В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

У человека, пытающегося разобраться, что же на самом деле обозначает так часто звучащий термин «социальный капитал», очень скоро появляется чувство, что это всего лишь сплав понятий, очень вольно соотнесенных друг с другом. И возникает небезосновательное подозрение, что социальный капитал до сих пор не имеет устоявшегося определения.

Впервые выражение «социальный капитал» появилось у Лид Джадсон Ханифан, в дискуссии по сельским школам в 1916 году. Он использовал этот термин для описания «тех значимых обстоятельств, которые влияют на повседневную жизнь каждого». Ханифан пришел к выводу о необходимости воспитания доброй воли, братства, симпатии друг к другу и умения налаживать социальные отношения среди людей, которые «образуют социальную единицу».

Понадобилось более полувека, чтобы термин начал широко употребляться. Свой вклад в это внесли Джейн Джекобс (1961) – в применении к городской жизни и добрососедству, Пьер Бурдье (1983) – в отношении социальной теории. Затем Джеймс Коулман (1988) ввел эту идею в академическое обсуждение в контексте образования. Однако не стоит забывать и работы Роберта Патнэма (1993, 2000), который сделал социальный капитал популярной темой для политических дискуссий. Тему «социального капитала» в 1999 году подхватил также Мировой Банк.

Это понятие и правда является размытым и неоднозначным. Для экономистов оно важно для понимани я неформальной стороны существования рынка. Политологи связывают этот термин с доверием к власти; специалисты по PR -технологиям предпочитают говорить о капитале репутаций. Для социологов социальный капитал означает, прежде всего, качество социальных связей в таких измерениях как доверие, взаимоуважение, взаимопомощь. Есть еще русское «сплоченность», украинское «згуртован ість», английское – “ cohesion ”, – слова, подразумевающие определенную устойчивость связей, доверие соотечественников один к другому.

В связи с тем, что тяжело найти устоявшееся определение социального капитала, в литературе часто встречаются интерпретации по принципу «от обратного». То есть, исследователи говорят о тех обществах, которые отличаются взяточничеством, взаимным недоверием и неуважением между собой и по отношению к закону, что у них отсутствует или не развит социальный капитал.

Многие согласны с тем, что граждане в странах Восточной Европы менее социально активны, чем на Западе. Причиной этого считается социалистическое прошлое или смесь социалистического наследия и современных социоэкономических и политических условий.

Что же касается социального капитала в Украине, то здесь фиксируется еще и определенное противоречие. Люди мало доверяют государству, однако это не значит, что они автоматически пытаются решать свои практические проблемы в общественных организациях и политических партиях, как это делается в странах Запада. Отсутствие социального капитала, его некоммунитарность, вредит доверию и совместным действиям. Все отношения такого рода у нас ограничены тесным кругом родственников и друзей.

В последние семь лет более 80% респондентов отвечают, что они не относят себя ни к одной общественной организации. Это самый низкий показатель не только в Европе, но и в Латинской Америке. Без малого 80 лет имитации социальной активности и искусственных гражданских организаций отбили у людей желание и даже сформировали отвращение к публичной активности на уровне участия в общественных организациях. В результате, у нас практически нет доверия к институтам, формирующим и аккумулирующим социальный капитал.

Альтернативное объяснение упадка социального капитала состоит в том, что общества в процессе трансформации становятся более индивидуалистичными и более заинтересованными в «поиске идеального «я»». Основными признаками этого являются распад традиционной семейной жизни, и изоляция индивидов в обществе. Эти моменты в жизни посткоммунистической Европы совпадают с теми, которые наблюдаются в развитом мире.

Низкий уровень социального капитала в посткоммунистических странах также связан с распространенностью негативного социального капитала , проявляющегося в коррупции, местничестве и преступности.

Многие граждане не включены в социальную жизнь, или включены в нее временно. Они не готовы совместно противостоять вызовам со стороны коррумпированной власти или асоциальных сограждан. Однако, есть и определенное общественное понимание того, что социальные проблемы необходимо решать за счет инициативы граждан, но почти нет способности и умения это делать.

Гражданам еще только предстоит осваивать новые формы проявления социальной активности, новые способы солидарности коллективных действий, проявлять свою активность не только в кругу друзей или близких, поддерживать создание новых общественных организаций, формирования нового для нас типа культуры – культуры солидаризма, культуры защиты своих прав и свобод.

В нашем новом диалоге мы попытались проследить эволюцию социального капитала в Украине за последние 20-30 лет, вычленить те типы ресурсов, которые люди получают благодаря своим социальным связям.

Мы попытались выяснить, как функционирует социальный капитал в Украине. Как он дополняет рынок своими перераспределительными функциями. Как влияет на накопление человеческого капитала. Почему социальный капитал важен для искоренения бедности, и как он способствует решению проблемы неравенства доходов и укреплению социального единства.

Есть свидетельства того, что сообщества с высоким социальным капиталом меньше страдают от преступности, здоровее, образованнее и лучше развиваются экономически. Почему бы Украине не взять на вооружение их опыт?

Свернуть

В нашем новом диалоге мы попытались проследить эволюцию социального капитала в Украине за последние 20-30 лет, вычленить те типы ресурсов, которые люди получают благодаря своим социальным связям. Мы попытались выяснить, как функционирует социальный капитал в Украине. Как он дополняет рынок своими перераспределительными функциями. Как влияет на накопление человеческого капитала. Почему социальный капитал важен для искоренения бедности, и как он способствует решению проблемы неравенства доходов и укреплению социального единства. Есть свидетельства того, что сообщества с высоким социальным капиталом меньше страдают от преступности, здоровее, образованнее и лучше развиваются экономически. Почему бы Украине не взять на вооружение их опыт?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Необхідно розірвати замкнене коло взаємної недовіри

10 июн 2008 года
Необхідно розірвати замкнене коло взаємної недовіри: Необхідно розірвати замкнене коло взаємної недовіри

Віктор Степаненко, соціолог, в.о. завідуючого відділом Інституту соціології НАН України.

Поняття соціального капіталу має декілька визначень, і з часом їх, схоже, не меншає. А що воно означає для вас, який ви вкладаєте в нього зміст?

Я орієнтуюсь, перед усім, на соціологічні інтерпретації, бо це поняття справді є багатозначним і розмитим. Для економістів це поняття важливе як таке, що дає розуміння неформальних сторін існування ринку; політологи пов'язують цей термін з довірою до влади; спеціалісти з піару можуть говорити про капітал репутацій. Існує навіть так званий репутаційний менеджмент, де основою є авторитет, повага до певної людини, фірми чи бренду.

Соціальний капітал для соціологів означає, насамперед, якість соціальних зв'язків в таких в имірах, як довіра, взаємоповага, взаємодопомога. Є ще українське слово згуртованість, англійською – „cohesion”, російською – „сплочённость”. Тут мається на увазі певна сталість зв'язків, довіра співвітчизників один до одного.

Показову інтерпретацію цього поняття зробив американський спеціаліст державного управління і соціолог Роберт Патмен у книзі «Громадянські традиції в Італії». Він досліджував цю країну і помітив, що наслідки адміністративної реформи на півночі Італії і на півдні дуже відрізняються. На півночі вона пройшла вдало й ефективно, а на півдні виникли проблеми. Причину цього явища Патмен пояснив саме через різницю в рівні соціального капіталу. Як виявилось, на півночі люди більше звикли створювати громадські чи суспільні об´єднання, контролювати уряд і мали вищу політичну культуру. На півдні ж (за нашим стереотипом - мафіозному півдні) Італії склалася інша соціокультурна ситуація, бо там люди більше покладалися на кланові неформальні зв'язки і мали меншу довіру один до одного.

Дещо нагадує наше сьогодення...

Так, можливо навіть є сенс накласти матрицю відмінностей соціального капіталу на українські регіони. Соціологічні дослідження, зокрема, показують, що на заході України більше людей залучено до громадських організацій, вони мають вищу політичну культуру і здатність до самоорганізації. Південь і схід України за цим показником схожі на південь Італії.

І знову щодо визначень. Сталого визначення соціального капіталу я ніде не зустрічав, але траплялися інтерпретації за принципом «від зворотного». Тобто про ті суспільства, які відзначаються хабарництвом, недовірою один до одного і неповагою до закону, дослідники говорять, що в них відсутній або не розвинений соціальний капітал.

Чим концепція соціального капіталу для нас актуальна?

Дехто заперечує емпіричну цінність цього поняття, але воно має право на існування і насамперед - в Україні. Наприклад, коли йде мова про конвертацію капіталів. Соці альный капітал, що сам по собі не має економічної природи, але може легко конвертуватися і в економічний капітал, і у фінансовий, і в культурний, і в політичний.

Якщо дослідити історію походження українського економічного капіталу, то легко помітити, що він сполучений з тими символічними капіталами, які пов'язані з посадою або владою. На прикладі наших можновладців ми бачимо, що багато з них конвертували свої фінансові капітали в політичні, символічні та інші капітали неекономічного характеру. І навпаки, ті, хто мав соціально-політичні дивіденди, отримали матеріальні прибутки. Вже на рівні анекдотів ми знаємо, як депутати захищають дисертації, отримують звання, сертифікати про вчені ступені. Мабуть ці люди відчувають якийсь комплекс неповноцінності, невизнання суспільством. Але перейдемо з особистого, так би мовити, мікро-рівня до загального. На цьому рівні індикатор довіри один до одного визначає довіру не до друзів, членів родини або клану, а до так званого «невідомого співвітчизника», визначає доброзичливість, або „ reciprocity”, тобто взаємність.

То ж коли ми бачимо проблеми української економіки, пов'язані з тіньовими схемами (а третина нашої економіки ще й досі в тіні), то це є відображення слабкості розвитку соціального капіталу на цілком матеріальному рівні. Адже ці л юди, що приховують свої статки, чи прибутки, насправді не довіряють ні суспільству, ні державі.

Ще одна велика шкода для економіки - це збільшення кількості трансакцій. Тобто, при укладанні угод між контрагентами запрошується третя сторона, що обслуговує ризики невиконання ними зобов'язань. Це свідчить, що між партнерами немає довіри.

Класичний приклад роботи соціального капіталу в такому вимірі, як довіра, наводить соціолог Джеймс Кулмен. Він говорить про торгівлю діамантами. Люди, які займаються цим видом діяльності, можуть передавати один одному великі партії діамантів без будь-яких контрактів чи навіть розписок. Схожий приклад приводить і французький соціолог Бурдьє, коли каже, що людина, якій довіряють, може вийти на базар без грошей і будь-що взяти під чесне слово.

Ми можемо простежити наявність соціального капіталу, наприклад, в сільських громадах, чи інших невеликих співтовариствах, де всі один одного знають. Крім того, досліджуючи українське суспільство під час болісної трансформації 90-х, ми помітили, що люди рятувалися саме в невеликих колах спілкування з високим рівнем довіри. Як наслідок, цей елемент виживання призвів до певних деформацій соціальності. Зокрема, місничество, кумівство, ті явища, що відомі з радянських часів як «блат»,- набули відчутного додаткового стимулу. Тому тепер нам необхідна велика робота по розвитку культури контракту, довіри до людей, що не пов'язані з ближнім колом.

І тут виникає питання: чи може така деформована соціальність (як, у певному сенсі, мафіозна) спрямувати свій капітал у напрямі, корисному для всього суспільства? Наприклад, Фукуяма доводить, що і мафія, і ку-клукс-клан є елементами американського громадянського суспільства. В наших паралелях також і неформальні і кланові угрупування є елементами суспільства, але на мою думку - це хибна траєкторія, особливо з точки зору суспільного блага. Річ у тім, що суспільне благо не може належати комусь одному.

Є така-собі дилема в'язнів: вони страждають і отримують більший термін ув'язнення саме тому, що не довіряють один одному. Кожен думає, що інший зведе на нього наклеп і тому сам поспішає сказати про «товариша» щось зле.

Логічно пов'язана з цим також і дилема трагедії громад. Вона зводиться до того, що люди, які спільно використовують ресурси (наприклад пасовисько), задля швидшого прибутку і через взаємну недовіру не можуть домовитися про сумісне раціональне господарювання. Натомість вони діють по одинці і по-хижацьки, а в один нещасний день зустрічаються на винищеному пасовиську...

Тобто теорія соціального капіталу є певною антитезою до процесів неоліберального розвитку?

Я гадаю, що адекватні теорії економічного розвитку або нового інституціалізму враховують цей фактор. Коли економісти Світового Банку почали запровадити свої новітні реформи по різних регіонах, то зіткнулися з тим, що реформи „провисають” і не йдуть. Тоді довелося визнати, що проблема полягає в таких особливостях країн, як розвиток громадянського суспільства, культури, рівень поваги до закону, або засилля клієнтистсько-патрональних відносин, ступінь довіри між людьми і таке інше. Джон Стігліц, колишній провідний ідеолог Світового Банку, звернув увагу саме на наявність і розвиток соціального капіталу. Тому соціальний капітал - це не суто метафорична концепція, яка не має нічого під собою. Це термін справді багатозначний, але він концентрує в собі якісні показники соціальних зв'язків.

Ми вже третій рік поспіль беремо участь у європейському соціальному дослідженні, де Україна входить у число 24-х європейських країн, що проводять моніторинг за однаковими методиками. Тут цікаво, що на словах українці дуже непогано виглядять у відношенні довіри до незнайомців. За цим показником ми програємо країнам розвинутої демократії, таким як Франція, Германія і особливо - скандинавським. Але серед посткомуністичних країн поступаємось лише Естонії. Та є сумніви, чи адекватно люди розуміють питання? Може вони відповідають як повинно бути, а не як є насправді. Бо на інше питання: «чи остерігаєтесь Ви обману?» - відповідають, що бояться бути ошуканими з боку службовців, адміністраторів, сантехніків, банкірів, та практично всіх малознайомих людей. Людина живе в очікуванні, що її ось-ось десь «кинуть». По цьому індикатору ми на першому місці в Європі.

Ще в нас спостерігається величезний розрив між довірою людей до людей і довірою до інституцій. Є тотальна недовіра до влади і до всіх організацій, які створені штучно, «з гори». Навіть до громадських організацій довіра ледь-ледь сягає десяти відсотків, а до політичних партій - 3%.

Роберт Патмен говорить, що участь в громадських організаціях підвищує соціальний капітал суспільства. Якось, помітивши що в Америці скоротилося членство в боулінг-клубах, він зробив висновок про занепад американського соціального капіталу. У нас вже останні сім років понад 80% респондентів відповідають, що не належать до жодної громадської організації. Це найнижчий показник не лише в Європі, а і в Латинській Америці. Таким чином, ми практично не маємо довіри до інституцій, які формують і акумулюють соціальний капітал.

Чи є шляхи виходу з цієї безрадісної ситуації?

Існують певні стратегії, дотримання яких сприяє зростанню соціального капіталу на мікро- і на макрорівнях. Головна з цих стратегій - забезпечення верховенства права. Сьогодні ця теза звучить банально, навіть не сприймається як змістовна. Проте, без цього неможливо розірвати замкнене коло взаємної недовіри. Багато мислителів, починаючи з Гоббса, Локка і Монтеск'є вказували на те, що людям важко домовитися один з одним доки не створені якісь третейські суди, що мають незалежну і неупереджену позицію. Нажаль, практика нашої системи справедливості у цьому відношенні, м'яко кажучи, викликає сумніви. А держава, як ми бачимо і після 2004-го року, лише декларує добрі наміри для покращення ситуації. Тому, мабуть, варто було б розглядати певні синергетичні зусилля з боку і держави і суспільства для створення хоча б острівців довіри. Це можна зробити на рівні невеликих громад, розповсюдження окремих ефективних практик. Скажімо, створення тих же кондомініумів чи кредитних спілок. Держава повинна сприяти цим спонтанним практикам самоорганізації, принаймні - не чинити перепонів.

Здатність громадян до самоорганізації також слід розвивати з підтримкою держави. Ми бачимо відголосок подій 2004-го року коли кияни гуртуються проти свавілля забудовників. Але ці окремі випадки не набувають системного характеру, бо владні структури ніяк не стимулюють прояви громадянської свідомості.

Цікава така статистика. За нашим опитуванням, до 40% киян згодні на безоплатних засадах допомагати недієздатним, працювати по благоустрою території, підтримувати правопорядок у своєму районі, тощо. Виникає питання: чому при такій кількості бажаючих ніхто цього не робить? Тут напрошуються два висновки. Оптимістичним є те, що люди відчувають необхідність самоорганізації, сумісних зусиль, аби чогось досягти. Але викликає тр и вогу, що існуючі громадські організації стоять осторонь подібних заходів. Та й підлягає сумніву, знову ж таки, наскільки респонденти щирі у відпо ві дях, тому що реально суспільною доброчинною діяльністю займаються менше десяти відсотків опитаних.

Ще один фактор, який нам треба використати для розвитку соціального капіталу, витікає з теорії так званого „зсунутого залучення”. Вона полягає в тому, що люди, об'єднані для виконання якогось одного конкретного завдання, відчувають свою силу і здатні надалі вирішувати більш глобальні проблеми з залученням все більшої кількості громадян.

За таким принципом, на національному рівні, скажімо, боротьба за прозору владу чи за утвердження верховенства права могла б перерости у формування загальнонаціонального соціального капіталу. Такі ідеї, до речі, однаково сприймаються респондентами і на заході, і на сході країни, незалежно від віку, статі чи віросповідання. То чому б на цій конкретній підставі не формувати загальнонаціональні платформи? Для політичних партій, наприклад. А у нас та ж боротьба з корупцією чи за верховенство права перетворюється на дешеві політичні лозунги і викликає лише розчарування. Далі відбувається девальвація слів та ідеалів, хоча, можливо, це і є мета політиків, які маніпулюють такими важливими і потрібними для суспільства речами.

Записав Андрій Маклаков

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Громадянське суспільство є «лакмусовим папірцем», що вимірює рівень порозуміння влади і громадян

Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень

Перемога громадського активу у категорії ціна/якість

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Про робочу силу, як про соціальний капітал починають говорити тоді, коли вона стає проблемою

Кисельов Сергій Олегович, кандидат філософських наук, доцент кафедри політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Громадянське суспільство з українською ментальністю

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Нет доверия друг к другу – нет и социума

Елена Стяжкина, профессор, доктор исторических наук, писательница

Значение социального капитала всегда высоко, но качество – иногда сомнительно

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Поки що ми накопичуємо негативний соціальний капітал

Любов Найдьонова, к.п.н., заступник директора Інституту соціальної та політичної психології АПНУ.

Колись соціальний капітал знадобиться і у великій політиці

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,056