В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

 

Здається, про те, що діється в Україні з демократією, частіше згадують парламентарії в ПАСЄ, ніж деякі наші нардепи. Взагалі, постає питання - а чи є про що говорити?

В принципі, чіткого визначення демократії немає. Є різні інтерпретації, і одна з них, яка мені найбільше подобається, звучить приблизно так. Демократія - є можливість вибрати найкращого із множини за наперед встановленими, справедливими процедурами. З другою частиною цього визначення у нас проблем нема. Є процедури, закони, не гірші за європейські, які є класичним набором для визначення демократичного устрою. Але з першою частиною у нас серйозні проблеми. У нас немає множини, з якої можна обирати. Хоча проводяться вибори, і обговорюються якісь важливі ідеї, по суті, у нас немає вибору. Парламент не дуже добре справляється зі своїми законодавчими функціями, а з представницькими - то взагалі. Ми не бачимо альтернативи. Є ідея зміни конституційного ладу. Є проект, навколо якого всі товчуться. Але є ще багато інших ідей, багато різних альтернатив, які суттєво відрізняються на краще.

Для того, щоб зробити правильний вибір, потрібно мати можливість глянути на проблему з різних боків, певний інформаційний ресурс, вільна преса. В Україні всього цього немає. В результаті за формальними ознаками у нас є демократія, але насправді воно все трохи горбате.

В правовій державі встановлені певні правові рамки діяльності суб’єкта. Для осіб дозволено все, що не заборонено, для службовців дозволено те, що визначено законом. В Україні цей принцип записано в Конституції, правда, іншими словами. Насправді виходить все з точністю до навпаки. Органи влади застосовують закон на шкоду громадянам. В законі про погашення заборгованості платників податків є стаття, яка називається “конфлікт інтересів”. В ньому говориться про те, якщо закон дозволяє застосовувати правові дії як в захист інтересів громадянина, так и проти, то він має застосовуватися лише в захист. Чи є в Україні практика саме такого застосування? Ніколи в житті. Причому податкова не зважає на цю норму, і суди не зважають.

Візьмемо Конституцію. В ній говориться, що акти Президента нормативного характеру скріпляються підписом прем’єра. Подивимося в будь-яку європейську Конституцію. Аналогічна норма присутня. Там спочатку документи підписує відповідний міністр або прем’єр, а потім вже президент. В Україні - навпаки. Спочатку іх підписує президент, а потім вже ставить перед фактом прем’єра або міністра, які вже змушені підписати. Навіть знайшли тлумачення, що так і має бути, нібито прем’єр чи міністр беруть документ до виконання. Це просто нісенітниця. В Європі подібне нікому і в голову не прийде.

До чого це призводить? До того, що президент підписує документи, про які навіть не знає уряд. Потім уряд починає шукати якесь виправдання, чи підшукувати тлумачення. Це призводить до того, що прем’єр дізнається, що його міністра відправили у відставку лише з газет. Або він дізнається, що призначили головою облдержадміністрації не того, кого він пропонував. Потім він, “заднім числом”, подає своє погодження.

Тобто практично країною керує адміністрація президента...

Звичайно. А причина в тому, що закон не застосовують саме ті органи, які мали б це робити. Конституційний суд може визначити, що третій президентський строк є насправді другим. Це просто ганьба.

Тут ми виходимо на проблему, а чому у нас все саме так? Причина перша: відсутність традицій, культури. Ми звикли десятиліття та століття жити не в системі законодавства,

права, а за звичай “начальник завжди правий”, “ти начальник - я дурень, я начальник - ти дурень”. Це вже на рівні світоглядному, ментальному, тому й демократичні процедури, схеми, у нас дають збої.

На чию користь працює подібна система, кому вона вигідна?

Вона працює на дуже нестійку групу фаворитів. Найсумніше в цьому те, що доки наш системний, великий бізнес не зрозуміє, що краще буде, коли закони працюють для всіх однаково, він завжди буде знаходитись в зоні ризику. Бо сьогодні він фаворит і отримує різні преференції, а завтра виникає інший фаворит, який його просто закатує в асфальт. Чи можуть вимагати демократії бідні селяни, які мають доход в двадцять гривень на місяць? Для них головне це не демократія, а проблема виживання.

Можуть вимагати демократії ще політичні партії. Але за великим рахунком вони не є самодостатні. Вони недавно утворилися, створені в більшості не за ідеологічною основою, для функціонування їм потрібні гроші бізнесові, а не членські внески. Таким чином, все замикається на волі бізнесу. Рушієм змін в бік демократії має стати великий бізнес, і він ним стане. Поки що система в цілому дуже нестабільна.

Як вона може змінитись?

По-перше, влада може наїхати на ту частину бізнесу, яка не поділяє владних ініціатив. Це може викликати таку ланцюгову реакцію, що страшне. По-друге, для того, аби акумулювати кошти на вибори, всі грошові потоки будуть направлені до державного казначейства. Виникла дуже небезпечна тенденція, бо всі, навіть місцеві бюджети, переходять на обслуговування до державного казначейства. Раніше всі фінанси йшли через різні банки, і якщо все зараз централізується, це може призвести до раптових непередбачених наслідків для всієї фінансової системи країни. Значна маса збережень громадян вже знаходиться в банках. Гроші пропадуть - і все. Постраждає від цього український середній клас, бо великий бізнес може свої гроші розмістити за кордоном, в офшорах і вберегтися від потрясіння. Воно ж, навіть невелике, може відкинути нас на 10-15 років назад.

Західні дослідники вважають, що демократизація проявляється в тому, що влада відцентровується, переходить від центру в регіони, в наднаціональні утворення і таке інше. А яку тенденцію у нас помітили ви? Ми пливемо за течією світових тенденцій, чи проти неї?

Взагалі країни з розвиненою і багатоукладною економікою не можуть бути надто централізовані. Сотнями тисяч підприємств важко керувати з одного центру. Тому відпрацювали механізм децентралізації та субсидіарності. На первинний рівень делегуються повноваження та кошти. Якщо він не справляється з проблемою, починає працювати середній рівень, і так далі. Для цього існує адміністративно-територіальний устрій.

У нас складна ситуація, тому що незрозуміло, що є первинний рівень адмінтерустрою. Він є лише в містах обласного значення. Зараз він потрошки переходить до міст районного значення. На районному та обласному рівні у нас є система виконавчої влади, яка, в першу чергу, має завдання забезпечити собі прихильність наступного рівня. Тому й децентралізація влади у нас не відбувається. Якщо подивитися в історію, то коли в 1992 році впроваджувалися держадміністрації, то хоч тоді була тотальна державна власність, але держадміністрації були на порядок менш чисельні та впливові, ніж зараз. Тоді постає питання, а ким і чим керують ці адміністрації, чим займаються? А займаються вони тотальним контролем. Адмінресурс, це що таке, коли майже всі підприємства стали недержавні? Як можна ними керувати? А так - через горизонтальні зв’язки, через десятки дозволів, різноманітних віз, ліцензій, потім отримуючи ренту від бізнесу.

Я говорив з одним будівельником, і він розповів мені, яку неймовірну кількість різних віз треба зібрати, щоб збудувати в Києві будинок. І тут - бах! На Червоноармійський завалюється будинок. Хто відповідає за це? У нас отримати завізований документ просто - дав гроші, і віза є. Чиновника не цікавить, що ти будеш потім робити. Він не несе відповідальності.

На Заході все це дуже просто - там є страхова компанія, яка сама дивиться за тим, щоб ти дотримався всіх необхідних правил. Є система саморегулювання, і не потрібні ці 150 віз. Система саморегулювання вивільняє великі кошти, які йшли на управління, і оптимізує його. Подивіться на наші податкові служби. Вони щороку розширюються і розширюються. Ще Адам Сміт говорив, що податкове законодавство має бути достатньо простим для розуміння, і достатньо недорогим для виконання.

Що чекає нашу демократію (чи псевдодемократію) в найближчі роки, враховуючі ті речі, що ви вже сказали? Чи є в неї майбутнє?

Якби не було цього брутального проштовхування так званої політичної реформи, можна було б прогнозувати достатньо чітко. Але зараз це зробити практично неможливо. Бо якщо влада “перетисне”, то може настати складний період дестабілізації, порівняно з яким всі наші негаразди 1993-1994 років будуть дрібницею.

В плані стратегічному у нас не погані перспективи. Наприклад, лише 12 країн в світі мають замкнений цикл будування літаків. Ми сміємося з наших “Запорожців”, але тим не менш, Україна також має повний цикл будування авто. Збереглися прекрасні КБ в оборонній галузі. Для формування такого потенціалу потрібні десятиліття. У нас все це є.

До того ж у нас з’явився дуже потужний інвестор - це самі українці, які виїхали за кордон. Якщо за кордоном працюють п’ять мільйонів, і вони щомісяця надсилають додому десь по сто доларів, то за рік ця сума складає вже шість мільярдів доларів. Хто ще вклав в Україну таку суму? Тому те, що зараз відбувається - бум у будівництві, харчовій промисловості та інше, це все обумовлене нашими “арбайтерами”. Ця фінансова крапля крові вже побігла по судинах економіки. Треба поставити пам’ятник простому українцю, який не завдяки владі, а всупереч ній, працюючи на свою сім’ю, зрушив з місця економіку всієї держави. Це власне і є джерелом мого оптимізму щодо долі країни, так і її демократії.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,111