення якоїсь політики, не пов`язаної із наступними виборами. Тобто вона мала змогу, не думаючи про наступні вибори, просто займатися своїми справами. У нового ж парламенту практично не буде часу працювати над реформами, оскільки зовсім скоро розпочнуться вибори Президента.

Коаліція має шанс бути стабільною, якщо буде відтворено коаліцію „Регіонів” з комуністами. Однак, для більш довгострокової політики слід спершу дочекатися 2009 року, коли буде обрано Президента.

Отже, парламентські вибори є лише підготовчим етапом до виборів президентських? Тобто від їх результату значною мірою залежатиме, хто буде наступним президентом України?

Обидві виборчі кампанії, безумовно, взаємопов`язані, і ті три сили, які є лідерами на цих виборах, напевно висуватимуть своїх кандидатів і на виборах 2009 року. Водночас, існує і зворотній вплив, адже перспектива президентської кампанії дуже сильно визначатиме поведінку партій та політиків при формуванні парламентської коаліції. Наприклад, президентські вибори змусять «Нашу Україну» дуже обережно ставитися до ідеї створення широкої коаліції із Партією регіонів, оскільки вони це оцінюватимуть не тільки із позицій схожості економічних програм, а радше крізь призму того, як до такої коаліції поставляться виборці. Так само, думаю, Партія регіонів всю свою політику будуватиме з огляду на президентські вибори і популярність тих чи інших кроків серед її електорату.

Отже, не так перемога на парламентських виборах визначатиме перемогу на президентських, як навпаки – факт близькості виборів президента значно впливатиме на поведінку політичних сил зараз.

Бесіду вела Оксана Гриценко  

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

«Харизматические движения в Украине подменяют собой политические проекты»

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Интрига выборов в том, что нет никакой интриги

Тарас Березовець, політтехнолог

Говорить об обновлении политической элиты сегодня нельзя

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Нынешние перевыборы свидетельствуют о кризисе элитистских партий»

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

«Примирення між антагоністами неможливе. Котрийсь із таборів має взяти верх над іншими»

Лесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей

Український політикум не відповідає викликам часу

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

«Ведеться змагання з гламурності наших політичних партій»

Ігор Попов, голова Комітету виборців України

«Все залежатиме від того, чи буде створено широку коаліцію»

Андрей Федоров, директор Европейского института интеграции и развития

Игра в предвыборные обещания уже потеряла свою остроту

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Вибори можуть слугувати фундаментом для нового етапу розвитку

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Новые выборы не принесут стабильности

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

Выборы ведут нас к режиму олигополии

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Незалежно від результатів майбутніх виборів, більшість проблем не зникає

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

«Скоріш за все, це буде проміжний парламент»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,221