В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Наша демократія має умовний характер”

 

Безлад у розумінні демократії призводить до того, що кожна впливова група будує свою політику і подає свої вимоги до чинної влади та політичних сил. Як наслідок – будуючи демократію, різні групи роблять це по-різному (одні по-єльцинськи, другі по-путінськи, треті по-бушівськи).

 

 

Чи є на Вашу думку Україна країною демократичною?

 

Так, але до певної міри. У нас є основи для демократичного розвитку, є зародки громадянського суспільства, існують політичні партії та демократичні вибори (при всіх умовностях). Проте, говорити про повноцінну демократію в класичному розумінні, тобто  з розвиненим громадянським суспільством, в Україні, поки що, недоцільно.

 

Зараз відбувається становлення нашої держави й суспільства з переходом від тоталітарного режиму до плюралістичної демократії. Цей етап передбачає певні підетапи. Скажімо, перехід від радянської системи до президентської форми правління, пошук оптимального варіанту управління державою, оптимальної політичної системи. Безумовно, це досить тривалий процес, котрий передбачає труднощі як економічного характеру, так і пов’язані з економічною та політичною культурою населення. Важливим фактором є також трансформація і ротація політичних еліт, усвідомлення населенням необхідності інвестування своїх інтересів в політичні партії, розуміння ролі й місця профспілок у суспільстві.

 

Тобто, зараз ми перебуваємо на етапі перетворень і наша демократія має умовний характер.

 

Ви зачепили питання економічних труднощів. А чи пов’язано, на Вашу думку, затвердження демократії в країні з економічним зростанням?

 

Ці процеси, звичайно ж, взаємопов’язані. Я залишаюся до певної міри марксистом і вважаю, що економіка визначає і свідомість, і лад, і політичну систему, і суспільні відносини. Треба зрозуміти, що досягти економічного зростання, застосовуючи ручне управління економікою, неможливо.

 

На сьогодні ж спостерігаємо постійне втручання держави в економіку, що призводить до перекосу в її функціонуванні, створення зон особливого  сприяння окремим галузям (скажімо в металургійному комплексі) фактично створюють тепличні умови, надаючи пільги за рахунок інших галузей виробництва. Подібні перекоси пов’язані з тим, що наша економіка не має ефективних механізмів саморегуляції і є керованою вручну (завдяки певним чиновникам). Це передбачає наявність прихованого лобізму, що є ґрунтом для корупції, котра в свою чергу призводить до того, що ми маємо умовну демократію й умовну ринкову економіку.

 

А чи відповідають цінності демократії нашому українському менталітетові?

 

Я вважаю, що не доцільно пов’язувати демократію з ментальністю, більше того, це відводить від основної теми, теми ролі й місця громадянського суспільства й прав людини.

 

Треба говорити не про ментальність, а про економічну відповідність держави, економіки країни певним стандартам демократії. Потрібно віднайти шляхи економічного забезпечення плюралізму, конкуренції певних фінансово-економічних груп, що контролюють владу, економіку, політичні партії. Якщо демократія й рівень економіки будуть настільки розвинені, що існуватимуть саморегулюючі механізми взаємодії цих груп між собою, то фінансово-політичні кола не будуть вдаватися до “тіньового” лобізму, корупції і “війни на винищення”, а цивілізовано співіснуватимуть.

 

А поки що у нас відбувається посилення низки негативних явищ у політиці, зокрема, відмова від демократичних принципів і рух убік „управляемой демократии” за російським зразком. При чому, в цьому зацікавлена як більшість, так і опозиція.

 

То виходить, у  нас є сили, не зацікавлені у демократизації України?

 

Ставлення до політичної реформи і слугує індикатором настроїв та певних інтересів. І якщо хтось виступає за політичну реформу аби не допустити когось до влади, то це свідчить про його незацікавленість у демократизації. Проте є й інші, котрі не бажають політичної реформи, аби зберегти діючі повноваження, і вони теж не зацікавлені в демократизації країни.

 

А чи є за кордоном особи чи групи, котрих не влаштовує демократична Україна?

 

Я вважаю, що існує два сценарії подальшого перебігу подій в Україні та в цілому на просторі Східної Європи й Кавказу. Перший сценарій – це конфронтація. Існують певні проблеми у стосунках Європейського Союзу й США і відповідно всі світові гравці зацікавлені у наявності буферу між ЄС та Росією. В той же час Сполучені Штати зацікавлені у певній зоні нестабільності в цьому регіоні аби постійно мати інструмент тиску на Росію. Росія також не зацікавлена у приході на цю територію великого американського капіталу й відповідно зростання політичного впливу США. Відповідно, всі вони хочуть щоб в Україні була постійна нестабільність, що передбачає відсутність демократії. Отже, всі ці світові гравці не бажають встановлення реальної демократії в Україні.

 

Проте, існує й інший сценарій, за яким при нашій активній наступальній зовнішній політиці, можемо створити ситуацію, за якої світові гравці будуть зацікавлені якраз у стабільності та демократичності України. Це пов’язано не лише з гарантією безпеки російських капіталів, які вже є в Україні, а й з гарантією для енерготранспортних коридорів в країни ЄС. Окрім того, Україні варто брати активнішу участь у антитерористичних операціях і компаніях по боротьбі зі світовими загрозами (як то наркотрафік, торгівля „живим товаром” чи зброєю). А зараз Україна є переважно зоною транзиту цих небезпечних явищ. За такого сценарію, світові гравці були б зацікавлені в певній демократизації української політики, у створенні прозорих механізмів впливу на владу в Україні, причому механізмів не „управляемой демократии” як збоку Росії, так і Заходу, а реальних механізмів, які дадуть змогу конкурувати, віднаходити взаємні компроміси. 

 

На сьогодні, як на мене, і опозиція, і пропрезидентські сили створюють всі умови для того, аби довести ситуацію до конфронтаційного сценарію.

 

Тоді, чи є групи людей в Україні, котрі прагнуть демократизації нашого суспільства?      

 

Справа в тому, що  у нас різні групи по-різному бачать демократію. Одні беруть за  взірець американську ліберальну модель демократії, іншим – більш імпонує європейська модель (французька), є й треті, котрі бачать демократію на зразок соціальних форумів, що проходять у світі (тобто йдеться про соціальну демократію). І відповідно до розуміння демократії кожен будує свою політику і подає свої вимоги до чинної влади та політичних сил. Оцей безлад у розумінні демократії призводить, до того, що будуючи демократію, різні групи роблять це по-різному (одні по-єльцинськи, другі по-путінськи, треті по-бушівськи).

 

Проте, на справді, демократія – це річ достатньо чітко визначена, котра передбачає певні принципи. До них належать виборність влади, її підконтрольність і підзвітність виборцям. І саме до такої моделі, грубо кажучи, Україна й має йти. Хоча можлива і певна національна специфіка нашої демократії.

 

Якщо якась політична сила усвідомить, що нам потрібна реальна політична реформа, без маніпулятивних технологій, котрі зараз застосовують, якщо буде досягнуто компромісу у суспільстві з цього питання, тоді, думаю, що ми перейдемо на новий етап у нашій демократизації. 

 

Можливо, нам потрібно перейти на певний час до „управляемой демократии”, тобто в політичній реформі буде закладено механізми, що передбачатимуть контрольованість деяких процесів. Така модель була б доцільна на цьому етапі, а потім від неї можна було б відмовитись. Ми вже були і парламентсько-президентською, і президентсько-парламентською, і майже президентською, а зараз переходимо до етапу парламентсько-президентської республіки. Можливо, треба буде пройти через ще якийсь етап, доки ми прийдемо до усталеної моделі української демократії.

 

А що являтиме собою українська модель демократії?

 

По-перше, не хотілося б сліпо копіювати щось чуже. Контури української демократії могли б окреслити експерти, тобто експертне співтовариство. Адже в Україні досить потужна політична наука, проте немає діалогу щодо майбутнього нашої політичної системи. Є війна поглядів, пропаганда цих поглядів, однак, бракує експертного аналізу. У нас відсутній ринок політконсультантів, а саме експертне співтовариство фрагментоване, тобто є групи експертів, що зорієнтовані на певного політика чи політичну силу. Тому вони не пропонують власних моделей, а лише пропагують точку зору певної політичної сили, займаються не експертизою, а пропагандою.

 

Формування експертного співтовариства мусить відбуватися у формі постійного діалогу, задля якого регулярно проводитимуться круглі столи та конференції, на яких експертне обговорення формувало б певні рекомендації для чинної влади, політиків. Потім ці думки мусять бути донесені до населення через незалежні засоби масової інформації. Вони ж у нас, на жаль, лишу умовно незалежні і тому не відіграють свою функцію популяризації (саме популяризації, а не пропаганди).

 

А чи виконують свою функцію такі важливі елементи громадянського суспільства як неурядові організації (NGO)?

 

На сьогодні NGOтеж втягнені в політичну боротьбу, і, як правило, вони займаються лише пропагандою. Я колись намагався проаналізувати роботу таких організацій, що займалися проблемами самоврядування. Так от 25% з них дійсно пропонували реальні виходи, механізми та реальні проекти, решта ж (75%) лише відшуковувала у нашому законодавстві, нашій практиці різноманітні негативи. Я не бачив реальних пропозицій, а тільки недоліки, тобто те, що може бути підставою для критики з боку Ради Європи, ЄС, Сполучених Штатів. Саме за рахунок демонстрації негативів наші NGO намагаються отримати зовнішнє фінансування, і є по суті „грантоїдами”. КПД від діяльності більшості громадських організації нульове, в чому винні самі ці організації. Часто замість того, щоб виконувати громадські завдання, NGO виконують політичні замовлення.

 

А чи не винні самі громадяни в тому, що не здатні створити дієві неурядові громадські організації?

 

Звичайно, це перша з причин. Другою причиною є західне донорство. Як тільки NGOпочинає критикувати позицію країни-донора, то тим самим воно втрачає фінансову підтримку. Наприклад, якщо я бачу приватизацію міського транспорту, гроші на яку дає Світовий Банк, і при цьому я отримую грант від цього банку, то не зможу критикувати цю приватизацію,навіть якщо вона йшкодить інтересам тих, кого я представляю як NGO.

 

Чи бачите Ви якийсь вихід з цієї ситуації?

 

Чому у нас немає українських донорських організацій? Чому держава і суспільство не зацікавлені в NGO? Чому членські внески до наших громадських організацій майже нульові? Через це нашим NGOдоводиться жити на кошти донорів, чи якоїсь політичної групи.

 

Нам необхідно звернутися до послуг уже згадуваного експертного співтовариства, а також популяризувати громадський рух. В Україні вже існують організації, котрі дійсно живуть на самофінансуванні. Це невеличкі групи в Одесі, Миколаєві, в Києві, які існують за рахунок членських внесків, кампаній зі збору коштів, зрештою беруть кошти у різних (як українських, так і західних донорів). Такі структури є, хоча їх і мало, і їх постійно відтісняють великі NGO-гранітоїди. Однак, саме за такими організаціями майбутнє нашого громадянського суспільства і нашої демократії. 

      

Бесіду вела Оксана Гриценко     

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,092