В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

В зеркале украинского культурного продукта

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Большинство наций предприняли меры, чтобы приспособиться к меняющейся действительности, а что же происходит в Украине? Ведь место страны в современном мире не в последнюю очередь зависит и от ее культуры. Смогла ли украинская культура выйти за рамки «шароварной», как ее долгое время называли? И что мы получили взамен – «третью копию», римейк западного или российского «культурных» образцов?

Рассматривать тенденции в изменении украинского культурного продукта оказалось очень непросто, особенно на фоне акции «Україна – зона культурного лиха». И хотя мы, начиная новый диалог, не ставили перед собой задачу отрицать весь тот беспредел, который происходит в украинской культуре, все же попытаемся сделать акцент на тех составляющих культурного продукта, которые не только живут, но и востребованы сегодня в Украине.

Достаточно долгое время фольклорные культурные модели были едва ли не единственным идентификатором украинского происхождения нашего культурного продукта. Однако к обществу постепенно приходит осознание того, что обращение к духу древности хоть и необходимо для потребностей национальной идентичности, однако, только на фольклоре не может основываться стратегия, направленная в будущее.

В ходе становления государственной независимости в Украине до сих пор не решен вопрос о том, что же такое украинская история и культура. Только на 17 году и то в рамках чужого формата шоу-программы ставится вопрос о «великих украинцах». Поэтому нельзя не согласиться с современным художником Александром Ройтбурдом: «Якщо визначати українську культуру з позицій етнічного націоналізму, ми отримаємо культуру в обсязі, терпимому для маленької країни, а не для великої європейської держави. Необхідно переосмислити не тільки рамки української культури, але і поняття української історії».

Об этом же неоднократно говорил и культуролог Лесь Герасимчук: «ми не бажаємо дати відповідь ще на одне запитання: йдеться про національну ідею, як мрію про «українську» Україну, чи про ідею української багатонаціональної державності»

В новом диалоге нам показалось интересным проследить динамику взаимоотношений государства и культуры – от финансирования и идеологического заказа с последующим контролем, к практически полному идейному и денежному безразличию державных мужей. Особо в этой теме стоит вопрос коммерческого искусства. Привычная ситуация, когда выживает сильнейший, губительна для культуры. Ведь процесс современного художественного творчества основывается на коммуникациях и взаимодействии людей в той же мере, в какой и на художественных произведениях прошлого, на открытости доступа к ним. С закрытием маленького музея может исчезнуть огромный пласт культуры, – так что законы рыночной конкуренции тут не всегда применимы.

«Держава не повинна впливати на культуру. Проте, вона може, якщо їй це цікаво, створити такі умови, аби приватний бізнес вкладав гроші у культурний розвиток», – констатирует Лесь Подервянский, украинский писатель и художник.

«Культуру не треба захищати, вона сама має інстинкт самозбереження. І цей інстинкт вона проявляла багато разів». – утверждает С.Проскурня

«Искусство должны создавать личности, а не система» – настаивает О.Пинчук

И вот, что еще хотелось бы обязательно подчеркнуть, открывая наш новый диалог. Создание культурной инфраструктуры – является важнейшим элементом стратегии политической элиты, ибо, утрачивая связь с элитой духовной, политическая элита теряет будущее.

Создание произведений искусства зависит от наличия сложных сетей поддержки . В таких культурных сетях между собой взаимодействует множество факторов, причем самым непредсказуемым образом. И не последнюю роль в их создании и поддержке должны играть журналисты.

Быстрое развитие Интернета и сектора электронных коммуникаций заметно повлияло и на культуру. Это новая ситуация, при которой культура должна адаптироваться к своему окружению – информационному обществу.

И последнее. Совсем недавно, 8 января в Любляне, столице председательствующей в ЕС Словении была проведена церемония, на которой 2008 год был назван годом межкультурного диалога. Что необходимо для того, чтобы наш голос не затерялся в Европейском культурном многоголосье?

Естественная функция общества – творить, создавать культуру. Культурный продукт, присущий обществу и отражающий его состояние, – всего лишь зеркало современной Украины, в которое стоит вглядеться, чтобы адекватно оценить перемены, происходящие с современным обществом.

Свернуть

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Театралізація політики вже відбулась, попереду – карнавалізація суспільства

28 янв 2008 года
Театралізація політики вже відбулась, попереду – карнавалізація суспільства: Театралізація політики вже відбулась, попереду – карнавалізація суспільства

Сергій Проскурня, театральний режисер

Якщо ми чуємо щось про українську культуру, то неодмінно в контексті необхідності її «відродження», який ніби-то або є, або ось-ось має бути, якщо трохи додати грошей діячам культури. Грошей хочуть всі, але питання залишається – що робити з національною культурою, щодо занепаду якої вже майже немає сумнівів?

Культуру не треба захищати, вона сама має інстинкт самозбереження. І цей інстинкт вона проявляла багато разів. На жаль, єдине, проти чого вона не може протистояти, це проти екологічних катаклізмів, тому зараз експедиція, яку очолює Ліна Костенко, а вона більше десяти років працює в так званій «чорнобильський зоні», дає свідчення того, що екологічні катаклізми здатні знищувати цілі пласти культури. В період соціальних катаклізмів культура знаходить нову мову, нові жанри, нові форми самовираження. Якщо вважати, що культура є частиною історичного процесу, то ми бачимо історію української культури, яка десь лінійно, десь пунктирно, але все одно існує. Я би висловив тезу не відродження культури, не захисту культури, а розвитку культури. Власне саме ця ідея – розвитку культури є наріжним каменем тої програми, яку започатковує в Міністерстві культури нова команда.

Що таке традиційна культура? Це питання треба визначити, бо є традиційний театр, це обрядові та календарні традиції українських етносів, які мають досить яскраві відмінності. Ця традиція перейшла вже в професійну традицію, і вже потім перетворилася на таке дивне явище, яке ми знаємо як сучасний український театр. Адже існує 17 державних театрів, але цілісного явища українського театру немає. Це скоріше театри-функціонери.

Якщо ми говоримо про традиційну культуру в етнологічному плані, про так званий «фольклор», то очевидно, що тут ми бачимо певну залежність від тих викликів, які нам посилає сучасна цивілізація, це екологічні катастрофи, це проблема асиміляції, міграції населення, занепаду українського села, яке по суті є носієм цієї традиції.

Під цими впливами, а також впливом телебачення ця традиція, по суті, втрачає свою сутність. Ця частина культури потребує захисту. Важко сказати, як її розвивати, адже тут потрібно розвивати свідомість української дитини, української родини, українського суспільства, повагу і відчуття унікальності цієї частини культури, і навіть зробити її модною. Якщо зробити її модною, то вона буде і виживати, і розвиватися в наступних поколіннях. Але перша задача, яку треба вирішити, це задача фіксації тої спадщини нематеріальної культури, яку ми сьогодні втрачаємо. Держава нею практично не займається.

Якою має бути роль держави у цьому процесі?

Очевидно, що держава, яка себе самоідентифікує за принципом мови, традиції, всього того, що ми називаємо словом «культура», яка є найважливішою частиною суспільного життя, не економіка, а культура, яка є виразником традиції як ідеології, то в такий спосіб держава має в цьому секторі себе активно проявити і поводити. Це може бути в різний спосіб, якщо, наприклад, вважати її ідеологією, то в такий спосіб держава має себе активно захищати, адже є такі політичні сили, які хочуть, щоб ми всі були безбатченки, манкурти, щоб не було національної пам'яті як такої, і тут потрібна політична воля.

Яких зовнішніх впливів зазнає українська культура, і як ви їх розцінюєте?

На прикладі театру – зараз постійно лунають твердження, що немає сучасної драматургії. Я не буду зараз переконувати когось у зворотному, бо якщо є такі твердження, то це є свідченням об'єктивності ситуації. Я знаю багато драматургів, які активно працюють, але в зв'язку з тим, що це є драматургія своєрідного характеру, і навіть енергетики, то вони не знаходять відображення у сучасному театральному процесі. Це така драматургія, яка існує, але не претендує на те, щоб вийти на сцену. Але ж це її основна задача – вийти на сцену, стати частиною театрального життя.

Драматургів творчого, деміургічного плану в український культурі зараз не буде більше десяти. Драматургія не запліднює режисуру, не запліднює театр. Театр мімікрує у пошуках свого місця в суспільстві, починає формально відповідати на виклики поп-культури, субкультури, яка себе дуже сильно проявляє через засоби масової інформації, і в такий спосіб зв'язки драматургія-театр-драматургія виявляються розірваними. А через це український театр втрачає одну з основних своїх місій – актуальність, своє місце суспільної лабораторії, тому що всі великі театральні явища світового театру тому і стали великими, що через них театр находив свою неповторну мову в суспільстві в певний історичний момент, і це було пов'язано з вибухом драматургії, режисури і театру як цілісного явища, і тоді ми починаємо говорити про Мольєра, про Шекспіра, про французьких символістів, про українських корифеїв – всі вони були цілісним явищем, яке стало класичним прикладом.

Чому ми не можемо зараз нічого такого створити, що мало б стати класикою? Ще десять років тому було заявлено, що театр безсмертний, і він ніколи не стане жертвою кіно та телебачення. Але український театр про це нічого не знає. Він думає, що може стати жертвою телебачення та серіалів, і тому він починає шукати мову, яка уподібнена мові серіалів та субкультури. І через це він втрачає свою найважливішу роль суспільного інструменту. Театр цікавий тоді, коли він може показати цілий спектр ситуацій, в яких опиняється людина і людина, людина и соціальні групи, і показувати сучасному суспільству моделі таких взаємин. Театр це такий інструмент, який завжди був такою лабораторією, в який вивчалися взаємини між людиною та суспільством.

Чи не здається вам, що наша політика теж все більше перетворюється на театр?

Я став замислюватися над цим після моєї участі в міжнародній конференції, « The Power of the Theatre », яка відбувалася в Зальцбурзі, ще в 1995 році. До речі, одним з керівників тієї конференції, де взяло участь 148 яскравих фахівців театру, критиків, режисерів, організаторів найбільших фестивалів, продюсерів та драматургів, був Артур Міллер. Україну представляв я.

Після того, як я відчув контекст тієї проблематики, я написав статтю в газету «День», «політика узурпує культуру», суть якої полягала в тому, що коли театр дозволяє політикам використовувати театральну термінологію, то врешті-решт ми опиняємося перед політичним театром абсурду.

В жанровому значенні абсурд може бути і фарсом, і трагікомедією, але абсурдизм полягає в самій структурі драматургії. Театр абсурду – це не жанрове визначення, це визначення суто драматургічних колізій, зв'язків, схем взаємодії між людьми, ось в чому абсурд.

Ми живемо в період, передбачений мною ще на початку 90-х.

Театралізація політики вже відбулась, і це призводить до карнавалізації суспільства. Це наступний етап, який вже наступив. Це вже реальність. Я вже не кажу про театральність зовнішніх форм – всі ці демонстрації, жести, я маю на увазі те, що культура не проявляє себе через сильні особистості, митців, які можуть взяти на себе роль провідників суспільства і народу. А оскільки ця ніша порожня, то її починають займати персонажі світської хроніки.

…Так званий «гламур».

Так, цієї ночі я був на шоу Каті Осадчої, тому побачив на власні очі весь цей паноптикум. По суті, відбувається підміна культури гламуром і світським життям. Це яскравий ярмарок марнославства, змагання, хто дорожче, хто яскравіше і … не будемо вживати ненормативну лексику. Все це є реальною загрозою для культури. Для переважної частини населення, яке нічого не читає, нікуди не ходить, і по суті, захоплено цією субкультурою «гламуру» і світського життя він стає ціллю і найвищим благом! Тоді всі акценті зміщуються і для найменш розвинутої частини населення гламур стає взірцем для наслідування.

І останнє питання – що ви зараз читаєте?

Я слідкую за новинками української літератури. Наприклад, роман Тетяни Копилової під назвою «Мій роман». У мене на столах і вдома, і в офісі багато книжок, так що я постійно щось читаю. Десь 80% мого часу на читання йде на моніторинг преси, тому що в Національній раді з питань культури мені доручено очолити комісію з захисту інформаційно-культурного простору України. Офіс у мене завалений журналами, тому що я купую практично всі інформаційні тижневики. В Інтернеті я активно спілкуюсь зокрема з Оксаною Забужко, ми з нею нещодавно обговорювали акцію «Україна – зона культурного лиха». Також я багато спілкуюсь з драматургом Максимом Курочкіним, який повертається в Україну, і вже давно активно цікавиться справами в Україні. З ним ми плануємо майбутні проекти.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

«Государство должно заниматься протекционизмом, и защитой своих интересов в области культуры»

Ольга Брюховецька, культуролог

Ми знаходимося в стані подвійної провінційності

Катерина Мотрич, письменниця

«Маргінальність духу породжує вторинність у всіх проявах життя».

Сергій Дацюк, философ

«Производить культурные продукты для мирового потребления мы не умеем или не хотим»

Костянтин Родик, знавець книжкового ринку

Культура ніколи не вмирає, але...

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Яким би дебелим не був би увесь організм-нації, якщо психіка-культура не функціонує нормально, ніщо інше не працюватиме доцільно

Юрко Зелений, співознавець

«Український культурний продукт немасовий»

Назип Хамитов - доктор философских наук, писатель, психоаналитик.

Подстраивание под чужие образцы – это способ вымирания украинской культуры

Наталья Ермакова, театровед

Государство не имеет никакого представления о культуре и то, что ей нужно дать

Олег Пинчук, скульптор

Мир изменился, но творцы оказались неприспособленными

Павел Гудимов - художник, фотограф, издатель, арт-центр "Я Галерея"

У нас есть культурная ниша, но достаточно скромная для Украины.

Лесь Подерв’янський, український письменник і художник

«Культура залежить від особистостей»

Пол Джордан, докторант Національного університету Шотландії

Українському культурному продукту просто не вистачає «піару»

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Культура не является товаром, потому что она абсурдна. И это -прекрасно.

Густав Водичка, писатель

«За украинский рай нужно сражаться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,082