В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

На семнадцатом году независимости можно констатировать, что наше общество остается разобщенным культурно и политически - Галичина и Донбасс, Крым и Волынь, десятки культур и традиций – все они по праву должны участвовать в совместном учреждении Украины как нового национального проекта. Однако, единства во взглядах на действенные инструменты и базисные идеологии для формирования общенациональной идеи пока нет. Все это время мы занимались и продолжаем заниматься демонтажем институциональной инфраструктуры советского государства, причем медленно и с малой долей успешности. Ситуация осложняется еще и одновременным осуществлением множества других переходов – от государственного социализма к рыночной экономике, от авторитаризма к демократии. Это вызывает большие трудности и в теоретическом, и в практическом аспектах реализации стоящих перед страной задач. В обществе существует очевидный вакуум понимания общей цели и общего видения будущего, т.е. национальной идеи.

Национальные идеи есть у каждой страны и везде они встречают сопротивление различных либеральных, социал-демократических или универсалистских идей. Столкновение этих идей является одним из наиболее важных политических разломов в Центральной и Восточной Европе за последние 16 лет.

Рассуждая о национальной идее, очень важно не запутаться в «приоритетах», в дискуссиях о том, что важнее: гражданство или титульный этнос, территория или язык, экономика или этнография. Очень важно соединить и учесть различные элементы, диалектику и взаимосвязь национального и социального, культурного и религиозного. Ответить, наконец, на вопрос, может ли вообще иметь место в демократическом и плюралистическом обществе какая-то общенациональная идея?

Перед Украиной стоит весьма непростая задача – консолидаци я нации. Ситуация осложняется вовлеченностью сообществ и отдельных индивидов в глобальные процессы информационного обмена, круговорота рабочей силы. Механизмы правовой защиты объективно требуют переосмысления задач, которые сегодня стоят перед национальными государствами. Нельзя также и исключать, что мы станем свидетелями реализации новой, виртуальной, формы социальной организации и инфраструктуры.

Что же должно делать украинское сообщество, чтобы состояться как нация в условиях постнационального развития и сохраниться ли приоритетом государственность как таковая?

Идеал полного соответствия национальных и политических границ утратил свой блеск вместе с утратой надежды на полную ассимиляцию иммигрантов. Сегодняшний национализм куда более прагматичен. Свобода, равенство и суверенность на практике получали очень разные толкования и разное значение, по мере того как идея нации распространялась от страны к стране. Идею нации использовали как для установления диктатур, так и для борьбы с ними, как для поддержки демократии, так и для ограничения ее. Хотелось бы особо подчеркнуть хорошо известное различие между политической и этнической формами нации – различие, которое очерчивает явный контраст между Западной и Восточной Европой, стабильными и нестабильными режимами, продуктивными и непродуктивными экономиками, диктатурами и демократиями.

И все же можно говорить о каких-то этапах вызревания национальной идеи в Украине. Вместо одной «господствующей привычки самосознания» возникло множество соперничающих «образов» нации и мифов о национальном происхождении и цивилизации, пропагандируемых разными политическими силами, на которые отзываются разные сегменты общества.

В тоже время, ни одна украинская политическая партия или политическая сила на сегодня не поставила открыто вопрос о формировании украинской национальной идеи не столько исходя из прошлого, и даже не из настоящего, сколько из будущего нашей много о бразной страны. Отсутствие предложений, развернутых формул национальной идеи можно отнести к угрозе национальной безопасности – т.к. когда государство не имеет мобилизующей национальной идеи и, как следствие, не обладает консолидированной нацией – оно нуждается во внешних «донорах» суверенитета.

Какой путь должна пройти национальная идея, чтобы из украинской мечты превратиться в новую парадигму становления и развития целостного, процветающего общества? Что ожидает Украину на пути от независимости государства к независимости гражданина?

К этим вопросам вновь и вновь обращаются историки, социологи, политики. Этой не простой, но очень актуальной теме мы и посвящаем наш новый диалог.

Свернуть

На семнадцатом году независимости можно констатировать, что наше общество остается разобщенным культурно и политически - Галичина и Донбасс, Крым и Волынь, десятки культур и традиций – все они по праву должны участвовать в совместном учреждении Украины как нового национального проекта. Однако, единства во взглядах на действенные инструменты и базисные идеологии для формирования общенациональной идеи пока нет. Все это время мы занимались и продолжаем заниматься демонтажем институциональной инфраструктуры советского государства, причем медленно и с малой долей успешности. Ситуация осложняется еще и одновременным осуществлением множества других переходов – от государственного социализма к рыночной экономике, от авторитаризма к демократии. Это вызывает большие трудности и в теоретическом, и в практическом аспектах реализации стоящих перед страной задач. В обществе существует очевидный вакуум понимания общей цели и общего видения будущего, т.е. национальной идеи.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Суспільство має скепсис не щодо національної ідеї, а щодо слів, заяложених язиками політиків»

19 окт 2007 года
«Суспільство має скепсис не щодо національної ідеї, а щодо слів, заяложених язиками політиків»: «Суспільство має скепсис не щодо національної ідеї, а щодо слів, заяложених язиками політиків»

Олександр Палій, історик, політолог, кандидат політичних наук

Про потребу формування національної ідеї говорили від самого здобуття Україною незалежності. Пройшло вже 16 років, і нині про національну ідею згадують хіба політики перед виборами, а у суспільстві зростає скепсис відносно цієї теми. Чому так склалося?

На мій погляд, суспільство має скепсис не щодо національної ідеї, а щодо слів, заяложених язиками політиків. Що стосується власне національної ідеї, то навпаки, в суспільстві існує очевидний вакуум розуміння спільної мети і спільного бачення майбутнього, тобто національної ідеї. Саме цей вакуум такого розуміння і відповідальний частково за те розчарування і фрустрацію, про які ви говорите.

Чи є національна ідея необхідною умовою для розвитку країни? Чи її наявність дає якісь переваги для існування нації у сучасному глобалізованому світі?

Як свідчить історія, кожна держава, яка прагне залишити свій слід, легітимізувати свої претензії на особливу роль у світі, мала універсальну місію, актуальну для всіх. Така місія спресована навіть не стільки у фрази, скільки в образи, доступні для інтуїтивного розуміння. Для когось такою місією була демократія, для когось рівність, для когось порядок.

Народ і країна повинні мати таку універсальну мету. Треба щоб її поділяла критична маса населення, а також щоби її наявність розумів і світ. А інакше – звідки братися легітимації ролі країни у світі? Якщо країна не має своєї місії, вона плететься у фарватері інших, втрачаючи значну частину своєї ідентичності, з перспективою, якщо не одумається, втратити й себе саму.

У своїй статті в "Українській правді" Ви висловлюєте дуже цікаву думку про те, що українська місія у світі полягає і відданості ідеалам свободи, проте говорите, що вона "практично не усвідомлюється політичною елітою". А ким усвідомлюється ця місія? Народом?

Історія насправді - це жива річ. Це не мертві глиняні черепки. Так само, як сьогоднішні події формують нас сьогоднішніх і завтрашніх, так само давноминулі події, колективний досвід народу і сформовані в результаті цього досвіду психологічні особливості впливають на те, що відбувається з нашим народом сьогодні, і впливатимуть на його долю через століття. Історична місія, про яку ви сказали, органічно виростає з української історії. Якщо будь-хто прочитає і зрозуміє українську історію, він переконається, що наша історія в цьому дає нам дуже обмежений вибір.

Національну ідею часто називають "об'єднавчим чинником нації". Чи здатна воля до свободи об'єднати українське суспільство? Чи всі українці вважають свободу незаперечною цінністю?

Сьогодні етнопсихологи вирізняють тяжіння до особистої свободи як характерну, "маркерну" ознаку психології українців. Аналогічні повідомлення іноземців ми можемо прочитати про мешканців України і триста, і тисячу, і півтори тисячі років тому. Це зовсім не перебільшення. Наприклад, така фраза: "Серед них немає одностайності, вони або зовсім не йдуть на угоди, або одні йдуть, а другі одразу їх порушують, оскільки всі тримаються різних думок і жоден не бажає поступатися іншому". Це не з сьогоднішньої іноземної преси, а з повідомлення про мешканців України візантійського імператора Маврикія (582-602 рр.) Така воля до свободи - і наша перевага, предмет національної гордості, і, в деяких випадках, у разі невміння її раціонально спрямувати - ще й національна проблема.

Виразну національну рису – волю до свободи, яка в екстремальних випадках навіть має тенденцію до переростання в анархію – століттями відзначали в українцях й іноземці. Зрештою, саме українці поклали найбільше жертв у боротьбі з тоталітаризмом – починаючи з півторамільйонних жертв антибільшовицької боротьби 1917-1923 рр., і закінчуючи "запакованими" наполовину українцями таборів "ГУЛАГу".

Чи існує якась специфіка, унікальність української ситуації із формуванням національної ідеї? Якщо так, то в чому вона полягає?

Українська специфіка полягає в тому, що останні 300 років у нас систематично вбивалося все інтелектуальне життя, присвячене даній темі. А наша історія, насамперед, історія ключового і найбільш яскравого, навіть великодержавного періоду формування України як народу і країни, - Київської Русі – цілковито безпідставно присвоювалася іноземцями. Попри те, що Руссю за часів Київської Русі до кінця 12 століття звалася лише Центральна Україна, а з того часу - ще й Західна. Попри те, що всі основні міста Русі - Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир, Новгород-Сіверський тощо - сконцентровані в Україні. Попри те, що слово русин уживалося аж до пізнього середньовіччя (18 століття) саме до населення України, а в окремих селах на Заході України вживається й нині. Попри те, що літературні пам'ятки Русі, писані староболгарською мовою, мають виразний український слід, а княжі грамоти й побутові написи часів Київської Русі писані практично архаїчною українською...

Тому ще раз підкреслю: історія - вона жива. Неможливо зрозуміти себе до кінця, не розуміючи історію свого народу. Проблеми з національною ідеєю існують, головним чином, від не розуміння і не знання власної історії.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

„Україні потрібна національна ідея, яка буде конкурентноздатною в світі де правлять глобальні корпорації”

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Будувати спільну ідею варто навколо зовнішньополітичної суб’єктності України

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Національна ідея повинна природно визріти в самому соціумі

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Не имея своих идей, мы обречены жить в плену чужих

Андрей Ротовский, президент «Украинской лиги по связям с общественностью», директор центра общественных связей «Рапид», к.ф.н.

Национальная идея должна объединять восток и запад страны

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

«Наша місія лежить у духовній площині»

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

По миру бродит призрак – глобальной идеи

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Пришло время повернуться лицом к национальной идее

Татьяна Хорунжая, пресс-секретарь Конгресса национальных общин Украины, историк.

«Воспитание общей национальной памяти — ценность, которая должна стать основой новой идеи национальной общности украинского народа»

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Тисячолітня історія українців свідчить, що український народ не розчиниться у нинішній полікультурній Європі

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

«До формування національної ідеї нам ще далеко»

Елена Стяжкина, доктор исторических наук, профессор кафедры истории славян Донецкого национального университета

«Люди – всегда больше идей, в которые они верят»

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Без моральных лидеров нет и национальной идеи

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,040