В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина: нация для государства или государство для нации?

Государство, которое со времен Вестфальского договора (1648) было важнейшим из всех современных институтов, умирает. И хотя на карте мира появляются все новые и новые страны, судьба, собственно, государства парадоксальным образом оказалась под вопросом. Столетиями существовавшие государства либо вступают в более крупные объединения, либо распадаются, либо передают часть своего суверенитета организациям, не являющимся государствами.

На семнадцатом году становления собственной государственности Украина попала в своего рода «противофазу». Украина пытается проводить политику построения национального государства с использованием этнокультурных, лингвистических, этнорелигиозных форм. Но на сегодня этот процесс отличается от того, что был в Европе в эпоху Модерна. Там степень консолидации была выше, и даже формирование нации происходило с акцентом на территориальную целостность. Для Украины же существует огромная опасность потери территорий и на данный момент этому вопросу следовало бы уделять гораздо больше внимания. Когда национальное государство слабеет и теряет свое значение, оно утрачивает свой суверенитет под давлением с двух сторон: сверху (со стороны транснациональных сил), и снизу (со стороны сил субнаціональних).

Национальный элемент в Украине был всегда, именно он способствовал тому, чтобы Украина стартовала как суверенное государство, решила принципиально важные базовые проблемы. Но чтобы завершить всё это, вывести государство на зрелую стадию, – этнического содержания общественной основы уже не достаточно. Мы видим, насколько дифференцированы в массовом сознании ценностные приоритеты и цивилизационные ориентиры, и потому реально реализуемая модель должна становиться все более сложной. Рост числа государств сам по себе может быть признаком разложения. Похоже, что даже в своих собственных границах государства скоро не смогут защищать политическую, экономическую, социальную и культурную жизнь своих граждан.

Даже не обезопасив свою суверенность, еще не встав как следует на ноги, Украина, как и большинство новых стран, уже ищет, как бы интегрироваться с более успешными соседями. На международном уровне мы вынуждены будем уходить от системы отдельных, суверенных держав к менее ясным, более иерархическим и во многих случаях более сложным глобальным структурам.

В то же время, сама идея глобализации противоречит традиционному представлению о мировых делах и верховенстве национального государства, подразумевая возможность того, что негосударственные структуры играют роль не менее, а возможно и более важную, чем национальные государства. И противопоставить этим процессам национальному государству практически нечего. Это подтверждает неспособность государств обеспечить внутреннюю безопасность, отражать внешние угрозы, вызовы, созданные глобализацией и глобальными масс-медиа.

Кроме того, технологии, которые в свое время помогли сформироваться национальным государствам, в наше время, по иронии судьбы, стали способствовать их распаду. Как пишет Кревельд, «беспрецедентное развитие электронных коммуникаций стало еще одним шагом на пути к коллапсу государства». Технологическая глобализация позволила массам обездоленных людей увидеть, что делается в других частях света, и перебраться туда. Волны массовой иммиграции, чему мы стали свидетелями, достаточно сильны, чтобы уничтожить нации или даже целые континенты.

В тоже время, нации приобретают новые возможности, они могут действовать на глобальной арене независимо от «родных» государств. Растущая сила глобальных масс-медиа ускоряет и углубляет коммуникации. Ключевые связи теперь проходят через совокупность наций, религий и этносов, однако приспособиться к новым реалиям удается далеко не всем нациям.

Семнадцать лет независимости – для истории это не срок. И говорить, что государство Украина остановилось в своём развитии, не совсем правильно. Просто это развитие намного более трудное и мучительное, чем могло бы быть.

Украина – это одновременно и очень древняя, и очень молодая страна. Древность государственной жизни на территории Украины дает нам важнейший источник необходимой легитимности государства, а молодость возрожденной Украины – открывает новые возможности для страны, в том числе возможность написать некоторые вещи с чистого листа – написать лучше, чем у других.

Мы предлагаем всем читателям присоединиться к обсуждению этих сложных вопросов на страничках нашего интернет-журнала.

Свернуть

Как известно, становление Модерна тесно связано с созданием и укреплением нации-государства, которое превращается в основной элемент системы международных отношений [см.: Giddens 1991; Habermas 1987; Wagner 2001]. Национальные государства и сегодня остаются важнейшим элементом международной системы, несмотря на размывание их роли. Однако, приходится констатировать, что попытки перенесения европейской модели национального государства на новые государственные образования все чаще приводят к неудовлетворительным результатам. Национальный проект, который предложен украинскому обществу, не отвергнут, но и не принят. Почему? Что не сработало? В чем состоит главная проблема, которую нам необходимо решить?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Український державі нема альтернативи

19 сен 2008 года
Український державі нема альтернативи: Український державі нема альтернативи

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор

Як відомо, становлення модерну тісно пов’язано з ідеєю держави-нації. Чому всі спроби перенесення європейської моделі національної держави в Україні призвели до таких неоднозначних результатів?

Коли йдеться про європейську модель національної держави, варто, передусім, визначитись з самим поняттям “національна держава”. В це поняття, як правило, вкладають не етнічний, а політичний зміст. За Е.Гіденсом, національна держава існує там, де політичний апарат уряду керує певною територією, а його повноваження підкріплені юридичною системою та здатністю застосовувати військову силу для втілення своєї політики. З цієї точки зору, навряд чи є підстави сумніватися в тому, що Україна є національною державою.

Інша річ, що становлення України як держави-нації є ще процесом незавершеним й що ми маємо чіткіше визначитись, якій саме моделі нації – “західній” (громадянсько-територіальній) чи “східній” (етнічно-генеалогічній) надати перевагу. На мій погляд, суперечливі результати, пов’язані з формуванням національної ідентичності України, не в останню чергу зумовлені відсутністю єдності серед української політичної еліти в цьому питанні. З огляду на особливості історичного розвитку України, зокрема, тривалий період перебування різних її регіонів в складі інших етнополітичних організмів та соціокультурних систем і, як наслідок, відомі відмінності між цими регіонами, в тому числі в етнонаціональній структурі їхнього населення, більш продуктивною для нас видається громадянсько-територіальна модель нації. Але ця модель навряд чи може бути використана Україною в, так би мовити, “чистому” вигляді. Її слід адаптувати до сучасних українських умов.

Зверну увагу лише на один аспект цієї проблеми. У західних суспільствах, що сформувалися як громадянсько-територіальні, тобто політичні нації, і вже тривалий час існують як національні держави, титульні етноси вже давно забезпечили свої мовно-культурні права на рівні найвищих світових стандартів. Нині ж західні країни роблять особливий акцент на захисті прав національних меншин. Однак, внаслідок тих-таки особливостей історичного розвитку, в Україні потребують захисту не тільки національні меншини, а й етнічна більшість – українці, самобутність яких у ряді регіонів була значною мірою втрачена, і права яких на навчання та отримання інформації рідною мовою, на розвиток національної культури в таких регіонах все ще не забезпечені. Це робить стосунки у форматі “етнічна більшість – меншини” в нашій державі значно складнішими, ніж у більшості європейських країн, а у низці аспектів – нетиповими для них.

Нація и держава – партнери чи антагоністи? Що може об’єднати людей в рамках однієї держави?

Нація, яку б із двох основних її моделей ми не обговорювали, за визначенням не може бути антагоністом держави. У світовій інтелектуальній думці неодноразово мали місце дискусії на тему, що чому передує – нація державі чи навпаки. Серед українських інтелектуалів така дискусія розгорнулася в 1920-их рр., зокрема, між двома визначними теоретиками-державниками В.Липинським і С.Томашівським. Відстоюючи громадянсько-територіальну модель нації, Липинський стояв на позиції, що нація виникає лише тоді, коли утворюється власна держава. Звідси й його кредо: до української нації через українську державу, через об’єднуючі всіх мешканців України державні політичні гасла. Томашівський, навпаки, шлях до держави прокладав через націю.

Хто ж з них помилявся, а хто мав рацію? Однозначної відповіді на це питання годі й шукати. Як слушно вказував український історик Б.Крупницький, тут ми маємо справу зі свого роду квадратурою кола: без держави справді не можна стати нацією, але й без нації, будучи просто народом, етнографічною масою, не можна стати державою.

Різний підхід двох ідеологічно споріднених теоретиків-державників до проблеми нації-держави не в останню чергу пояснювався їхнім різним життєвим і політичним досвідом. Липинський був наддніпрянцем і стояв перед фактом, що східні українці досить повільно йдуть шляхом національного самоусвідомлення. З його погляду, творення нації без власного державного апарату, без своєї держави уявлялося неможливим. Томашівський, галичанин, безпосередньо спостерігав бурхливий процес національного пробудження своєї малої батьківщини (Галичини), який вже в 1920-их рр. зайшов так далеко, що західні українці або стали нацією, або суттєво просунулися на цьому шляху. Це давало Томашівському підстави стверджувати, що, ставши нацією, українці збудують і власну державу.

Стосовно ж питання про те, що може об’єднувати людей в рамках однієї держави, то цілком очевидно, що на сьогоднішній день світова політична практика не виявила іншого інституту, крім власної держави, де б матеріальні і духовні інтереси навіть членів поліетнічної спільноти задовольнялися б найбільш повно і раціонально. Досвід тих-таки багатонаціональних західноєвропейських країн засвідчує можливість співіснування, хоч і не завжди безконфліктного, територіально-громадянської й етнічної ідентичностей.

Наскільки реальна для України загроза опинитися серед failed states - держав, що не відбулися?

Історичні перспективи української державності, на мій погляд, прямо залежать від того, наскільки швидко й, головне, безконфліктно ми зуміємо, по-перше, завершити процес консолідації власне українського етносу, подолання культурно-психологічних, ментальних, поведінкових та інших відмінностей між його регіональними частинами; по-друге, реалізувати сплановану на демократичних засадах програму міжетнічної інтеграції українського суспільства, спрямовану на формування його національно-державної ідентичності та української політичної нації.

Чи готова правляча еліта пожертвувати частиною державного суверенітету заради входження до ЄС, який, як висловився Ю.Хабермас, є “антисуверенітетним проектом”?

Входження до будь-якого міжнародного інтеграційного об’єднання передбачає необхідність прийняття певних, спільно вироблених, правил гри, яких потрібно обов’язково дотримуватись. Але, знову ж таки, державному суверенітету України ніщо не буде загрожувати, якщо наше суспільство і держава відповідатимуть трьом основним “суверенітетним” критеріям, сформульованим американським соціологом Е.Шілзом: 1) власна система влади в рамках своїх власних кордонів; 2) власна самобутня культура; 3) власна генетична історія.

Яке майбутнє чекає українську державу?

Особисто я дивлюся на майбутнє української держави та української нації під кутом зору позитивної динаміки ідентифікаційних процесів в українському суспільстві. І якщо під час недавнього футбольного матчу між київським “Динамо” та московським “Спартаком” в рамках Ліги Чемпіонів фани нашої команди, які, цілком очевидно, в повсякденному житті здебільшого розмовляють російською мовою, в одному пориві “заводять” стадіон Гімном України і це знаходить відгук серед усіх вболівальників, то тут я вбачаю найкраще свідчення того, що ідентифікаційні процеси в Україні набирають обертів.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Примус до самостійності

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру Разумкова

Україна перебуває поза зоною загрози

Василь Лісовий, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник та завідувач відділу історії української філософії НАН України

Держава як штамп у паспорті нації

Фредерік Лемаршан, доктор соціальних та економічних наук, Національний Університет Каену, Франція

«Ваш голос на виборах – це акція! Чекайте дивідендів»

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Компроміс «по-українськи»

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Украина станет великой державой, если...

Александр Палий, ведущий эксперт Института внешней политики Дипломатической академии при МИД Украины, кандидат политических наук

Для Украины крайне важен вопрос политической нации

Александр Дергачов, политолог

Необходимо понять, что происходит с государством

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Построения национального государства в Украине не наблюдается

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібне усвідомлення нових архетипів націєтворення

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ще не виріс той дуб, з дошок якого виготовлять труну для «національної держави»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украинская модель государства только внешне копирует европейские формы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,067