В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Среди таких проблем – углубление кризиса регионального управления из центра. На сегодня различными политическими силами выдвигаются всевозможные инициативы – пересмотр процедуры назначения губернаторов, создание 2-й палаты парламента, где будут представлены интересы региональных элит, изменение принципов выборов в местные советы (то ли на смешанную форму, то ли возврат к «мажоритарке»).

Кризис проявляется везде и во всем: ослабляются органы местного самоуправления; усиливается политизация их как результат новой формы проведения выборов в местные органы власти. Не прописаны, а иногда неадекватны и противоречивы полномочия органов государственной исполнительной и местной власти, часты конфликты между мэрами и госадминистрациями на местах, между мэрами и местными советами и т.д. и т.п. Все это ведет к нарастанию проблем, к разбалансированию регионального развития, углублению региональных диспропорций.

Политический процесс, который мы наблюдаем по всей стране в целом и в стенах ВР в частности, еще больше усугубляет ситуацию. Ведь общенациональные партии далеки не только от отстаивания, но даже и от рассмотрения реальных проблем регионов, от устранения дифференциации уровня жизни людей в зависимости от региона проживания. По сути – регионы брошены на произвол судьбы, оставлены один на один со своими проблемами, растущими как снежный ком. Все это происходит на фоне их недофинансирования, в том числе и запланированными из бюджета средствами.

Сегодня реальными представляются три стратегии развития регионов. Первая из них – закрепление советского отраслевого принципа организации, только теперь вместо ведомств руководить процессом будут бизнес-структры, укрепляя и без того сильный патернализм. Вторая – рост самоорганизации местных общин, что позволяет развивать мелкий и средний бизнес, ориентированный на местный же уровень. И, наконец, третья – тихое физическое и политическое умирание, появление социальных пустынь в центре Европы. К сожалению, ни один из перечисленных вариантов не имеет перспектив быстрого решения региональных проблем. Более того, дальнейшее воспроизведение этих укладов ведет к катастрофе, не предполагающей повышения качества жизни населения в целом. Пусть это для Украины звучит банально, но дальше так жить нельзя.

Назрела и перезрела необходимость возврата к проблемам региональной политики, причем политики эффективной, ориентированной на будущее. В противном случае, кризис регионального управления из центра перейдет в неуправляемую фазу, что чревато весьма непредсказуемыми последствиями для страны в целом.

Пора, если и не остановить, то затормозить ухудшение положения в регионах, особенно на фоне расцвета столицы. Безработица, низкие зарплаты, не покрывающие прожиточный минимум, кризис жизненной инфраструктуры – вспомним Алчевск, Днепропетровск, Львов… – вот лишь некоторые черты углубляющегося кризиса малых населенных пунктов Украины.

Качество власти как в центре, так и на местах оставляет желать лучшего. Ее адекватность тем проблемам, которые стоят перед регионами и страной в целом, слишком низка, чтобы ожидать от местной власти (впрочем, как и от центральной) роста эффективности управленческих решений, способности прогнозировать и минимизировать возможные риски, наращивать прозрачность принятия решений и открывать контроль для структур гражданского общества.

В современном мире, в экономически успешных странах, регионализм реализуется, как правило, снизу, а не сверху, и суть его заключается в поиске оптимальных механизмов участия регионов в общегосударственных процессах. Украине же еще только предстоит преодолеть сверхвысокую централизацию и концентрацию власти, доставшиеся нашей стране в наследство от советского прошлого, и закрепляемые нынешней политической элитой. И, чтобы облегчить этот процесс, должны появиться заинтересованные в этом субъекты в лице регионов, необходим целенаправленный и неформальный подход, который смог бы последовательно модернизировать не только распределение, но и ответственность за положение дел на местах.

Все это так или иначе потребует внесения изменений в ныне действующую Конституцию. Появится ли у регионов Украины «заказ» на эти изменения или мы и дальше будем наблюдать дестабилизацию и закрепление безответственности бюрократической иерархии – вопрос остается открытым.

ДИАЛОГ. UA приглашает наших постоянных авторов, экспертов и читателей обсудить на страницах нашего интеренет-издания проблемы регионального контекста и попытаться очертить пути выхода из них.

Свернуть

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Ми є свідками боротьби двох видів самоврядування: місцевого та регіонального»

24 дек 2007 года
Вже неодноразово в Україні намагалися провести адміністративно-територіальну реформу та реформу місцевого самоврядування. Про це зокрема йшлося і в проекті політреформи. Чому ці реформи не мали успіху? Чого їм не вистачило: політичної волі, прогресивних ідей, бажання регіональних лідерів?

Дійсно, до цього часу було вже запропоновано чимало варіантів адміністративно-територіальної реформи. Зокрема, у 2002 з`явилося кілька цікавих конституційних проектів з цього приводу. Було вироблено проект закону про адміністративно-територіальний устрій (так званий «проект Безсмертного»), який передбачав досить радикальне реформування адміністративно-територіального устрою. Однак, всі ці проекти, в тому числі і ті, що стосувалися системи устрою на місцях і реформування місцевої влади, зачіпали інтереси дуже багатьох політичних сил та груп впливу, і тому й провалилися.

Слід зауважити, що як не дивно, але блокування реформи адміністративно-територіального устрою розпочалося внаслідок її громадського обговорення. Я більш ніж впевнений, що якби не було такого широкого обговорення, стандарт якого запропонували на зорі помаранчевої влади, то можливо не було би й гострого несприйняття цієї реформи. Прийняли би законодавчий акт, і люди рано чи пізно з цим би змирилися.

Це не дивно, адже громадяни завжди опозиційно сприймають реформістські процеси. Коли ми говоримо про адміністративно-територіальну реформу, то хочемо ми цього, чи ні, але укрупнення територіальних громад призводить до багатьох незручностей для людей. Хоча така реформа принесе покращення у плануванні бюджетів, у плануванні розвитку територій, однак вона призведе до незручностей у побутових речах. Так, для отримання довідок доводитиметься їхати в інше село, доведеться складніше добиратися до освітніх закладів. Через це, такі реформи завжди мають опонентів. Звісно, гарне фінансування завжди може «амортизувати» вказані недоліки через виплати потрібних компенсацій. Однак, на мою думку, на цю адміністративно-територіальну реформу таких грошей не передбачали.

По-друге, завжди є групи інтересів, що будуть проти адмінтерреформи, оскільки ця реформа усунула би певний рівень самоврядування в селах. Укрупнення територіальних громад привело би, будьмо відвертими, не тільки до втрати важелів впливу багатьма людьми, а й до зменшення їх матеріальних благ. Наприклад, на сьогодні сільрада в Київській області складається із потенційно доволі заможних депутатів, адже прийняття земельних рішень внаслідок корупційних діянь може бути доволі прибутковою справою. Тому, якщо у нас одне місце в сільській раді на південному березі Криму коштує десь 200-300 тис. доларів, то можна собі уявити, який буде спротив у тому разі, якщо там відбудеться укрупнення громад.

Третьою причиною гальмування адміністративно-територіальної реформи без сумніву є недостатня продуманість всіх рішень, що передбачені в контексті цієї реформи. Не зовсім добре було сплановано питання компенсації певних незручностей від реформи, тема соціальної інфраструктури.

А який стан справ із реформою місцевого самоврядування?

Тут ситуація іще більш складана. Річ у тім, що ми є свідками боротьби двох видів самоврядування: місцевого та регіонального. До речі, ця тенденція існує не тільки в Україні, а по всій Європі. Зокрема, в Раді Європи зараз розробляють документ під назвою Хартія регіонального самоврядування. Ніхто особливо про це не говорить, однак в самій постановці цього питання закладено антагонізм. Самоврядування місцеве і самоврядування регіональне – конкуренти, і без збитків для одного з них розвиток іншого неможливий. Зокрема, ідея місцевого самоврядування полягає в тому, що за певною організаційною одиницею, в даному випадку територіальною громадою, закріплюються повноваження, які ніхто не має права вирішувати замість неї. Проте, очевидно, що якщо в Україні буде розвинуто інституту регіонального самоврядування, то хочемо ми того, чи ні, але треба буде робити певний перерозподіл повноважень. І з цим не дуже будуть згодні громади базового рівня.

Є тут також і політичний момент. На сьогодні регіональне самоврядування є одним з політичних інструментів впливу на центральну владу. Ми бачили ситуацію 2006 року, коли регіональні органи самоврядування обласні ради, подавали прецеденти для прийняття низки нелегітимних рішень, зокрема оголошення певних територій зонами вільними від НАТО, запровадження регіональної мови. Окрім того, регіональний чинник активно використовували для шантажу виконавчої влади, а також президента України, коли облради не делегували повноваження, а створювали на базі своїх апаратів протовиконкоми (тобто органи подібні до виконкомів), і ті перебирали функції, які раніше делегувалися обласним державним адміністраціям.

Є й інший спосіб політизації: ради нерідко висловлюють недовіру головам районних та обласних адміністрацій виключно з політичних мотивів. Скажімо, у Луганській області у нас із 10 «помаранчевих» голів райдержадміністрацій райради всім висловили недовіру, оскільки в них більшість мали представники Партії регіонів. При цьому один із цих голів райдержадміністрацій вивів район з 13 на 8 місце, інший на 2 місце по області, але це їх однаково не врятовувало. Без сумніву, якщо так розігрується регіональна карта, то у президента і пропрезидентських сил може виникнути спротив такій регіоналізації.

Треба також назвати такий недолік регіоналізації, як те, що вона дійсно сприяє певним сепаратистським процесам в країні. В силу того, що регіональні еліти включені в загальноукраїнську політику, ми поки що не мали спроб відвертого сепаратизму, проте досить нервовою нині є ситуація в Криму та інших регіонах. І звісно, не хотілося б щоби розвиток регіоналізму призвів до зростання кількості таких гарячих точок в областях.

В той же час, всі законопроекти, що стосуються місцевого самоврядування, апелюють саме до розвитку регіонального самоврядування. Конституційний проект, у якому йдеться про вдосконалення системи місцевого самоврядування, говорить про ліквідацію районних держадміністрацій, про ліквідацію обласних держадміністрацій як органів виконавчої влади і створення на їх базі представництв центральної влади, на зразок представництва президента в Криму, тобто виключно із наглядовими та контрольними повноваженнями. Всі ж інші повноваження цей законопроект пропонує передати виконкомам облрад.

Отже, коли тема розвитку місцевого самоврядування підміняється питанням розвитку регіонального самоврядування, то очевидно це не сприяє поліпшенню системи влад на місцях.

Які ж тоді кроки потрібні для поліпшення системи місцевого самоврядування?

Думаю, що сьогодні місцевому самоврядуванню треба займатися не переділом повноважень, адже їх у нього і так достатньо. Самоврядуванню потрібно мати фінансовий ресурс для забезпечення виконання цих повноважень. На сьогодні в Україні 94% місцевих бюджетів дотаційні. А про реальне самоврядування можна говорити лише стосовно тих територій, які здатні самі себе забезпечити. Маємо просто катастрофічну ситуацію з місцевими податками і зборами, адже вони складають дуже смішний відсоток у місцевих бюджетах. Тому, очевидно, що фінансову базу місцевого самоврядування необхідно збільшити.

Окрім того, велика проблема місцевого самоврядування полягає у нерівномірності розвитку регіонів. У державному бюджеті України на економічне вирівнювання регіонів виділено приблизно 100 мільйонів гривень на рік, і це для 27 регіонів, 22 із яких є дотаційними. Очевидно, що ці кошти мізерні, якщо співставити, що лише на Ожидівську аварію з резервного фонду довелося виділити 15 млн. гривень. Тому, місцеве самоврядування може існувати реально тільки тоді, коли ми займемося всерйоз економічним вирівнюванням регіонів і на ці потреби щорічно слід буде викидати близько 4 мільярдів гривень. Тільки тоді можна буде говорити про якісь цільові проекти, про оптимізацію місцевих бюджетів і томі подібне.

Нарешті, існує велика проблема у політизації життя на місцях. Про реформу місцевого самоврядування зазвичай говорять не з позиції критеріїв ефективності управління територіями, управління місцевими ресурсами, управління людьми, а виключно із точки зору політичної доцільності. І, на жаль, це не сприяє діалогові між владними елітами щодо реалізації самоврядування.

Президент Ющенко нещодавно виступив із ініціативою перегляду способів обрання депутатів місцевих рад, адже нині їх обирають за пропорційною партійною системою, в той час як партійного життя на місцях у нас практично не існує. Чи доцільним, на Ваш погляд, було би запроваджувати зміни у системі місцевих виборів?

Дійсно, склалася часом доволі комічна ситуація у виборах депутатів місцевих рад. На рівні села і селища у нас зберігається мажоритарна система, проте міські, районні та обласні ради, які представляють інтереси місцевих громад, формуються за пропорційною схемою. І це дуже ускладнило систему місцевого самоврядування.

Річ у тім, що у нас партії ніколи не були включені в муніципальну політику. Я трохи займався самоврядними практиками, що реалізувалися в Україні, і жодного разу я не бачив, щоби осередок партії організовував громадські слухання з тих чи інших місцевих питань, чи загальні збори громадян з теми благоустрою. Проте, зараз партіям на місцевому рівні дають можливість формувати ради, які приймають дуже відповідальні рішення.

По-друге, у нас вибори за партійними списками призвели до формування дуже некомпетентних рад. Це справжня біда. За мажоритарної системи людина принаймні мусила виступати перед громадянами і відповідати на їх запитання. На сьогодні ж, виборці обирають не депутатів, а партії. Проте, у нас нема критеріїв на місцевому рівні для обрання партій. Голосуючи за певні партії люди керуються знаковими поняттями: ставленням до мови, до НАТО, до Росії, до Євросоюзу, ставленням до єдиної помісної церкви, ставленням до Української повстанської армії. Саме так громадяни ідентифікують партії. Проте, на місцевому рівні не треба визначати ставлення до УПА, і тим більше до НАТО, на місцевому рівні треба вивозити сміття, треба, щоби добре функціонували ЖЕКи, щоби у людей була вода, і щоби вона була чиста, щоби існував правопорядок. Це є компетенцією місцевих рад.

Третя проблема полягає в тому, що згідно із законодавством, депутати місцевих рад можуть висловлювати недовіру міським головам. Складається ситуація, коли міський голова обирається за мажоритарною системою, а рада за пропорційною. І дуже часто виникають конфлікти між радою та міським головою. Правда, зараз мери почали вступати в партії, які мають більшість у місцевих радах, адже це єдина можливість уникнути шантажу збоку останніх.

Тому, те, що президент заявив свою позицію щодо системи пропорційних виборів, має певну логіку. Звісно, пропорційна система структуризує суспільство на базовому рівні, проте, як на мене, для місцевого самоврядування України оптимальною є мажоритарна система.

Як Ви гадаєте, чи дійдуть у нової влади руки до реформування системи місцевого самоврядування?

Я бачив проект коаліційної угоди, і там мені, щиро кажучи, не сподобався пункт про ліквідацію держадміністрацій. На жаль, в нинішній демократичній коаліції важко помітити єдине бачення розвитку місцевих влад. Наприклад, Президент є прихильником України громад, збоку БЮТ непомітно чіткої артикуляції позицій щодо системи місцевого самоврядування, у той же час Партія регіонів є яскравим прихильником розвитку регіонального самоврядування. Тому, важко спрогнозувати подальший розвиток подій у цьому напрямку, проте, мені здається, що серед пріоритетів, які існуватимуть у роботі нещодавно обраного парламенту, місцеве самоврядування не буде посідати чільного місця.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Вадим Прошко, член групи незалежних експертів з питань впровадження Європейської хартії місцевого самоврядування при Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи

Реформи місцевого самоврядування набагато потрібніші, ніж зміни на центральних щаблях влади

Александр Микитюк, заместитель руководителя Проекта «Комплексное использование евразийских степей»

Гибридное самоуправление Украины

Вакуленко Володимир Миколайович – завідувач кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові України

Спосіб, у який функціонує місцеве самоврядування, відстає від політичних подій у країні

Кравченко Віктор, виконавчий директор, Асоціації сільських, селищних та міських рад України

Дуалізм влади на регіональному рівні

Юрий Полянский, украинский руководитель украино-канадского проекта «Региональное управление и развитие»

Главная проблема – в сознании и привычках

Елена Бурая, депутат Белоцерковского городского совета

Местное самоуправление нуждается в расширении своих полномочий

Владимир Бревнов, экономист

Революции, проводимые народом, защищаться не умеют

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

«У нас так і не було створено системи управління регіонами»

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва України у зв'язках з Верховною Радою України та іншими органами державної влади

«Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Я завжди був прихильником децентралізації і субсидіарності

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Реформу провести нетрудно – было бы желание

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,074