В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Реконструкция социальной идентичности – почти неизбежный побочный эффект любых быстрых социальных изменений. Как результат, у стран, проходящих через эпоху реформирования, существует постоянная потребность в верованиях, объясняющих изменения в идеологии или религии. А это, в свою очередь, порождает запрос на новые мифы.

«Миф» – это модное слово. Его частое использование – и растягивание до невозможности, – делает этот термин весьма размытым, особенно когда словари предлагают целый ряд довольно-таки противоречивых его толкований. Похоже на то, что к реальности, обозначаемой словом «миф», почти невозможно приблизиться. Тем не менее, мифы, – это необходимые конструкции, поскольку мы, люди, не можем жить за пределами воображаемого: «Мифы нужны всем. Мифы нужны отдельным людям. Мифы нужны нациям».

Миф укрепляет ценности, обычаи и убеждения социальной группы, усиливая связи между ее членами. Миф имеет мощный потенциал интеграции сообщества и упрощения толкования окружающего. В тоже время, миф представляет собой некую истину, но скорее исходит из того, что вопрос его истинности или точности в историческом плане – вторичен. Важна не его истинность, а то, что в него верят, – поэтому мифы обладают символической властью.

В современном обществе мифы смешаны с политическими идеологиями. И в самом деле, сегодня политические мифы имеют почти такую же власть, как и священные мифы прошлого. Политические мифы и священные мифы имеют тесную связь, однако, несмотря на все черты сходства, их все же нельзя уравнивать. Для того чтобы эффективнее влиять на людские души, мифы должны резонировать с существующими стереотипами коллективной памяти.

В то же время, однажды созданный миф способен постепенно изменить психологический портрет нации, и стать важным инструментом для реализации идей амбициозных политиков. Доверие к политикам, вера в политику, в ее мессианскую роль приобретает в последние годы в Украине гораздо большее значение, чем когда бы то ни было.

В то время как после падения Берлинской стены поляки, венгры, чехи, словаки пытались консолидироваться при помощи мифа о евроинтеграции (что им и удалось), для Украины этот путь оказался закрытым. Не в последнюю очередь потому, что образ «Европы» не для всех наших граждан стал «спасительной соломинкой» для поиска общегосударственной идентичности. Не стал он, в отличие от центральноевропейских стран, и стимул ом для наших правящих элит соблюд ать букв у закона, направленно го на гарантирование прав граждан, на преодоление коррупции, на обучение эффективному управлению.

Украинское общество, исходя из базовых архетипичных структур сознания, хотя и пережило переходый период в 16–17 лет, по уровню своей гипнабельности и управляемости становится все более склонным к восприятию мифов, чем даже в предыдущую, советскую эпоху. Сегодня – это благодатная почва для новых социальных конструкций и перемен, уязвимая для манипуляций.

Говоря о мифах украинского общества и социальных легендах, мы должны учитывать, что они не появляются спонтанно, сами по себе. Хотя бы потому, что одной из функций власти является необходимость давать людям и надежду, и цели, а, возможно, и иллюзии. Но, в любом случае, – участвовать в создании позитивного, мобилизующего мифа. Если же властные элиты не могут навязать обществу нужный в данный момент миф, или дооформить уже существующий, направив его восприятие в нужное русло, они теряют не только „власть над умами”, но и политическую легитимность.

Мифы и сегодня помогают украинцам обрести смысл в том, что происходит с нами и вокруг нас. К таким мифам последнего времени можно отнести миф о свободе, превратившейся в «свободу выбора товаров в супермаркете», миф о свободном рынке и конкуренции, миф о демократии, миф о среднем классе, миф о стабильности, всепоглощающий денежный фетишизм и многие другие мифы. Но все это мифы глобальные, привнесенные. Создать же свой миф - общий, объединяющий, «резонирующий» - Украина так пока и не смогла.

Вынося на обсуждение на страницах «Диалог. UA » эту тему, мы пытались исследовать связь между культурными и политическими мифами, установив архетипы, по которым конструируются политические мифы, резонируя с существующими в Украине ментальными стереотипами.

Свернуть

Реконструкция социальной идентичности – почти неизбежный побочный эффект любых быстрых социальных изменений. Как результат, у стран, проходящих через эпоху реформирования, существует постоянная потребность в верованиях, объясняющих изменения в идеологии или религии. А это, в свою очередь, порождает запрос на новые мифы.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Міфи в історії треба розганяти як хмари

29 май 2008 года
Міфи в історії треба розганяти як хмари: Міфи в історії треба розганяти як хмари

Віталій Олексійович Щербак, декан факультету гуманітарних наук Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», доктор історичних наук, професор

Якими є особливості історичного міфу у порівнянні з іншими типами міфів?

На сьогодні ми спостерігаємо зовсім інший етап розвитку науки, який називається постмодерном. Цей рівень диктує свої закони та «правила гри». І якщо до цього часу поширеним був підхід теорій, версій, тез, то тепер у моді є одне слово, воно повторюється скрізь і всюди, - істина. Тому дуже актуальною є розмова про міфи. Я хочу розрізнити два моменти щодо міфів, – по-перше, у кожного народу є національний міф, що формувався переважно у 17-19 століттях, це є погляд на своє минуле, це час, коли наука ставала особливим жанром у суспільному житті, і коли народ, у залежності від того, на якій стадії розвитку перебував, придумував цей історичний міф, - ми маємо і результат, - одна справа формування національного міфу в Польщі, інша – в Росії, ще інша – в Україні. Цей історичний міф є, на мою думку, визначальним для усвідомлення себе як спільноти. Український національний міф «подарував» нам самоназву, адже наші пращури до того себе українцями не називали. Але є тенденція в українській науці, яку я б назвав «брати усе гірше». Із досягнень світової цивілізації чомусь наука бере не краще, і це дуже засмучує, оскільки постмодерна наука має великі досягнення у тому, щоб розібратися у будь-якій сфері, особливо гуманітарній, разом з тим у багатьох випадках наші науковці, зокрема і історики, беруться за ті речі, що мало стосуються нашої історії. І тому перше, що було взяте до науки, і воно виявилося найгіршим, це космополітичний елемент, який зверхньо ставиться до усього національного. Зараз вік глобалізації, усе зрозуміло, проте жодна нормальна цивілізована держава не дозволяє собі забувати про національну культуру, і взяте постмодерністами гасло відкидання всього національного, є не тільки маргінальним, а і диким. На їхній погляд не існує національної історії. А все, що було давно – це у прямому і переносному сенсі «вчорашній день», це треба забути, тому що тоді думали та аналізували не так як зараз, лише сучасні технології на щось здатні. Саме звідси і «ростуть вуха» міфу – як погляду на національну історію. Але одна справа цей історичний міф, що є закономірним для нації, яка шукає спільну точку диференціації у минулому та фіксує її, а інша справа - певні спаплюжені уявлення, коли геть усе трактується як міф. От це вже є зовсім не науковим підходом. Адже коли певні події чи явища – як-то Трипільську культуру чи козацтво, наприклад, теж підводять під визначення міфу, то така форма погляду на історію ставить хрест на науковому прагненні пошуку істини. Усе це, наша історія та те, що потребує детального вивчення, так і залишиться для нас міфом – тим, чого скоріше за все ніколи не було. І цьому допомагають самі ж науковці та люди причетні до міфотворення, копаючи спільну яму, в яку можуть впасти.

Які є позитивні сторони існування міфів у суспільстві?

З одного боку ми бачимо, що на «постколоніальному» просторі, до якого я відношу і Україну, є елемент патріотизму, коли відроджується нація, коли відроджується незалежна держава, тоді міф для суспільства відіграє позитивну роль. Фіксація спільної вихідної точки у минулому, як я вже зазначав. Проте суспільство це одне, а наука - зовсім інше. Наука це жанр, в якому потрібно досліджувати, і без знань та інструментарію це неможливо, а коли за це беруться люди далекі від свого фаху, тоді для них все перетворюється на міф, усе - невідомо і національної історії немає, усі версії, які продукувались до сьогодні є вторинними, бо вивчені не сучасною методологією. Що ж до суспільства, то усна народна творчість припустима, передача з покоління в покоління версій історії здійснювалася та здійснюється, це абсолютно нормально, проте погано, коли і науковці починають посилатися на ці дані. Через те, що науковці перетворюються на «кумушок на лавці» деякі праці є просто соромом, тож навіть формовані віками міфи треба розганяти як хмари. Я, як історик, запевняю – історія має ґрунтуватися на здорових засадах, нові можливості та технології дозволяють вивчати джерела настільки глибоко та серйозно, що це ставить перепони для фальсифікацій. Причини будь-якого явища треба вивчати, як і причини будь-якої хвороби, комплексно, враховуючи як історичні, так і лінгвістичні чи археологічні тощо фактори. Міфи ж грають абсолютно деструктивну роль. Наше суспільство своєї історії не знає, це явище є масовим, зате кожен ладен «похвастатися» знанням нісенітниць типу «Трипільська культура – найдавніша у світі та то були праукраїнці». Це смішно. А що вже казати про міфи Другої Світової війни! Саме представлення її як Вітчизняної чого варте. І міфи спрацьовують, заплющуючи нам очі на істину, яку треба шукати. Доказом того, що вони є спрацьовують, є те, що люди досі голосують за комуністів, чия система у минулому спричинила стільки горя та жертв нашій державі. На мою думку, верх у політиці мають брати здорові сили – не ультрапатріотичні, але і не такі, що ганьблять Україну, а історія має постати належним чином. Не через міфи, а через істину.

Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Федоров, директор Европейского института интеграции и развития

Проблема Украины – в недолговечности ее мифов

Вадим Колесников, психолог-консультант

Мифы дают нам надежду на то, что все будет хорошо

Денис Богуш, президент «Богуш комьюникейшнз».

Умело сделанные мифы являются мощным оружием

Демчук Руслана Вікторівна, кандидат філософських наук, доцент

Міф має властивість, будучи створеним, продовжувати жити сам по собі і ставати правдою

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Миф о политическом «герое» в Украине не сработает

Алексей Шевченко, д.ф.н.

Люди верят в мифы, потому что больше им верить не во что

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Государственный миф должен существовать и это беда, что его нет

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Крупнейшие мифотворцы – политические элиты

Амельченко Наталія Анатоліївна, кандидат філософських наук, маґістр права, доцент, зав.кафедрою політології «Києво-Могилянська Академія»

Треба робити все, щоб новий український міф творився не за рахунок міфологеми відродження, а за рахунок майбутнього

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,094