В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

«Игра в демократию» нынешней, как и всех предыдущих властей, несет в себе реальные угрозы для демократии как таковой. Украинским лидерам все труднее декларировать демократические ценности и демонстрировать желание считаться с интересами большинства граждан и, тем более, учитывать мнение оппозиции в процессе реализации своей политики.

Несоответствие сложившихся в Украине политических институтов тому идеалу, к которому стремится общество, и запрос на «восстановление справедливости» все чаще делает актуальным вопрос «наведения порядка», для чего требуется «сильная рука».

Но ситуация в Украине типична для большинства посткоммунистических стран Центральной и Восточной Европы. Выборы, прошедшие во всех вышеградских странах за последние два года показали, что странам региона свойственна политическая нестабильность и непредсказуемость поведения политических игроков. Еще более четко просматривается подрыв доверия к демократическим институтам. По данным недавнего международного опроса Института Гэллапа, восточные европейцы не считают выборы в их странах честными и свободными. На вопрос «думаете ли вы, что ваш голос что-то значит?», лишь 22% респондентов дали положительный ответ. Демократия сегодня не имеет врагов, но она теряет своих сторонников.

Желание сохранить высокий уровень социальной защиты у наших соотечественников сочетается с потребностью в элементарных гражданских свободах, от которых украинское общество уже вряд ли сможет отказаться. И все это – на фоне общего неприятия власти. В этом неоднозначность и противоречивость ситуации в Украине.

Одной из ключевых угроз демократии являются проблемы, связанные с верховенством права. Недоверие общества к органам власти – это норма, недоверие к институтам права – симптом приближающегося кризиса.

Популистские партии и блоки, в большей или меньшей степени, стремятся выражать и «выезжать» на своих рецептах по устранению этих проблем в условиях двойственности демократических стандартов и подходов для «своих» и «чужих». На фоне неудовлетворенности общества действиями политической элиты в целом это иногда срабатывает. Но не таятся ли в таких действиях попытки приучить общество к мысли о невозможности реализовать в Украине какую бы то ни было демократическую модель правления?

Мы предлагаем обсудить на страницах «Диалог.UA» ряд вопросов, связанных с авторитаризмом. Возможно ли, что запрос на патернализм и попытки его удовлетворения могут привести к установлению авторитарного режима в Украине? Так ли сильно приблизилось украинское общество к демократической системе правления, чтобы процесс этот стал необратимым? И что (или все же кто?) может являться гарантом того, что Украине удастся избежать авторитаризма? И всегда ли авторитарное общество является недемократическим, с точки зрения механизма действия? Какие социологические критерии патернализма и авторитаризма в общественном сознании можно выделить, чтобы, опираясь на них, отслеживать, фиксировать, предупреждать, бороться с возникающими субъективными и объективными рисками для демократического процесса в Украине, фиксировать слабые места развития этого процесса? Закончится ли игра украинской власти в демократию «взрослым», настоящим народовластием, или нас ждет авторитаризм, который никогда не бывает «игрушечным»?

Свернуть

«Игра в демократию» нынешней, как и всех предыдущих властей, несет в себе реальные угрозы для демократии как таковой. Украинским лидерам все труднее декларировать демократические ценности и демонстрировать желание считаться с интересами большинства граждан и, тем более, учитывать мнение оппозиции в процессе реализации своей политики. Закончится ли игра украинской власти в демократию «взрослым», настоящим народовластием, или нас ждет авторитаризм, который никогда не бывает «игрушечным»?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наші люди починають краще розумітися в політиці

31 мар 2008 года

Як би ви охарактеризували українське суспільство, в якому, за деякими свідченнями, співіснують запити населення на авторитаризм та патерналізм, на демократію і розвиток громадянського суспільства?

Для того, щоб говорити подібні речі, потрібне дуже солідне соціологічне підґрунтя, дані емпіричних досліджень. Відомі мені дослідження, в яких вивчались показники патерналізму та авторитаризму, не проводились на Україні з 1996 року.

Справа в тому, що існують думки населення, так звані «опінії», та ціннісні установки. Опінії це дещо поверхневе, це реакція на певну кон`юнктуру. Ціннісні установки – це те, що формується глибоко, на рівні колективного підсвідомого, і ці речі не виявляються просто за допомогою кількох запитань. Є класичне визначення авторитаризму як переконання у тому, що соціальний світ неможливо збагнути та вплинути на нього, якщо не буде авторитетів, які це розтлумачать. Це психологічна схильність схилятися до влади авторитетів. А питання про те, чи не хочемо ми, щоб влада була більш сильною, чи не вважаємо ми, що один чи кілька сильних авторитетів можуть зробити для країни більше, ніж парламент чи політичні партії, самі по собі не вимірюють авторитаризму, не виявляють схильності населення до влади авторитетів. Так, десь з 1998 року збільшується частка людей, які вірять, що один чи кілька сильних авторитетів можуть зробити для країни більше, ніж парламент чи політичні партії, але це не свідчить про зростання авторитарних настроїв. Можливо, це свідчить про бажання бачити в державі більше порядку, чи щось інше, але це не авторитарні настрої.

Деякі соціологи стверджують про зростання патерналістських настроїв. Чи можна їх порівняти з патерналістськими настроями початку 90-х років?

Існує тільки гіпотеза про те, що патерналістські та авторитарні настрої пов`язані. З досліджень, які проводилися у Польщі у 1980-х роках я знаю, що люди, які схильні до авторитаризму, більше схильні довіряти державним установам. Це пояснювалося тим, що для авторитарної особистості факт обіймання людиною посади робить її авторитетом. Але ж в Україні довіра Уряду та іншим установам є досить низькою, отже, немає підстав очікувати, що рівень авторитаризму буде високий. Патерналізм – це поняття трохи з іншого поля, це – скоріше поведінкова установка, більш швидкоплинна і менш глибинна, ніж авторитаризм. З патерналізмом пов`язують таке явище, коли люди у ситуації безпорадності шукають собі патрона, покровителя, який вирішить для них всі питання. Про дослідження подібних речей мені теж не відомо. Звичайно, можна сказати, що ті українці, кому подобається Путін – авторитарні особистості, тому що Путін – авторитарний лідер. Однак оцінка діяльності Путіна в Україні залишається стабільною, не зростає. З іншого боку, вона є значно вищою, ніж була підтримка у Єльцина. Це може свідчити про що завгодно – і про вищу оцінку економічної діяльності, і зовнішньої політики, і про сприйняття Путіна як більш авторитетного лідера від Єльцина, але однозначно трактувати це як зростання авторитарних, чи патерналістських настроїв у 2000-х роках я б не поспішала. Перший дослідник авторитаризму, Теодор Адорно, доводив, що зростання частки авторитарних особистостей у Німеччині призвело до перемоги фашизму у цій країн, чого в Україні ми бодай же не спостерігаємо.

Схоже на те, що такі речі, як авторитаризм, патерналізм, рівень довіри до публічних інституцій мають не стільки структурне пояснення, скільки культурне: в деяких націях ці настанови сильніші, в деяких – слабші. Вони можуть змінюватися, але дуже повільно, протягом не кількох років, а десятиріч. Такі глибинні установки радше відрізняються між країнами, ніж між соціальними групами.

Як пов`язати між собою бажання населення бачити сильну владу та водночас – владу більш демократичну? Чи не має тут певного протиріччя?

Протиріччя є, тому що пересічні обивателі не вельми обізнані з тим, що означає демократична влада. Для багатьох незрозумілим є сенс політичної дискусії, опозиції. Демократію сприймають як взагалі бажану, корисну річ, і тому її позитивно оцінюють. Але не усвідомлюють того, що демократія – це життя у непевності. На щодень людям потрібно, щоб не було корупції, щоб була стабільна робота, щоб вони відчували впевненість у завтрашньому дні. Коли цього немає, вони починають панікувати, бажати сильної влади. Вони хочуть, щоб хтось прийшов, і зробив лад. Але це не свідчить, що в цьому є загроза для демократії, і негайно зростає авторитаризм. Просто правляча партія після довготривалого періоду непевності може втратити підтримку.

Якщо зростання авторитарних настроїв немає, то як змінилися настрої взагалі – скажімо, за останні п`ять років?

Напевно не можна назвати цю зміну «кризою довіри» чи «розчаруванням у політиці». Навпаки, після 2004 року помітно зріс відсоток тих, хто бачить політичні сили, яким можна довірити владу. А довіра до публічних інституцій – це страшенно ригідна річ. Вона змінюється повільно, дуже повільно. І також не відрізняється в Україні від більшості країн Східної Європи. Я закликаю песимістів подивитися на міжнаціональні порівняльні дані. Так, в Україні дуже низька довіра до парламенту та політичних партій, але вона всюди дуже низька. З-поміж всіх політичних інституцій найнижчу довіру має парламент та партії – так є в східній Європі, так само і в західній. Натомість часто змінюється ставлення до персон – до президента, до прем`єр-міністра. Тут можливі різкі зміни, навіть стрибки. Але це не пов`язане зі зміною ставлення до політичної системи в цілому – це реакція на момент. Що помітно змінюється, так це частка респондентів, які відповідають «Не знаю» або «Важко відповісти» на ряд складних запитань у сфері зовнішньої та внутрішньої політики – вона постійно зменшується. Тобто наші люди починають краще розумітися в політиці, стали більш освіченими, і рівень її розуміння важко порівняти з тим, що було ще десять років тому.

Чи існує «загальний знаменник», домінуючий настрій серед населення, про який можна говорити впевнено?

Існує індикатор, який зветься «соціальне самопочуття», розробка якого належить Є.Головасі та Н.Паніній. За даними всім відомого моніторингу «Українське суспільство» воно весь час трохи то погіршується, то покращується. У порівнянні з тим, що було десять років тому, воно зараз трохи краще. Але такий показник, як «індекс тривожності», який за теорією є тісно пов`язаний з авторитаризмом, залишається незмінним останні десять років. Але проблема в тому, що ми не будемо мати уявлення про домінуючі настрої, поки у нас не будуть запроваджені порівняльні міжнаціональні дослідження. Тільки тоді можна говорити, який показник тривожності чи соціального самопочуття є добрим, а який – низьким. Поки що в світі спостерігається значна кореляція між рівнем ВВП на душу населення та відсотком людей, які вважають себе щасливими. Звичайно, в цьому є винятки, але кореляція існує.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Процес інтенсивної корозії

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Це не патерналістські настрої, а незадоволення громадян рівнем соціального захисту

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Сочетание патерналистских ожиданий снизу и патерналистской демагогии сверху

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Ностальгия по патернализму

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Авторитаризм російського типу в Україні неможливий

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Здолавши патерналізм, через 15 років Україна стане самостійною європейською державою

Дмитрий Выдрин, политолог

Патернализм, как и наркомания, не имеет предела, пока не доходит до передозировки.

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Патернализм продуцирует власть

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Авторитаризм і демократія: партнери чи антиподи?

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Корень всех проблем – низкая эффективность власти

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,087