В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Демократія – це поінформованість населення

Україна посідає проміжне положення: вона є напівдемократичною напівавторитарною країною, яка може хитнутися як в той, так і в інший бік, залежно від обставин.

 

 

Пане Максиме, як ви вважаєте, Україна – це демократична країна чи ні?

 

Дивлячись що ми будемо вкладати в поняття демократія. Якщо наявність формальних демократичних інституцій – вибори, парламент, органи місцевого самоврядування – то напевно, що наша країна демократична. Якщо вкладати в це поняття можливість громадянина впливати через різні інституції на те, що відбувається в державі, то безумовно – недемократична. Попри наявність цих демократичних інституцій, сьогодні існує велика відчуженість суспільства від держави. Вони вже навчилися жити паралельно: пересічний громадянин не дуже переймається тим, що відбувається на вищих поверхах влади, а держава, в свою чергу, не надто переймається тим пересічним громадянином і згадує про нього лише перед виборами.

 

Невже демократія не є цілісним поняттям? Невже демократія може існувати наполовину? Отже є якісь особливості, які говорять на користь того, що у нас існує якийсь тип політичного режиму?

 

Україна не є державою тоталітарною. Вона навіть не є на 100 відсотків країною авторитарною, тому що у нас є більш-менш системна опозиція, у нас є залишки свободи слова. Отже, якщо порівнювати Україну з Китаєм чи Північною Кореєю, то демократія у нас є. Якщо ж порівнювати з європейськими  країнами, то ми не є демократією, оскільки громадяни не тільки не можуть впливати на стан справ в державі, вони ще й не отримують достатньо інформації, щоб в разі потреби, впливати усвідомлено. Поінформованість населення – це дуже важливий чинник. Класичним прикладом цього може бути випадок, коли років 15 тому у Швейцарії на референдумі було провалено пропозицію скоротити на годину робочий тиждень. Більшість громадян зрозуміли, що це може нести масштабні негативні наслідки для економіки. В Україні рівень політичної зрілості населення і можливість отримувати інформацію такі, що легко уявити собі наслідки, якби президент наступного тижня зажадав провести референдум з аналогічного питання. Я думаю, що цей крок був би підтриманий абсолютною більшістю, дарма що хтось би аргументовано його заперечував.

Якщо говорити про світові стандарти, то Україна посідає проміжне положення: вона є напівдемократичною напівавторитарною країною, яка може хитнутися як в той, так і в інший бік, залежно від обставин.

 

Тоді виходить, що питання демократії в Україні – це скоріше питання про зрілість українського народу і його здатність користуватися демократичними процедурами? Адже влада завжди виконує репресивну роль, якщо протиставляти її, наприклад, громадянському суспільству.

 

Влада не завжди прагне тиснути і насаджувати свою волю – так відбувається скоріше в авторитарних країнах. Влада в демократичній державі намагається діяти в інтересах суспільства, з розрахунку на те, що влада, на відміну від опозиції, пропонує кращий варіант розв’язання тієї чи іншої задачі. В Україні ж, крім того, що влада є надто далекою від критеріїв, які до неї застосовуються в демократіях, саме населення не зовсім встигло стати народом. При цьому, я б не насмілився сказати, що це проблема більшою мірою населення, а не влади. Бо наше населення на виборах 2002 року показало, що і в умовах інформаційної блокади, воно може робити усвідомлений вибір А от влада від критеріїв демократії надзвичайно далека. Натомість якщо на Заході політик йде в політику для того, щоб захищати інтереси суспільства – у це важко повірити, але це є справжньою настановою переважної більшості – то у нас в політику йдуть, щоб захищати власний інтерес.

 

Порівнюючи Україну з іншими країнами, ви сказали, що в нас демократія все-таки є. Ви можете назвати елементи, які виявляють нашу більш демократичну сутність у порівнянні з іншими країнам?

 

Я сказав, що в Україні є більше демократії, ніж в інших країнах СНД, крім, можливо, Грузії. Хоча й тут, я б не дуже спішив з висновками. Давайте зачекаємо і побачимо справжні дії Саакашвілі. В Україні головний чинник демократії – наявність системної опозиції, яка може на щось впливати. Так само, в більшій мірі, ніж в інших державах СНД у нас збереглися залишки свободи слова. Пересічний громадянин України, не дуже ризикуючи потрапити до в’язниці, може отримати більш-менш об’єктивну інформацію з легальних джерел. Я думаю, що це основні елементи, які дозволяють говорити про демократію в Україні.

 

Якщо ми будемо орієнтуватися на ті критерії, які застосовуються науковцями для позначення демократичних режимів, то ми справді виявляємося демократичною державою. Чому ж тоді і політологи, і політики часто говорять про те, що Україна є то посттоталітарною, то автократичною державою, то керованою демократією. У чому причина таких заяв?

 

Всі ці критерії, які у науковій літературі використовуються для позначення демократичних режимів, я б звів до одного – можливість громадянина послідовно впливати на те, як здійснюється влада. В Україні, попри наявність тих чи інших демократичних інститутів, від громадянина залежить дуже мало. На місцях утворилися місцеві владні клани, які, як правило, є позапартійними – тільки Київ з партією “Єдність” у цьому відношенні є винятком. Відтак, кожен громадянин на місцевому рівні відчуває безсилість. Від нього мало що залежить навіть там, де він живе – серед своєї місцевої громади.

Наприклад, я, як киянин, розумію, що в Києві нищиться історичний центр, відбувається розбазарювання земель – але я не можу вплинути на цю ситуацію, бо нерозвиненість інститутів громадянського суспільства призвела до того, що політичної боротьби за захист інтересів киян не існує. Є лише боротьба господарських кланів за розподіл якихось ресурсів. На національному рівні ситуація дещо краща, бо я, як член партії, яка має депутатську групу в парламенті, можу пропонувати якісь рішення, висловлювати їх своєму депутату. Але ж такі можливості є далеко не у всіх.

Крім того, в умовах інформаційно невільного суспільства, дуже важко донести якусь думку до населення. Звичайно, що ситуація не є такою фатальною, як у Туркменистані. Врешті, моя Українська республіканська партія “Собор” має свою газету “Самостійна Україна”, в якій я можу друкувати свої статті. Ця газета виходить накладом 5 тисяч примірників – і пересічний киянин може купити цю газету за 25 копійок і  ознайомитися з моєю точкою зору. Більше того, у мене можуть брати коментарі на першому національному каналі. Але так само я можу сказати, що коли я намагався щось сказати на одному з національних каналів, то був переконаний, що мене “скоротять” на п’ять шостих. І навіть у цьому випадку я помилився, бо мене скоротили на шість шостих, хоча моє обличчя в кадрі лишалося.

Але ця ситуація характерна не тільки для України. Нещодавно було надруковано есе знаменитого Умберто Еко, в якому той ставить під сумнів дієвість демократії в Італії. Звісно, там супротивник Берлусконі має можливість потрапити на телебачення. Але спочатку буде сюжет про опонента уряду, потім прибічника уряду, а коментар ведучого в кінці підведе до того, що правий  таки прибічник. І цим Італія відрізняється від Великої Британії, наприклад, де незалежна, хоч і фінансована з бюджету корпорація ВВС завжди була проблемою для будь-якого уряду.

 

Пане Максиме, побутує думка, що в Україні найкраще розвинуті інституціональні основи для демократії на пострадянському просторі. Наскільки справедливе дане твердження?

 

Система органів державної влади діє приблизно за таким же принципом, як і в більшості країн СНД. Наприклад, Конституційний суд є в більшості країн СНД. Якщо ми подивимося Конституції держав СНД, то майже скрізь, крім можливо Туркменії, ми побачимо ту ж саму структуру інституціональних органів. Звичайно, в Білорусії президент має право призначати якусь частку верхньої палати, а нижня палата обирається за суто мажоритарним принципом. Але Велика Британія так само обирає депутатів палати громад по мажоритарних округах, а монарх призначає всіх членів верхньої палати, причому сотня з них входить до неї за спадковим принципом. При цьому Велика Британія – це безсумнівна демократія, а Білорусь – ні.

Тому я б говорив не стільки про інституційні передумови, які є більш-менш рівноцінними, скільки про наявність демократичних традицій і готовності народу і влади діяти за загальновизнаними демократичними стандартами.

 

Якщо так, то виходить, що демократія – дещо чужа і не дуже органічна форма політичного режиму для України?

 

Я не професійний  етнолог, а тому більше довіряю Володимиру Боніфатійовичу Антоновичу, який дав класичне визначення різниці між росіянами, українцями і поляками. Росіяни, за Антоновичем, більш схильні до сильної руки і завжди шукають авторитета, до якого можна прислухатися. Поляки схильні до аристократизму. А українці схильні до демократії, впритул аж до анархії. Цю схильність можна вважати плюсом, але часто вона повертається до нас негативними наслідками, тому що перед обличчям реальної загрози ми не можемо сконсолідуватися.

Інша річ, що за час, який проминув з моменту, коли Антонович писав свою статтю, сталося багато подій, які внесли свої корективи. Українець, наприклад, не любить свою владу, принаймні, в особі Кучми, на відміну від росіянина, який обожнює Путіна, чи білоруса, який підтримує Лукашенка – і це при тому, що скрізь є інтелігенція, яка притримується ліберальних настроїв. Але разом з тим, пересічний українець, все ще не люблячи свою владу, починає усвідомлювати, що від нього нічого не залежить. Відтак, не треба намагатися вплинути на владу, а намагатися розвиватися самому, без допомоги цієї влади.

 

Але ж соціологічні дослідження говорять, що українці в своїй масі орієнтуються так само на сильну державу, яка має забезпечити добробут, на сильного лідера, який виведе країну з кризи!?

 

Це наслідок радянського патерналізму. Якщо у українців цю думку поділяють близько 50 %, то у росіян – 95 % населення.

 

Кому ж тоді демократія потрібна? Тільки цим 50 % населення, які орієнтуються на власні сили?

 

Якщо ми запитаємо, хто зараз обстоює західну модель ліберальної демократії, то це буде не так вже й багато людей. Якщо ми поставимо питання інакше – хто в Україні отримав би вигоди, якби у нас були запроваджені демократичні європейські стандарти – то це була б більшість громадян. Крім, можливо, тих, хто вже призвичаївся жити у суспільстві без правил.

 

Пане Максиме, наскільки зв’язані такі поняття “демократія” і “економічне зростання”?

 

Сьогодні в світі найкраще живуть ті держави, які називаються демократичними. Є приклади того, коли недемократичні держави досягали досить високих показників економічного зростання. Але це було пов’язано з наявністю природних ресурсів, насамперед енергоносіїв. Мова йде про Саудівську Аравію, наприклад. Але такі успіхи є тимчасовими. Так само, можна говорити про східних “тигрів”, де з демократією теж не все гаразд, але там - традиційні суспільства, які живуть на принципах конфуціанства, для яких ліберальна західна демократія справді може бути чимось чужим і неорганічним. Я не можу назвати інші приклади економічного зростання в недемократичних державах.

 

Наскільки демократія залежить від зовнішніх чинників?

 

Якщо США дасть Росії карт-бланш на проведення свої політики в Україні в обмін на лояльність стосовно Іраку, то ситуація може повернутись не дуже добре для демократії.

 

Чи можливий внутрішній супротив такому варіанту подій?

 

Безумовно, можливий. Поки-що нікуди не зникла та ж сама опозиція. Більше того, з’явився рух галицького сепаратизму, який буде обстоювати незалежність Галичини, якщо Україна приєднається до союзу Росії і Білорусії.

 

Яку роль може зіграти Європа у розвитку подій?

 

Ефективним був би крок, коли б Європейська комісія проголосила, що вона розглядає Україну як частину Європи і вимагала б виконання певних вимог для входження до Євросоюзу. Поки що нам не дають такого сигналу, а тому у України є сумніви, що вона може стати частиною об’єднаної Європи. У той же час, критика з боку ПАРЄ може дати зворотній результат, тобто підштовхне назад в обійми Росії.

 

Які перспективи у демократії в Україні? Чи можна очікувати, що ми будемо рухатися все таки у напрямку до демократії?

 

Зараз стали більш-менш зрозумілими ті фактори, які грають на користь демократії, або проти неї. І зараз дуже важко передбачити, які з цих чинників переважать. Це залежатиме не тільки від внутрішньої ситуації, але і від того, як закінчиться боротьба між Заходом і Росією.

 

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,275