В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

В зеркале украинского культурного продукта

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Большинство наций предприняли меры, чтобы приспособиться к меняющейся действительности, а что же происходит в Украине? Ведь место страны в современном мире не в последнюю очередь зависит и от ее культуры. Смогла ли украинская культура выйти за рамки «шароварной», как ее долгое время называли? И что мы получили взамен – «третью копию», римейк западного или российского «культурных» образцов?

Рассматривать тенденции в изменении украинского культурного продукта оказалось очень непросто, особенно на фоне акции «Україна – зона культурного лиха». И хотя мы, начиная новый диалог, не ставили перед собой задачу отрицать весь тот беспредел, который происходит в украинской культуре, все же попытаемся сделать акцент на тех составляющих культурного продукта, которые не только живут, но и востребованы сегодня в Украине.

Достаточно долгое время фольклорные культурные модели были едва ли не единственным идентификатором украинского происхождения нашего культурного продукта. Однако к обществу постепенно приходит осознание того, что обращение к духу древности хоть и необходимо для потребностей национальной идентичности, однако, только на фольклоре не может основываться стратегия, направленная в будущее.

В ходе становления государственной независимости в Украине до сих пор не решен вопрос о том, что же такое украинская история и культура. Только на 17 году и то в рамках чужого формата шоу-программы ставится вопрос о «великих украинцах». Поэтому нельзя не согласиться с современным художником Александром Ройтбурдом: «Якщо визначати українську культуру з позицій етнічного націоналізму, ми отримаємо культуру в обсязі, терпимому для маленької країни, а не для великої європейської держави. Необхідно переосмислити не тільки рамки української культури, але і поняття української історії».

Об этом же неоднократно говорил и культуролог Лесь Герасимчук: «ми не бажаємо дати відповідь ще на одне запитання: йдеться про національну ідею, як мрію про «українську» Україну, чи про ідею української багатонаціональної державності»

В новом диалоге нам показалось интересным проследить динамику взаимоотношений государства и культуры – от финансирования и идеологического заказа с последующим контролем, к практически полному идейному и денежному безразличию державных мужей. Особо в этой теме стоит вопрос коммерческого искусства. Привычная ситуация, когда выживает сильнейший, губительна для культуры. Ведь процесс современного художественного творчества основывается на коммуникациях и взаимодействии людей в той же мере, в какой и на художественных произведениях прошлого, на открытости доступа к ним. С закрытием маленького музея может исчезнуть огромный пласт культуры, – так что законы рыночной конкуренции тут не всегда применимы.

«Держава не повинна впливати на культуру. Проте, вона може, якщо їй це цікаво, створити такі умови, аби приватний бізнес вкладав гроші у культурний розвиток», – констатирует Лесь Подервянский, украинский писатель и художник.

«Культуру не треба захищати, вона сама має інстинкт самозбереження. І цей інстинкт вона проявляла багато разів». – утверждает С.Проскурня

«Искусство должны создавать личности, а не система» – настаивает О.Пинчук

И вот, что еще хотелось бы обязательно подчеркнуть, открывая наш новый диалог. Создание культурной инфраструктуры – является важнейшим элементом стратегии политической элиты, ибо, утрачивая связь с элитой духовной, политическая элита теряет будущее.

Создание произведений искусства зависит от наличия сложных сетей поддержки . В таких культурных сетях между собой взаимодействует множество факторов, причем самым непредсказуемым образом. И не последнюю роль в их создании и поддержке должны играть журналисты.

Быстрое развитие Интернета и сектора электронных коммуникаций заметно повлияло и на культуру. Это новая ситуация, при которой культура должна адаптироваться к своему окружению – информационному обществу.

И последнее. Совсем недавно, 8 января в Любляне, столице председательствующей в ЕС Словении была проведена церемония, на которой 2008 год был назван годом межкультурного диалога. Что необходимо для того, чтобы наш голос не затерялся в Европейском культурном многоголосье?

Естественная функция общества – творить, создавать культуру. Культурный продукт, присущий обществу и отражающий его состояние, – всего лишь зеркало современной Украины, в которое стоит вглядеться, чтобы адекватно оценить перемены, происходящие с современным обществом.

Свернуть

Ни для кого не будет открытием, что культура время от времени модернизируется. Культурная эволюция неизбежна. Мир проходит через беспрецедентный взрыв продуцирования знаний, технологий и «ноу-хау» в каждом обществе. И можно констатировать, что в том виде, в котором мы привыкли видеть украинское культурное пространство, оно серьезно отстает от растущих духовных потребностей современности. Не потому ли падает интерес к украинской культуре и престиж всего украинского?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Культура ніколи не вмирає, але...

15 фев 2008 года
Культура ніколи не вмирає, але...: Культура ніколи не вмирає, але...

Костянтин Родик, знавець книжкового ринку

От же, перше питання: які загальні тенденції в українській культурі зараз спостерігаються окрім загальної комерціалізації кругом і всього?

Ви вживаєте термін «комерціалізація» в дещо негативному значенні, а на правду це як температура, як градусник, його не слід розбивати, бо він щось таки показує. Головна тенденція сьогодні це неможливість керування культурою як було за радянських часів . Т а й не потрібно цього керування. Культура повинна бути відділена від держави, очевидно так, як і церква.

Але ж тут одразу виникає ряд розламів: якщо держава недотична до культури в засадничому вимірі, в методологічному, концептуальному, - то чи варто нам тоді мати міністерство культури, наприклад? Це питання варто обговорювати бо є високорозвинуті країни, що міністерства культури не мають. Так от чиновники кажуть, що Україна повинна бути представлена в світі і без держави тут не обійтися. Ну, за великим рахунком , це так , бо це великі гроші . А з іншого боку, в образотворчому мистецтві, наприклад, Україну вже декілька років поспіль, на Венеційському бієнале , - найвищому художньому форумі, - представляє Фонд Пінчука і робить це краще за державу.

Якби і в інших сферах культури Україну представляли асоціації професіоналів - користі було б більше. Витрачаються великі гроші з бюджету, а він у нас не американський навіть в астрономічному порівнянні, та йдуть ці гроші на речі ну, просто, злочинно неможливі...

Візьмемо останні події в книговиданні. Держкомітет з радіо і телебачення, який за задумом держаних мужів мусить контролювати книговидавництво, досі не розуміє, що це мало кому цікава технічна галузь, що на книжковому ринку слід звертатися не до читача, як при комунізмі, а до покупця і виходити таким чином в бізнесове поле. І взагалі, завдання будь-якої інституції, будь якого міністерства можна визначити дуже просто. Що спитати з міністра на засіданні кабінету міністрів? Скільки сектор ринку, яким опікується твоє міністерство, дає в державний бюджет. І це єдине що треба питати, у тому числі і в того Прутника , який керує, нібито книжковим ринком, не маючи жодного уявлення які механізми діють на цьому ринку.

Що ж відбувається на книжковому ринку у нас?

Сьогодні тут правила диктують ті, хто вміють працювати, а власне - російські видавці. В них це вже книжковий бізнес. Там держава втручалася в ситуацію тим, що дала податкові канікули суб'єктам книговидавництва і за сім років вони стали наповнювачами бюджету.

Тепер вони повернулися до 10% ПДВ і ніхто там не каже , що це погано чи цього не потрібно. У нас, хоч вже три роки і немає податку на додану вартість і на прибуток, цей механізм не працює, нічого не дає виробникові і українські гравці книжкового ринку не можуть стати тими, хто наповнює бюджет. Т обто Прутнику звітувати нічим і всі кроки, що робить Держтелерадіо в стороні від цього. Остання їхня ініціатива - робити безкоштовні ярмарки для видавців. Ну, винаходження радянських велосипедів ми проходили вже давно.

В жодній країні світу, навіть в Китаї, таких ярмарок немає, видавці обов'язково платять - вони там пр одають книжки. Це з одного боку, з іншого боку - на це витрачаються державні кошти, ми ж розуміємо, що нічого безкоштовного не буває. Витрачаються гроші чомусь не видавців, а усіх людей а, як відомо, в усьому світі половина населення взагалі книжок не читає.

Так, звичайно...

То чому ж той хто не читає мусить передавати свої гроші видавцям? Видавцям, як правило, не успішним. Тобто сьогодні все робиться аби задемонструвати якусь свою діяльність, а придивитись - то йде банальне розкрадання бюджету. Окрім того, якщо зазирнути в цей механізм, конкретний приклад - безкоштовні ярмарки, - то це прямий шлях до внутрішньої корупції. От уявіть, що в одного видавця 5 книжок - йому треба 2 метри стендів, у іншого 500 книж о к - йому треба 200 метрів . В усьому світі це регулюється грошима - скільки треба стендів, за стільки і плати. У нашому випадку стенди безкоштовні і організатори кажуть: всім порівну. Таким чином, кому скільки надати - вирішує чиновник, він д а сть більше тому, до кого душа лежить. А щоб схилити до себе цю чиновничу душу - відомо які засоби існують,

Звичайно, гроші...

...і комплекс цих заходів називають «корупція».

Тут зрозуміло. Хотілось би ще трохи вийти з вами за межі книжкового ринку. Що у нас робиться в культурі взагалі, і мабуть, в побутовій культурі. Чи можна сказати, що за останні 10- 15 років наша культура впала?

Звісно можна. Я думаю, спеціалісти арт-ринку наведуть свої приклади, спеціалісти з музичного шоу-бізнесу - свої. Я фахівець книжкового ринку і по книж к ах видно , як падає загальна культура оцього нещ асного народу України. Люди мен ше читають, смаки примітизуються; серйозна книга у видавця не стимулюється і вимивається з асортименту, а це вже замкнене коло. Ми потихеньку йдемо до такого спрощення тезаур у са пересічного громадянина.

Чи можна це назвати новим станом суспільства, чи «новим суспільством», пригадуєте «суспільство споживання» Бодріяра? Що за суспільство у нас зараз вибудовується?

На мою думку, суспільство споживання було і за радянської влади, Бодріяр тут нічого нового не придумав, він просто грався в слова і дуже вміло грався в слова. Будь яке суспільство, починаючи з «модерних» часів, - це суспільство споживання. Але одне суспільство споживає за принципом вибору, а інше суспільство споживає за п р инципом відсутності вибору...

І примусу споживання...

Все ж, і те і друге є споживання. Сьогодні ми є суспільством споживання і це, знов таки, є та сама температура, це не є добре, або не є погано - дивлячись як використовувати.

За великим рахунком, натовпом керувати легше, і це знають не лише ук р аїнські політики і політтехнологи, а так само й американські. Та з іншого боку, ті, що уп р авляють цим натовпом мусять бути достатньо освіченими. А де їх взяти, як не з того самого натовпу?

Потрібні менеджери?

Так, і їх треба десь підготувати. І от, політика базується на цьому балансі, на розумінні того, що чим людина темніша, тим легше нею маніпулювати, а з іншого боку, щоб розбудовувати державні інституції (не в розумінні павличків і драчів, а в суто технологічному, щоб добробут підвищувався) - потрібні спеціалісти.

Повертаючись до літератури, я стверджую, що спеціалісти поза читанням неможливі. Дивна річ, коли читаєш сьогодні популярну літературу, перекладену, американськ у чи, особливо, європейськ у , хай детективи, - ти бачиш зовсім інший побутовий рівень. Там, той самий інспектор може ходити в оперу, наприклад, знати класичний репертуар, і музичний, і літературний. Уявити що в серіалі «Менти» хтось із героїв згадує бодай когось із шкільної програми дуже важко. Це показник вимитості певних культурних речей з нашого повсякдення.

Бізнесменові на заході престижно ходити в оперний театр і в філармонію, а в нас цього немає вже. Тут престижно ходити в палац «Україна» на заїзжого російського поп-виконавця. І коли туди ідуть перші особи, то за ними тягнеться і менеджмент. І не тільки тому, що він копіює, як в усьому світі, представників вищого ешелону, а й тому, що це відповідає його рівню. Бо він, вищий менеджмент, не тільки слово «проффессор» не може пра в ильно написати, а й слова «філармонія» також не знає. Це іде зі школи, з університету; опускання рівня освіти дуже помітно за останні 15 років.

Пригадуючи гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...» хочеться запитати: чи не вмерла українська культура, чи має вона світові досягнення?

На такому концептуальному рівні культура ніколи не вмирає. Знову ж, с тосовно літератури: існує сьогодні ірландська література? Існує. На мові, яка фактично припинила своє існування, вона існує. Валійська література, або каталонська також, не зважаючи на дуже складну для них ситуацію.

Всі ці мови, здається, остаточно відмирають?

Гадаю, що їхнє становище сьогодні краще, ніж становище української мови, незважаючи на те, що в телевізорі чільники навчилися говорити приблизно українською.

Культура нікуди не дівається. Вона є. Вона видозмінюється, вона спрощується. Є висока культура, є, так звана популярна, або масова, яка завжди на виду, і вона розвив а ється. К ласична культура може розвиватися меншими темпами, але все одно, вона нікуди не зникне. Не можу собі уявити що ми позакриваємо всі оперні театри і філармонії. Це просто неможливо.

До речі, в нас досить жвава джазова культура, що непогано.

Звичайно, і не тільки джазова, і етнокультура розвивається, і багато чого. І рок не вмер, хоч він завжди був андеграундним явищем і , переживши свою легалізацію , він і зараз існує. Вже не той, шевчуки і кінчеви, але існує. Підстав для песимізму немає, але прикро, коли державні кошти, котрих і так зовсім мало, чиновники від культури пускають на вітер, не розуміючи що треба робити. Це давня проблема, думка професіоналів від культури с ь огодні не витребувана.

Коли сталася помаранчева революція, коли прийшли міністри помаранчеві в перший раз, вони кинулися створювати всілякі громадськ і ради, ці громадськ і ради збереглися і при Януковичі, але виродилися в декорацію, яка прикриває розподіл бюджетних грошей, але все одно воно освячується іменами відомих людей, і прийняття рішень все одно йде в кулуарах кабінетів високих чиновників, які вирішують, що залишити, а що додати. А все це подається, як рішення людей з іменами. Ось таке проституйоване розуміння ролі громадянського суспільства зараз активно використовується владою.

Ми багато говорили про книжковий ринок, а ви самі, до речі, що зараз читаєте?

В останній час я начитався багато українських книжок і почав порівнювати їх з останніми російськими, зокрема з «Орфографією» Дмитра Бикова. Роман у 700 сторінок, а менше Биков не пише, в минулому році отримав престижну премію і три міль й они їхніх рублів, це серйозна сума. Це роман про події 17-го року у Петрограді. Про створення Луначарським комуни серед столичної професури, про реформу орфографії, як вона потім була скасована. Здається, це малозначущий і малодосліджений факт, на якому побудувати сюжет неможливо, але він збудував на цьому пригодницький роман на 700 сторінок. І він вже перевиданий і успішно проданий. Це менеджмент, це той дос в ід, якого бракує в сьогоднішній Україні.

...Або прояв імперського мислення.

В певному сенсі — так. Вони можуть дозволити собі гратися з історією. У нас цього немає, панує якась боязливість. Серед наших авторів такої «зухвалості», хорошої зухвалості не спостерігається.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

«Государство должно заниматься протекционизмом, и защитой своих интересов в области культуры»

Ольга Брюховецька, культуролог

Ми знаходимося в стані подвійної провінційності

Катерина Мотрич, письменниця

«Маргінальність духу породжує вторинність у всіх проявах життя».

Сергій Дацюк, философ

«Производить культурные продукты для мирового потребления мы не умеем или не хотим»

Кирило Стеценко, заслужений артист України, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Яким би дебелим не був би увесь організм-нації, якщо психіка-культура не функціонує нормально, ніщо інше не працюватиме доцільно

Юрко Зелений, співознавець

«Український культурний продукт немасовий»

Назип Хамитов - доктор философских наук, писатель, психоаналитик.

Подстраивание под чужие образцы – это способ вымирания украинской культуры

Наталья Ермакова, театровед

Государство не имеет никакого представления о культуре и то, что ей нужно дать

Олег Пинчук, скульптор

Мир изменился, но творцы оказались неприспособленными

Павел Гудимов - художник, фотограф, издатель, арт-центр "Я Галерея"

У нас есть культурная ниша, но достаточно скромная для Украины.

Лесь Подерв’янський, український письменник і художник

«Культура залежить від особистостей»

Сергій Проскурня, театральний режисер

Театралізація політики вже відбулась, попереду – карнавалізація суспільства

Пол Джордан, докторант Національного університету Шотландії

Українському культурному продукту просто не вистачає «піару»

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Культура не является товаром, потому что она абсурдна. И это -прекрасно.

Густав Водичка, писатель

«За украинский рай нужно сражаться»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,065