В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

 

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

 

На жаль, зараз більшість країн не визнає Україну державою демократичною, говорячи про порушення прав людини. Разом з тим, вони не помічають, що у головному, у загальних формах безпосереднього народовладдя, ми пішли далі від них.

 

Чи є на Вашу думку Україна демократичною країною?

 

Так, вона такою є. Як не парадоксально, у багатьох відношеннях Україна є демократичнішою від багатьох визнаних демократичних країн світу, як то Велика Британія чи Сполучені Штати Америки.

 

Ми самі не усвідомлюємо того, що Конституція та закони України серед форм безпосередньої демократії проголошують таку форму, як всеукраїнський та місцеві референдуми, які в нас і проводяться. У більшості ж країн світу уникають загальнонаціональних референдумів. Наприклад, в Сполучених Штатах за законами проводяться тільки місцеві референдуми (референдуми штатів), у Великій Британії референдуми взагалі не передбачені. Правда загальнонаціональний і місцеві референдуми є у Франції, проте, абсолютна більшість країн як Європи, так і Америки цього уникає, звертається як за законом, так і фактично лише до місцевих референдумів. Окрім того, більшість країн проводить лише консультативні референдуми (плебісцити), котрі є безпечнішими, оскільки уряд має право як враховувати їх результати, так і нехтувати ними.    

 

У нас же за Законом „Про всеукраїнській та місцеві референдуми”, референдуми можуть проводитись як вирішальні (імперативні), так і консультативні. Тобто, ми поєднуємо всі можливі форми референдумів. Окрім того, маємо розвинені інші форм безпосереднього народовладдя, не відомі багатьом країнам. Поряд з виборами і референдумами у нас проводяться також обговорення законопроектів, (що нещодавно відбулося в Україні), а також збори, мітинги, походи, демонстрації, що характерно й для інших країн.

 

Звичайно ж не все спрацьовує належним чином. Процедура виборів, референдумів має багато недоліків, котрі виникають об’єктивно, і над цим потрібно працювати. Перш за все, варто вдосконалювати українські закони. Тоді ми не лише „де факто” будемо однією з найдемократичніших країн, але й будемо визнаними такою країною. На жаль, зараз більшість країн не визнає Україну державою демократичною, говорячи про порушення прав людини. Разом з тим, вони не помічають, що в головному, в загальних формах безпосереднього народовладдя, ми пішли далі від них.

 

Отже, інституційно ми є демократичною країною, а що можна сказати про фактичну демократію в Україні?

 

Демократія як явище політичне, тобто здійснення  політичної влади безпосередньо народом, органами державної влади, відповідає рівневі економіки, рівневі свідомості суспільства. В цьому відношенні вона є результатом досягнень і тих вад, проблем, що існують в суспільстві. У нас іноді трапляється порушення певних прав, як і у будь-якій іншій країні. Однак, я повинен сказати, що основні політичні права (зокрема виборче право, право на об’єднання в громадські організації) у нас на рівні Європи.

 

За останні 12 років в Україні тричі проводились  президентські і стільки ж раз парламентські вибори, і всі вибори офіційні спостерігачі вважали демократичними. Разом з тим, було констатовано окремі неістотні порушення. При всіх недоліках безпосереднього народовладдя у нас не допускається істотних порушень політичних прав. Те ж саме стосується і економічних прав. В Україні вже давно утверджено право приватної власності. Складнішою є ситуація із соціальними правами, тобто правом на працю, на відпочинок, на житло. Ці права повністю не задовольняються. І чомусь світ до цього байдужий.

 

При цьому існує парадокс, за яким наша національна буржуазія, як головний винуватец недотримання деяких демократичних прав, найбільше дорікає за це урядові. Буржуазія не сплачує належним чином податки, внаслідок чого уряд не може своєчасно виплачувати пенсії, стипендії та здійснювати інші виплати. Створюється таке зачароване коло. Але ж держава може забезпечувати добробут громадян суто за рахунок сплачених податків. На сьогодні ж вона об’єктивно збирає лише половину з тих податків, котрі вона могла б одержати. І тому держава не здатна вирішити проблему забезпечення низки соціальних прав. Отже, всі ці явища є похідними від економічного стану в державі.

 

Виходить, що зі зростанням добробуту України демократизуватиметься і українське суспільство...

 

Абсолютно вірно. Як би ми не говорили, що політика є річчю самостійною і первинною є свідомість, однак, повсякчас ми бачимо, що рівень розвитку демократії зумовлюється рівнем розвитку економіки. Тому, в міру поліпшення економічних справ буде поліпшуватись і рівень демократії. І з часом вона стане реальністю для нашого суспільства.

 

Але якщо повернутися до питання свідомості, то чи відповідає на Вашу думку демократія українському менталітетові?

 

Повинен сказати, що демократія є внутрішньою потребою для більшості українців.

 

З моєї точки зору, вагомим аргументом того, що українцям властива демократія є те, що жоден народ не мав такого явища як Запорізька Січ, де українці утворили демократичну республіку у період темного Середньовіччя. А демократичність цього утворення визнавали і Карл Маркс, і низка інших філософів та політиків. Запорізька Січ стала виявом внутрішнього прагнення українців до свободи. І відома Конституція Пилипа Орлика теж фактично мала на меті гарантування і збереження прав і свобод козаків на Січі. Хоча надалі Україна тривалий час не мала власної державності, проте численні виступи та повстання засвідчували прагнення українського народу до свободи та демократії.

 

Якщо когось не переконує аргумент щодо Запорізької Січі, то я наведу ще й інший аргумент сьогоденної дійсності. У країнах західної Європи активність виборців 30-40% від дорослого населення, а в Україні ця цифра становить 70-80%. Всі референдуми, а також вибори, що проводяться в Україні показали найвищу активність виборців у Європі. Тобто наші громадяни вважають своїм обов’язком і навіть потребою йти на вибори. В інших країнах Заходу такого немає. І тому, коли у Франції проходив референдум щодо скорочення президентського терміну з 7 до 5 років, то в ньому взяло участь лише 30% громадян.

 

З іншого боку за радянських часів активність виборців була ще вищою. Можливо наші громадяни ходять на вибори за звичкою?

 

Ні. Річ у тім, що будь-яке явище має оптимальний показник. Оптимальною більшістю у світі вважають 70% (тобто 2/3). Якби було так, як ви говорите, якби активність наших виборців зумовлювалась лише звичкою, то на вибори ходило б 90% громадян. За радянських часів електоральна активність становила 98-99%. То є штучна цифра. Так буває коли або примушують йти на вибори, або ж за наявності певного разового фактору, що зумовлює таку активність електорату. До речі, дуже високою була активність виборців на останніх виборах у Грузії.

 

На жаль, ми маємо трохи спотворене уявлення про те, що активність українців на виборах – це радянський феномен. Хоча в нас не було держави, проте практично завжди існувало місцеве самоврядування і місцеві вибори. Їх було встановлено спершу за магдебурзьким, а потім за земським правом. Тому вибори традиційно є для українців звичайним явищем. І на жаль, іноді українців дискредитують і компрометують в плані низької демократичності. І нерідко це відбувається не без допомоги Заходу.

 

Але. Все ж таки, чи всі українці зацікавлені у побудові демократичного суспільства. Чи не має у нашої демократії внутрішніх ворогів?

 

Якщо ви вже задали таке жорстке запитання, то я в такому ж дусі на нього відповім. На сьогодні у нас є частина суспільства, дійсно не зацікавлена у позитивному розвитку України. Частково це люди, що свідомо чи несвідомо діють в інтересах інших країн. Є у нас також частина людей, котра хотіла б, щоб Україна була напівросійською-напівукраїнською, бо коли вона утвердиться як українська держава, то деякі групи бояться ймовірного обмеження своєї неправомірної діяльності. Так от, в українській демократії не зацікавлена ця малосвідома частина суспільства, котра живе за рахунок злочинної діяльності, а також ті, хто працює на інші держави. Є у нас і частина людей, що просто не люблять порядок у країні, котрий нам може принести демократія.

 

Але у кожній демократичній країні існує певний відсоток людей, яким не потрібні порядок і демократія. Однак, у нас такий відсоток можливо є трохи більшим. І цьому сприяє багато причин: багатоетнічність, вплив інших держав, високий рівень злочинності. Загалом злочинний світ, будучи пов’язаний з певними урядовими структурами, панує у нашій країні і зрозуміло, що він не хоче демократизації нашого суспільства.

 

Дається взнаки також і рівень свідомості, бо ті злигодні, та історичні негаразди, котрі випали на нашу долю, деморалізували певну частину суспільства. Тобто існує багато негативних факторів, які зумовлюють байдужість у ставленні до розвитку демократії.

 

А яким Вам видається майбутнє української демократії? Чи має вона межі свого розвитку, переступити які буде не в змозі?

 

Це запитання раніше лякало українців, а зараз найбільш лякає наших недругів, котрі є як серед наших ближніх, так і дальніх сусідів. Найглибший економічний, політичний та духовний аналіз свідчить, що Україна на порозі зростання і розквіту, які супроводжуватимуться завоюванням нами авторитету на світовій арені. Адже Україна не має претензій до інших держав, і до неї не існує претензій у глобальному плані.

 

Отож, в цілому Україна має цілком непогані перспективи. Зрештою, я думаю, що розквіт прийде так само, як до нас прийшла незалежність, тобто ніби ненароком, а дійсно як результат титанічної боротьби і праці в минулі роки. 

 

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,084