В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані: Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України


Демократія – це відповідальність влади перед народом. І про неї в Україні говорити ще рано. Але ходу демократії в Україні ніхто не зможе зупинити, “ми ще діждемося свого Вашингтона”

 

 

Просте запитання, але навряд чи можна дати на нього просту відповідь: чи є демократія в Україні?


Для нормального функціонування демократичної держави нагальною необхідністю є певні інститути та правові норми. Це інститут народовладдя, місцевого самоврядування. Це право обирати і бути обраним. Це незалежний і справедливий суд. Це право також контролювати ті органи, які ти обираєш.


Якщо немає чіткого закону, не встановлені правила гри, то права громадян будуть порушуватися. Якщо ми говоримо про право громадян брати участь у державному управлінні, то це право треба не просто закріпити в Конституції, його треба наповнити реальним змістом. Недосконалість законів про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, відсутність закону про Кабінет Міністрів, про міністерства – це все порушує права людини на доступ до влади і контроль з її діями. Ми всі знаємо, до чого приводить нинішня практика призначення чиновників чи їхнього звільнення. Людина, яка зовсім не мала досвіду роботи у органах влади, одразу може зайняти посаду 3-го чи 4-го рангу. Якщо приймається закон про державну службу, то для чого це робиться – хіба не для того, щоб було поступове підняття держслужбовців по щаблям кар’єри? Але такого порядку, на жаль, зараз немає. Окремі конкурси, звичайно, не вирішують проблеми.


Відсутність чіткого законодавства призводить до того, що без достатніх обґрунтувань можуть зняти з посади обраного громадою міського голову. Часто це робиться з політичних мотивів, через тиск на міську раду. Люди обрали мера, а знімають його з посади депутати, часто навіть не знаючи з цього приводу думки своїх виборців.


Прикладів таких у нас чимало – Молочанськ, Боярка, Скадовськ, Черкаси, Бахчисарай – і це ще далеко не всі. Зазвичай не завжди захищає у таких випадках і суд. Добре, якщо все закінчилось так, як у Бахчисараї, Черкасах чи Скадовську, але ж є й інші приклади. Але ж буває й так, що міська рада звільняє міського голову, а через кілька місяців громада більшістю у 70–80 % голосів знов обирає його головою, як наприклад у Василькові чи Южноукраїнську. Це свідчить про те, що зняття міського голови депутатами було замовлене певними силами.


Не проведена до кінця судова реформа, що теж тягне за собою багато негативу. Тому коли депутати пропонують зменшити термін перебування суддів на посаді до 10 років – це мабуть теж є свідченням того, що й вони відчувають, що судді не завжди керуються законом. Я вважаю, що демократичніше було б суддів не призначати, а обирати. Краще було б, якби громадяни мали можливість висловити судді недовіру, якщо він не виконує належним чином свої обов’язки. Це можна було б зробити шляхом, наприклад, проведення обласного референдуму. За старою Конституцією була більш демократична система, бо суддів обирали на пять років, і випадкі, коли вони не виправдовували довіру виборців, були дуже рідкі і резонансні.


Судовий захист є дуже суттєвим елементом демократії. Звичайно, якщо навіть у верхніх ешелонах влади визнають, що у нас він недосконалий, то до справжньої демократії нам ще далеко.

 

Але ж у нас є певні зрушення, наприклад, Президента незабаром буде обирати парламент. Це зрушення до демократії, чи навпаки?


Буде обиратися президент парламентом, чи всенародно – демократичність полягає не в цьому. Вона полягає у тому, якими повноваженнями наділена ця людина. Якщо повноваження великі, то звичайно, треба обирати всенародно. Якщо ж повноваження невеликі, скоріше представницькі, то його може обирати і парламент, як це робиться у Німеччині, чи в Італії. Хоча, дивлячись на сьогоднішній склад парламенту, виникають сумніви у його здатності обирати президента. Навіть у значно більш демократичний, ніж Україна, Чехії так склалося, що парламент не міг визначитися з особою наступника президента Гавела. Навіть вибори голови Верховної Ради – це завжди велика проблема. Тому для того, щоб обирати президента парламентом, треба повністю переглянути його повноваження. Обирати міністра економіки парламентом в той час, коли міністра внутрішніх справ призначає президент, – такого просто не повинно бути. Тобто, перш, ніж говорити про демократію, треба подивитись, чи є відповідальність перед народом тих, кого обирають і чи є можливість контролювати їхні дії. В цьому відношенні у нас настільки слабо, що навіть втрачається зацікавленість людей. Люди кажуть, що “все одно за мене все вирішать”.

 

Про що, на вашу думку, свідчать чутки, що “президент помер”? Хіба це не свідчення зростаючої свободи слова – а це ж один із атрибутів зрілої демократії?


В демократичних країнах стан здоровя президента, місце його перебування, навіть години його перебування усім добре відомі. Люди завжди знають про найменше нездужання найвищої посадової особи. Декому здається, що це втручання в особисте життя, але на такій посаді ти вже не належиш сам собі. Це лише один приклад, але й він добре свідчить про недосконалість нашої демократії.


Немає не тільки контролю за діями влади, а й навіть доступу громадян до тих документів, які сама влада прийняла. Закони неузгоджені між собою.Дуже обмежений доступ до документів Верховної Ради, про доступ до указів Президента годі вже й говорити, важко дізнатися про зміст рішень обласних рад, адміністрацій та інших органів влади. На сайтах центральних органів виставлені не всі документи, інколи вони викладені таким чином, що навіть спеціалісту важко в них розібратися, а на рівні областей чи районів то й взагалі немає інформації. Врешті-решт, чи багато громадян мають компютер? Лічені відсотки. Навіть пресу отримує дуже мало людей. В країнах справді демократичних люди отримують інформацію про всі закони так само, як ми отримуємо рекламні листівки у поштових скриньках. Держава не забезпечує доступу до інформації, а виконання законів від нас вимагає. Деж тут демократія?


В більш демократичних країнах проводиться громадське обговорення найбільш значущих законопроектів, і якщо вони пройшли таке обговорення і прийняті, то вони працюють, а не так, як у нас, коли їх можуть відхилити, накласти вето або просто покласти під сукно.


Свіжий приклад – президентський проект змін до Конституції. Його обговорили, але чому голова президентської Адміністрації підсовує ще й свій законопроект?

 

На жаль, я не можу запитати Михайла Жванецького, що він думає про демократію по-українськи. А які ії основні риси бачите ви?


Немає демократії української, німецької, чи ще якоїсь. Це універсальне поняття. Інше питання, що в Україні вона знаходиться в зародковому стані. Я вже назвав її недоліки, тому говорить сьогодні про будь-яку демократію в Україні, напевно, не варто. Чому? Бо сьогодні йдеться про зміну системи правління, але ж ніяк не про демократизацію цієї системи. Форма зміниться, але зміст з
fлишається старий. Парламентсько-президентська республіка так само як і президентська, може керуватися олігархами і кланами.За радянських часів в Україні не було президента, діяли парламенти, але ж хіба це була демократія? Система була тоталітарна. Так і тут. Більше того, якщо порівняти повноваження тодішніх депутатів і нинішніх, то виявиться, що тоді вони були ширшими, люди могли вирішувати конкретні проблеми. Зараз Конституція нібито дає право місцевим радам вирішувати місцеві питання, але не дає такої можливості.


До речі, весь цей шлях в багатьох країнах вже пройдено. Якщо центр не може вирішити місцеві проблеми, то дають повноваження на місця – але ж у нас не дають! Поки ми не позбудемося такої практики, важко буде говорити про демократію в Україні. На зміну одним кланам просто прийдуть інші.

 

Відомо, що становлення демократії в Афінах відбулося тому, що правитель Клісфен розділив територію міста між громадами, які самі собою керували. Можна сказати – демократія виникла тоді, коли виникло місцеве самоврядування. А чи виникло воно у нас – не на словах, а насправді?


Розвиток місцевого самоврядування гальмується саме тому, що влада не зацікавлена в ньому. Звичайно, є схвалені Президентом програми розвитку самоврядування, розвитку малих міст, державної регіональної політики, але нема ніякого їхнього виконання! Не те що фінансування, гальмуються навіть ті питання, які не потребують великих затрат. Сьомий рік приймають закон про комунальну власність. Разів п’ять ми подавали його проект на розгляд Верховної Ради. Як сказав голова нашої Асоціації Олександр Омельченко, цей закон буде прийнятий тоді, коли вже не буде чого ділити, не буде самої комунальної власності. Тоді закон приймуть!


Ще є земля, єдине багатство, яке не розтягнуто. Подивіться, 407 депутатів проголосувало за закон про землю. Жодного голосу проти не було. Той проект закону, що був розроблений Кабміном, набрав лише 92 голоси. Але Президент накладає на закон вето, повертає його у Верховну Раду. Цього разу мужність у собі знайшли тільки 239 депутатів. Вето не було подолано. Закон цей теж приймуть, але лише тоді, коли всю землю вже розтягнуть.


Ось чому треба дуже обережно говорити про демократію в Україні. Звичайно ж, не можна відкидати усвідомлення людей про те, що можна жити по-іншому. Все таки багато нас вже побували за кордоном, багато чого ми можемо порівнювати.


Ми всі стали іншими, але можливості застосувати свій потяг до демократії ми поки що не маємо. Ми надто терплячі. Все ще сподіваємось на кращі часи. Віримо, що, кажучи словами Шевченка, “ми ще діждемося свого Вашингтона”.

 

Відомо, що Агенція США з міжнародного розвитку виділила з 1992 року Україні близько 1,6 мільярда доларів. Становлення Асоціації міст – це теж один з плодов її зусиль. Але все ж таки постає питання – наскільки ця допомога ефективна?


Дійсно, що більш демократичні держави зацікавлені в демократії в Україні. Для них це гарантія миру та спокою. Наприклад, вони виділяють кошти на закриття деяких небезпечних шахт. Виділялись кошти на закриття ЧАЕС, на різні гуманітарні цілі. Уряд Швеції два роки виділяв по 300 тисяч крон на проведення експеримента по утвердженню місцевого самоврядування в Ірпені.


Частина коштів виділяється на розвиток інститутів демократії. Оскільки законом у нас заборонено фінансування політичних партій, то вони намагаються уникнути втручання у політичну сферу. Гроші йдуть лише на розвиток громадських та релігійних організацій. Певні кошти виділяються і на розвиток місцевого самоврядування. І тут постає запитання: якщо в бюджеті інших держав знаходяться кошти на це, то чому в бюджеті рідної країни нічого для цього немає? Ми три роки просили всього лише три мільйони гривень, і не отримали нічого. А ось на розвиток політичних партій виділено в бюджеті 56 мільйонів гривень – і це лише на один рік.


В Україні практично не випускається література з питань місцевого самоврядування. А те, що виходить, надто дорого для жителів сіл. Те, що виходить, видається завдяки іноземній допомозі, а не нашої держави. Ми заснували Академію муніціпального управління, але ж що таке ті 500 випускників Академії, які вийдуть з її стін через пять років, поруч з 11 тисячами рад? До речі, значна частина коштів, які виділяються урядами інших країн, повертається до них. Якщо виділяються гроші на закупівлю комп’ютерів, то їх ми мусимо закупати там, у закордонних партнерів. Ми змушені робити те, що нам пропонують, а не те, що дешевше.


Наведу ще один приклад. Місто Старокостянтинів виграло грант у розмірі 10 мільйонів доларів на три роки. Грант спрямований на розвиток освітніх закладів – дитячих садків, шкіл. При тому, що загальний бюджет міста складав на рік лише біля одного мільйону гривень. Зрозуміло, що після отримання такої великої допомоги у міста вже не буде проблем із забезпеченням шкіл електрикою чи опаленням, чи з харчуванням. Можна і комп’ютерні класи обладнати, і рівень викладання підняти. І це не єдиний приклад, можна навести й інші, коли місто, вигравши грант, буквально оновилося.

 

Який ви дасте прогноз розвитку демократії, скажімо, на найближчі п’ять років?


Ходу демократії в Україні ніхто не зможе затримати. Ми йдемо до Європи. Буде розвиватись і місцеве самоврядування, а держава обов’язково буде демократичною і правовою. Вона просто не може ізолювати себе від світу, бо від цього постраждає і її торгівля, і все інше. Як то кажуть, ми приречені на демократію.

 

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,056