В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина: нация для государства или государство для нации?

Государство, которое со времен Вестфальского договора (1648) было важнейшим из всех современных институтов, умирает. И хотя на карте мира появляются все новые и новые страны, судьба, собственно, государства парадоксальным образом оказалась под вопросом. Столетиями существовавшие государства либо вступают в более крупные объединения, либо распадаются, либо передают часть своего суверенитета организациям, не являющимся государствами.

На семнадцатом году становления собственной государственности Украина попала в своего рода «противофазу». Украина пытается проводить политику построения национального государства с использованием этнокультурных, лингвистических, этнорелигиозных форм. Но на сегодня этот процесс отличается от того, что был в Европе в эпоху Модерна. Там степень консолидации была выше, и даже формирование нации происходило с акцентом на территориальную целостность. Для Украины же существует огромная опасность потери территорий и на данный момент этому вопросу следовало бы уделять гораздо больше внимания. Когда национальное государство слабеет и теряет свое значение, оно утрачивает свой суверенитет под давлением с двух сторон: сверху (со стороны транснациональных сил), и снизу (со стороны сил субнаціональних).

Национальный элемент в Украине был всегда, именно он способствовал тому, чтобы Украина стартовала как суверенное государство, решила принципиально важные базовые проблемы. Но чтобы завершить всё это, вывести государство на зрелую стадию, – этнического содержания общественной основы уже не достаточно. Мы видим, насколько дифференцированы в массовом сознании ценностные приоритеты и цивилизационные ориентиры, и потому реально реализуемая модель должна становиться все более сложной. Рост числа государств сам по себе может быть признаком разложения. Похоже, что даже в своих собственных границах государства скоро не смогут защищать политическую, экономическую, социальную и культурную жизнь своих граждан.

Даже не обезопасив свою суверенность, еще не встав как следует на ноги, Украина, как и большинство новых стран, уже ищет, как бы интегрироваться с более успешными соседями. На международном уровне мы вынуждены будем уходить от системы отдельных, суверенных держав к менее ясным, более иерархическим и во многих случаях более сложным глобальным структурам.

В то же время, сама идея глобализации противоречит традиционному представлению о мировых делах и верховенстве национального государства, подразумевая возможность того, что негосударственные структуры играют роль не менее, а возможно и более важную, чем национальные государства. И противопоставить этим процессам национальному государству практически нечего. Это подтверждает неспособность государств обеспечить внутреннюю безопасность, отражать внешние угрозы, вызовы, созданные глобализацией и глобальными масс-медиа.

Кроме того, технологии, которые в свое время помогли сформироваться национальным государствам, в наше время, по иронии судьбы, стали способствовать их распаду. Как пишет Кревельд, «беспрецедентное развитие электронных коммуникаций стало еще одним шагом на пути к коллапсу государства». Технологическая глобализация позволила массам обездоленных людей увидеть, что делается в других частях света, и перебраться туда. Волны массовой иммиграции, чему мы стали свидетелями, достаточно сильны, чтобы уничтожить нации или даже целые континенты.

В тоже время, нации приобретают новые возможности, они могут действовать на глобальной арене независимо от «родных» государств. Растущая сила глобальных масс-медиа ускоряет и углубляет коммуникации. Ключевые связи теперь проходят через совокупность наций, религий и этносов, однако приспособиться к новым реалиям удается далеко не всем нациям.

Семнадцать лет независимости – для истории это не срок. И говорить, что государство Украина остановилось в своём развитии, не совсем правильно. Просто это развитие намного более трудное и мучительное, чем могло бы быть.

Украина – это одновременно и очень древняя, и очень молодая страна. Древность государственной жизни на территории Украины дает нам важнейший источник необходимой легитимности государства, а молодость возрожденной Украины – открывает новые возможности для страны, в том числе возможность написать некоторые вещи с чистого листа – написать лучше, чем у других.

Мы предлагаем всем читателям присоединиться к обсуждению этих сложных вопросов на страничках нашего интернет-журнала.

Свернуть

Как известно, становление Модерна тесно связано с созданием и укреплением нации-государства, которое превращается в основной элемент системы международных отношений [см.: Giddens 1991; Habermas 1987; Wagner 2001]. Национальные государства и сегодня остаются важнейшим элементом международной системы, несмотря на размывание их роли. Однако, приходится констатировать, что попытки перенесения европейской модели национального государства на новые государственные образования все чаще приводят к неудовлетворительным результатам. Национальный проект, который предложен украинскому обществу, не отвергнут, но и не принят. Почему? Что не сработало? В чем состоит главная проблема, которую нам необходимо решить?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нам потрібне усвідомлення нових архетипів націєтворення

1 сен 2008 года

Проблемам державотворення ніколи не бракувало інтересу збоку фахівців, але, здається, саме після виходу книжки Ван Кревельда „Становлення та падіння держави” доля національної держави як політичної ідеї опинилась під знаком питання. Більше того – кілька років тому виник термін «держави, що не відбулися», складається щорічний рейтинг. Як можна оцінити ситуацію з нашою державністю?

Ситуація з українською державністю справді зараз складна і навіть трагічна. В міжнародній політології є поняття „держава, що не відбулась” – „failed state”, і до цієї категорії, на жаль, ми можемо зарахувати і Україну.

Існує ряд факторів, що спричинили таке становище. По-перше, ми бачимо, що в процесі спроб українського державотворення так до кінця і не були усвідомлені справжні механізми творення нації, які складалися за останні триста років. Мова йде про те, що поява сучасної нації-держави має дві потужні мотивації. Спочатку, як показує історія, відбувається перехід до ринкової економіки внаслідок глибокого поділу праці. Ще Адам Сміт зафіксував, що це створює об’єктивну потребу консолідації суспільства, при якій руйнуються феодальні бар’єри і усвідомлюється залежність кожного суб’єкта господарювання від іншого. У нас це трактували дуже спрощено: буде ринок – буде і свобода, а держава – “нічний сторож”, і таке інше. Тобто, це ліберальна модель.

Чи не входить ця модель у протиріччя с задекларованими «національними цінностями» нинішньої правлячої верхівки? Що для чого існує – держава для нації, чи нація для держави?

Саме на ліберальному вимірі українське державотворення зробило акцент, не врахувавши необхідність другого фактору. В Європі і в західній цивілізації взагалі, в період «весни народів» була ще одна хвиля націєтворення. Я назвав би її не економічним, а духовним, або навіть екзистенційним націоналізмом. Це те явище, коли, базуючись на своїх етнічних культурних традиціях і в чомусь їх ідеалізуючи, нації почали підходити до усвідомлення своєї національної спільноти як живої духовної істоти. Символом такої істоти, як наприклад у Росії чи у Франції, може бути прекрасна жінка або мати. В Росії – це матрьошка і “Родіна-Мать” по типу скульптури Вучетича в Києві, а у Франції, – мабуть, загальний образ прекрасної жінки, яку нещодавно уособлювала Маріанна. Ця мотивація пов’язана з ідеєю братерства. Якоюсь мірою її розвивав Руссо, котрого так і не зрозуміли, бо його «суспільна угода» є угода не формальна, не бюрократична, а домовленість між особами, людьми, які підтримувати духовну спільність. Саме в цьому сенсі де Голль, слідом за французькими королями і імператорами, говорив: «Франція – це я», а на запитання про його політичне кредо завжди з гордістю відповідав: «Я –націоналіст».

Сучасна Європа демонструє, так би мовити, два типа націй. Є великі держави, що базуються на потужній економіці, ресурсах і великій кількості населення. Це такі як Франція, Німеччина. Проміжні держави – як Італія, Іспанія чи Польща. І, нарешті, такі держави як Данія, Фінляндія і Швеція, в яких приоритетним є відчуття держави як сім’ї. З цим розумінням пов’язане поняття «народ» – не просто як етнічна спільнота, а як критична маса пасіонаріїв, які виступають державовторчим духовним ядром. Народ якраз і сполучається із поняттям родина, батьківщина, вітчизна інтимно, через особисті переживання, пов’язані з територією проживання. У Бенедикта Андерсона для цього феномену є поняття «уявна спільнота». Оскільки в Україні весь аспект, пов’язаний з другим етапом державотворення звівся до примітивно етнічного бачення якихось містечкових традицій, і не було усвідомлено ось цього постмодерного виміру націотворення, то це й спричинило кризу. Але насправді, якщо ЄС судилося вижити, обидва типи націй-держав і держав-народів будуть взаємно доповнювати один одного, працюючи на монолітність всього геополітичного утворення, фактично, неоцивілізаціного типу.

А які ще чинники спричинили кризу національної ідентичності в Україні?

Окрім сказаного треба відзначити і той об’єктивний факт, що ми формально отримали незалежність в той момент, коли в світі почали відбуватись великі геополітичні трансформації. Хочемо ми того чи ні, а роль суверенітету всіх держав, крім супердержав, стала зменшуватись. Титульні нації перестають бути основою державності. Тож коли Україна повинна була консолідуватись як національна держава, вона зіткнулася з тим, що майже всі розвинені країни світу віддають значну частину власного суверенітету наддержавним утворенням. До речі, досвідом ЄС зацікавилися і великі федеративні країни типу Росії. Російські вчені вивчають механізми делегування повноважень від націй-країн до наддержавних структур, щоб пристосувати їх до своїх умов.

Нові геополітичні об’єднання складаються також на базі супердержав, – таких як США, Індія або Китай. По типу ЄС намагається об’єднатися Латинська Америка, є проект Африканського союзу. Ця проблема недостатньо розроблена, а тому завдання, яке стоїть перед Україною, ще більш ускладнюється. Адже нам треба зрозуміти, як будувати державу і одночасно закласти механізми ефективної інтеграції до міжнародних спільнот. В ситуації, коли між прозорими кордонами панують транснаціональні корпорації, Україні не вистачає необхідної “критичної маси” щоб відстояти свій суверенітет. До того ж потрібно позбутись міфів типу «європейська демократія – це парламентаризм», насаджуваних в наших ЗМІ під час так званої політичної реформи. Насправді і на рівні національних держав, і для надкраїнної моделі влади під тиском глобальних проблем сучасності неминуче збільшуватиметься роль виконавчо-консолідуючих чинників, тобто системи президенталізму. І якщо ми справді хочемо синхронізувати нашу владу і економіку з європейською, нам потрібно усвідомити, яка влада і економіка справді будуть відповідати такому рівню націотворення, за якого національні держави будуть не просто передавати частину власного суверенітету «нагору», а інтегруватимуться через наддержавні економічні і політичні структури взаємно підсилюючи одна одну.

Для вирішення своїх проблем нам потрібно також усвідомлення якихось дуже важливих архетипів націотворення. Мене часто питають під час радіо- і телепередач, як визначити поняття “патріотизм”? Я кажу, що коротко це означає готовність якщо не віддати своє життя за батьківщину, то хоча б ризикнути своїм благополуччям. Підстав для такого ризику вистачає не тільки в політичному протиборстві, а й у побутових стосунках. Це може бути, наприклад, принципова позиція серед співробітників. Також досить часто складаються ситуації, коли треба проявити лояльність до своєї держави, якою вона не є. А у нас запанувала концепція прав і свобод людини, коли кожен громадянин діє виходячи з принципу: “А що ця держава мені дала?” Таку масову мотивацію слід було б змінити відповідно до знаменитої максими Кеннеді: “Не питай, що тобі дала Америка, а спитай себе, що ти зробив для Америки”.

Зрештою, виникає запитання: за яких обставин можна сподіватися на те, що ці хибні установки, які перешкоджають процесу націєтворення в Україні, будуть змінені?

Тут слід розглянути внутрішній і зовнішній фактори. Внутрішній фактор пов’язаний з наростанням системних кризових явищ в країні і дедалі більшим усвідомленням, що так жити не можна. Політичні еліти мусять здогадатись, що на шляху так званої «консенсусності», яка давно перетворилась в прагматичні змови, принципово розв’язати питання побудови власної держави неможливо.

У мене є сподівання, що не тільки духовний, а й економічний інтерес багатьох представників олігархату буде штовхати їх у бік перетворення в представників національного капіталу, національно-орієнтованої буржуазії. Аргументація такого сподівання грунтується на сьогоденній неоднозначності геоекономічних процесів, на підриві загальної світової стабільності, у тому числі й фінансової. 1929 рік засвідчив, що в разі настання світової загальноекономічної кризи країни розбігаються по своїх домівках, а бізнес-еліти починають цінувати здобутки національного капіталу.

Тому є шанс, що ліберальна міфологія зникнення суверенітету, як елементу непотрібного в сучасному світі, буде також серйозно переглянута. Якщо громадяни класичних націй не зможуть відновити свою національну ідентичність, яку вони стрімко втрачають, якщо дозволять великим хвилям емігрантів розмити велику західну культуру, створену титульними етносами, то під питанням опиниться доля державності не тільки України, а й усього західного світосистемного ядра.

Я прогнозую виникнення в західних країнах контр-еліт, які повернуться до економічної і духовної національної консолідації. Тоді Україна матиме більше можливостей для виходу на арену політичних сил, що зможуть не імітувати процес націєтворення, а реально його здійснювати.

Таким чином, є об’єктивні фактори, які дають надію на позитивний результат у прагненні національно свідомих громадян гідно жити у власній державі. Але я не можу сказати, що це станеться автоматично. І хоча шанси зберегти державність втрачені ще не всі, все залежатиме від того, чи зможуть усвідомити громадяни і можновладці, що в світі, де все більше посилюється нестабільність, і, врешті решт, кожен грає за себе (як казав той же де Голль «війна проти наших ворогів, мир – проти наших друзів»), теза «Україна – наш спільний дім» повинна бути доповнена тезою «Україна наш спільний дім і порятунок».

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Примус до самостійності

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру Разумкова

Україна перебуває поза зоною загрози

Василь Лісовий, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник та завідувач відділу історії української філософії НАН України

Держава як штамп у паспорті нації

Фредерік Лемаршан, доктор соціальних та економічних наук, Національний Університет Каену, Франція

«Ваш голос на виборах – це акція! Чекайте дивідендів»

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор

Український державі нема альтернативи

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Компроміс «по-українськи»

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Украина станет великой державой, если...

Александр Палий, ведущий эксперт Института внешней политики Дипломатической академии при МИД Украины, кандидат политических наук

Для Украины крайне важен вопрос политической нации

Александр Дергачов, политолог

Необходимо понять, что происходит с государством

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Построения национального государства в Украине не наблюдается

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ще не виріс той дуб, з дошок якого виготовлять труну для «національної держави»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украинская модель государства только внешне копирует европейские формы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,185