В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

В зеркале украинского культурного продукта

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Большинство наций предприняли меры, чтобы приспособиться к меняющейся действительности, а что же происходит в Украине? Ведь место страны в современном мире не в последнюю очередь зависит и от ее культуры. Смогла ли украинская культура выйти за рамки «шароварной», как ее долгое время называли? И что мы получили взамен – «третью копию», римейк западного или российского «культурных» образцов?

Рассматривать тенденции в изменении украинского культурного продукта оказалось очень непросто, особенно на фоне акции «Україна – зона культурного лиха». И хотя мы, начиная новый диалог, не ставили перед собой задачу отрицать весь тот беспредел, который происходит в украинской культуре, все же попытаемся сделать акцент на тех составляющих культурного продукта, которые не только живут, но и востребованы сегодня в Украине.

Достаточно долгое время фольклорные культурные модели были едва ли не единственным идентификатором украинского происхождения нашего культурного продукта. Однако к обществу постепенно приходит осознание того, что обращение к духу древности хоть и необходимо для потребностей национальной идентичности, однако, только на фольклоре не может основываться стратегия, направленная в будущее.

В ходе становления государственной независимости в Украине до сих пор не решен вопрос о том, что же такое украинская история и культура. Только на 17 году и то в рамках чужого формата шоу-программы ставится вопрос о «великих украинцах». Поэтому нельзя не согласиться с современным художником Александром Ройтбурдом: «Якщо визначати українську культуру з позицій етнічного націоналізму, ми отримаємо культуру в обсязі, терпимому для маленької країни, а не для великої європейської держави. Необхідно переосмислити не тільки рамки української культури, але і поняття української історії».

Об этом же неоднократно говорил и культуролог Лесь Герасимчук: «ми не бажаємо дати відповідь ще на одне запитання: йдеться про національну ідею, як мрію про «українську» Україну, чи про ідею української багатонаціональної державності»

В новом диалоге нам показалось интересным проследить динамику взаимоотношений государства и культуры – от финансирования и идеологического заказа с последующим контролем, к практически полному идейному и денежному безразличию державных мужей. Особо в этой теме стоит вопрос коммерческого искусства. Привычная ситуация, когда выживает сильнейший, губительна для культуры. Ведь процесс современного художественного творчества основывается на коммуникациях и взаимодействии людей в той же мере, в какой и на художественных произведениях прошлого, на открытости доступа к ним. С закрытием маленького музея может исчезнуть огромный пласт культуры, – так что законы рыночной конкуренции тут не всегда применимы.

«Держава не повинна впливати на культуру. Проте, вона може, якщо їй це цікаво, створити такі умови, аби приватний бізнес вкладав гроші у культурний розвиток», – констатирует Лесь Подервянский, украинский писатель и художник.

«Культуру не треба захищати, вона сама має інстинкт самозбереження. І цей інстинкт вона проявляла багато разів». – утверждает С.Проскурня

«Искусство должны создавать личности, а не система» – настаивает О.Пинчук

И вот, что еще хотелось бы обязательно подчеркнуть, открывая наш новый диалог. Создание культурной инфраструктуры – является важнейшим элементом стратегии политической элиты, ибо, утрачивая связь с элитой духовной, политическая элита теряет будущее.

Создание произведений искусства зависит от наличия сложных сетей поддержки . В таких культурных сетях между собой взаимодействует множество факторов, причем самым непредсказуемым образом. И не последнюю роль в их создании и поддержке должны играть журналисты.

Быстрое развитие Интернета и сектора электронных коммуникаций заметно повлияло и на культуру. Это новая ситуация, при которой культура должна адаптироваться к своему окружению – информационному обществу.

И последнее. Совсем недавно, 8 января в Любляне, столице председательствующей в ЕС Словении была проведена церемония, на которой 2008 год был назван годом межкультурного диалога. Что необходимо для того, чтобы наш голос не затерялся в Европейском культурном многоголосье?

Естественная функция общества – творить, создавать культуру. Культурный продукт, присущий обществу и отражающий его состояние, – всего лишь зеркало современной Украины, в которое стоит вглядеться, чтобы адекватно оценить перемены, происходящие с современным обществом.

Свернуть

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Яким би дебелим не був би увесь організм-нації, якщо психіка-культура не функціонує нормально, ніщо інше не працюватиме доцільно

13 фев 2008 года
Яким би дебелим не був би увесь організм-нації, якщо психіка-культура не функціонує нормально, ніщо інше не працюватиме доцільно: Яким би дебелим не був би увесь організм-нації, якщо психіка-культура не функціонує нормально, ніщо інше не працюватиме доцільно

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Культуру треба укріплювати адаптивними до вимог часу и простору механізмам и, аби зберегти її сутність. В ідеалі, культура має вибудувати притаманну їй цивілізацію, не кожній нації так вдається, та українці мусять збудувати цивілізацію серця. Не даремно ідуть нам знаки з історії. Наша душа бореться проти прагматизму, треба усвідомити свою сутність.

Чи є і чим є національна культура в Україні сьогодні?

Сучасний культурний простір України має три потоки – те, що я називаю культурою ідентичності - вияви, які нас пов'язують з прадавньою традицією навіть у таких модерних формах як татуювання на тілі у вигляді вишивано ї сорочки або пірсинг подібний до орнаменту писанок. Таких прикладів парадоксального зіставлення нових тенденцій з традицією завжди буде багато, проблема у тому, що мало хто так кохається у цьому океані пахо щ ів і барв, які нам дав Господь за минулі тисячоліття у вигляді набутого нами фольклору. Другим потоком є культура розвитку – академічне, професійне або авангардоване мистецтво, усі витвори і культурні продукти, що спряють розвитку у людині її якостей, витончення інтелекту, пізнання себе, сюди входить і класика, і авангард, і дитяча самодіяльність. Третім – культура споживання – масова популярна культура, в основному комерційна, бо орієнтована на масове споживання та отримання прибутуку, маніпуляцію споживачами, такого роду маркетинг завжди є маніпулятивним, бо створює у людей бажання купити певний продукт, формує нові потреби людей. На території України борються архетипи американської культури, яка претендує на роль глобальної культури споживання, поглинаючи як культуру розвитку, так і культуру ідентичності, російський архетип культури, теж орієнтований на масове споживання, проте, з іншими цінностями, та певний національний архетип. Основною помилкою є те, що замість протиставлення до цих двох інородних зразків чогось подібного за ваговою категорією, - скажімо українську масову культуру, ми виставляємо на поле битви культуру ідентичності чи розвитку, які звісно, не можуть тягатися з американським чи російським прототипом масової культури, бо це є різні виміри, боротися ж мають подібні «бійці».

У якому культурному вимірі є наш національний культурний продукт?

У першу чергу , варто розрізнити національний продукт та національний культурний продукт. Ознаки першого обмежуються тим на території якої країни він виробляється, де зареєстрований головний суб'єкт підприємництва, громадяни якої країни зайняті у виробництві цього продукту та головним критерієм є те - до скарбниці якої держави буде сплачувати податок виробник цього продукту. На жаль, коли ми переходимо до національного культурного продукту, оцінки його походження та якостей – це зводиться до тих самих критеріїв, що панують в оцінці національного продукту. Це дуже прикро, тому що тут Україна, перебуваючи лише в матеріальному вимірі, може просто втратити свою сутність для майбутнього та перестане існувати як народ, нація, певна самобутність, що має свою місію та може змінювати світ. Насправді ж, не можна забувати, що національний культурний продукт, як інь та янь складається з двох взаємопроникних частин. З одного боку це є юридично-господарські аспекти щодо його походження і щодо того хто його виробляє і до якої скарбниці ідуть податки, а з іншого – інформаційна сутність, яку можна порівняти з softwear комп'ютера, що «оживляє» звичайне залізо. Культура – операційна програма людини і нації, головний нематеріальний актив. Саме ця складова визначає сутність економіки і ніколи економіка не підніме культуру, бо все відбувається з точністю до навпаки, коли економ і ка і є тим мертвим залізом – hardwear. У даному контексті важливо згадати про стратегічний менеджмент – місточок між світом матеріальним та нематеріальним, теорія управління через стратегічний менеджмент та теорія маркетингу через брендінг – це і є те, що єднає культуру і бізнес. Україна тільки вчиться себе опановувати після кількох сот літ бездержавності, національне тіло ще затерпле і мозок тільки частково розуміє, що є цим організмом. Тобто відбувається процес хаотичного і спонтанного сам о усвідомлення і приходження до, за словами Оксани Забужко, стану «притомності». Поки що нація перебуває у стані непритомності. Культура це і є те, що можна порівнювати з психікою. В організмі людини це те саме, що культура для нації. Яким би дебелим не був би увесь організм-нації, якщо психіка-культура не функціонує нормально, ніщо інше не працюватиме доцільно. Оскільки нашою державою керують господарники, бізнесмени – вони органічно не розуміють значення інформації, культури та не осмислюють її стратегічного значення для розвитку. Тому коли ми говоримо про національний культурний продукт, то на жаль господарники, що є при владі не розуміють, що це є зовсім інший феномен, ніж просто національний продукт. Справа в тім, що національний культурний продукт в собі має, з одного боку, усі ті ознаки і особливості, які притаманні взуттю, автомобілям, цукру, він теж має свою матеріальну основу та його можна якимось чином покласти в кишеню та насипати в мішок, але є дуже важлива його складова, що є нематеріальною, якщо говорити з господарниками треба використовувати мову бухгалтерів, а в цій мові є таке поняття як нематеріальні активи, тож культура і є нематеріальним активом нації, при цьому вирішальним. Спочатку було слово. Проблема виникає у конфлікті світоглядів матеріалістів і реалістів. Матеріалісти – є ідеалістами у тому сенсі, що вони недооцінюють ролі інформації, а це означає, що матеріалісти завжди будуть «мати те, що мають», а не те, що хочуть. Проте українці від природи є «панове господарі», які мають те, що хочуть, а не те, «що мають». Лідерська позиція – це є створення ідеї, плану, потім матеріалізація ц ього плану у життя, а матеріалісти завжди рахуються з обставинами, до них пристосовуються та отримують тільки те, що їм виділили інші нації, які є активними та формують світ відповідно до своїх ідей.

Чи не є більша частина української нації не менш матеріалістичною, ніж її правителі?

Звичайно в нації є люди які б хотіли просто-напросто мати нормальне харчування та умови життя, працювати десь і виконувати таку роботу, яку виконують, наприкад, м'язи стегна, проте є й такі, що хотіли б справдження своїх ідеалів, такі, що думають не тільки про себе, а й про всю націю. Якщо рівнятися на свідомість широких мас, то ми завжди будемо країною третього світу. Але якщо розуміти внутрішню структурованість – видно, що є різні страти суспільства з різними завданнями, де кожна така страта виконує те, що ближче до її природних здібностей, як казав Сковорода «сродність занять». Якщо говорити про націю як про цілісний суспільний організм, то ми повинні визнати, що все має взаємодіяти, але ми не маємо плутати головний мозок і кровоносну систему, психіку і травну систему, наприклад, якщо я порівняв культуру із психікою, то бізнес – це кишково-шлунковий тракт, бо без цього організм не буде отримувати живлення. Економіка – це система від їдження до випорожнення. Усі ті шлаки, що їх лишає після себе виробництво, це і є нормальні шлаки суспільства, які теж треба вміти утилізувати. Кров – гроші. Їх виділяє печінка – додаток до травневою системи. Кістки – державний апарат і армія. У цьому всьому організмі вища нервова сисема потребує найбільш ніжного піклування та розвитку, до неї треба ставитись інакше, ніж, скажімо, до сідниць. Оскільки нами правлять сідниці і шлунок (сідниці – пролетаріат), звісно що психіка атрофує ться та втрачає свої функції. Над націями, що розвиваються, завжди мають правити «мудреці», сучасною мовою – люди культури, а сюди у широкому значенні входять люди науки, мистецтва, релігії та філософії. «Мудреці» при владі потрібні аби відкрити сенс існування та розвитку у часі та просторі суспільства, зробити цей сенс зрозумілим, і ця страта відповідає за стратегічний розвиток, відповідаючи на запитання «хто ми є, куди ми прямуємо, чого ми хочемо». Від них нація отримує об'єктивність, мету та мотивацію досягати мети. Поки що ж такого осмислення не відбулся, Україна дія рефлекторно, реагуючи на подразнення. Вона нікуди не йде і нічого не хоче. Лікар поставив діагноз, що організм живий, але він не в повні притомний.

Наскільки сильним струсом для організму нашої нації, її культури, був Майдан?

Це був сигнал від Бога, певний удар енергії – «Люди – Ви є!» Я перед Майданом не любив нікого, і не любив українців за те, що вони не люблять один одного, проте стався прорив і люди відчули, що вони люблять один одного – аж до сліз. Сталося замилування ближнім у той момент. На дуже глибокому емоційному рівні люди розчулилися співчуттям один до одного та прониклись почуттям, що ми є цілісна, одна істота. Квінтесенція Майдану – те, що люди зрозуміли, - кожен інший готовий жертвувати собою заради свободи і своєї сутності. Щось дуже українське пробудилося тоді, я це називаю «людяністю», дещо дуже нам притаманне. Генетично у нас існує з давніх-давен «культура серця», яка у той момент почала з непроявленого світу переходити у проявлений. Майдан – це незабуній чуттєвий досвід. Тільки те є спражнім, що є пережитим. Знання і усе набуте через навчання є дистанційованим від нашої особистості, а те, що пропущене через душу – пережите, пройдене через потрясіння, - лікує. Таку духовну практику називають дзен-буддизмом, тож ми всі отримали від Бога сеанс дзен-буддизму. І це було послання з майбутнього. Це нам показали кінофільм з нашого майбутнього – «якщо ви будете себе гідно поводити і будете любити свій край та мати мрію, то ви дсягнете того, що отримали протягом 14 днів на Майдані. Якщо ви себе реалізуєте, то світ буде таким, яким він був на Майдані – стан повної людської солідарності». Психологія прагматизму притаманна, на мою думку, росіянам - «головне – перемогти, а в яки й спос і б – не має значення», для українців же важливий сам процес і праведність. Основа міцності російської держави – дисциплінованість, готовність коритися сильній руці, право сили. В Україні ж – право серця. Чому така велика кількість українців стояли біля підніжжя розвитку космонавтики – чи це не є особливість українця, що є душею прив'язані до Бога та зоряного неба? Проте, цю культуру треба укріплювати адаптивними до вимог часу и простору механізмам и, аби зберегти свою сутність. У цьому й функція культура – в ідеалі вона має вибудувати притаманну цій культурі цивілізацію, не кожній нації так вдається та українці мусять збудувати цивілізацію серця. Не даремно ідуть нам знаки з історії. Наша душа бореться проти прагматизму, треба усвідомити свою сутність. «Запануємо ми браття у своїй сторонці» - цього ще треба досягнути, це потребує усвідомлення і зосередженості. Не боротися партизанськими загонами проти гнобителів – для цього треба хіба що уражене самолюбство та героїзм, а саме панувати.

Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

«Государство должно заниматься протекционизмом, и защитой своих интересов в области культуры»

Ольга Брюховецька, культуролог

Ми знаходимося в стані подвійної провінційності

Катерина Мотрич, письменниця

«Маргінальність духу породжує вторинність у всіх проявах життя».

Сергій Дацюк, философ

«Производить культурные продукты для мирового потребления мы не умеем или не хотим»

Костянтин Родик, знавець книжкового ринку

Культура ніколи не вмирає, але...

Юрко Зелений, співознавець

«Український культурний продукт немасовий»

Назип Хамитов - доктор философских наук, писатель, психоаналитик.

Подстраивание под чужие образцы – это способ вымирания украинской культуры

Наталья Ермакова, театровед

Государство не имеет никакого представления о культуре и то, что ей нужно дать

Олег Пинчук, скульптор

Мир изменился, но творцы оказались неприспособленными

Павел Гудимов - художник, фотограф, издатель, арт-центр "Я Галерея"

У нас есть культурная ниша, но достаточно скромная для Украины.

Лесь Подерв’янський, український письменник і художник

«Культура залежить від особистостей»

Сергій Проскурня, театральний режисер

Театралізація політики вже відбулась, попереду – карнавалізація суспільства

Пол Джордан, докторант Національного університету Шотландії

Українському культурному продукту просто не вистачає «піару»

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Культура не является товаром, потому что она абсурдна. И это -прекрасно.

Густав Водичка, писатель

«За украинский рай нужно сражаться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,075