В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Демократия по-украински

Названий и определений для современных форм проявления демократии существует великое множество. Можно восхищаться их академической глубиной и безукоризненной логикой, наслаждаться афористичностью и меткостью. Но, обратившись от теории к практике, нельзя не заметить, что ни одно из них не находит полноценного проявления в реальной жизни и политическом обустройстве общества. За рамками самых обстоятельных определений демократии всегда остаются особенности, присущие ей только в той или иной стране, к тому же на весьма ограниченном отрезке времени.


В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. И хотя власти чиновников из силовых подразделений пока достаточно, чтобы время от времени тасовать колоду олигархов, толпящихся у государственных кормушек, равновесие антидемократических сил не может сохраняться вечно. Ограничивая возможность буржуазии использовать деньги для политических целей, бюрократия, для сохранения равновесия, обязана отдавать ей взамен административный ресурс, поскольку именно чиновники, как никто, заинтересованы в сохранении своего нынешнего положения. При нарушении баланса сил на смену олигархам, приближенным к вершине властной пирамиды, приходят новые, жаждущие вернуть капиталы, вложенные в путь к власти, а иногда и реванша за прошлые поражения.

Что же касается попыток расшатать плотные заслоны бюрократии на пути в Украину демократии со стороны европейской и мировой общественности, то по ее меркам у нас и так все в порядке. В украинском парламенте представлено более десятка политических партий и блоков, около 45 % всех депутатов состоят в оппозиционных фракциях, а президент избирается всенародно. Уровень демократии в нашей стране по этим показателям соответствует уровню самых развитых демократических стран Европы и Северной Америки. Но демократии от этого больше не становится. Лишь появляются ее новые названия и определения. А к критериям демократизации страны подключаются субъективные оценки экспертов, уверенных в том, что уж лучше их демократии в мире нет.

Какими критериями руководствоваться, отвечая на вопрос, есть ли демократия в Украине? С кем или с чем сравнивать «уровень демократии» и можно ли это делать в принципе? Ведь не секрет, что дискуссии о демократии имеют свойство от научных определений плавно переходить на уровень интуитивных представлений. И оказывается, что не только у каждой социальной группы, но и у каждого индивидуума есть свое личное ощущение черты, за которой демократия превращается в анархию или деспотию. Поэтому заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Чего же не достает Украине, чтобы у скептиков не возникло сомнений в том что, пусть и не совершенная, но все же демократия в нашей стране существует? Или наоборот, что такое имеется в Украине, что заставляет оптимистов соглашаться с тем, что демократии на тринадцатом году демократических преобразований у нас все еще нет?

Какие демократические институты у нас еще не действуют, и почему созданные и подававшие надежды, не действуют уже? Почему астрономическое количество политических партий в Украине не перерастает в гарантирующее демократию качество? И способны ли наши граждане к самоорганизации?

А может, мы просто не «доросли» до демократии, и все еще впереди? Ведь мировой опыт показывает, что ни одно общество не знало деспотии, которую не излечило бы время. А если так, то куда и как долго нам надо идти, чему учиться, чей опыт перенимать? Каким он должен быть на самом деле, «народ властвующий»? Может, богаче, чтобы позволить себе думать еще о чем-либо, кроме собственного выживания? Или доверчивее, чтобы верить в благие намерения очередной «демократической» коалиции? Или более стойким, чтобы не поддаваться манипуляциям политтехнологов? Или настолько голодным, чтобы решиться, наконец, потерять собственные цепи?

Пытаясь ответить на эти и многие другие вопросы, «Диалог.UA» будет обсуждать проблемы становления демократии по-украински. Очевидно, что создать необходимые и достаточные условия для ее развития и укрепления влияния за двенадцать лет независимости так и не удалось. Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку.

Все возвращается на круги своя. Риторика коммунистов конца 1980-х берется на вооружение «большевиками» 2000-х. «Независимость» и «демократия» путем подмены понятий постепенно превращаются едва ли не в ругательства. Цензура и слежки становятся нормой. Всесильные и напористые при разрушении коммунистического режима СМИ, оказались беспомощными перед кучкой олигархов, где подкупом, а где и физической расправой лишивших «демос» права на объективную информацию.

Чем «управляемая демократия» в России 2004 года отличается от молодой и еще не очень ярко выраженной автократии в Беларуси начала 1990-х? Для Украины этот вопрос вовсе не праздный, поскольку отечественным политикам свойственно следовать по пути «старшего брата».

Плюрализм, гражданское общество, свобода слова, средний класс, местное самоуправление, либеральная демократия, полиархия – за каждым термином в реальной жизни стоят десятилетия борьбы и надежд. Какие направления в своем стремлении к демократии должна избрать Украина? Или двигаться во всех сразу, постоянно осознавая безнадежность очередной многовекторности?

Свернуть

Тихий саботаж чиновников и открытое противодействие демократизации общества со стороны крепнущей власти сыграли с романтическими настроениями украинцев начала 90-х годов прошлого века злую шутку. В построении государства своей мечты украинская бюрократия начисто переиграла и поэтов, и демократов. Под лозунгом разделения и независимости властей судебную, исполнительную и законодательную власть сначала вывели из-под контроля общества, а затем передали в аренду олигархическим кланам. Возможно поэтому, заявления о том, что Украина еще слишком далека от истинной демократии, практически никогда не находят возражений. Хотя «истинную демократию» каждый понимает по-своему.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

„Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...: „Вороги демократії” – це метафора. Але подивитись на себе у дзеркало все ж не завадило б...

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

„Руйнуємо комунізм – будуємо демократію”. Виявилося, що такий автоматизм є ілюзорним. Руйнування комуністичної влади не привело до створення демократичної системи, яку ми й досі намагаємося створити

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, завідуючий кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету

На нашому Заході є люди, які вважають, що „демократія у русинів в крові”, що ми народжуємось з певним передчуттям її, уявленням. Але ж у житті все виглядає якось інакше, інколи здається - безнадійно. А як ви розцінюєте наші досягнення у демократії?

Українська демократія належить до так званих „нових демократій”, або демократій, які виникають у контексті світової третьої хвилі, за класифікацією Хантінгтона. Отже, вона є демократією, що лише формується, яка не має, власне, ні соціальної, ні політичної, ні ціннісної основи. Як би ми не говорили про традиції Київської Русі, Запорізької Січі, ми чудово розуміємо, що соціалізація поколінь за роки Радянської влади була порушена, тому спиратися на ці традиції ми можемо лише умоглядно, міфотворчо. Відтак, ми починаємо цей відлік лише з часів „розбудови”, чи ще кількох останніх років від часу розпаду Радянського Союзу. Звідси виникає проблема не тільки нестійкості та слабкості української демократії, а й того, що вона бере свій початок з антикомуністичного руху, з процесів дезінтеграції Радянського Союзу, тобто за суттю своєю - руйнівних, антисистемних процесів. Її носії нерідко були люди з деструктивним стилем мислення. Це не значить, що вони всі були такими, але завдання, насамперед, стояло зламати систему, а створити демократію – таке завдання поставало фактично як антитеза.

„Руйнуємо комунізм – будуємо демократію”. Виявилося, що такий автоматизм є ілюзорним. Руйнування комуністичної влади не привело до створення демократичної системи, яку ми й досі намагаємося створити всі 13 років незалежності.

Тим не менше, підсумовуючі складні умови, в яких створюється українська демократія, я залишаюсь на позиціях дуже обережного, „перспективного”, я би так сказав, оптимізму. Ми не маємо багатьох ознак, які роблять демократію стійкою, як-то: наявність середнього класу, динамічний розвиток, причому не лише на макрорівні, якими так хваляться державні керівники, але й на мікрорівні. Йде фактичне вимирання населення, депопуляція, масова трудова міграція і еміграція. Все це свідчить про те, що самопочуття пересічного українця є нижче задовільного. Звичайно, це позначається і на легітимності політичного режиму. Якщо навіть такий практик як Володимир Горбулін заявив про „системну кризу влади”, то це свідчить про те, що криза досягла такого рівня і масштабу, що далі не помічати її, не реагувати на неї, не можна. Звичайно, бажано, щоб таке реагування проходило в рамках демократичного вибору, демократичних цінностей та процедур.

А якщо таке реагування, навіть з боку опозиції, проходить, так би мовити, не дуже демократично? Я маю на увазі те, як тріщать чуби біля трибуни у сесійній залі Верховної Ради. Одна з ознак демократії – це погодження інтересів не силовим шляхом. Чи не є наша звичайна політична практика свідченням того, що насправді великим хлопчикам більше подобається битися, ніж гратися у пасочки – і так було і буде у цій частині земного шару?

Що стосується демократичного вибору, то він, здається, ніким не ставиться під сумнів, принаймні, на риторичному рівні. Що стосується демократичних процедур, то тут ми постійно зустрічаємось з проблемами. Це і голосування, ставлення до законів і норм, і панування телефонного права, це і судова влада, про яку сумно обізвався нині діючий Президент на останній прес-конференції. Про це свідчать і соціологічні опитування – рівень довіри до судової системи падає. Рішення Конституційного суду теж не сприяють зростанню довіри до нашої судової влади, як такої, що захищає інтереси пересічного українця.

Нарешті, про цінності. На риторичному рівні вони поділяються всіма основними політичними силами. Як прихильниками урядової коаліції, так званої „більшості”, так і її опонентами. Але коли мова заходить про діяльність, в тому числі у з’ясуванні стосунків між владою та опозицією, то говорити про ствердження чи перемогу демократичних цінностей, особливо в регіонах, подалі від центру, від середовища інтелектуалів, поки що передчасно. Вони стверджуються, але в деформованому вигляді і без належних зусиль влади навіть в тих рамках ресурсів та можливостей, які є.

Наведу приклад. „Основи політичної освіти”, здається, що може бути простіше, як не запровадити їх викладання в школах. Скільки років вже ведеться розмова про запровадження в школах курсу „Основи громадянської освіти”? Навіть в школах нового типу, елітарних школах ці курси не викладаються.

Ще приклад. Третього грудня Президент підписав Указ про інформаційне забезпечення нашої євроінтеграції. Якщо взяти соціологічні дослідження, які ми проводили в Чернівецькій області, ми побачимо, що абсолютна більшість людей, незалежно від освіти, національності, практично нічого не знають навіть про найважливіші проблеми зовнішньої та внутрішньої політики держави. Тобто ціннісні характеристики демократичного процесу в Україні є найбільшим дефіцитом.

Про друзів української демократії ми вже поговорили, залишається згадати ще її ворогів. Чи, може, їх немає?

Якщо в Росії найбільш цитованим політиком раніше був Чорномирдін, то зараз у нас, здається, ним став Леонід Макарович. Як він казав, „кожного ранку, коли дивлюся у дзеркало...” Звичайно, я не про нього, а про нашу парадигму. Ми звикли клясти владу, але, з іншого боку, пересічний українець, на жаль, не використовує навіть тих правових і соціальних важелів впливу, які надає йому нехай кволий, але все ж таки розвиток суспільства. Ворогів демократії у нас, на жаль, набагато більше, ніж друзів. Але коли ми будемо знати, що ворог демократії це не обов’язково некомпетентний бюрократ, але і пасивність, байдужість, зневіра українських громадян, то напевно з цими, так званими „ворогами”, ми розберемося.

Щодо запровадження самого терміну „ворог демократії”, то боронь Боже, аби ми його вживали інакше, ніж в лапках. Ми пам’ятаємо терміни „ворог народу”, „ворог нації”, і знаємо, що конфронтаційна ідеологія нічого доброго суспільству не дає, а за її запровадження в політичну практику доводиться надто дорого розплачуватися. Тому „вороги демократії” це скоріше, метафора. Це має бути спонука до критичного самоаналізу.

Та я, власне, і не запропоновував когось вішати чи навіть „виводити на чисту воду”, нащадки самі розберуться. Але хотілося б якось зазирнути на перспективу, за паркан політичної реформи чи дріб’язкових з’ясувань стосунків. Ви вже казали про наші політичні традиції. Тобто – чи є у демократії в Україні певна перспектива?

Якщо говорити не про злободення: вибори, політичну реформу чи таке інше, а про перспективу української демократії, то праця на виховання українського громадянина в повазі і прийнятті демократичних цінностей, приклад еліти до того, що вона ці цінності поділяє і їм слугує є найважливішими речами в визначенні долі і майбутнього української демократії. Я поділяю думку, що доля демократії в Україні має більше позитивних перспектив, ніж негативних.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Головко, кандидат исторических наук, Центр политического анализа

Парадоксальная демократия

Мартін Кригєр, Professor of Law, The University of New South Wales, Сідней, Австралія

Кожна сучасна демократія – це розчарування

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

У українців є перспектива для демократичних перетворень

Евгений Копатько, руководитель Донецкого информационно-аналитического центра

Проблема нашей демократии - отсутствие веры в себя

Віра Нанівська, директор Міжнародного центру перспективних досліджень

„Українська ментальність є глибоко демократичною”

Валерий Пустовойтенко, лидер Народно-демократической партии

Украинская демократия – это еще незавершенная работа

Владимир Коробов, зав. кафедрой философии и социологии Херсонского государственного технического университета, кандидат социологических наук, доцент

«Украина – страна демократических интенций»

Олександр Кислий, керівник Інституту громадянського суспільства (Крим)

Демократія „українською” – це бажання мати сучасну демократичну державу за відсутності необхідних для цього ресурсів

Антоніна Колодій, доктор політологічних наук, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ

Україна все ще залишається в стані перехідної невизначеності.

Ярослав Пасько, кандидат філософських наук, доцент Донецької державної академії управління

„Радянська система і досі домінує в нашому житті, що відбивається на нашій державі і нашій демократії”

Андрей Федоров, заместитель директора Европейского института интеграции и развития

О нашей демократии говорить не рано, а уже поздно

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Нашу демократію може вибороти тільки великий капітал

Александр Дергачев, политолог

Наш плюрализм - это выборы без выбора

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Сподівання не виправдалися

Віктор Погорілко, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор

Україна є демократичнішою від багатьох країн Заходу

Сергій Гузь, голова Київської незалежної медіа-профспілки

„У нас буде чудове демократичне майбутнє”

Попов Ігор, голова правління Комітету виборців України

Відносність української демократії

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Демократия по-украински - власть без демоса и демос без власти

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Імітаційні моделі

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

„Наша демократія має умовний характер”

Андрей Марусов, директор Агентства информационного развития.

«Демократия в Украине – это исторически «неестественный» процесс»

Сергей Макеев, доктор социологических наук, старший научный сотрудник Института социологии НАН Украины

Чтобы народ услышали, надо ворчать. Причем ворчать громко

Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук

Нужна политическая воля

Сергій Дацюк, философ

Українська демократія: перемога оптиматів над популярами

Юрій Якименко, провідний експерт Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А.Разумкова

Українській демократії доводиться долати шалений опір

Дмитрий Выдрин, политолог

Демократии у нас либо пока нет, либо уже...

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Враг украинской демократии – само государство

Степан Клебан, заступник виконавчого директора Асоціації міст України

Демократія в Україні перебуває у зародковому стані

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Демократія – це поінформованість населення

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

«Украинская демократия - неустойчивая форма западной демократии»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,055