В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина: нация для государства или государство для нации?

Государство, которое со времен Вестфальского договора (1648) было важнейшим из всех современных институтов, умирает. И хотя на карте мира появляются все новые и новые страны, судьба, собственно, государства парадоксальным образом оказалась под вопросом. Столетиями существовавшие государства либо вступают в более крупные объединения, либо распадаются, либо передают часть своего суверенитета организациям, не являющимся государствами.

На семнадцатом году становления собственной государственности Украина попала в своего рода «противофазу». Украина пытается проводить политику построения национального государства с использованием этнокультурных, лингвистических, этнорелигиозных форм. Но на сегодня этот процесс отличается от того, что был в Европе в эпоху Модерна. Там степень консолидации была выше, и даже формирование нации происходило с акцентом на территориальную целостность. Для Украины же существует огромная опасность потери территорий и на данный момент этому вопросу следовало бы уделять гораздо больше внимания. Когда национальное государство слабеет и теряет свое значение, оно утрачивает свой суверенитет под давлением с двух сторон: сверху (со стороны транснациональных сил), и снизу (со стороны сил субнаціональних).

Национальный элемент в Украине был всегда, именно он способствовал тому, чтобы Украина стартовала как суверенное государство, решила принципиально важные базовые проблемы. Но чтобы завершить всё это, вывести государство на зрелую стадию, – этнического содержания общественной основы уже не достаточно. Мы видим, насколько дифференцированы в массовом сознании ценностные приоритеты и цивилизационные ориентиры, и потому реально реализуемая модель должна становиться все более сложной. Рост числа государств сам по себе может быть признаком разложения. Похоже, что даже в своих собственных границах государства скоро не смогут защищать политическую, экономическую, социальную и культурную жизнь своих граждан.

Даже не обезопасив свою суверенность, еще не встав как следует на ноги, Украина, как и большинство новых стран, уже ищет, как бы интегрироваться с более успешными соседями. На международном уровне мы вынуждены будем уходить от системы отдельных, суверенных держав к менее ясным, более иерархическим и во многих случаях более сложным глобальным структурам.

В то же время, сама идея глобализации противоречит традиционному представлению о мировых делах и верховенстве национального государства, подразумевая возможность того, что негосударственные структуры играют роль не менее, а возможно и более важную, чем национальные государства. И противопоставить этим процессам национальному государству практически нечего. Это подтверждает неспособность государств обеспечить внутреннюю безопасность, отражать внешние угрозы, вызовы, созданные глобализацией и глобальными масс-медиа.

Кроме того, технологии, которые в свое время помогли сформироваться национальным государствам, в наше время, по иронии судьбы, стали способствовать их распаду. Как пишет Кревельд, «беспрецедентное развитие электронных коммуникаций стало еще одним шагом на пути к коллапсу государства». Технологическая глобализация позволила массам обездоленных людей увидеть, что делается в других частях света, и перебраться туда. Волны массовой иммиграции, чему мы стали свидетелями, достаточно сильны, чтобы уничтожить нации или даже целые континенты.

В тоже время, нации приобретают новые возможности, они могут действовать на глобальной арене независимо от «родных» государств. Растущая сила глобальных масс-медиа ускоряет и углубляет коммуникации. Ключевые связи теперь проходят через совокупность наций, религий и этносов, однако приспособиться к новым реалиям удается далеко не всем нациям.

Семнадцать лет независимости – для истории это не срок. И говорить, что государство Украина остановилось в своём развитии, не совсем правильно. Просто это развитие намного более трудное и мучительное, чем могло бы быть.

Украина – это одновременно и очень древняя, и очень молодая страна. Древность государственной жизни на территории Украины дает нам важнейший источник необходимой легитимности государства, а молодость возрожденной Украины – открывает новые возможности для страны, в том числе возможность написать некоторые вещи с чистого листа – написать лучше, чем у других.

Мы предлагаем всем читателям присоединиться к обсуждению этих сложных вопросов на страничках нашего интернет-журнала.

Свернуть

Как известно, становление Модерна тесно связано с созданием и укреплением нации-государства, которое превращается в основной элемент системы международных отношений [см.: Giddens 1991; Habermas 1987; Wagner 2001]. Национальные государства и сегодня остаются важнейшим элементом международной системы, несмотря на размывание их роли. Однако, приходится констатировать, что попытки перенесения европейской модели национального государства на новые государственные образования все чаще приводят к неудовлетворительным результатам. Национальный проект, который предложен украинскому обществу, не отвергнут, но и не принят. Почему? Что не сработало? В чем состоит главная проблема, которую нам необходимо решить?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Примус до самостійності

10 окт 2008 года

Наскільки реальною є загроза зникнення держав-націй у модерному світі?

Говорити про зникнення нації – це те саме, що говорити про зникнення матері, як біологічної істоти, що народжує дитину. Не менш ідеологізованим виглядає концепт, який декларує та обґрунтовує кінець держави-нації. Насправді,  ідеологічна метафора, щодо «смерті» держави-нації, виникла у наукових і політичних колах у період розквіту глобалістського проекту. Вказана концепція була покликана обґрунтувати стратегію реструктуризації національних держав під цілі глобального розвитку, під цілі нової системи наддержавних інституцій глобального управління.

Кризові процеси, які прогресують у сфері міжнародних фінансів, в системі глобальної та регіональної безпеки свідчать - тренд, який був пов`язаний з експансією наднаціональних інститутів за рахунок згортання формату держав-націй перебуває в кризі. Сьогодні знову стають у моді такі поняття як «національні інтереси», «національна безпека», «національна стратегія розвитку». Політичні та зовнішньополітичні прожекти, які були орієнтовані на розмивання національного суверенітету, на інтеграцію-інкорпорацію  втрачають свою переконливість та ефективність для України. На часі - пошук національної стратегії розвитку, яка дозволить нашій країні перейти до ефективного використання власного етно-територіального та соціо-культурного потенціалу.


 Яка ситуація з державною моделлю в Україні?

В Україні формування етно-територіального[1] організму відбулося за особливих умов. На момент проголошення незалежності у України не було вибору – разом із проголошенням незалежності країна отримала стару державно-правову модель. Відтак, Україна демонструє приклад деформацій та диспропорцій, через які повинно пройти суспільство та молода нація, якщо вони народжуються у чужій політичній «упаковці».

Із відомого триєдиного гасла «Незалежність, Самостійність, Соборність» Україні вдалося виконати лише першу частину – було задекларовано, проголошено і забезпечено міжнародне-правове визнання політичної незалежності української держави. По-суті, Україна, як новий етно-територіальний організм отримала лише зовнішню оболонку та пострадянський внутрішньополітичний каркас.

Пострадянські політичні інститути та моделі управління, які ми успадкували на момент проголошення незалежності у 1991 року, дозволили Україні вирішити проблему виживання. В Україні відбувся період первинного накопичення, було сформовано ринкові інститути, розгорнута інфраструктура суспільства споживання, утворився крупний системний бізнес. Але сьогодні стара «політична форма», перетворилася на гальмо розвитку. Структурна інерція, яку продукують успадковані пострадянські політичні та управлінські моделі, блокує перехід країни до режиму розвитку, ставить під загрозу перспективи цивілізаційної модернізації України.

Реакцією на вказані процеси стало зростання незадоволення українською державою та «українським проектом». Посилення паразитарного характеру успадкованої політичної надбудови об’єктивно провокує відчуження між суспільством та державними інституціями. Таким чином, можна констатувати - те, що відбувається сьогодні в Україні, - це не смерть держави-нації, а криза росту етно-національного організму, перед яким постали нові виклики та завдання. Для того щоб перейти від моделі виживання до моделі самостійного політичного розвитку, Україна вимушена буде пережити процес «політичної ломки», процес «скидання старої шкіри» та радикальної реструктуризації політичної системи.

 

            Як впливають інтеграційні процеси на державне будівництво?

Сьогодні світ та національні держави намагаються попередити загрози та втрати, які несуть з собою хвилі геоекономічних, геополітичних та геокультурних землетрусів. Відтак, українська еліта просто втратила час,  коли можливо було вскочити на економічно прийнятних умовах до того чи іншого інтеграційного об’єднання.

За сьогоднішніх умов, будь-яка інтеграційна риторика  - це спроба втікти від вироблення власної стратегії розвитку. З огляду на загострення глобальної нестабільності, більшість макрорегіональних зон будуть прагнути уникнути «інфікації» з боку глобальних кризових процесів та схилятися до стратегії самозамкнення. Відтак, політичне керівництво України може стикнутися з таким явищем, як «примус до самостійності».

Парадокс полягає в тому, що ні ЄС з НАТО, ні Росія довгий час самі не були готові запропонувати реальні моделі інтеграції України. Іншими словами, сьогодні коли значні прошарки українські еліти готові «добровільно здатись у полон», вони з подивом помічають, що у світі, який  вступив у період системної кризи діє принцип - «полонених не брати»!

Ресурси беруть, в своїх геополітичних іграх використовують, а в полон не беруть, тому що сьогодні взяти в полон - це взяти на себе зобов`язання по забезпеченню життєдіяльності цієї території, по забезпеченню її енергетичної та воєнно-політичної безпеки. В умовах, коли починається розвал світового порядку, основні гравці радше думають за себе. Відтак, Україна приречена на самовизначення, вона повинна підтвердити себе не лише в якості незалежної, але і в якості самостійної держави.

 

Чи має Україна шанс вижити в якості держави-нації не перетворюючись на геополітичного сателіта США, ЕС, Росії?

Глобальна криза це не лише загрози та виклики, але і шанс для України. Глобальна криза, стане не лише екзаменом на життєздатність українського етно-територіального організму, вона прискорить банкрутство неефективної економічної моделі, що склалася в Україні, змусить суспільство та політичні еліти задіяти мобілізаційні механізми розвитку, шукати нову нішу у міжнародному розподілі праці.

В дійсності Україна постане перед вибором між двома взаємовиключними стратегіями. Про першу стратегію, ми щойно говорили. Це варіант «втечі від відповідальності» за національний проект під зовнішню парасольку ЕС, НАТО, або Росія.

Сьогодні вже можна говорити и про другу стратегію. Адже дискредитація провідних політичних сил (НС-НУ, Партія регіонів, та БЮТ), які зробили ставку на «сатилітарні стратегії», дає надію на появу альтернативних моделей розвитку України.

Деталізація альтернативних моделей розвитку тема для окремої розмови. Однак будь-яка національна амбіція на незалежний та самостійний розвиток передбачає культивацію двох ключових принципів. По-перше, це «повернення до основ», відмова від «розпродажу по частинам» та створення умов для реалізації і капіталізації власного потенціалу. По-друге, це ре-позиціонування України у напрямку «креативної держави», держави яка здатна запропонувати унікальний на глобальному ринку продукт.

Окремо хочу наголосити на тому, що у сучасному світі real-politic, крім країн геоекономічних гігантів, тільки «креатині держави»  будуть мати право на незалежне та самостійне існування. Всі інші перетворяться або на  об’єкт геополітичної асиміляції, або взагалі постануть перед загрозою розпаду на основі загострення соціо-культурніх, етно-територіальних, цивілізаційних протиріч.  

В України немає іншого виходу ніж стати прикладом реалізації технологій, які здатні забезпечити дієздатність та життєздатність держави-нації в умовах наростання глобальної нестабільності.

Наразі, Україна потребує не зовнішньої допомоги, або чужої парасольки безпеки, а зрушення національної управлінської свідомості. Сьогодні Україна є міжнародним лідером по запасам та імпорту «глобальних проблем». На території України де-факто присутня більшість глобальних проблем, з якими стикається людство:

1) управлінська криза у вигляді провалу технократичних стратегій управління соціумом;

2)  екологічна криза, яка сфокусована у необхідності вирішення пост-Чорнобильської проблематики та системної реабілітації територій;

3) криза ідентичності та проблема інтеграції громадянської нації за умов розпалювання штучного протистояння, на основі мовних, конфесійних, цивілізаційних відмінностей («конфлікт цивілізацій»),

4) втрата здатності до відтворення ключових елементів інфраструктури життєзабезпечення суспільства (продовольча безпека, енергетична достатність, надлишкова концентрація людей в мегаполісах та утворення «антропологічних пустель» на власній території).

Суспільство, бізнес та українські політики повинні навчитися дивитись на власні негаразди крізь призму глобальних проблем. Позиціонуючи себе в якості країни, на території якої відбувається низка експериментів, що мають глобальне значення, Україна автоматично стає на шлях глобального самовизначення та формування власної місії у світі. Тільки демонструючи здатність вирішувати на локальному (національному та етнотериторіальному)  рівні «глобальні проблеми» Україна зможе претендувати на статус «креативної держави».

 

Бесіду вела Марія Єщенко



[1] Етно-територіальний підхід приділяє особливу увагу землі, території, «місцю розвитку» (або батьківщині) етноса. В рамках етно-територіального підходу акцентується увага на те, що характер ландшафтів глибоко впливає на характеристики етноса. Навички та моделі поведінки людей також є наслідком адаптації – пристосування етносу до етноландшафтного середовища.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру Разумкова

Україна перебуває поза зоною загрози

Василь Лісовий, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник та завідувач відділу історії української філософії НАН України

Держава як штамп у паспорті нації

Фредерік Лемаршан, доктор соціальних та економічних наук, Національний Університет Каену, Франція

«Ваш голос на виборах – це акція! Чекайте дивідендів»

Володимир Трощинський, доктор історичних наук, професор

Український державі нема альтернативи

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Компроміс «по-українськи»

Алексей Крысенко, к.ф.н., заведующий отделом украино-российского регионального сотрудничества НИСИ

Украина станет великой державой, если...

Александр Палий, ведущий эксперт Института внешней политики Дипломатической академии при МИД Украины, кандидат политических наук

Для Украины крайне важен вопрос политической нации

Александр Дергачов, политолог

Необходимо понять, что происходит с государством

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Построения национального государства в Украине не наблюдается

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Нам потрібне усвідомлення нових архетипів націєтворення

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Ще не виріс той дуб, з дошок якого виготовлять труну для «національної держави»

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украинская модель государства только внешне копирует европейские формы

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,116