В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Кожна сучасна демократія – це розчарування: Кожна сучасна демократія – це розчарування

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Існують універсальні передумови демократії, наприклад, вільні і справедливі вибори, а також вільні медіа, політична опозиція і дещо інше. Якщо у вас цього немає, то у вас немає демократії. Але у порівнянні з ідеальною демократією – кожна сучасна демократія – це розчарування

Як на Вашу думку, чи існує демократія у сьогоднішній Східній Європі?

Відповідь на це запитання залежить від того, з чим ми порівнюємо. Якщо з Радянським Союзом, то тепер у Східній Європі багато демократії. Ті речі, які зараз здаються банальними – вільні вибори, політики, які відходять, якщо програють на виборах – не можна було собі навіть уявити тільки 15 років тому. Якщо порівнювати між собою пост-комуністичні країни, то ситуація виглядає здоровішою у Польщі, Чеській Республіці, Угорщині, Словенії, Болгарії, Хорватії, Словаччині ніж у Росії, Україні, Бєларусі, Румунії та Сербії. В порівнянні з західними демократіями всі східноєвропейські демократії мають якісь більші чи менші недоліки; потрібні час, досвід і удача, щоб їх позбутися. А у порівнянні з ідеальною демократією – кожна сучасна демократія – це розчарування, більшою або меншою мірою.

Чи існує поняття „універсальної демократії”, чи можливі якісь „національні варіації”? Наприклад, „напівконсолідована демократія, про яку писали Лінз і Степан, чи „напівдемократія”, або „керована демократія”?

Існують універсальні передумови демократії, наприклад, вільні і справедливі вибори, а також вільні медіа, політична опозиція і дещо інше. Якщо у вас цього немає, то у вас немає демократії.

Приклади у Вашому питанні належать до двох типів. Перші два – кількісні, тобто вони оцінюють ступінь розвитку демократії, а третій – якісний; це – тип демократії. Стосовно кількісного рівню, напевно, демократія може бути розвинутою у якійсь мірі, так само, як можна мати напів досягнутими законність, свободу та інші речі. Жодна з цих речей не є чудовою коштовністю, яку або маєш, або – ні. Їх можна мати більше або менше, тобто це – континуум; а також вони складаються з кількох елементів, можна досягти чогось в одному, і відставати в іншому.

Але Ваш третій приклад з „керованою демократією” стосується прикметника, який характеризує демократію. Питання оцінки якості демократії може бути небезпечним. За комунізму прийменники та іменники мали небезпечну тенденцію пожирати одне другого. Розгляньмо ненажерний прикметник у виразах „соціалістична демократія” та зажерливий іменник у словосполученні „демократичний централізм”. Тому у пост-комуністичних країнах часто уникають якісних оцінок демократії, обираючи „демократію без прикметників”. Але такі слова як „демократія” рідко вживаються без прикметників, адже демократії або законності у чистому виді ще ніхто не досяг. Так що не можна уникнути питання, якого типу демократію Ви маєте чи хочете мати. Але треба уникати того, щоб прикметник пожер іменник, як це легко може статися у словосполученні „керована демократія”. Проте так може статися не з усіма прикметниками.

Щоб підібрати відповідний прикметник, треба визначитися, якого типу демократію Ви хочете побудувати і що для цього треба зробити. Ліберальна демократія вимагає дотримання законності та забезпечення свобод, тоді як в багатьох демократіях світу є тільки вільні вибори. Республіканська демократія закладає активність громадян, їх добру обізнаність з публічної політики та вплив на рішення, які їх стосуються. Просто виборча демократія – це велике досягнення само по собі; але люди можуть бути розчаровані тому, що це – все чого вони досягли. Навіть тоді, коли вже побудовано базові принципи демократії, з’являються питання про її якість.

Тобто, питання не просто стоїть маємо ми демократію, чи ні. Нас цікавить, наскільки важливими є ті рішення, які приймають обранці народу. Якою мірою необрані олігархи контролюють ситуацію? Чи існують якісь укриті владні структури, які благоденствують, незаторкнуті представниками народу, або може навіть мають з ними зв’язки? Чи використовує обрана влада „компромат”, щоб зруйнувати своїх опонентів? Після позитивної відповіді на ці запитання може навіть виявитися, що у вас є якісь елементи демократії, і це – добре! Але на жаль є такі політичні аспекти, які погіршують якість демократії до того, що вона може стати просто фасадом.

Що більше важливе для розвитку демократії – готовність інституцій чи схильність нації до демократизації? Чи Ви згодні з тим, що одні нації є більш схильними до демократизації, ніж інші, а деякі взагалі неможливо демократизувати?

Я думаю, що без „національної схильності до демократії” суспільство зіткнеться з багатьма проблемами, з якими не стикаються більш везучі країни. І навіть якщо демократичні інституції досконалі, проблеми будуть. Я також погоджуюся, що в деяких суспільствах є сили і традиції, які заважатимуть встановленню демократії. Але треба уникати культурного детермінізму у цьому питанні. Ви питаєте, чи можна сказати, що певні країни не схильні до демократії. Я б не погодився з цим узагальнюючим твердженням. Одна справа – серйозно оцінювати несприятливі факти, інша – думати, що цей стан речей не можна змінити. Постфактум можна говорити, що у Японії та Німеччині споконвіку були ресурси для того, щоб живити демократію. Але у 1945 році це не було очевидно. А хто вірив у те, що демократія переможе в Іспанії або Португалії? Звичайно, коли люди за щось беруться і це їм вдається, то потім нащадки вважають, що це було легко, і навіть знаходять історичні прецеденти, адже в історії їх завжди можна знайти. А коли людям щось не вдається, то аналітики завжди знайдуть культурні фактори, щоб пояснити, чому це їм не вдалося.

Я думаю, що культурні чинники – дуже важливі, проте не думаю, що існує якесь наукове обґрунтування того, що в країнах, де ніколи не було законності, демократії та інших благ, вони ніколи не розвинуться. Вразливість до культурних чинників – це добре. А культурний песимізм – це або расизм, який виказують зовнішні спостерігачі, або самовиправдання для тих, хто потерпів поразку. Мені не подобається ні те, ні інше.

Соціологічні дослідження в Україні говорять, що приблизно 50% опитаних погоджуються с твердженням, що „сильний лідер може зробити більше для країни, ніж парламент і всі політичні дискусії”. Наскільки підтримка влади „сильної руки” сумісна з демократією?

Погано, що люди так думають. Демократичне правління може бути більш ефективним, як це довів розпад СРСР на противагу сполученим штатам. Здорова демократія потребує сильної держави, оскільки тільки вона може виконувати певні функції (збирати податки, забезпечувати справедливий суд, зміцнювати закон, організовувати громадсько-корисні справи). Деспотизм є не просто малоприємним, але його сила є часто ілюзорною. Він добре робить погані речі, і погано – добрі речі. Це все тому, що деспотичні суспільства стикаються з проблемою координації внутрішніх структурних елементів. А ефективна влада повинна опиратися на активних громадян. Диктаторство плекає невігласів, тому що воно заморожує джерела інформації. Деспотичні суспільства рідко бувають такими ефективними протягом довгого часу як вільні суспільства. В цьому могли переконатися і північні корейці і східні німці, якщо вони поцікавилися тим, що робиться за кордоном.

Чи погоджуєтесь Ви з тим, що економічний розвиток країни є тісно пов’язаним з розвитком демократії у ній?

Нещодавно вийшла робота стосовно цього, і я можу тільки зацитувати: економічна міць не гарантує демократизації держави, але допомагає утримати вже встановлену демократію. Але автори цієї роботи взяли мінімалістичне визначення демократії – вільні вибори, змагання еліт. Як тільки ми починаємо будувати ліберальну демократію, то виявляється, що такі хороші речі як правова система та некорумпована адміністрація коштують грошей. І все ж таки Індія є прикладом держави, яка ніколи раніше не була демократичною державою, але у пост-колоніальний період стала і залишилася нею попри усю свою відчайдушну бідність.

Як Ви оцінюєте роль зовнішніх факторів у розвитку демократії у Східній Європі?

Надаю їм величезного значення. Очевидно, що країни, які збираються вступити до Євросоюзу, витримують неабиякий тиск, але в цілому ефект від вступу буде цілющим для них. Уявіть собі, що було б, якби Холодна війна закінчилася поразкою Західного світу! Це було б жалюгідне видовище, і напевно у світі б не переважали демократичні країни. Демократизація – це складніша річ, ніж видається.

Бесіду вела Наталка Погоріла

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,035