В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

 

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

 

Українській ментальності більш імпонує  демократія з домішками анархії. Анархії, в тому сенсі, що ми не дуже толеруємо втручання державних інституцій в життя громадян.

 

Чи є на Ваш погляд Україна демократичною країною?

 

Формально, за Конституцією та іншими законами й ознаками ми є демократичною країною. Але фактичний стан можна оцінити, порівнявши українську демократію з демократіями в інших країнах СНД. Я вважаю, що ми більш демократична країна, ніж Казахстан, Киргизстан чи Росія. Але нам дуже далеко навіть до елементарних стандартів демократії, які діють в країнах Центрально-Східної Європи в плані адміністративного, судового чи економічного устрою.

 

Існує думка, що поміж країн СНД Україна має найбільші передумови для того, щоб сформувати демократичну модель політичного устрою. Чи погоджуєтесь ви з цим?

 

Не зовсім погоджуюсь. Думаю, що ще 12 років тому нам треба було ввести заборону колишній радянській номенклатурі обіймати будь-які керівні посади в демократичній Україні і продовжити цю заборону хоча б на 5-10 років, як було у Польщі (тобто провести люстрацію). На жаль, тоді націонал-демократичні сили, які мали можливість провести такі заходи, на це не пішли. Тому зараз ми маємо при владі дуже багато людей з колишньої компартійної номенклатури. Окрім того, зараз ми зіткнулися іще й з новою проблемою олігархів, котру теж треба вирішувати.

 

Виходить, що проблема української демократії в колишній партноменклатурі і в теперішніх олігархах?

 

Насправді, проблем дуже багато. Проте це найголовніші чинники, що заважають демократичним змінам в країні. До речі, ініційована зараз конституційна реформа здійснюється не в інтересах людей, а в інтересах еліти (тобто колишніх комуністів і теперішніх олігархів).

 

А чи можна застосовувати таке поняття як „демократія по-українськи”? Чи має наша демократія якісь особливості?

 

Я не думаю, що українська демократія чимось особлива. Ми маємо формалізовану демократію, тобто демократію, що існує лише на папері. В повсякденному ж житті кожного громадянина її не існує.

 

Яскравим прикладом нашої демократії є теперішня конституційна реформа. Вона була ініційована Президентом. Під тиском для її обговорення проводилися збори на підприємствах, людей змушували писати якісь пропозиції щодо реформи. В результаті зібрали, мабуть що, мільйони відповідей. Але потім, Президент відкликав той проект конституційної реформи і запропонував інший проект, котрий громадяни не обговорювали. З огляду на це, складається враження, що цю реформу проводять суто заради самої реформи, причому в цій реформі зацікавлені лише наші еліти. Теоретично так і мусить бути, цим має займатися еліта. Але яка саме еліта? Це, знову ж таки, представники влади (котрі лишились при своїх посадах ще з радянських часів) і олігархи, що керують теперішніми партіями.

 

Ви говорили про примус громадян. Проте свідому, вільну людину важко до чогось змусити. Чому в українців не достатньо цієї громадянської свідомості?

 

У громадян не вистачає демократичної освіти. Українці просто не знають, що таке демократія, якими мусять бути демократичні інституції, які питання суспільного життя громадяни повинні вирішувати самостійно. Цього дійсно нам бракує. Проте це не означає що українці не свідомі.

 

А чи відповідають цінності демократії українському менталітету?

 

Думаю, що нашій ментальності більш імпонує самоврядування, тобто демократія з домішками анархії. Анархії, в тому сенсі, що ми не дуже толеруємо втручання державних інституцій в життя громадян. Українське прислів’я „Моя хата з краю” можна трактувати по-різному, зокрема як „ми живемо самі по-собі”. Кілька років нам не виплачували зарплатню, але ж люди вижили. Українці вижили і за умов шаленої інфляції. Думаю, що у нас існує величезна прірва між громадянам і державою, яку варто реформувати. Тому перспектива, за тими демократичними реформами, що розвиватимуть самоврядування, громадські організації. Така демократія відповідатиме установкам та інтересам українців.

 

Але хто ж візьметься за ці реформи, якщо влада в них не зацікавлена, а для громадян „моя хата з краю”?

 

Насправді, процес реформування вже відбувається. Є багато людей, які у ньому зацікавлені. Це бізнесмени (представники малого та середнього бізнесу), активісти громадських організацій і всі небайдужі, що бачать Україну демократичною. Просто кількість цих людей поки що не перейшла в якість.

 

Демократичні реформи проходять в нашій країні паралельно з ринковими. Чи пов’язаний на Вашу думку розвиток демократії з економічним зростанням?

 

Безперечно пов’язаний. Без наявності ринкових економічних стосунків, підйому економіки неможливий розвиток демократії. Ще Маркс говорив про те, що економіка є базою будь-якої демократії. Проблема полягає в тому, що якби ще в 91 чи 92 році директорам безкоштовно віддали б підприємства, то ми б мали більше позитивних змін в економіці, ніж за ці 12 років. На жаль, наша економіка іще більш ніж на половину є адміністративною. Немає дієвих бірж, дієвого ринку цінних паперів. До того ж людей просто обдурили під час приватизації. І все це не сприяє розвитку демократії в країні.

 

Зараз необхідно вживати досить радикальних заходів, швидко закінчивши приватизацію. Проте не можна віддавати майно олігархам, адже економікою країни не повинні керувати 8-9 людей. Безумовно, що такий стан справ не сприятиме демократії.

 

Корені української олігархії лежать в корупції, яка існує в нашій державі. Можливо, треба підтримати ініціативу щодо амністії тіньових капіталів. Ми, громадяни, повинні зробити все від нас залежне, аби стримувати вже наявних і зупинити нових олігархів. Ми мусимо вимагати це від державної влади в цілому і від антимонопольного комітету зокрема.

 

На жаль, українці не дуже активно беруться захищати свої інтереси. Зокрема так званий „третій сектор”, котрий є оплотом громадянського суспільства, у нас розвинений слабко...

 

За олігархічних умов NGO(неурядові організації) не можуть нормально розвиватися. Адже це організації, які існують на громадські та бізнесові пожертви. І як вони можуть розвиватися в умовах, коли величезні гроші акумульовані в кількох гаманцях, чиї власники визначають, що може розвиватися в Україні, а що ні.

 

Тому наш третій сектор на 90% існує за рахунок іноземної допомоги, що теж не завжди сприяє зміцненню власне українських громадських структур.

 

Варто згадати і про „сторожового пса демократії”, яким виступає вільна преса. Чи справляються наші ЗМІ з цією місією?

 

Ми знову повертаємося до проблеми олігархів як людей, котрі реально контролюють ситуації в країні. Багато речей в Україні залежить навіть просто від моральних принципів цих людей. Візьмемо, наприклад, телебачення, де дві людини контролюють вісім основних українських телеканалів. Я маю на увазі пана Пінчука і пана Медведчука. Так от, моральна і громадська позиція цих двох людей визначає, що подадуть у своїх новинах телеканали. Безумовно, так бути не повинно.

 

Якщо говорити суто про пресу, то наша преса іще більш-менш вільна, проте, варто провести якнайшвидше її роздержавлення. Це в інтересах суспільства та його права на вільних доступ до інформації. Однак, знову ж таки, в умовах олігархічної економіки існує страх, що при роздержавленні олігархи просто скуплять усі найцікавіші ЗМІ і при цьому з’явиться іще більша монополія.

 

Тому корисним би міг стати досвід Німеччини, у якій було створено спеціальну комісію, котра визначала, хто може, а хто не може скуповувати ЗМІ, для того аби не монополізувати медіаринок. Взагалі, наявність вільної преси залежить від вільної економіки.

 

Чи має, на Вашу думку, українська демократія майбутнє, чи ж існують певні межі її розвитку, за які вона переступити не здатна?  

 

Думаю, що у нас буде чудове демократичне майбутнє. Однак, треба визначити, які проблеми є першочерговими і взятися до їх вирішення. Демократію треба будувати, а не лише говорити про неї. Наші сусіди поляки, чехи, угорці, словаки зараз живуть у державах значно розвиненіших демократично від нашої. Українцям би теж було варто піти  їхнім шляхом. 

 

Я гадаю, що у процесі побудови демократії не існує меж. Поки існуватиме людство, доки й змінюватиметься суспільство, і я сподіваюсь, що ці зміни відбуватимуться у позитивному руслі.

 

Разом з тим, у нашому суспільстві існує велика проблема невизначеності. Дуже значний відсоток людей голосує за повернення радянської влади, або ж за радянський спосіб адміністрування в економіці. Таких людей близько 30%. Тому ми маємо раз і назавжди визначитись - домінуватиме в нашій державі демократія чи ж тоталітаризм радянського зразка.

 

А чи потрібна взагалі демократія Україні та українцям?

 

Це кому як. Мені та моїм друзям безумовно потрібна. І я не маю серед знайомих таких людей, які б прагнули тоталітаризму. Можливо, нам, українцям, хочеться особливої демократії, тобто такої яка давала б максимум індивідуальної свободи, демократії з романтично-анархічним присмаком.

 

Бесіду вела Оксана Гриценко 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,240