В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

«Игра в демократию» нынешней, как и всех предыдущих властей, несет в себе реальные угрозы для демократии как таковой. Украинским лидерам все труднее декларировать демократические ценности и демонстрировать желание считаться с интересами большинства граждан и, тем более, учитывать мнение оппозиции в процессе реализации своей политики.

Несоответствие сложившихся в Украине политических институтов тому идеалу, к которому стремится общество, и запрос на «восстановление справедливости» все чаще делает актуальным вопрос «наведения порядка», для чего требуется «сильная рука».

Но ситуация в Украине типична для большинства посткоммунистических стран Центральной и Восточной Европы. Выборы, прошедшие во всех вышеградских странах за последние два года показали, что странам региона свойственна политическая нестабильность и непредсказуемость поведения политических игроков. Еще более четко просматривается подрыв доверия к демократическим институтам. По данным недавнего международного опроса Института Гэллапа, восточные европейцы не считают выборы в их странах честными и свободными. На вопрос «думаете ли вы, что ваш голос что-то значит?», лишь 22% респондентов дали положительный ответ. Демократия сегодня не имеет врагов, но она теряет своих сторонников.

Желание сохранить высокий уровень социальной защиты у наших соотечественников сочетается с потребностью в элементарных гражданских свободах, от которых украинское общество уже вряд ли сможет отказаться. И все это – на фоне общего неприятия власти. В этом неоднозначность и противоречивость ситуации в Украине.

Одной из ключевых угроз демократии являются проблемы, связанные с верховенством права. Недоверие общества к органам власти – это норма, недоверие к институтам права – симптом приближающегося кризиса.

Популистские партии и блоки, в большей или меньшей степени, стремятся выражать и «выезжать» на своих рецептах по устранению этих проблем в условиях двойственности демократических стандартов и подходов для «своих» и «чужих». На фоне неудовлетворенности общества действиями политической элиты в целом это иногда срабатывает. Но не таятся ли в таких действиях попытки приучить общество к мысли о невозможности реализовать в Украине какую бы то ни было демократическую модель правления?

Мы предлагаем обсудить на страницах «Диалог.UA» ряд вопросов, связанных с авторитаризмом. Возможно ли, что запрос на патернализм и попытки его удовлетворения могут привести к установлению авторитарного режима в Украине? Так ли сильно приблизилось украинское общество к демократической системе правления, чтобы процесс этот стал необратимым? И что (или все же кто?) может являться гарантом того, что Украине удастся избежать авторитаризма? И всегда ли авторитарное общество является недемократическим, с точки зрения механизма действия? Какие социологические критерии патернализма и авторитаризма в общественном сознании можно выделить, чтобы, опираясь на них, отслеживать, фиксировать, предупреждать, бороться с возникающими субъективными и объективными рисками для демократического процесса в Украине, фиксировать слабые места развития этого процесса? Закончится ли игра украинской власти в демократию «взрослым», настоящим народовластием, или нас ждет авторитаризм, который никогда не бывает «игрушечным»?

Свернуть

«Игра в демократию» нынешней, как и всех предыдущих властей, несет в себе реальные угрозы для демократии как таковой. Украинским лидерам все труднее декларировать демократические ценности и демонстрировать желание считаться с интересами большинства граждан и, тем более, учитывать мнение оппозиции в процессе реализации своей политики. Закончится ли игра украинской власти в демократию «взрослым», настоящим народовластием, или нас ждет авторитаризм, который никогда не бывает «игрушечным»?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Це не патерналістські настрої, а незадоволення громадян рівнем соціального захисту

2 апр 2008 года

Останнім часом соціологи говорять про зростання в суспільстві певних патерналістських та авторитарних настроїв. В чому причина зростання таких настроїв, в якому прошарку суспільства вони сконцентровані?

По-перше, я б не змішував всі очікування і певні запити на соціальну державу, з патерналістськими настроями. Це є некоректна поведінка соціологів, трактовка ними подій чи тенденцій. З моєї точки зору, коли ми говоримо про патерналізм, потрібно чітко відрізняти настрої «утриманця», які характерні для певної групи населення, причому невеликої групи, а також ті запити та очікування на роботу соціальної держави – оскільки в Конституції України записано про „соціальну державу”, які мають бути задоволені цілим комплексом послуг по соціальному забезпеченню громадян. Це трудове законодавство, це пенсійне забезпечення, це соціальний захист, і громадяни очікують від держави виконання взятих на себе соціальних обов`язків. Це не є патерналізм, це є адекватне розуміння соціальної держави. Інше питання, що сама держава себе вже не вважає соціальною, і це положення в Конституції зберігається тільки по інерції.

Україна прогресуючими темпами позбавляється державної власності, прогресуючими темпами скидає з себе соціальні зобов`язання, а політологи та соціологи потім дивуються, звідки в нас взялись оці „патерналістські настрої”? Це не патерналістські настрої, а незадоволення громадян рівнем соціального захисту. І серед них є лише невеликий відсоток тих, в кого є надмірні, патерналістські очікування.

Чи може в наступному електоральному циклі з`явитися значна підтримка у партій чи кандидатів, які запропонують „наведення порядку жорсткою рукою”, жорстку регламентацію діяльності великого бізнесу, і так далі?

Якщо ми подивимося на результати соціологічних досліджень, особливо кількох останніх років, то ми побачимо, що з кожним роком зростає відсоток тих людей, які виступають за порядок, законність та стабільність. Джерелом їх є певні аналогії, які люди проводять з ситуацією в Росії. Люди бачать, що там панує стабільність, порядок, і бажають бачити такий самий порядок і в Україні. Друга причина зростання таких настроїв – це постійні політичні кризи, постійна нестабільність в нашій країні, що почалися в 2004 році. Це призвело до формування певного прошарку населення, яке готове заради спокою та стабільності відмовитися від певних політичних свобод. А це вже є негативною тенденцією, та свідчить про можливість приходу до влади певних автократичних сил, які можуть встановити автократичний режим.

Головну небезпеку в українському політикумі я все ж вбачаю в гламурному популізмі, який має схильність до авторитарних методів політичної боротьби, і застосування такого самого стилю керування державою. В першу чергу, це, звичайно, Юлія Тимошенко.

В чому головна небезпека подібного стилю керівництва для населення?

Навіть якщо громадяни добровільно погодяться відмовитися від певних демократичних прав та свобод, це не означає, що вони їх автоматично отримають назад, коли буде наведено лад, встановлена стабільність. Автократичні режими мають тенденції до герметизації країни, з метою продовження свого існування. Є лише поодинокі приклади, коли автократичні режими мирно і спокійно переходили в демократичні.

Інша небезпека полягає в тому, що соціальна стабільність не означає встановлення справедливості, що будуть вирішені питання приватизації, соціального захисту, відповідності зарплат, пенсій та стипендій рівню цін, і так далі. Ці питання при автократичному режимі можуть бути невирішені, а навпаки – тобто, реалізована неоліберальна концепція розвитку, коли населення буде позбавлено всіх пільг. Тоді громадяни, які виступали за автократизм, будуть глибоко розчаровані тією персоною чи політичною силою, яку вони обрали на хвилі гламур-популізму, але будуть розчаровані не тільки нею, але й українською державою як такою.

Що повинно зробити громадянське суспільство, щоб запобігти такому сценарію розвитку подій, що запропонувати?

Громадянське суспільство повинно застерегти всіх щодо небезпек автократії. Але на даний момент громадянське суспільство знаходиться в дуже складному, навіть кризовому стані. З одного боку, 2005 рік сформував запит на громадянську активність. В 2005 році у нас було 7000 акцій протесту та громадських кампаній, що було на 70% більше у порівнянні з 2001-м роком. Це мало позитивний ефект для громадян, але цей запит на громадянську активність був каналізований владою різними шляхами, один з яких – формалізм. Ми знову повернулися до старої ситуації, коли громадянське суспільство розуміється як кілька громадських організацій, зареєстрованих в Мін`юсті. В той же час громадянське суспільство набагато ширше, ніж просто громадські організації. Це є неформальні ініціативи, це є комунікації, це й дискусійні майданчики у віртуальному просторі, і ще багато інших форм діяльності і організації громадянського суспільства, але держава не готова з ними дискутувати, не готова шукати спільну мову. Фактично держава штучно формалізує громадянське суспільство, і інколи взагалі відбувається профанація залучення громадян до управління державою, до політики. Про це свідчить формування так званих „громадських рад” при міністерствах та колегіях. Це кишенькові утворення, які лише легітимізують курс того чи іншого міністра, нічого спільного з громадянським суспільством такі утворення не мають. Тому ефективно протидіяти владі українське громадянське суспільство, на даний час, не може.

Шлях до кращого полягає в розвитку прямої демократії, розвитку „демократії участі”, залученні громадян до прийняття рішень на низовому рівні, міському, міськрайонному. Наприклад, це залучення громадян до формування бюджету міст, вирішання питань щодо будівництва в тому чи іншому місті будинків, об`єктів інфраструктури, не штучне проведення громадських слухань, а справжнє, організація громадських ініціатив в мережеві структури, яка б ефективно протидіяла свавіллю чиновників чи будь-якому авторитаризму. На жаль, в Україні є лише поодинокі факти чи приклади цієї „демократії участі”, вона не є поширена. Але політичні партії, які виступають за народовладдя, мають сприяти цій ідеї на законодавчому рівні, взяти її на озброєння, оскільки це є справжній дієвий інструмент для реалізації успішної та головне – послідовної, системної політики, яка б принесла користь всьому суспільству загалом.

Записав Андрій Маклаков

 

 

 

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Процес інтенсивної корозії

Наталя Погоріла, соціолог

Наші люди починають краще розумітися в політиці

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Сочетание патерналистских ожиданий снизу и патерналистской демагогии сверху

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Ностальгия по патернализму

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Авторитаризм російського типу в Україні неможливий

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Здолавши патерналізм, через 15 років Україна стане самостійною європейською державою

Дмитрий Выдрин, политолог

Патернализм, как и наркомания, не имеет предела, пока не доходит до передозировки.

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Патернализм продуцирует власть

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Авторитаризм і демократія: партнери чи антиподи?

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Корень всех проблем – низкая эффективность власти

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,062