В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

«Игра в демократию» нынешней, как и всех предыдущих властей, несет в себе реальные угрозы для демократии как таковой. Украинским лидерам все труднее декларировать демократические ценности и демонстрировать желание считаться с интересами большинства граждан и, тем более, учитывать мнение оппозиции в процессе реализации своей политики.

Несоответствие сложившихся в Украине политических институтов тому идеалу, к которому стремится общество, и запрос на «восстановление справедливости» все чаще делает актуальным вопрос «наведения порядка», для чего требуется «сильная рука».

Но ситуация в Украине типична для большинства посткоммунистических стран Центральной и Восточной Европы. Выборы, прошедшие во всех вышеградских странах за последние два года показали, что странам региона свойственна политическая нестабильность и непредсказуемость поведения политических игроков. Еще более четко просматривается подрыв доверия к демократическим институтам. По данным недавнего международного опроса Института Гэллапа, восточные европейцы не считают выборы в их странах честными и свободными. На вопрос «думаете ли вы, что ваш голос что-то значит?», лишь 22% респондентов дали положительный ответ. Демократия сегодня не имеет врагов, но она теряет своих сторонников.

Желание сохранить высокий уровень социальной защиты у наших соотечественников сочетается с потребностью в элементарных гражданских свободах, от которых украинское общество уже вряд ли сможет отказаться. И все это – на фоне общего неприятия власти. В этом неоднозначность и противоречивость ситуации в Украине.

Одной из ключевых угроз демократии являются проблемы, связанные с верховенством права. Недоверие общества к органам власти – это норма, недоверие к институтам права – симптом приближающегося кризиса.

Популистские партии и блоки, в большей или меньшей степени, стремятся выражать и «выезжать» на своих рецептах по устранению этих проблем в условиях двойственности демократических стандартов и подходов для «своих» и «чужих». На фоне неудовлетворенности общества действиями политической элиты в целом это иногда срабатывает. Но не таятся ли в таких действиях попытки приучить общество к мысли о невозможности реализовать в Украине какую бы то ни было демократическую модель правления?

Мы предлагаем обсудить на страницах «Диалог.UA» ряд вопросов, связанных с авторитаризмом. Возможно ли, что запрос на патернализм и попытки его удовлетворения могут привести к установлению авторитарного режима в Украине? Так ли сильно приблизилось украинское общество к демократической системе правления, чтобы процесс этот стал необратимым? И что (или все же кто?) может являться гарантом того, что Украине удастся избежать авторитаризма? И всегда ли авторитарное общество является недемократическим, с точки зрения механизма действия? Какие социологические критерии патернализма и авторитаризма в общественном сознании можно выделить, чтобы, опираясь на них, отслеживать, фиксировать, предупреждать, бороться с возникающими субъективными и объективными рисками для демократического процесса в Украине, фиксировать слабые места развития этого процесса? Закончится ли игра украинской власти в демократию «взрослым», настоящим народовластием, или нас ждет авторитаризм, который никогда не бывает «игрушечным»?

Свернуть

«Игра в демократию» нынешней, как и всех предыдущих властей, несет в себе реальные угрозы для демократии как таковой. Украинским лидерам все труднее декларировать демократические ценности и демонстрировать желание считаться с интересами большинства граждан и, тем более, учитывать мнение оппозиции в процессе реализации своей политики. Закончится ли игра украинской власти в демократию «взрослым», настоящим народовластием, или нас ждет авторитаризм, который никогда не бывает «игрушечным»?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Процес інтенсивної корозії

8 апр 2008 года

Як можна характеризувати українське суспільство, в якому тяжіють і до демократичних перетворень, і до патерналізму?

Стан української політичної системи я б охарактеризував як систему політичної охлократії. У нас наявні певні номінальні ознаки демократії, але реально, на рівні процедур та практик, реалізується охлократична модель. Влада і центри прийняття рішень сконцентровані в руках вузького кола осіб (корпоративних груп), а волевиявленням народу маніпулює „каста недоторканих”, яка поділила між собою виконавчу та законодавчу владу.

Коли цей режим функціонує нормально, коли він „у тонусі”, тоді всі формальні ознаки демократії очевидні, і ми констатуємо демократичні перетворення. Але як тільки охлократичний режим починає давати «збої», зразу ж з ` являються симптоми узурпації влади та авторитарні устремління окремих політиків. Ззовні це виглядає як маятник – від демократичних до авторитарних перетворень, – але, по суті, нічого не змінюється, тому що режим політичної охлократії лише адаптується до ситуації, що склалася.

Відтак, ключове питання для України – це не вибір між демократією та авторитаризмом, а відмова і демонтаж охлократичної системи влади.

Що ж до патерналістичних настроїв, то, по-перше, сама наявність патерналістських настроїв має бути виявлена або спростована глибоким соціологічним аналізом, традиція якого, на жаль, в Україні не розвинена. Зараз вивчають стан масової свідомості, котрий є дуже амбівалентним, адже сукупна громадська думка – це всього лише електоральні уподобання, на базі яких неможливо зробити висновок про глибинні тенденції. Для одержання більш коректного результату необхідно аналізувати потреби і настрої окремих груп інтересів, прошарків та соціальних страт. Але проведення таких досліджень є дуже проблематичним через відсутність систематичних, зібраних на регулярній основі даних про кількість найманих працівників, зайнятість людей у малому чи середньому бізнесі, тощо. Сьогодні більшість соціологів не зможуть вам сказати, – чи тяжіють вказані групи до «сильної руки», чи вони прагнуть елементарного порядку, ліквідації подвійних стандартів у соціальній та правовій сферах.

По-друге, коли ми аналізуємо патерналістські настрої, маємо брати до уваги паралельно зростаючу недовіру до влади та до режиму партократії, – очевидно, що ці дві протилежні тенденції «гасять» одна одну.

Наслідування прикладу режимів Путіна і Лукашенка – реальний варіант для України?

Коли ми дивимось на пострадянський простір, то бачимо, з одного боку, що в Росії практично відновлена система політичного централізму, а в Білорусі – успішно діє автократична модель влади. Очевидно, що політичні практики України не співпадають з практиками наших сусідів. Принаймні, в Україні не існує таких економічних активів, монополізація яких дозволила б побудувати стабільну систему влади. Формування влади на базі одного провідного економічного активу у нас не реальна. У нас існує декілька політико-економічних груп, які постійно конкурують між собою. Після падіння режиму Кучми, в Україні склалася система олігополії, яка не зацікавлена у формуванні сильної держави та сильної виконавчої влади.

Проблема великого капіталу, потужних корпоративних груп – це наслідок легітимізації результатів приватизації та функціонування квазі-ринкової економіки. Олігополія – це держава в державі, і її представники шукають найбільш дешевий і ефективний спосіб легітимізації себе, як в середині країни, так і в очах міжнародного співтовариства.

Тож політики пропонують свої варіанти поступу до легітимності. Є така модель як «популістський лідер», яку реалізує Юлія Тимошенко, граючи на електоральних очікуваннях. Є й інша модель, що уособлюється в інституті президентства, коли політико-економічні групи намагаються сформувати єдину виконавчу вертикаль, яка б стала „незалежною” по відношенню до законодавчої влади та суспільства. Ці дві моделі конкурують сьогодні між собою.

Якщо в Україні з`явиться «сильна владна рука», то не стільки як результат посилення патерналізму, скільки через параліч та делегітимізацію владних інститутів, через кризу систем життєзабезпечення (тепло-, водо-, газопостачання), або в разі дезорганізації роботи банківсько-фінансової інфраструктури, яка забезпечує існування системи „суспільства споживання”. Можна очікувати, що лише на такі реальні виклики своєму добробуту українське суспільство буде реагувати активно!

Як щодо Скандинавської моделі?

Поки що нам далеко до Скандинавської моделі, бо вона вимагає суттєвих політико-економічних змін. У країнах Північної Європи, головним акціонером провідних економічних активів, які дають експортні надходження, є держава. У нас структура власності та модель влади нагадує латиноамериканські варіанти – домінує диктат монополій, зростання економіки та експорту слабко корелює із розвитком внутрішнього ринку, рівень життя у містах-міліонерах різко контрастує на тлі деіндустріалізованих малих містечок і депресивного, занепадаючого села. Без певної соціалізації української економіки, без поновлення присутності держави у стратегічних галузях економіки, – говорити про використання в Україні досвіду європейських моделей навряд чи можливо.

Як можна спрогнозувати розвиток ситуації?

Соціально-політичні трансформації в Україні відбуваються за певною логікою. Спочатку суспільство сприймало та оцінювало українську політику з позицій моралі та ціннісного вибору. Пізніше до суспільства прийшло розуміння того, що українська влада є корупційною, що така влада не дає можливості людям та бізнесу працювати, обмежує їхні права й фальсифікує волевиявлення. Тобто, Україна пройшла шлях від моральної дискредитації – до демонстрації загальної неефективності та безпорадності владної верхівки.

Після того як більшість політичних партій продемонстрували, що вони не здатні забезпечити само-реформування владної системи „згори”, в Україні розпочався етап десакралізації влади. Люди все більше усвідомлюють, що влада сама починає бути загрозою для життя окремих громадян, суспільних груп та значних прошарків вітчизняного бізнесу.

Сьогодні, в умовах кризи інфраструктури та техногенних катастроф, влада демонструє свою безпорадність. Вищі посадовці визнають, що у нас втрачений економічний кордон, неконтрольований інформаційний простір, зруйновано судову систему. Практично ж, і суверенітет, і безпека держави та її окремих громадян вступили в процес інтенсивної корозії. Політичний параліч та колективна безвідповідальність владної верхівки буде й надалі підвищувати соціальну «температуру» в українському суспільстві. В політичній сфері ще більше загостриться війна «всіх проти всіх». Я думаю, що до чергових виборів Україна не дотягне, є всі підстави для того, щоб в Україні відбулися дострокові парламентські, а можливо і президентські вибори.

Радикальні партії, авторитарного спрямування можуть здобути популярність на наступних виборах?

Партії радикального спрямування, побудовані на морально застарілій політичній платформі, будуть залишатися поза політичним мейнстрімом, але здоровий радикалізм, який буде просувати нову політичну платформу і запропонує новий порядок денний, може отримати підтримку суспільства.

Попит на «сильну руку» виникне не стільки за рахунок патерналізму, скільки як результат паралічу владних інститутів і наростання соціальної анархії.

Як тільки люди перестануть брати участь у «виборах без вибору», – вже зараз біля 7% громадян готові «голосувати ногами», політичний режим почне розсипатись. Тільки ті політичні сили, які зможуть опертися не на поточні електоральні уподобання, а на самоорганізовані соціальні групи, структури самоврядування та бізнесу, можуть розраховувати на владні повноваження в Україні в майбутньому.

Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Це не патерналістські настрої, а незадоволення громадян рівнем соціального захисту

Наталя Погоріла, соціолог

Наші люди починають краще розумітися в політиці

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Сочетание патерналистских ожиданий снизу и патерналистской демагогии сверху

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Ностальгия по патернализму

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Авторитаризм російського типу в Україні неможливий

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Здолавши патерналізм, через 15 років Україна стане самостійною європейською державою

Дмитрий Выдрин, политолог

Патернализм, как и наркомания, не имеет предела, пока не доходит до передозировки.

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Патернализм продуцирует власть

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Авторитаризм і демократія: партнери чи антиподи?

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Корень всех проблем – низкая эффективность власти

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,105