В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Среди таких проблем – углубление кризиса регионального управления из центра. На сегодня различными политическими силами выдвигаются всевозможные инициативы – пересмотр процедуры назначения губернаторов, создание 2-й палаты парламента, где будут представлены интересы региональных элит, изменение принципов выборов в местные советы (то ли на смешанную форму, то ли возврат к «мажоритарке»).

Кризис проявляется везде и во всем: ослабляются органы местного самоуправления; усиливается политизация их как результат новой формы проведения выборов в местные органы власти. Не прописаны, а иногда неадекватны и противоречивы полномочия органов государственной исполнительной и местной власти, часты конфликты между мэрами и госадминистрациями на местах, между мэрами и местными советами и т.д. и т.п. Все это ведет к нарастанию проблем, к разбалансированию регионального развития, углублению региональных диспропорций.

Политический процесс, который мы наблюдаем по всей стране в целом и в стенах ВР в частности, еще больше усугубляет ситуацию. Ведь общенациональные партии далеки не только от отстаивания, но даже и от рассмотрения реальных проблем регионов, от устранения дифференциации уровня жизни людей в зависимости от региона проживания. По сути – регионы брошены на произвол судьбы, оставлены один на один со своими проблемами, растущими как снежный ком. Все это происходит на фоне их недофинансирования, в том числе и запланированными из бюджета средствами.

Сегодня реальными представляются три стратегии развития регионов. Первая из них – закрепление советского отраслевого принципа организации, только теперь вместо ведомств руководить процессом будут бизнес-структры, укрепляя и без того сильный патернализм. Вторая – рост самоорганизации местных общин, что позволяет развивать мелкий и средний бизнес, ориентированный на местный же уровень. И, наконец, третья – тихое физическое и политическое умирание, появление социальных пустынь в центре Европы. К сожалению, ни один из перечисленных вариантов не имеет перспектив быстрого решения региональных проблем. Более того, дальнейшее воспроизведение этих укладов ведет к катастрофе, не предполагающей повышения качества жизни населения в целом. Пусть это для Украины звучит банально, но дальше так жить нельзя.

Назрела и перезрела необходимость возврата к проблемам региональной политики, причем политики эффективной, ориентированной на будущее. В противном случае, кризис регионального управления из центра перейдет в неуправляемую фазу, что чревато весьма непредсказуемыми последствиями для страны в целом.

Пора, если и не остановить, то затормозить ухудшение положения в регионах, особенно на фоне расцвета столицы. Безработица, низкие зарплаты, не покрывающие прожиточный минимум, кризис жизненной инфраструктуры – вспомним Алчевск, Днепропетровск, Львов… – вот лишь некоторые черты углубляющегося кризиса малых населенных пунктов Украины.

Качество власти как в центре, так и на местах оставляет желать лучшего. Ее адекватность тем проблемам, которые стоят перед регионами и страной в целом, слишком низка, чтобы ожидать от местной власти (впрочем, как и от центральной) роста эффективности управленческих решений, способности прогнозировать и минимизировать возможные риски, наращивать прозрачность принятия решений и открывать контроль для структур гражданского общества.

В современном мире, в экономически успешных странах, регионализм реализуется, как правило, снизу, а не сверху, и суть его заключается в поиске оптимальных механизмов участия регионов в общегосударственных процессах. Украине же еще только предстоит преодолеть сверхвысокую централизацию и концентрацию власти, доставшиеся нашей стране в наследство от советского прошлого, и закрепляемые нынешней политической элитой. И, чтобы облегчить этот процесс, должны появиться заинтересованные в этом субъекты в лице регионов, необходим целенаправленный и неформальный подход, который смог бы последовательно модернизировать не только распределение, но и ответственность за положение дел на местах.

Все это так или иначе потребует внесения изменений в ныне действующую Конституцию. Появится ли у регионов Украины «заказ» на эти изменения или мы и дальше будем наблюдать дестабилизацию и закрепление безответственности бюрократической иерархии – вопрос остается открытым.

ДИАЛОГ. UA приглашает наших постоянных авторов, экспертов и читателей обсудить на страницах нашего интеренет-издания проблемы регионального контекста и попытаться очертить пути выхода из них.

Свернуть

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«У нас так і не було створено системи управління регіонами»

3 дек 2007 года
«У нас так і не було створено системи управління регіонами»: «У нас так і не було створено системи управління регіонами»

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

Чи згодні Ви з тим, що Україна зараз переживає кризу управління регіонами з центру?

На це запитання важко дати однозначну відповідь. Якщо вважати, що криза управління передбачає некерованість регіонів, то такої проблеми у нас немає. Інша справа, якщо ми поглянемо, яким чином формуються стосунки між центром та регіонами, наскільки вони відповідають сучасним передовим практикам з регіонального управління, то побачимо, що тут існують неабиякі проблеми.

На жаль, від часів незалежності України у нас так і не було створено системи управління регіонами. Будь-яка система повинна базуватися на концепції, окрім того, необхідне відповідне законодавство, адекватні інституту та механізми реалізації прийнятих законів, потрібні також конкретні проекти, які би змістовно наповнювали цю систему.

Проте, слід зауважити, що після того, як у 2001 році в нашій країні було затверджено нову концепцію державної регіональної політики, і у 2005 було прийнято закон щодо стимулювання розвитку регіонів, то у нас з'явилися ознаки сучасного підходу до вироблення регіональної політики.

Світова практика доводить, що надмірна централізація не сприяє розвиткові країни, тому взаємини між центральним урядом та регіонами мають будуватися скоріше на засадах партнерства та паритетності, а не суворого підпорядкування.

Отже, Україна потребує подальшої децентралізації?

Децентралізація не може бути панацеєю від усіх хвороб, і віддавати більшу владу на місця треба в комплексі із проведенням певних реформ.

Про які саме реформи йдеться?

На сьогодні Україна не має суттєвих зрушень у просуванні адміністративної, адміністративно-територіальної реформ, а також реформи місцевого самоврядування. Ті кроки, що їх було зроблено у цій сфері, були правильними, проте недостатніми. Процес реформування слід продовжувати.

Таким чином, ми потребуємо не лише децентралізації, а впровадження комплексних реформаторських заходів, яким мусять передувати фахові експертні обговорення, а вже потім політичні рішення.

Зараз вибори до рад всіх рівнів відбуваються на пропорційній основі. Може, доцільно було би перевести місцеві вибори на мажоритарну систему, як нещодавно запропонував Президент Ющенко?

Думаю, що ініціативу Президента треба однозначно підтримати і розробити конкретні кроки для того, аби втілити її в життя. Інша річ, треба розрізняти регіональний і муніципальний рівень (тобто рівень села, селища, міста). Партійну, або партійно-мажоритарну систему можна було би залишити на рівні областей, а що стосується муніципальних одиниць, то там більш прийнятною принаймні на середньострокову перспективу була би мажоритарна модель.

Якщо депутатів обласних рад ми будемо й надалі обирати за партійною (або змішаною) системою, отже на рівні областей мусять існувати партії. А чи потрібні Україні регіональні партії? Чи ж усі партії у нас мають бути виключно загальнонаціональними?

Регіональні партії, тобто партії що представляють інтереси лише певних регіонів, нам, на мій погляд, не потрібні. У світі така практика існує, проте регіональні партії в інших країнах переважно мають радикальне спрямування і представляють доволі конфліктні регіони (наприклад, візьмімо Країну Басків в Іспанії, Північну Ірландію у Великій Британії). Для України такі проблеми не є актуальними, тож і регіональні партії нам не потрібні.

Але ми нині маємо доволі напружену ситуацію з татарами в Криму. Можливо, представникам цього народу було би доцільно мати власну партію аби захищати свої інтереси?

Кримську татари мають свій Меджліс, що чимось нагадує партійну структуру. Дійсно, питання Криму у нас непросте. Однак, величезний відсоток тих проблемних питань, з якими сьогодні стикаються як кримські татари, так і інші громадяни України, пов'язані із загальнодержавними українськими проблемами, вирішувати які слід на державному рівні, а не на рівні регіонів.

У багатьох країнах існує верхня палата парламенту (наприклад Сенат у Франції), яка зокрема займається і посередництвом між регіонами та Центром. Чи не доцільно би було створити щось схоже і в Україні?

У тих країнах, де існує верхня палата законодавчого органу влади (США, Франції, Польщі), не можна сказати, що вона опікується виключно регіональними справами. Слід мати на увазі, що саме державна регіональна політика є запорукою вирішення регіональних проблем. Саме вона забезпечує гармонійні відносини між центром та регіонами.

За моїм глибоким переконанням, унітарність Української держави має бути недоторканою на сьогодні, а друга палата парламенту - це те питання, яке за умов не дуже високого рівня політичної культури і зрілості як політиків, так і виборців в Україні може спричинити деструктивні наслідки. Коли у 1999 році почали розробку державної регіональної політики, то питання верхньої палати парламенту теж було на порядку денному, і спілкування з представниками різних політичних течій показало мені особисто, наскільки небезпечним могло би бути втілення для нас такої ідеї.

Якщо верхня палата парламенту зараз не на часі, то хто і як повинен забезпечувати рівномірну представленість всіх регіонів України перед центральною владою?

Спершу слід з'ясувати, а що це значить – захищати інтереси регіонів? Якщо в державі є нормальна регіональна політика, існує ефективна державна машина, діють державні інститути, то не виникає ніяких питань представлення чиїхось інтересів. Слід припинити практику «подачок» регіонам, а ліпше правильно прописати концепцію регіональної політики держави, яка би враховувала інтереси усіх і забезпечувала рівний захист громадян України, незалежно від регіонів їх проживання.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Вадим Прошко, член групи незалежних експертів з питань впровадження Європейської хартії місцевого самоврядування при Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи

Реформи місцевого самоврядування набагато потрібніші, ніж зміни на центральних щаблях влади

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

«Ми є свідками боротьби двох видів самоврядування: місцевого та регіонального»

Александр Микитюк, заместитель руководителя Проекта «Комплексное использование евразийских степей»

Гибридное самоуправление Украины

Вакуленко Володимир Миколайович – завідувач кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові України

Спосіб, у який функціонує місцеве самоврядування, відстає від політичних подій у країні

Кравченко Віктор, виконавчий директор, Асоціації сільських, селищних та міських рад України

Дуалізм влади на регіональному рівні

Юрий Полянский, украинский руководитель украино-канадского проекта «Региональное управление и развитие»

Главная проблема – в сознании и привычках

Елена Бурая, депутат Белоцерковского городского совета

Местное самоуправление нуждается в расширении своих полномочий

Владимир Бревнов, экономист

Революции, проводимые народом, защищаться не умеют

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва України у зв'язках з Верховною Радою України та іншими органами державної влади

«Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Я завжди був прихильником децентралізації і субсидіарності

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Реформу провести нетрудно – было бы желание

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,045