В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина: нация для государства или государство для нации?

Государство, которое со времен Вестфальского договора (1648) было важнейшим из всех современных институтов, умирает. И хотя на карте мира появляются все новые и новые страны, судьба, собственно, государства парадоксальным образом оказалась под вопросом. Столетиями существовавшие государства либо вступают в более крупные объединения, либо распадаются, либо передают часть своего суверенитета организациям, не являющимся государствами.

На семнадцатом году становления собственной государственности Украина попала в своего рода «противофазу». Украина пытается проводить политику построения национального государства с использованием этнокультурных, лингвистических, этнорелигиозных форм. Но на сегодня этот процесс отличается от того, что был в Европе в эпоху Модерна. Там степень консолидации была выше, и даже формирование нации происходило с акцентом на территориальную целостность. Для Украины же существует огромная опасность потери территорий и на данный момент этому вопросу следовало бы уделять гораздо больше внимания. Когда национальное государство слабеет и теряет свое значение, оно утрачивает свой суверенитет под давлением с двух сторон: сверху (со стороны транснациональных сил), и снизу (со стороны сил субнаціональних).

Национальный элемент в Украине был всегда, именно он способствовал тому, чтобы Украина стартовала как суверенное государство, решила принципиально важные базовые проблемы. Но чтобы завершить всё это, вывести государство на зрелую стадию, – этнического содержания общественной основы уже не достаточно. Мы видим, насколько дифференцированы в массовом сознании ценностные приоритеты и цивилизационные ориентиры, и потому реально реализуемая модель должна становиться все более сложной. Рост числа государств сам по себе может быть признаком разложения. Похоже, что даже в своих собственных границах государства скоро не смогут защищать политическую, экономическую, социальную и культурную жизнь своих граждан.

Даже не обезопасив свою суверенность, еще не встав как следует на ноги, Украина, как и большинство новых стран, уже ищет, как бы интегрироваться с более успешными соседями. На международном уровне мы вынуждены будем уходить от системы отдельных, суверенных держав к менее ясным, более иерархическим и во многих случаях более сложным глобальным структурам.

В то же время, сама идея глобализации противоречит традиционному представлению о мировых делах и верховенстве национального государства, подразумевая возможность того, что негосударственные структуры играют роль не менее, а возможно и более важную, чем национальные государства. И противопоставить этим процессам национальному государству практически нечего. Это подтверждает неспособность государств обеспечить внутреннюю безопасность, отражать внешние угрозы, вызовы, созданные глобализацией и глобальными масс-медиа.

Кроме того, технологии, которые в свое время помогли сформироваться национальным государствам, в наше время, по иронии судьбы, стали способствовать их распаду. Как пишет Кревельд, «беспрецедентное развитие электронных коммуникаций стало еще одним шагом на пути к коллапсу государства». Технологическая глобализация позволила массам обездоленных людей увидеть, что делается в других частях света, и перебраться туда. Волны массовой иммиграции, чему мы стали свидетелями, достаточно сильны, чтобы уничтожить нации или даже целые континенты.

В тоже время, нации приобретают новые возможности, они могут действовать на глобальной арене независимо от «родных» государств. Растущая сила глобальных масс-медиа ускоряет и углубляет коммуникации. Ключевые связи теперь проходят через совокупность наций, религий и этносов, однако приспособиться к новым реалиям удается далеко не всем нациям.

Семнадцать лет независимости – для истории это не срок. И говорить, что государство Украина остановилось в своём развитии, не совсем правильно. Просто это развитие намного более трудное и мучительное, чем могло бы быть.

Украина – это одновременно и очень древняя, и очень молодая страна. Древность государственной жизни на территории Украины дает нам важнейший источник необходимой легитимности государства, а молодость возрожденной Украины – открывает новые возможности для страны, в том числе возможность написать некоторые вещи с чистого листа – написать лучше, чем у других.

Мы предлагаем всем читателям присоединиться к обсуждению этих сложных вопросов на страничках нашего интернет-журнала.

Свернуть

Как известно, становление Модерна тесно связано с созданием и укреплением нации-государства, которое превращается в основной элемент системы международных отношений [см.: Giddens 1991; Habermas 1987; Wagner 2001]. Национальные государства и сегодня остаются важнейшим элементом международной системы, несмотря на размывание их роли. Однако, приходится констатировать, что попытки перенесения европейской модели национального государства на новые государственные образования все чаще приводят к неудовлетворительным результатам. Национальный проект, который предложен украинскому обществу, не отвергнут, но и не принят. Почему? Что не сработало? В чем состоит главная проблема, которую нам необходимо решить?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Держава як штамп у паспорті нації

24 сен 2008 года
Держава як штамп у паспорті нації: Держава як штамп у паспорті нації

Василь Лісовий, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник та завідувач відділу історії української філософії НАН України

На чому побудований зв'язок держави і громадян в Україні?

Українська держава не виникла як наслідок масового руху за демократію та незалежність, а стала результатом компромісу між відносно слабким націонал-демократичним рухом та комуністичною номенклатурою, саме через це політична свідомість українців не зазнала відповідних перетворень для того аби стати надійною основою міцного зв'язку між державою та нацією. Українці сприйняли усе інертно, свою роль у цьому зіграв залишений нам у спадок тоталітарним минулим поширений тип людини, - залежної та не самостійної, яка не мислить себе вільною, суверенною особистістю та не вважає себе відповідальною за стан суспільства і держави, за хід історії. Її кредо – від мене нічого не залежить. Такій людині не притаманний погляд на державу та політику як на свою справу, як на спільну справу громадян (res publica). Нам забракло досвіду політичної комунікації, нам взагалі не відоме було таке поняття, а зв'язку держави з громадянами без комунікації бути не може, тому важко сказати на чому цей зв'язок у нас побудований. На обіцянках-критиці, на голосуванні на виборах і сухій подяці на біг-бордах у відповідь? Українці дуже мало спілкуються зі своєю владою, а влада лише транслює певні повідомлення та не чекає коментарів у відповідь. А таке спілкування є базисом для громадянської свідомості, як важливого складника особистої ідентичності людини у сучасних демократичних суспільствах. Від особистої ідентичності недалеко і до колективної, - усвідомлення людиною своєї належності до великого колективу, такого, наприклад, як нація. Найбільшою перешкодою для формування зрілої колективної (насамперед національної) ідентичності є ще одна успадкована нами з радянських часів риса – національний нігілізм, який полягає в тому, що на підсвідомому рівні величезна кількість українців цураються свого походження, своєї мови, своєї держави та постійно відчувають певне спотворене почуття провини за свою Батьківщину.


Що ж може об'єднати людей в межах однієї держави та збудувати колективну ідентичність?

Історія дає нам різні приклади способів досягнення громадської єдності. В одних випадках цього досягали політико-правовими шляхами, - скажімо швейцарці є суто політичною нацією, яких між собою об'єднує спільне громадянство та підпорядкованість одним та тим самим законам, проте спільним для цих людей є не нація чи мова (в Швейцарії офіційних мов взагалі три та це ніколи не становило загрозу суверенності держави). В інших випадках маємо поєднання культурного чинника з політико-правовим (Австрія, Угорщина), інколи релігія виконує роль вирішального об'єднавчого чинника (Ізраїль – поміркована форма, ісламський фундаменталізм – екстремальна форма). Західноєвропейського варіанту досягнення єдності, коли громадянську та національну єдність фактично не розрізняють, було досягнуто переважно завдяки ранньому виникненню національної держави. Український спосіб консолідації складно віднести до конкретного типу, але можна простежити його наслідки, - протягом усіх років, що пройшли з дня проголошення незалежності, ми не пережили жодного міжетнічного конфлікту. Тобто наша нація є достатньо гомогенною та консолідованою для того, аби на усій цій території (з площею більшу за Францію чи Німеччину) ужилися поруч різні люди, які часом говорять різними мовами. Насправді українці сходу та заходу є набагато ближчими між собою за культурою, способом життя та сприйняттям власної держави, ніж жителі різних міст будь-якої європейської держави.


Чому ж таке гомогенне суспільство не саморганізовується та не самоуправляється?

А воно тільки тим і займається. Ви ніколи не ловили себе на думці, що політичні баталії, які транслюють по телебаченню – це скоріше багатосерійний фільм, ніж реально задокументовані події, які відбуваються можливо навіть зовсім недалеко від вашого дому? Справа у тому, що суспільство як живий організм дуже сильне та живуче, його життєдіяльність не здатні припинити жодні зовнішні обставини. Війни, землетруси, дефолти, - усе що завгодно, а все-одно люди лишаються, пристосовуються, рухаються. Суспільство є первинним до політичних надбудов та по суті своїй здатне до самоорганізації за умовою, що є рамки, в яких дозволено діяти. Якщо рамки зникають, то рано чи пізно починається агресія та анархія, це в природі людини – боротися проти правил, якщо не «світить» покарання. Тож ми терпимо своїх політиків лише через те, що ті як не як, але створюють враження наявності вищого авторитету, нехай навіть такого, якому ми більше не ймемо віри.


Хто ж тоді кому більше потрібен – нація державі чи держава нації?

Нація державі, однозначно. Для існування нації не потрібна навіть територія з чіткими кордонами, як це довели євреї чи роми. Нація – це солідарність на платонічному нематеріальному рівні, це ідентичність, яка пов'язує людей настільки, що… (розумію, що не найпатріотичніший приклад), але от українці, їдучи в Канаду, не бояться бути залишеними там на призволяще, бо там же так багато «наших», вони в біді не покинуть. І оце поняття «наші» пов'язує фактично кровними узами. При цьому держава та державні відносини – це суто матеріальний вимір, а ресурсом для постійного живлення цього механізованого організму є якраз нація, - як кров, як батарейки. Державу можна порівняти зі штампом у паспорті подружжя, тільки подружжям виступає у цій аналогії усі належні до однієї нації люди. Так от щоб підтвердити свій статус пов'язаних спільним побутом та певними почуттями людей, - нація і «обростає» державою. Якщо продовжувати це порівняння, то громадянська ідентичність (як в Швейцарії, про що йшлося вище) є вторинною. Спочатку з'являється штамп, а потім до нього долучаються всі, хто задоволений умовами «шлюбного контракту», - цебто нормами та законами певної держави. Залишається побажати Україні довгого подружнього життя!

Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Владимир Лупаций, исполнительный директор Центра социальных исследований "София"

Примус до самостійності

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру Разумкова

Україна перебуває поза зоною загрози

Фредерік Лемаршан, доктор соціальних та економічних наук, Національний Університет Каену, Франція

«Ваш голос на виборах – це акція! Чекайте дивідендів»

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор

Український державі нема альтернативи

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Компроміс «по-українськи»

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Украина станет великой державой, если...

Александр Палий, ведущий эксперт Института внешней политики Дипломатической академии при МИД Украины, кандидат политических наук

Для Украины крайне важен вопрос политической нации

Александр Дергачов, политолог

Необходимо понять, что происходит с государством

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Построения национального государства в Украине не наблюдается

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібне усвідомлення нових архетипів націєтворення

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ще не виріс той дуб, з дошок якого виготовлять труну для «національної держави»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украинская модель государства только внешне копирует европейские формы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,057