В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

У человека, пытающегося разобраться, что же на самом деле обозначает так часто звучащий термин «социальный капитал», очень скоро появляется чувство, что это всего лишь сплав понятий, очень вольно соотнесенных друг с другом. И возникает небезосновательное подозрение, что социальный капитал до сих пор не имеет устоявшегося определения.

Впервые выражение «социальный капитал» появилось у Лид Джадсон Ханифан, в дискуссии по сельским школам в 1916 году. Он использовал этот термин для описания «тех значимых обстоятельств, которые влияют на повседневную жизнь каждого». Ханифан пришел к выводу о необходимости воспитания доброй воли, братства, симпатии друг к другу и умения налаживать социальные отношения среди людей, которые «образуют социальную единицу».

Понадобилось более полувека, чтобы термин начал широко употребляться. Свой вклад в это внесли Джейн Джекобс (1961) – в применении к городской жизни и добрососедству, Пьер Бурдье (1983) – в отношении социальной теории. Затем Джеймс Коулман (1988) ввел эту идею в академическое обсуждение в контексте образования. Однако не стоит забывать и работы Роберта Патнэма (1993, 2000), который сделал социальный капитал популярной темой для политических дискуссий. Тему «социального капитала» в 1999 году подхватил также Мировой Банк.

Это понятие и правда является размытым и неоднозначным. Для экономистов оно важно для понимани я неформальной стороны существования рынка. Политологи связывают этот термин с доверием к власти; специалисты по PR -технологиям предпочитают говорить о капитале репутаций. Для социологов социальный капитал означает, прежде всего, качество социальных связей в таких измерениях как доверие, взаимоуважение, взаимопомощь. Есть еще русское «сплоченность», украинское «згуртован ість», английское – “ cohesion ”, – слова, подразумевающие определенную устойчивость связей, доверие соотечественников один к другому.

В связи с тем, что тяжело найти устоявшееся определение социального капитала, в литературе часто встречаются интерпретации по принципу «от обратного». То есть, исследователи говорят о тех обществах, которые отличаются взяточничеством, взаимным недоверием и неуважением между собой и по отношению к закону, что у них отсутствует или не развит социальный капитал.

Многие согласны с тем, что граждане в странах Восточной Европы менее социально активны, чем на Западе. Причиной этого считается социалистическое прошлое или смесь социалистического наследия и современных социоэкономических и политических условий.

Что же касается социального капитала в Украине, то здесь фиксируется еще и определенное противоречие. Люди мало доверяют государству, однако это не значит, что они автоматически пытаются решать свои практические проблемы в общественных организациях и политических партиях, как это делается в странах Запада. Отсутствие социального капитала, его некоммунитарность, вредит доверию и совместным действиям. Все отношения такого рода у нас ограничены тесным кругом родственников и друзей.

В последние семь лет более 80% респондентов отвечают, что они не относят себя ни к одной общественной организации. Это самый низкий показатель не только в Европе, но и в Латинской Америке. Без малого 80 лет имитации социальной активности и искусственных гражданских организаций отбили у людей желание и даже сформировали отвращение к публичной активности на уровне участия в общественных организациях. В результате, у нас практически нет доверия к институтам, формирующим и аккумулирующим социальный капитал.

Альтернативное объяснение упадка социального капитала состоит в том, что общества в процессе трансформации становятся более индивидуалистичными и более заинтересованными в «поиске идеального «я»». Основными признаками этого являются распад традиционной семейной жизни, и изоляция индивидов в обществе. Эти моменты в жизни посткоммунистической Европы совпадают с теми, которые наблюдаются в развитом мире.

Низкий уровень социального капитала в посткоммунистических странах также связан с распространенностью негативного социального капитала , проявляющегося в коррупции, местничестве и преступности.

Многие граждане не включены в социальную жизнь, или включены в нее временно. Они не готовы совместно противостоять вызовам со стороны коррумпированной власти или асоциальных сограждан. Однако, есть и определенное общественное понимание того, что социальные проблемы необходимо решать за счет инициативы граждан, но почти нет способности и умения это делать.

Гражданам еще только предстоит осваивать новые формы проявления социальной активности, новые способы солидарности коллективных действий, проявлять свою активность не только в кругу друзей или близких, поддерживать создание новых общественных организаций, формирования нового для нас типа культуры – культуры солидаризма, культуры защиты своих прав и свобод.

В нашем новом диалоге мы попытались проследить эволюцию социального капитала в Украине за последние 20-30 лет, вычленить те типы ресурсов, которые люди получают благодаря своим социальным связям.

Мы попытались выяснить, как функционирует социальный капитал в Украине. Как он дополняет рынок своими перераспределительными функциями. Как влияет на накопление человеческого капитала. Почему социальный капитал важен для искоренения бедности, и как он способствует решению проблемы неравенства доходов и укреплению социального единства.

Есть свидетельства того, что сообщества с высоким социальным капиталом меньше страдают от преступности, здоровее, образованнее и лучше развиваются экономически. Почему бы Украине не взять на вооружение их опыт?

Свернуть

В нашем новом диалоге мы попытались проследить эволюцию социального капитала в Украине за последние 20-30 лет, вычленить те типы ресурсов, которые люди получают благодаря своим социальным связям. Мы попытались выяснить, как функционирует социальный капитал в Украине. Как он дополняет рынок своими перераспределительными функциями. Как влияет на накопление человеческого капитала. Почему социальный капитал важен для искоренения бедности, и как он способствует решению проблемы неравенства доходов и укреплению социального единства. Есть свидетельства того, что сообщества с высоким социальным капиталом меньше страдают от преступности, здоровее, образованнее и лучше развиваются экономически. Почему бы Украине не взять на вооружение их опыт?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Громадянське суспільство з українською ментальністю

23 июн 2008 года
Громадянське суспільство з українською ментальністю: Громадянське суспільство з українською ментальністю

Кисельов Сергій Олегович, кандидат філософських наук, доцент кафедри політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Які основні етапи свого формування переживало українське громадянське суспільство?

Якщо взяти останні десять років, то нескладно помітити навіть неозброєним оком два основні переломні моменти, які, власне, суттєво вплинули на громадянське суспільство в Україні. Перший такий злам ми спостерігали у 1998 році, коли перед українським суспільством стояло питання «рухатися вперед – чи хапатися за старе?». Ця дилема була уособлена другим туром президентських виборів, де Кучма і Симоненко зіштовхнулися у майже рівній боротьбі. Тоді українське суспільство все ж таки знайшло в собі сили почати рух далі й зробити вибір, який, на той момент, був прогресивним. Тобто, звичайно, відбувалася еволюція, щось змінювалось. І всі ми знаємо, де був другий переломний момент, – це, звісно, помаранчеві події 2004 року. Навіть скептики відмічають вибух не лише у розвитку громадянського суспільства, але й у свідомості наших громадян. Я, пані Кисельова (моя тезка), Жадан і Рябов проводили дослідження про політичну культуру в Україні, у якому відслідковували декілька параметрів, за якими ми цю політичну культуру вимірювали, – так от, після 2004 року усі показники по цих параметрах різко змінилися. Тобто це був справжній злам. Українці одного разу вийшли з обмежень, з власної психології, але потім самі цього злякались. Це одна з причин того, чому плоди помаранчевих подій згодом пішли на спад. Крім того, очікування не задовольнилися результатами. Все повернулося на «круги своя». Але десь усередині кожного учасника тих подій лишилося світле та дуже сильне відчуття – як це «я не просто українець за національністю, я – громадянин». А таке відчуття, таке самоусвідомлення і є ключовим для розмови про наявність громадянського суспільства. Це поняття, яке не можна виміряти показниками, цифрами і опитуваннями, це абстрактне, але досить вагоме відчуття всередині, яке, російською є прекрасне слово – «сплотило» людей в одну спільноту. Це і певна солідарність, і діалог з державою, але на першому місці – самоповага.

Які ще форми суспільної організації громадян формують громадянське суспільство?

Крім прикладу такого масового заходу як Майдан, – досить екстремального і кульмінаційного, якому передувала низка подій і тривалий час «накопичення критичної енергії», є ще прояви громадянського суспільства у «мирний час», наприклад, громадські організації. Тут одразу хочу зробити зауваження, – з десятків тисяч зареєстрованих громадських організацій, як правило, реально функціонують лише десяток. І якщо кількість цих організацій збільшується, це зовсім не означає покращення якості їхньої роботи чи підвищення рівня демократії, ні, тим паче, це не означає наявності вищого рівня розвитку громадянського суспільства у державі. Звісно, погано, коли таких форм діяльності взагалі немає, чи вони поступово зникають. Проте, якщо «наплодити» їх стільки як в США, – де на кожні сто громадян є одна громадська організація, – це явно буде перебором.

Закидають, що якщо в Україні і є громадянське суспільство, то воно не розвинене. Але, посилаючись на Сергія Геннадійовича Рябова, хочу сказати, що не буває не-громадянського суспільства. Оскільки в суспільстві завжди є громади, навіть якщо вони не зареєстровані, і завжди існує поняття групових інтересів, – це означає, що є і саме громадянське суспільство. Це така сфера свободи, де я не мушу дивитися на державу, на сферу примусу, там, де я абсолютно вільний. Фактично, коли ми говоримо про політичний режим (і знову це є ідея Рябова), – це і є певна взаємодія держави як сфери примусу і суспільства як сфери свободи.

Не можна зводити громадянське суспільство до кількості громадських організацій. Головне, як я казав, – це усвідомлення індивідуумів себе громадянами. Цього немає, коли людина здатна проковтнути те, що їй підсовує влада, а підсовує влада явно те, що не в інтересах окремого громадянина. Якщо я можу погодитись з тим, що мої особисті чи групові інтереси будуть придушені державою, – то це вже не громадянське суспільство. Українці часто багато чого так «ковтають», але завжди будуть сфери, в яких ми ніколи не погодимось з владою. Приклад того, що не все є підконтрольним державній владі, – це вже наше з Вами інтерв'ю, в якому ми вільні аналізувати, критикувати, висловлювати свої думки з приводу політики, суспільства тощо. Ми можемо говорити про те, що їх всіх просто не стосується.

Що таке нормальне суспільство? Ідея стара як світ. Коли є лампочки у під ' їздах, і коли смітники вивозять. Після моєї особистої поїздки в Норвегію, я залишився з дивовижним уявленням про норвежців, які принципово не ходять з низько опущеною головою. Крім того, наприклад, вони не можуть обманювати державу та не сплатити за проїзд у транспорті, якщо там просто стоїть кошик для кидання монет та ніхто не перевіряє. Це є міра довіри громадян до держави і держави до громадян.

Як писав проклятий монархіст Томас Гоббс, який вважав, що громадяни – ніщо, а держава – все, так от навіть він писав, що коли держава не обстоює основних прав громадянина, то цій державі громадяни нічим не зобов ' язані. Це не означатиме відсутність патріотизму. Я люблю свою країну, річки, людей, краєвиди, але я маю право не любити державні структури. Хоч в Україні і немає суду присяжних, – можливого лише у громадянському суспільстві, – але є вільні ЗМІ, (вільні – не означає ніким не спонсоровані, проте не репресовані державним примусом). У нас є громади і бізнес, є студенти, які мало не щотижня мають сміливість об'єднуватися у спілки, групи, молодіжні парламенти. Що ще треба, аби переконати усіх критиків у тому, що громадянське суспільство у нас є? Усе ж таки є, хоча і з українським національним менталітетом.

Бесіду вела Марія Єщенко

 

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Громадянське суспільство є «лакмусовим папірцем», що вимірює рівень порозуміння влади і громадян

Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень

Перемога громадського активу у категорії ціна/якість

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Про робочу силу, як про соціальний капітал починають говорити тоді, коли вона стає проблемою

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Нет доверия друг к другу – нет и социума

Елена Стяжкина, профессор, доктор исторических наук, писательница

Значение социального капитала всегда высоко, но качество – иногда сомнительно

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Поки що ми накопичуємо негативний соціальний капітал

Любов Найдьонова, к.п.н., заступник директора Інституту соціальної та політичної психології АПНУ.

Колись соціальний капітал знадобиться і у великій політиці

Віктор Степаненко, соціолог, в.о. завідуючого відділом Інституту соціології НАН України.

Необхідно розірвати замкнене коло взаємної недовіри

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,031