В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина: нация для государства или государство для нации?

Государство, которое со времен Вестфальского договора (1648) было важнейшим из всех современных институтов, умирает. И хотя на карте мира появляются все новые и новые страны, судьба, собственно, государства парадоксальным образом оказалась под вопросом. Столетиями существовавшие государства либо вступают в более крупные объединения, либо распадаются, либо передают часть своего суверенитета организациям, не являющимся государствами.

На семнадцатом году становления собственной государственности Украина попала в своего рода «противофазу». Украина пытается проводить политику построения национального государства с использованием этнокультурных, лингвистических, этнорелигиозных форм. Но на сегодня этот процесс отличается от того, что был в Европе в эпоху Модерна. Там степень консолидации была выше, и даже формирование нации происходило с акцентом на территориальную целостность. Для Украины же существует огромная опасность потери территорий и на данный момент этому вопросу следовало бы уделять гораздо больше внимания. Когда национальное государство слабеет и теряет свое значение, оно утрачивает свой суверенитет под давлением с двух сторон: сверху (со стороны транснациональных сил), и снизу (со стороны сил субнаціональних).

Национальный элемент в Украине был всегда, именно он способствовал тому, чтобы Украина стартовала как суверенное государство, решила принципиально важные базовые проблемы. Но чтобы завершить всё это, вывести государство на зрелую стадию, – этнического содержания общественной основы уже не достаточно. Мы видим, насколько дифференцированы в массовом сознании ценностные приоритеты и цивилизационные ориентиры, и потому реально реализуемая модель должна становиться все более сложной. Рост числа государств сам по себе может быть признаком разложения. Похоже, что даже в своих собственных границах государства скоро не смогут защищать политическую, экономическую, социальную и культурную жизнь своих граждан.

Даже не обезопасив свою суверенность, еще не встав как следует на ноги, Украина, как и большинство новых стран, уже ищет, как бы интегрироваться с более успешными соседями. На международном уровне мы вынуждены будем уходить от системы отдельных, суверенных держав к менее ясным, более иерархическим и во многих случаях более сложным глобальным структурам.

В то же время, сама идея глобализации противоречит традиционному представлению о мировых делах и верховенстве национального государства, подразумевая возможность того, что негосударственные структуры играют роль не менее, а возможно и более важную, чем национальные государства. И противопоставить этим процессам национальному государству практически нечего. Это подтверждает неспособность государств обеспечить внутреннюю безопасность, отражать внешние угрозы, вызовы, созданные глобализацией и глобальными масс-медиа.

Кроме того, технологии, которые в свое время помогли сформироваться национальным государствам, в наше время, по иронии судьбы, стали способствовать их распаду. Как пишет Кревельд, «беспрецедентное развитие электронных коммуникаций стало еще одним шагом на пути к коллапсу государства». Технологическая глобализация позволила массам обездоленных людей увидеть, что делается в других частях света, и перебраться туда. Волны массовой иммиграции, чему мы стали свидетелями, достаточно сильны, чтобы уничтожить нации или даже целые континенты.

В тоже время, нации приобретают новые возможности, они могут действовать на глобальной арене независимо от «родных» государств. Растущая сила глобальных масс-медиа ускоряет и углубляет коммуникации. Ключевые связи теперь проходят через совокупность наций, религий и этносов, однако приспособиться к новым реалиям удается далеко не всем нациям.

Семнадцать лет независимости – для истории это не срок. И говорить, что государство Украина остановилось в своём развитии, не совсем правильно. Просто это развитие намного более трудное и мучительное, чем могло бы быть.

Украина – это одновременно и очень древняя, и очень молодая страна. Древность государственной жизни на территории Украины дает нам важнейший источник необходимой легитимности государства, а молодость возрожденной Украины – открывает новые возможности для страны, в том числе возможность написать некоторые вещи с чистого листа – написать лучше, чем у других.

Мы предлагаем всем читателям присоединиться к обсуждению этих сложных вопросов на страничках нашего интернет-журнала.

Свернуть

Как известно, становление Модерна тесно связано с созданием и укреплением нации-государства, которое превращается в основной элемент системы международных отношений [см.: Giddens 1991; Habermas 1987; Wagner 2001]. Национальные государства и сегодня остаются важнейшим элементом международной системы, несмотря на размывание их роли. Однако, приходится констатировать, что попытки перенесения европейской модели национального государства на новые государственные образования все чаще приводят к неудовлетворительным результатам. Национальный проект, который предложен украинскому обществу, не отвергнут, но и не принят. Почему? Что не сработало? В чем состоит главная проблема, которую нам необходимо решить?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Ваш голос на виборах – це акція! Чекайте дивідендів»

22 сен 2008 года
«Ваш голос на виборах – це акція! Чекайте дивідендів»: «Ваш голос на виборах – це акція! Чекайте дивідендів»

Фредерік Лемаршан, доктор соціальних та економічних наук, Національний Університет Каену, Франція

Як, на Вашу думку, змінилося уявлення про державу та націю у сучасному світі?

Оскільки політична наука відстає у часі від політичного процесу, який ще більше пришвидшився через глобалізацію, я наважуся сказати, що сучасне поняття державності, якщо не є зовсім незрозумілим у політології, то малодослідженим – це точно. Чим є сучасна держава та що лежить в її основі, що таке нація та чи актуально взагалі ще говорити про нації – питання скоріше до практиків, ніж до науковців, адже особисто мені відповіді на ці запитання видаються ще заплутанішими, ніж самі запитання. Останнім часом я все частіше зустрічаю підхід, який, через свою інноваційність мене досить зацікавив, та я б хотів коротко описати його як приклад сучасного погляду на політичну систему загалом. Припустімо, що нова політична сила приходить до влади (що вже є досить утопічним, адже кожен «новий» президент мало чим відрізняється від попереднього, як ви, українці, напевно помітили). Але все ж припустімо, що до влади приходить нова політична сила чи лідер, чи партія, тощо. Для них стан економіки, соціальної та культурної сфери життя населення держави, бюджет, законодавство, - усе це виступає своєрідним «дано» у задачці, яку треба вирішити. Далі йдуть «невідомі», - такі як кадровий потенціал, корупція, існуючі прогалини в законі, невирішені попередньою владою проблеми. А тепер запитання задачі – «як вирішити усі електоральні обіцянки, враховуючи «дано» та зважуючи на „невідомі”?». І як після такого не розчарувати електорат? А ось тут якраз на політичну арену виходить нація. Саме та, яка має кістьми лягти, захищаючи свою державність та незалежність. І ця сама нація, яка історично стала причиною того, щоб ця країна називалася Францією, бо ж населяють її французи або Іспанією, бо навколо самі іспанці, - ця сама нація тепер заявляє, що «француз або німець – це звичайно прекрасно, але я голосував за зарплатню не менш ніж 20 тисяч на рік». Тепер романтичними розмовами про ідентичність вже нікого не здивуєш. Скрізь панує бізнес, а насамперед – у політиці, і починається все навіть не з того, як політики зловживають повноваженнями, а з того, що звичайний виборець, йдучи голосувати, сприймає свій бюлетень як акцію, як цінні папери, а партію чи лідера, за якого голосує, - як корпорацію, яка має сплатити йому дивіденди якомога скоріше. Тому на мою думку, національна ідентичність у наш час більше нагадує солідарність людей, які тримають гроші в одному банку.

Вищеназвані перетворення стосуються лише європейських країн?

Чому ж! Проблеми Франції та України дуже схожі. Наш Президент носить дуже дороге взуття, часто міняє годинники та у час страйків транспорту в Парижі потрапляє в об'єктиви фотокамер папарацці на своїй яхті. Він роздав багато обіцянок, а проблеми, за які він береться (як наприклад неконтрольована міграція жителів колишніх колоній у Францію) краще б лишалися невирішеними, бо хіба насильницький вивіз алжирських сімей в літаках назад в Алжир – це крок гідний Президента Республіки? Схоже і у Вас. Ваші політики їздять на дорогих авто (якщо чесно я не знаю хто взагалі їздить на дешевих авто, принаймні в Києві), роздають обіцянки та якщо і беруться за справи, то чомусь не за найнагальніші та не так ефективно як того хотілося б. І справа не у тому в яких державах ми живемо та скільки складають наші бюджети, а у тому, що нації – як символу підданства території, владі та власній суверенності вже немає. В Європі це відчувається дуже сильно. В Україні нація як така ще не встигла викристалізуватися, на мою думку, ви ще не мали достатньо часу зрозуміти хто ви є та до якої спільноти належати, вам нема з чим порівнювати (за часів Радянського Союзу ви належали максимум Москві, але аж ніяк не самі собі). Тому зсуви в сучасному світі у бік зникнення нації для вас проходять фактично безболісно. А в Європі, оскільки нам є з чим порівнювати, цей процес аж ніяк не непомітний.

Національність змінилась на громадянство?

Громадянство – це теж не те. Громадянська ідентичність ще потужніша, ніж національна, тому що про громадянство написано у документах, що посвідчують особу, а люди схильні відчувати ще більшу відповідальність перед фактом, який є задокументованим. Національність це так, образно, до неї не можна доторкнутися, а от громадянство фактично матеріальне, тому і викликає більше обов’язків. А зараз спостерігається тенденція до уникнення населенням країни будь-якої відповідальності, як національної так і громадянської. Якщо політики не вважають себе зобов'язаними перед нами, то чому ми маємо відчувати себе відповідальними перед ними? Заради добробуту люди здатні забути про своє коріння. Ми всі тепер перетворилася на космополітів, які готові пристати до того берега, де краща соціальна політика. Мігранти все менше дбають про національність, тому що у їхніх інтересах швидше асимілюватися, «корінні» все менше дбають про національність, тому що їм за це не платять і, таким чином, уся політична система набуває рис бізнес-відносин, де твій голос на виборах – це твоя акція, на зростанні ціни якої ти плануєш заробити. Тож чекайте дивідендів! Так само як на них чекаємо і ми…

Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Примус до самостійності

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру Разумкова

Україна перебуває поза зоною загрози

Василь Лісовий, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник та завідувач відділу історії української філософії НАН України

Держава як штамп у паспорті нації

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор

Український державі нема альтернативи

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Компроміс «по-українськи»

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Украина станет великой державой, если...

Александр Палий, ведущий эксперт Института внешней политики Дипломатической академии при МИД Украины, кандидат политических наук

Для Украины крайне важен вопрос политической нации

Александр Дергачов, политолог

Необходимо понять, что происходит с государством

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Построения национального государства в Украине не наблюдается

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібне усвідомлення нових архетипів націєтворення

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ще не виріс той дуб, з дошок якого виготовлять труну для «національної держави»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украинская модель государства только внешне копирует европейские формы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,136