В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”: „Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

Значну частину XX століття ми провели під більшовицькою владою як моделлю розвитку східного взірця. І тому, всі ознаки демократії в українській історії становлять зараз минуле, здобуткам якого ми не можемо скористатися, бо суспільство вже не пам’ятає тих часів і не може оперувати тим досвідом.  

 

Чи вважаєте Ви Україну демократичною країною?

 

Ні, я її такою не вважаю. Хоча,  тут й існує президентська влада, парламент, конституційний суд та деякі інші ознаки демократії, не можна говорити про демократію, не беручи до уваги всього європейського контексту виникнення цієї  інституції. Очевидно, що демократія не може існувати без міцного середнього класу, розвинутого громадянського суспільства та реального розподілу  влади.

 

Вже за часів Арістотеля було відомо, що для демократії необхідна наявність дрібних та середніх власників. У нас, на жаль, їх немає, як немає і європейського громадянського суспільства, немає цивілізованого розподілу влад. До того ж, в Україні не існує демократичних традицій, що почали складатися ще за часів античності. Такі філософи як Арістотель, Платон, Полібій хоча й загалом негативно ставилися до демократії,  сприяли теоретичній рефлексії щодо цієї політичної системи, визначили її базові цивілізаційні параметри. Демократичні традиції стверджувались через міцну систему канонічного та світського права в Середньовіччі, а потім і в Новий час.  Саме тоді були створені  базові європейські моделі демократії, а англо-американська модель в останні століття стала уособленням свободи.

 

Відповідно до англо-американської моделі, суспільство створювало демократичні традиції, а вже потім виникла держава, котра поважала демократичні норми (наприклад, США). У нас, на жаль, завжди домінувала етатиська традиція, оскільки українське суспільство перебувало під російською ідеологемою, яку свого часу сформулював російський міністр освіти Уваров „православ’я, самодержавство, народність”. І це заважало нашому суспільству набути рис європейської демократії.

 

На жаль, клієнтелістська, тоталітарна система і досі домінує в Україні, що відбивається на нашому суспільстві і нашій демократії.

 

Ви говорите про відсутність в Україні демократичної традиції, але ж іще до об’єднання з Росією ми мали козацьку республіку, можна також згадати про конституцію Пилипа Орлика...

 

Безперечно. Певні ознаки демократії існували. Можна почати ще з традицій магдебурзького права. Сутність його полягала у звільненні міського населення з-під юрисдикції центральної, державної влади і адміністрації та наданні йому самоврядних повноважень на корпоративно-цеховій основі. Окрім того, магдебурзьке право утверджувало пріоритет права і виборної спадкоємності посад. У XVстолітті це право отримав Київ та низка інших міст України.

 

Дійсно, можна говорити і про певні козацькі традиції. Ще з XVстоліття з’явилась козацька верства, яка згодом почала уособлювати незалежне українське суспільство. Устрій козаччини теж мав риси самоврядування і втілював ідеї рівності перед законом. Ми можемо говорити і про конституцію Пилипа Орлика, що була певним зразком конституційності.

 

Разом з тим, очевидно, що зараз переважна більшість цих традицій втрачена. Якщо  у 1918 році за часів гетьмана Скоропадського ще можна було дискутувати про здатність українців йти  європейським шляхом розвитку, то зараз можемо говорити про те, що традиції самоврядування майже остаточно знищені. Значну частину XX століття ми провели під більшовицькою владою як моделлю розвитку східного взірця. І тому, всі перелічені ознаки демократії в українській історії становлять зараз минуле, здобутками якого ми не можемо скористатися, бо суспільство вже не пам’ятає тих часів і не може оперувати тим досвідом.  

 

Будь-яка традиція повинна триматися на певних релігійних, трудових, ментальних особливостях. А про які релігійні чи ментальні традиції хоча б господарчої етики може йти мова в державі з міцною тоталітарною спадщиною та потужними примусовими формами соціальності?

 

Але хіба ж українцям не притаманне почуття власності, яке йде від  традиції хліборобства?

 

Тут, як говорив класик, практика є критерієм істинності. Звичайно ж, порівняно з Росією, ми можемо говорити про більш демократичну країну, адже в Росії самодержавна традиція існувала споконвіку. Українське суспільство в цьому плані більш демократичне.

 

Однак, не можна погодитися, що ми маємо нормальну демократичну систему. У нас немає в суспільстві такої віри в свого царя, чи свого президента, як це є в Росії, однак це не гарантує нам наявності поваги до прав особи, поваги як до громадського, як і до приватного життя, до громадянського суспільства. Тому, не можна сказати, що наше суспільство є демократичним. Натомість воно є кланово-корпоративним, у якому влада відокремлюється від суспільства, а більшість соціуму маргіналізується, завдячуючи низьким соціальним та культурним стандартам, що є визначальними в нашому суспільстві.

 

А чи можна сказати, що в нашому суспільстві існують певні прошарки, котрі не зацікавлені в його демократизації?

 

Для того, аби бути зацікавленим, чи не зацікавленим у побудові демократії треба розуміти, що є демократичною традицією та бути знайомим з європейським досвідом. Європейське демократичне суспільство завжди чітко відмежовує цивілізаційні параметри від дикунських, раціональне від чуттєвого,  приватне від публічного, суб’єктивне від об’єктивного. Наше ж суспільство переважно функціонує поза європейським зразками, хоча б якщо поглянути на події, котрі розвиваються в українському парламенті (адже парламент це обличчя всього суспільства).

У цьому контексті варто згадати роботу Канта „Що таке просвітництво”.  Там він характеризує європейську традицію як дорослий стан людства, як вихід людства зі стану свого неповноліття. То ж чи можемо ми говорити в цьому  вимірі, що наше суспільство є дорослим? Звичайно ж, ні. Бо є певні олігархічні клани, витоки яких склалися іще в радянській системі, і є суспільство, котре не може дати собі раду через те, що у нас відсутня певна європейська ідеологема суспільного розвитку, відсутня національна ідея. До того ж у нас не існує сталих громадянських інституцій.

 

Отже ми не живемо в європейському суспільстві. А чи живемо ми насправді в українському суспільстві? Проблема полягає і в тому, що Україна не має ознак держави в європейському розумінні цього слова.

 

А що ж ми маємо?

 

Ми маємо аморфне, неструктуроване суспільство, що розвивається за радянськими зразками. У нас так звана клієнтелістська система, тобто система відданості, те що Попер називав ідеократичним суспільством, а Гелнер суспільством  не здатним до швидких змін, до адаптації (на фоні хоча б глобалізації), суспільством інфантильним і суспільством традиційним у сенсі нездатності до трансформації. На жаль, наше суспільство є аморфним також і через те, що у нас відсутня повноцінна еліта. Еліта ж у свою чергу не може розвиватися без належного підґрунтя для реалізації видатних особистостей.

 

В такому разі чи потрібна нашому суспільству демократія європейського зразка?

 

Те що у нас не існує повноцінної демократичної традиції не означає, що ми не повинні розвиватися у демократичному напрямку. Якщо є певна магістральна тенденція, якщо є певні правила гри, вироблені європейським світом, а ми все ж таки належимо до європейської християнської цивілізації, хоча б географічно, то треба йти цим шляхом. Бо невже те, що ми мали в XX столітті є зразком для нас? Ми ж уже розуміємо куди веде та модель розвитку. Отже, треба рухатись  європейським шляхом існування. Інша справа, що цей шлях буде досить довгим. Однак, все залежить від нас. Одна з ознак європейської цивілізації полягає в тому, що все вирішується тут і тепер і залежить від особистостей. Якщо ми рухатимемось свідомо в певному напрямку, то рано чи пізно це принесе очікувані результати.

 

Не можна говорити, що Україна не має шансів на демократію. Багато що залежить від того, яка влада буде обрана і чи сприятиме ця влада демократичним інституціям.

 

А чи є у нас суспільні верстви, котрі були б зацікавлені у демократичному розвитку, на яких би могла спертися наша демократія?

 

Тут є велика проблема. Такою верствою могла би бути українська інтелігенція, однак на відміну від російської, наша інтелігенція іще з XIX століття має традицію колаборації з владою. У тій же Росії завжди існували інтелектуальні шари, котрі відокремлювали себе від державної влади. А якщо інтелігенція починає служити владі, то вона за визначенням вже не здатна бути тією силою, котра могла б сприяти певним демократичним перетворенням.

 

Думаю, що єдиною верствою, котра здатна сприяти демократизації українського суспільства є громадянське суспільство в цілому, осердям якого може бути середній клас. Хоча, я маю надію, що й українські інтелектуали зможуть сказати своє слово у цьому процесі.

 

В Україні демократичні реформи проходять паралельно з ринковими, то ж чи пов’язаний розвиток демократії з економічним зростанням?

 

Безперечно пов’язаний. Проте, я вважаю, що економічні чинники є другорядним в плані трансформаційного розвитку. Для того щоб будувати економіку треба мати здоровий глузд і достатньо високий рівень загального цивілізаційного розвитку. Хіба не відомо яким чином  йдуть реформи в Україні, хіба не відомо, що треба боротися з тіньовою економікою? Звичайно ж це всім відомо, проте влада нічого для цього не робить. Отож, якщо існує бажання влади і суспільства рухатися в певному напрямку, то економічне зростання прийде. Головне самому суспільству вийти на певний цивілізаційний рівень, усвідомити себе частиною європейського суспільства і грати за європейськими канонами. Не можна бути в чомусь західною людиною, а в чомусь радянською. Якщо ми приймаємо певні правила гри, то мусимо грати саме за ними.  

 

Часом закидають, що європейську модель в Україні не можна застосовувати. А чи грали ми за європейським правилами? Хіба ми проводили реформи на кшталт польських, словацьких, чи угорських? Ні. Ми такі реформи і не починали. Хіба ми проводили адміністративну, комунальну реформу, реальну судову реформу. А вони конче необхідні. До того ж, необхідно щоб саме суспільство усвідомило важливість таких реформ і саме робило кроки для їх втілення.

 

Чи вважаєте Ви, що Україна приречена стати демократію, чи ж існують певні межі розвитку для нашої демократії, котрі не можна подолати?

 

Думаю, що так само як існують країни з розвиненою капіталістичною системою і країни з периферійним капіталізмом, так само є країни з демократією в європейському розумінні цього слова, і є такі країни, котрі приречені на те щоб не повністю відповідати демократичним зразкам.

 

Однак я глибоко переконаний, що якщо українське суспільство зможе обрати більш цивілізовану владу скажімо у 2004 році, то за певних умов через 20-25 років, ми зможемо отримати такого президента, який був в Чехії і разом з ним більш цивілізовану владу. А якщо ми матимемо цивілізованішу владу, то рано чи пізно і суспільство буде змінюватись. Це складний процес, у якому влада й суспільство мусять йти в одному напрямку і бути взаємозалежними.

 

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,240