В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

В зеркале украинского культурного продукта

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Большинство наций предприняли меры, чтобы приспособиться к меняющейся действительности, а что же происходит в Украине? Ведь место страны в современном мире не в последнюю очередь зависит и от ее культуры. Смогла ли украинская культура выйти за рамки «шароварной», как ее долгое время называли? И что мы получили взамен – «третью копию», римейк западного или российского «культурных» образцов?

Рассматривать тенденции в изменении украинского культурного продукта оказалось очень непросто, особенно на фоне акции «Україна – зона культурного лиха». И хотя мы, начиная новый диалог, не ставили перед собой задачу отрицать весь тот беспредел, который происходит в украинской культуре, все же попытаемся сделать акцент на тех составляющих культурного продукта, которые не только живут, но и востребованы сегодня в Украине.

Достаточно долгое время фольклорные культурные модели были едва ли не единственным идентификатором украинского происхождения нашего культурного продукта. Однако к обществу постепенно приходит осознание того, что обращение к духу древности хоть и необходимо для потребностей национальной идентичности, однако, только на фольклоре не может основываться стратегия, направленная в будущее.

В ходе становления государственной независимости в Украине до сих пор не решен вопрос о том, что же такое украинская история и культура. Только на 17 году и то в рамках чужого формата шоу-программы ставится вопрос о «великих украинцах». Поэтому нельзя не согласиться с современным художником Александром Ройтбурдом: «Якщо визначати українську культуру з позицій етнічного націоналізму, ми отримаємо культуру в обсязі, терпимому для маленької країни, а не для великої європейської держави. Необхідно переосмислити не тільки рамки української культури, але і поняття української історії».

Об этом же неоднократно говорил и культуролог Лесь Герасимчук: «ми не бажаємо дати відповідь ще на одне запитання: йдеться про національну ідею, як мрію про «українську» Україну, чи про ідею української багатонаціональної державності»

В новом диалоге нам показалось интересным проследить динамику взаимоотношений государства и культуры – от финансирования и идеологического заказа с последующим контролем, к практически полному идейному и денежному безразличию державных мужей. Особо в этой теме стоит вопрос коммерческого искусства. Привычная ситуация, когда выживает сильнейший, губительна для культуры. Ведь процесс современного художественного творчества основывается на коммуникациях и взаимодействии людей в той же мере, в какой и на художественных произведениях прошлого, на открытости доступа к ним. С закрытием маленького музея может исчезнуть огромный пласт культуры, – так что законы рыночной конкуренции тут не всегда применимы.

«Держава не повинна впливати на культуру. Проте, вона може, якщо їй це цікаво, створити такі умови, аби приватний бізнес вкладав гроші у культурний розвиток», – констатирует Лесь Подервянский, украинский писатель и художник.

«Культуру не треба захищати, вона сама має інстинкт самозбереження. І цей інстинкт вона проявляла багато разів». – утверждает С.Проскурня

«Искусство должны создавать личности, а не система» – настаивает О.Пинчук

И вот, что еще хотелось бы обязательно подчеркнуть, открывая наш новый диалог. Создание культурной инфраструктуры – является важнейшим элементом стратегии политической элиты, ибо, утрачивая связь с элитой духовной, политическая элита теряет будущее.

Создание произведений искусства зависит от наличия сложных сетей поддержки . В таких культурных сетях между собой взаимодействует множество факторов, причем самым непредсказуемым образом. И не последнюю роль в их создании и поддержке должны играть журналисты.

Быстрое развитие Интернета и сектора электронных коммуникаций заметно повлияло и на культуру. Это новая ситуация, при которой культура должна адаптироваться к своему окружению – информационному обществу.

И последнее. Совсем недавно, 8 января в Любляне, столице председательствующей в ЕС Словении была проведена церемония, на которой 2008 год был назван годом межкультурного диалога. Что необходимо для того, чтобы наш голос не затерялся в Европейском культурном многоголосье?

Естественная функция общества – творить, создавать культуру. Культурный продукт, присущий обществу и отражающий его состояние, – всего лишь зеркало современной Украины, в которое стоит вглядеться, чтобы адекватно оценить перемены, происходящие с современным обществом.

Свернуть

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Український культурний продукт немасовий»

11 фев 2008 года
 

Юрко Зелений, співознавець

В чому полягає особливість сучасного українського культурного продукту?

Його особливість в тому, що український культурний продукт немасовий. Йому бракує такої складової, як українська поп-культура. Звісно, є якісь її зачатки, маємо пару цікавих імен, проте сталої якісної поп-культури у нас не існує. Тому й виходить, що є гарні зірки, мистецькі починання, якісні музичні гурти, проте маси про них не знають. Отже, якісної поп-культури, на зразок тієї, що існує в Швеції, чи у Британії ми не маємо.

Але ж є музичний телеканал М-1? 

Те, що демонструють там, важко назвати поп-культурою. Воно швидше нагадує якесь збочення. Поп-культурою я вважаю наприклад британських співаків Робі Вільямса та Джорджа Майкла, американську Мадонну. Чи можна співставити когось із наших виконавців з їхнім рівнем?

Але чи «дотягує» якісна українська музика до своїх західних аналогів?

Я думаю, що так. Тут у нас все добре. Проте, українські ЗМІ через обмеженість створюваного ними ж інформаційного простору не бажають цього помічати. Скажімо, західна поп-культура прагне робити найкращих найвідомішими. У нас же все навпаки. Якби того ж Робі Вільямса ніхто не просував, не розкручував, то він би так і творив собі на задвірках.

Отже, виходить, що якісної поп-культури у нас немає, а якісна українська непопса мало кому доступна?

Саме так.

То як же тоді назвати те, що звучить на телебаченні та на FM -радіохвилях?

То все «совок», тобто культура, створена за взірцем московського культурного продукту. Московський же продукт за природою своєю є вторинним, він скопійований із західних взірців. Поп-культуру як явище винайшли на Заході, і всі старі радянські меломани виховувалися на західній музиці. Люди, які започатковували таке явище, як російський рок, чи слов'янський рок, - всі вони вчилися у “ Deep Purple ”, “ Urain Heep ” чи то “Iron Maidan”. Потім ці західні пісні російські рокери прагнули переспівувати на свій творчий лад, створюючи щось нове. Ті, хто були більш обдарованими, копіювали музичні ходи, ті, хто менш – саму музику. Окрім того, копіювали також зовнішнє втілення цієї музичної культури, завдяки чому до нас прийшов західних стиль вдягання виконавців (всі ці ланцюги, шипи).

Потім на Заході вигадали таку формулу, як boys - bands чи girls - bands . Першим взірцем цього став гурт «АВВА»: два хлопчики і дві дівчинки на будь-чий смак. Хлопці дивляться на дівчат, дівчата – на хлопців, в результаті музику цього гурту масово купують всі. Потім це разокремили, і утворилися суто дівчачі, чи хлоп'ячі гурти, як то “ Spice Girls ”, “ Take That ” та багато інших схожих проектів. У свою чергу в Росії з'явилися «Блестящие», а вже пізніше у нас виникли різні « XS » та “ SMS ”. Отже, ми, українці, маємо не вторинний продукт, а вже третю копію, і всі розуміємо, що чим далі копія, тим потворнішим вийде продукт.

А може взагалі не варто займатися копіюванням, а слід винаходити щось своє? Чи українська музкультура на таке поки не здатна?

Цілком здатна. І все, що у нас з'являється своє – воно є високоякісним. Звісно, є над чим іще працювати, проте з мистецької точки зору власне український продукт є значно ціннішим. Більше того, є купа прикладів, коли такий продукт є цілком здатним для просування з комерційної точки зору. Я особисто вважаю відкриттям минулого року гурт «Дримба та дзига», який співає українські народні пісні але в сучасній дуже цікавій подачі. Виходить водночас і автентично, і доволі сучасно. Чи чули ви щось про нього?

На жаль, ні.

От бачите. Однак ті, хто хоча б раз чули їх на концертах (організатори різних масових видовищ), одразу намагаються їх кудись запрошувати. Тому минуле літо цей гурт провів переважно в Польщі.

А чому так складається, що поляки знають наш новий гарний гурт, а українці ні. Хто тут не допрацював?

В цьому винні перш за все журналісти. Музичні новинарі не займаються своїм прямим покликанням – пошуком та розкруткою. Легше тисячу разів зробити копію інформації про якусь заїжджу «звізду» невідомого ґатунку і роздрукувати це в різних псевдомузичних журналах, ніж самому поїхати на якийсь фест, з кимось там познайомитися, послухати нові записи і прокрутити їх в етері. Це вже значно складніше.

Хто, як не ЗМІ створюють із виконавців зірок? Проблема в тому, що про чужих ми пишемо, а своїх ігноруємо. А потім московські виконавці, яких наші журналісти задурно розкручують, приїздять сюди і дають в Україні свої концерти за хороші гроші, які вивозять в Росію. А будь-який економіст розповість, що економіка процвітає тоді, коли грошей більше ввозиться, ніж вивозиться із країни. І таким чином ми самі собі пиляємо гілку, на якій сидимо. Вітчизняні ж виконавці не мають за таких умов поштовху для розвитку, бо не можуть фінансово змагатися і з російським розкрученими «зірками».

Бесіду вела Оксана Гриценко

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

«Государство должно заниматься протекционизмом, и защитой своих интересов в области культуры»

Ольга Брюховецька, культуролог

Ми знаходимося в стані подвійної провінційності

Катерина Мотрич, письменниця

«Маргінальність духу породжує вторинність у всіх проявах життя».

Сергій Дацюк, философ

«Производить культурные продукты для мирового потребления мы не умеем или не хотим»

Костянтин Родик, знавець книжкового ринку

Культура ніколи не вмирає, але...

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Яким би дебелим не був би увесь організм-нації, якщо психіка-культура не функціонує нормально, ніщо інше не працюватиме доцільно

Назип Хамитов - доктор философских наук, писатель, психоаналитик.

Подстраивание под чужие образцы – это способ вымирания украинской культуры

Наталья Ермакова, театровед

Государство не имеет никакого представления о культуре и то, что ей нужно дать

Олег Пинчук, скульптор

Мир изменился, но творцы оказались неприспособленными

Павел Гудимов - художник, фотограф, издатель, арт-центр "Я Галерея"

У нас есть культурная ниша, но достаточно скромная для Украины.

Лесь Подерв’янський, український письменник і художник

«Культура залежить від особистостей»

Сергій Проскурня, театральний режисер

Театралізація політики вже відбулась, попереду – карнавалізація суспільства

Пол Джордан, докторант Національного університету Шотландії

Українському культурному продукту просто не вистачає «піару»

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Культура не является товаром, потому что она абсурдна. И это -прекрасно.

Густав Водичка, писатель

«За украинский рай нужно сражаться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,133