В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

У человека, пытающегося разобраться, что же на самом деле обозначает так часто звучащий термин «социальный капитал», очень скоро появляется чувство, что это всего лишь сплав понятий, очень вольно соотнесенных друг с другом. И возникает небезосновательное подозрение, что социальный капитал до сих пор не имеет устоявшегося определения.

Впервые выражение «социальный капитал» появилось у Лид Джадсон Ханифан, в дискуссии по сельским школам в 1916 году. Он использовал этот термин для описания «тех значимых обстоятельств, которые влияют на повседневную жизнь каждого». Ханифан пришел к выводу о необходимости воспитания доброй воли, братства, симпатии друг к другу и умения налаживать социальные отношения среди людей, которые «образуют социальную единицу».

Понадобилось более полувека, чтобы термин начал широко употребляться. Свой вклад в это внесли Джейн Джекобс (1961) – в применении к городской жизни и добрососедству, Пьер Бурдье (1983) – в отношении социальной теории. Затем Джеймс Коулман (1988) ввел эту идею в академическое обсуждение в контексте образования. Однако не стоит забывать и работы Роберта Патнэма (1993, 2000), который сделал социальный капитал популярной темой для политических дискуссий. Тему «социального капитала» в 1999 году подхватил также Мировой Банк.

Это понятие и правда является размытым и неоднозначным. Для экономистов оно важно для понимани я неформальной стороны существования рынка. Политологи связывают этот термин с доверием к власти; специалисты по PR -технологиям предпочитают говорить о капитале репутаций. Для социологов социальный капитал означает, прежде всего, качество социальных связей в таких измерениях как доверие, взаимоуважение, взаимопомощь. Есть еще русское «сплоченность», украинское «згуртован ість», английское – “ cohesion ”, – слова, подразумевающие определенную устойчивость связей, доверие соотечественников один к другому.

В связи с тем, что тяжело найти устоявшееся определение социального капитала, в литературе часто встречаются интерпретации по принципу «от обратного». То есть, исследователи говорят о тех обществах, которые отличаются взяточничеством, взаимным недоверием и неуважением между собой и по отношению к закону, что у них отсутствует или не развит социальный капитал.

Многие согласны с тем, что граждане в странах Восточной Европы менее социально активны, чем на Западе. Причиной этого считается социалистическое прошлое или смесь социалистического наследия и современных социоэкономических и политических условий.

Что же касается социального капитала в Украине, то здесь фиксируется еще и определенное противоречие. Люди мало доверяют государству, однако это не значит, что они автоматически пытаются решать свои практические проблемы в общественных организациях и политических партиях, как это делается в странах Запада. Отсутствие социального капитала, его некоммунитарность, вредит доверию и совместным действиям. Все отношения такого рода у нас ограничены тесным кругом родственников и друзей.

В последние семь лет более 80% респондентов отвечают, что они не относят себя ни к одной общественной организации. Это самый низкий показатель не только в Европе, но и в Латинской Америке. Без малого 80 лет имитации социальной активности и искусственных гражданских организаций отбили у людей желание и даже сформировали отвращение к публичной активности на уровне участия в общественных организациях. В результате, у нас практически нет доверия к институтам, формирующим и аккумулирующим социальный капитал.

Альтернативное объяснение упадка социального капитала состоит в том, что общества в процессе трансформации становятся более индивидуалистичными и более заинтересованными в «поиске идеального «я»». Основными признаками этого являются распад традиционной семейной жизни, и изоляция индивидов в обществе. Эти моменты в жизни посткоммунистической Европы совпадают с теми, которые наблюдаются в развитом мире.

Низкий уровень социального капитала в посткоммунистических странах также связан с распространенностью негативного социального капитала , проявляющегося в коррупции, местничестве и преступности.

Многие граждане не включены в социальную жизнь, или включены в нее временно. Они не готовы совместно противостоять вызовам со стороны коррумпированной власти или асоциальных сограждан. Однако, есть и определенное общественное понимание того, что социальные проблемы необходимо решать за счет инициативы граждан, но почти нет способности и умения это делать.

Гражданам еще только предстоит осваивать новые формы проявления социальной активности, новые способы солидарности коллективных действий, проявлять свою активность не только в кругу друзей или близких, поддерживать создание новых общественных организаций, формирования нового для нас типа культуры – культуры солидаризма, культуры защиты своих прав и свобод.

В нашем новом диалоге мы попытались проследить эволюцию социального капитала в Украине за последние 20-30 лет, вычленить те типы ресурсов, которые люди получают благодаря своим социальным связям.

Мы попытались выяснить, как функционирует социальный капитал в Украине. Как он дополняет рынок своими перераспределительными функциями. Как влияет на накопление человеческого капитала. Почему социальный капитал важен для искоренения бедности, и как он способствует решению проблемы неравенства доходов и укреплению социального единства.

Есть свидетельства того, что сообщества с высоким социальным капиталом меньше страдают от преступности, здоровее, образованнее и лучше развиваются экономически. Почему бы Украине не взять на вооружение их опыт?

Свернуть

В нашем новом диалоге мы попытались проследить эволюцию социального капитала в Украине за последние 20-30 лет, вычленить те типы ресурсов, которые люди получают благодаря своим социальным связям. Мы попытались выяснить, как функционирует социальный капитал в Украине. Как он дополняет рынок своими перераспределительными функциями. Как влияет на накопление человеческого капитала. Почему социальный капитал важен для искоренения бедности, и как он способствует решению проблемы неравенства доходов и укреплению социального единства. Есть свидетельства того, что сообщества с высоким социальным капиталом меньше страдают от преступности, здоровее, образованнее и лучше развиваются экономически. Почему бы Украине не взять на вооружение их опыт?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Перемога громадського активу у категорії ціна/якість

1 июл 2008 года

Якими категоріями можна описати громадянське суспільство?

Громадянське суспільство, - це у першу чергу такий простір між владою, бізнесом і громадськими потребами, в якому люди добровільно об`єднуються заради досягнення своїх некомерційних цілей. Громадянське суспільство це також спосіб, у який звичайні люди можуть вирішувати нагальні суспільні проблеми. Що, наприклад, роблять організації у західних демократіях, - у першу чергу, вони надають соціальні послуги населенню, громадянам, ті послуги, які не може надати держава або надає їх погано. Визнано, що держава не може якісно займатися роботою з дітьми вулиці, а отже соціалізацію та медичний догляд за цими дітьми бере на себе певна громадська організація, те саме стосується і роботи з людьми похилого віку, які погано пересуваються, ще в Україні також є організації, що працюють з дітьми-інвалідами. Усе починається, з об`єднання батьків цих дітей, локальних лікувальних курсів, і доростає до систематичних освітніх послуг, консультацій. Ця система є досить ефективною. В Німеччині, наприклад, 60% послуг, в яких мають потребу громадяни, надаються через громадські організації, а не через державу. Тобто проводиться тендер на надання певних послуг, і громадські організації змагаються за можливість надання цих послуг. Доведено, що держава робить це неефективно, а отже соціальну послугу має надавати суб`єкт, який переміг на конкурсі та запропонував кращу якість та меншу ціну. Таким суб`єктом може бути як бізнес, так і громадська організація або державна установа. Перемагає кращий, та в результаті ми маємо наявну послугу, яка досягає напряму свого споживача. Крім того цей простір, яким є громадянське суспільство, можна спробувати характеризувати кількісними показниками, наприклад кількістю асоціацій, об`єднань громадян, - найбільш поширеною в Україні є така форма як громадська організація, їх в Україні 40 тисяч. Як для європейських стандартів, то це мало, в Угорщині 46 громадських організацій на 10 тисяч населення, в Хорватії 85, в Україні ж – 11. Ми маємо також близько 8 тисяч благодійних організацій і практикується така форма ініціативи як об`єднання мешканців багатоквартирного будинку. В Києві близько семиста будинків мають таку форму організації. Щодо кількості людей, які беруть участь в таких організаціях, - то поки що від пів відсотка до одного відсотка населення. Хоча в таких саморганізованих формах ініціативи як мітинги, громадські слухання - набагато більше громадян, - до 13%.

Як щодо коштів, витрачених на виробництво послуг вироблених суб`єктом громадянського суспільства?

Держава поки що не хоче фінансувати організації громадян, які надають послуги іншим громадянам. Зараз алгоритм полягає в тому, що фінансуються, наприклад, лікарні, а не конкретні хворі, - і так виходить набагато дорожче. Суспільство у вигляді державного бюджету витрачає досить багато на вироблення послуг, але отримує надзвичайно мало. До того ж послуги не є кодифікованими, і коли держава гарантує якесь забезпечення, наприклад, людям похилого віку, вона має розписати цілий бізнес-план (як вона це буде робити, за скільки і яким чином), - тоді процедура вироблення і надання послуги буде ефективною. Оскільки держава з ряду причин не може таким займатися, логічним було б делегування таких повноважень на плечі громадських організацій чи бізнесу, які готові повністю свій час зайняти виробленням певної послуги та її «доставкою» у руки споживача. На сьогодні абсолютно точним висновком є, наприклад те, що в Україні ніхто не працює з ВІЛ-інфікованими краще, ніж громадські організації. І вже зараз держава частково почала фінансувати такі організації, - це вже прогрес. Багато видів послуг є неприбутковими, на них грошей не заробиш, і бізнесу це не цікаво, а держава, як дуже повільна структура не може ситуативно багато з видів послуг, що є нагальними, виробити, адже усе це втягується у довгий процес бюрократії. Поки держава виборіть соціальну послугу – пройде 5 років, а проблема є. А громадські організації створюють виробничу базу та запускають процес за 1-2 роки. І це буде набагато дешевше коштувати. Адже є волонтерська праця і благодійні внески, які значно зменшують вартість. Ця сфера делегована майже повністю в Європі. Для початку, аби до цієї схеми дійти, держава має почати ці послуги закуповувати. Ухвалити зміни до Закону про соціальні послуги, де чітко визначити які види соціальних послуг ліцензуються, вимоги до громадських організацій, які будуть цим займатися, методика розрахунку якості. Після цього - затвердження Закону про Державні закупівлі, він, до речі, уже лежить у першому читанні. Потім можна почати ці послуги закуповувати. Зараз більш-менш розроблені обидва зазначені мною документи. Головне, щоб було створено місток між громадськими організаціями, державою і бізнесом. Я думаю, що при цій динаміці, яка наявна сьогодні, ми можемо прийти до цього через років 4-5. А якщо самі громадські організації будуть себе наполегливіше пропонувати, це трапиться раніше. У багатьох містах проводяться конкурси і роздаються муніципальні гранти, тобто є місце локальним ініціативам. Важливою, наприклад, є робота з людьми без постійного місця проживання, - держава не знає і не планує нічого з цим робити, але ж проблема потребує вирішення. Якраз муніципалітети є найбільш зацікавлені у вирішенні цих проблем, і вони, на місцевому рівні, усі ці послуги і закуповують. Наприклад, в Одесі є організація «Дорога к дому», яка займається проблемами людей без постійного місця проживання. Громадський сектор переконав владу в Угорщині пару років тому у тому, що вирішення цих проблем має бути делеговане.

Чим ще можуть займатися суб`єкти громадянського суспільства?

Насправді, усе вище перераховане мною є лише соціальною функцією громадського активу, найменш розвиненою у нас, і найбільш розвиненою у світі. А от тим ключовим, чим ще себе позиціонують структури громадянського суспільства, - це є захист прав громадян. Так як Україна довгий час жила у тоталітарній системі, головний месседж – боротьба з залишками тоталітаризму у сфері прав та свобод громадян. Громадські організації були і є провайдерами прозорої виборчої системи, боротьби з корупцією. Вони перші, хто кричатимуть, якщо будуть спроби зменшити кількість прав і свобод з боку владних структур і ми маємо багато у чому їм завдячувати. Велика кількість законодавчих ініціатив саме з їхньої сторони надходить, і великою перевагою є те, що на відміну від держави, громадський актив доводить до кінця почате. До речі, поглиблений та дороблений Закон про реєстрацію юридичних організацій, - теж їхня заслуга. Тому навіть бізнес відчуває на собі їхню роботу.

Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Громадянське суспільство є «лакмусовим папірцем», що вимірює рівень порозуміння влади і громадян

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Про робочу силу, як про соціальний капітал починають говорити тоді, коли вона стає проблемою

Кисельов Сергій Олегович, кандидат філософських наук, доцент кафедри політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Громадянське суспільство з українською ментальністю

Людмила Шангина, УЦЭПИ им.Разумкова

Нет доверия друг к другу – нет и социума

Елена Стяжкина, профессор, доктор исторических наук, писательница

Значение социального капитала всегда высоко, но качество – иногда сомнительно

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

Поки що ми накопичуємо негативний соціальний капітал

Любов Найдьонова, к.п.н., заступник директора Інституту соціальної та політичної психології АПНУ.

Колись соціальний капітал знадобиться і у великій політиці

Віктор Степаненко, соціолог, в.о. завідуючого відділом Інституту соціології НАН України.

Необхідно розірвати замкнене коло взаємної недовіри

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,130