В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Реконструкция социальной идентичности – почти неизбежный побочный эффект любых быстрых социальных изменений. Как результат, у стран, проходящих через эпоху реформирования, существует постоянная потребность в верованиях, объясняющих изменения в идеологии или религии. А это, в свою очередь, порождает запрос на новые мифы.

«Миф» – это модное слово. Его частое использование – и растягивание до невозможности, – делает этот термин весьма размытым, особенно когда словари предлагают целый ряд довольно-таки противоречивых его толкований. Похоже на то, что к реальности, обозначаемой словом «миф», почти невозможно приблизиться. Тем не менее, мифы, – это необходимые конструкции, поскольку мы, люди, не можем жить за пределами воображаемого: «Мифы нужны всем. Мифы нужны отдельным людям. Мифы нужны нациям».

Миф укрепляет ценности, обычаи и убеждения социальной группы, усиливая связи между ее членами. Миф имеет мощный потенциал интеграции сообщества и упрощения толкования окружающего. В тоже время, миф представляет собой некую истину, но скорее исходит из того, что вопрос его истинности или точности в историческом плане – вторичен. Важна не его истинность, а то, что в него верят, – поэтому мифы обладают символической властью.

В современном обществе мифы смешаны с политическими идеологиями. И в самом деле, сегодня политические мифы имеют почти такую же власть, как и священные мифы прошлого. Политические мифы и священные мифы имеют тесную связь, однако, несмотря на все черты сходства, их все же нельзя уравнивать. Для того чтобы эффективнее влиять на людские души, мифы должны резонировать с существующими стереотипами коллективной памяти.

В то же время, однажды созданный миф способен постепенно изменить психологический портрет нации, и стать важным инструментом для реализации идей амбициозных политиков. Доверие к политикам, вера в политику, в ее мессианскую роль приобретает в последние годы в Украине гораздо большее значение, чем когда бы то ни было.

В то время как после падения Берлинской стены поляки, венгры, чехи, словаки пытались консолидироваться при помощи мифа о евроинтеграции (что им и удалось), для Украины этот путь оказался закрытым. Не в последнюю очередь потому, что образ «Европы» не для всех наших граждан стал «спасительной соломинкой» для поиска общегосударственной идентичности. Не стал он, в отличие от центральноевропейских стран, и стимул ом для наших правящих элит соблюд ать букв у закона, направленно го на гарантирование прав граждан, на преодоление коррупции, на обучение эффективному управлению.

Украинское общество, исходя из базовых архетипичных структур сознания, хотя и пережило переходый период в 16–17 лет, по уровню своей гипнабельности и управляемости становится все более склонным к восприятию мифов, чем даже в предыдущую, советскую эпоху. Сегодня – это благодатная почва для новых социальных конструкций и перемен, уязвимая для манипуляций.

Говоря о мифах украинского общества и социальных легендах, мы должны учитывать, что они не появляются спонтанно, сами по себе. Хотя бы потому, что одной из функций власти является необходимость давать людям и надежду, и цели, а, возможно, и иллюзии. Но, в любом случае, – участвовать в создании позитивного, мобилизующего мифа. Если же властные элиты не могут навязать обществу нужный в данный момент миф, или дооформить уже существующий, направив его восприятие в нужное русло, они теряют не только „власть над умами”, но и политическую легитимность.

Мифы и сегодня помогают украинцам обрести смысл в том, что происходит с нами и вокруг нас. К таким мифам последнего времени можно отнести миф о свободе, превратившейся в «свободу выбора товаров в супермаркете», миф о свободном рынке и конкуренции, миф о демократии, миф о среднем классе, миф о стабильности, всепоглощающий денежный фетишизм и многие другие мифы. Но все это мифы глобальные, привнесенные. Создать же свой миф - общий, объединяющий, «резонирующий» - Украина так пока и не смогла.

Вынося на обсуждение на страницах «Диалог. UA » эту тему, мы пытались исследовать связь между культурными и политическими мифами, установив архетипы, по которым конструируются политические мифы, резонируя с существующими в Украине ментальными стереотипами.

Свернуть

Реконструкция социальной идентичности – почти неизбежный побочный эффект любых быстрых социальных изменений. Как результат, у стран, проходящих через эпоху реформирования, существует постоянная потребность в верованиях, объясняющих изменения в идеологии или религии. А это, в свою очередь, порождает запрос на новые мифы.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Міф має властивість, будучи створеним, продовжувати жити сам по собі і ставати правдою

15 май 2008 года
Міф має властивість, будучи створеним, продовжувати жити сам по собі і ставати правдою: Міф має властивість, будучи створеним, продовжувати жити сам по собі і ставати правдою

Демчук Руслана Вікторівна, кандидат філософських наук, доцент

Які міфи існують в Україні на сьогоднішній день та яка їхня роль?

Міф це одна із форм осмислення людиною світу. Я займалася дослідженням сучасного етноцентричного українського міфу. Він розвивається та продукується скрізь у світі, це не лише українська специфіка, багато держав у період розвитку своєї національної самосвідомості починають заглиблюватися у міфотворчість. Хрестоматійним прикладом є Німеччина часів Гітлера, адже якщо нацизм розуміти просто як ідеологію, то це мало пояснює усі ті гіпертрофовані та недоцільні жертви, якими вкрита його історія, але якщо подивитися на це з призми міфологеми неязичницької, арійської цивілізації – як вони себе позиціонували, то багато що прояснюється та набуває емоційного сенсу. Те саме стосується і Москви, яка, звільнившись з-під Орди, підкорила бусурманські народи, там також почалася міфотворчість, що вилилась у теорію «Москва – третій Рим». Якщо згадувати про самих римлян, то вони обґрунтовували свою державність міфом про Енея, у якого було спалено домівку, та рухатися він міг тільки вперед, завойовуючи та підкорюючи територію, людей, створюючи нове царство, нову домівку, якою і став Рим. Теорія Вічного Риму транслювалася у Візантії. Уся історія міста Константинополя пов'язана з міфом про його розташування, нібито на місці колишньої Трої. Схоже відбувається і у нас. Колись у нас був міф про здобуття державності, про необхідність відновити та відродити країну. Тепер, коли державність здобута з'являється відчуття кризи, як, наприклад, зараз у татар, яких довго об'єднувала ідея повернення до Криму, і зараз, повернувшись, вони трохи розгублені, мовляв «і що далі?..». На такому зламі розпочинається нова міфотворчість і у нас звернулися до етноцентризму « Україна – прадавня арата». П'ята арата є здобутком Шилова, взагалі це поняття означає прабатьківщину людства, - таких арат виділяли чотири – Курдистан, Урарту, Іран, регіон Індії, - тобто потенційні місця появи шумерів, і у Шилова з'явилася ідея, що такою аратою насправді є Україна. Обґрунтовують цю теорію надписами на Кам'яній Могилі, які нібито зроблено шумерською мовою. Тобто Україна дала розвиток всьому людству. Це абсолютне безумство, на мою думку, особливо те, що усю цю міфологему пов'язують з Трипільською культурою. Трипільська культура – це прекрасне явище, звісно, але далеко не прабатьківщина людства віком 8 тисяч років до н.е. Трипільці були праіндоєвропейцями або прасемітами, але праслов'янами чи праукраїнцями вони точно бути не могли. Навіть на цивілізацію вони не «тягнуть», адже експедиції показують, що у сорока розкопаних трипільських житлах навіть не спостерігається другого поверху, для проживання великої родини, так само нема ознак наявності адміністративних центрів, великих храмових комплексів, у архітектурі не простежується багато того, що мало б бути, якби це була цивілізація. Проте ці наукові факти не тиражують. А от етноцентричиний міф навколо Трипілля розкручують навіть на державному рівні. Я навіть у своїй «колекції» матеріалів по етноцентризму навколо Трипілля маю оголошення безглуздого змісту «Центр розвитку трипільської культури проводить набір на курси езотеричної жіночності». Он куди сягає міфологема! В одному випуску офіційного видання нашого уряду «Урядовий кур'єр» минулого року є стаття про глобальну українську національну ідею, в якій говориться про те, що лугани (жителі Луганської, Донецької, Запорізької областей) мають пишатися тим, що їхні пращури були засновниками першої цивілізації, яка дала народження усім світовим релігіям та стала протоплазмою створення багатьох країн світу (!). От вам етноцентричний міф у всій красі. Логіка зрозуміла – держава у пошуку національної ідеї, молода, потрібно знайти зміст існування та інтегрувати навколо чогось суспільство – алгоритм досить простий – зазирнути якнайдалі у минуле, вибрати яскраву історичну подію, цивілізацію, особистість тощо та екстраполювати на сучасність. І такі міфи спрацьовують та будуть спрацьовувати допоки ми це не переростемо. Проте далі буде. Я вже чула перші натяки на появу міфу про Вічну Україну, - це імперські замашки, які ми безпідставно копіюємо у Москви.

Хто ще в Україні займається міфотворчістю, крім наукової спільноти?

Міфотворчість іманентна, ідеологічні машини постійно продукують міфи, а особливо зараз цим полюбляють займатися політики. Приклади міфологем Америки та Росії – Пентагон як захисник, башти-близнюки як колишні годувальники, Норд-Ост як храм мистецтва, і потім на усе це замахується Ворог, Чужий, якого треба подолати, викурити з дір, розбомбити. Українські політики взагалі обожнюють міфи, одна ненависть до НАТО чого варта, рецепт простий – ми моральні, нейтральні, до всіх дружні, а от вони – ворожі, антиросійські, проамериканські і дуже погані, чому погані? Ну тому, що погані. І крапка, і міф готовий. Але нам ще далеко до справжнього протистояння Ворогові у міфі, це, як було сказано, потрібно для імперського самоствердження, нам це ще зарано. Європейське майбутнє України – теж своєрідний міф, не у тому сенсі, що це нереально, а у контексті неадекватного сприйняття реальності та розглядання вступу до ЄС як безсумнівного блага. Міф має властивість, будучи створеним, продовжувати жити сам по собі і ставати правдою.

Який міф потрібен для інтеграції українського суспільства?

Від історії ми не втечемо. Проте зазирати потрібно не так далеко. Часи Київської Русі – максимум. Українці, коли почали осмислювати себе як націю, а це був якраз час барокової культури, звернулися саме до Київської Русі, до пам'яток та ідеї Києва як другого Єрусалима, а Володимира як другого Мойсея. Що стосується зовсім недавніх подій – Помаранчева Революція. Проте, чи стане вона міфологізованою буде видно лише з плином певного часу та за умови, що ми підемо у розвитку вгору, досягнемо тих політичних, економічних результатів, які були продекларовані протягом Помаранчевих подій. Тоді ми зможемо сказати – те, які ми є зараз чи принаймні от-от маємо стати – завдяки Помаранчевій Революції – нашому спільному витоку!

Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Олексійович Щербак, декан факультету гуманітарних наук Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», доктор історичних наук, професор

Міфи в історії треба розганяти як хмари

Андрей Федоров, директор Европейского института интеграции и развития

Проблема Украины – в недолговечности ее мифов

Вадим Колесников, психолог-консультант

Мифы дают нам надежду на то, что все будет хорошо

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Умело сделанные мифы являются мощным оружием

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Миф о политическом «герое» в Украине не сработает

Алексей Шевченко, д.ф.н.

Люди верят в мифы, потому что больше им верить не во что

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Государственный миф должен существовать и это беда, что его нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Крупнейшие мифотворцы – политические элиты

Амельченко Наталія Анатоліївна, кандидат філософських наук, маґістр права, доцент, зав.кафедрою політології «Києво-Могилянська Академія»

Треба робити все, щоб новий український міф творився не за рахунок міфологеми відродження, а за рахунок майбутнього

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,036