В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Проблема, которая из года в год остается предметом пристального внимания, но до сих пор не имеет окончательного решения, касается определения отношения украинского общества, граждан, к собственному государству и к государственной власти, – их оценка, уровень понимания, приоритеты, необходимые качества, стереотипы.

Клубок вопросов и рефлексий тут весьма запутан. Оказывается, отношение к власти нередко отождествляется у граждан с восприятием государства, как системы управления. Соответственно, те качества, которые можно выделить из существующих наблюдений как качества политики, отождествляются с качеством государства. Этот парадокс приводит к тому, что зачастую неэффективная, убогая политика той или иной правящей силы переносится на качества и восприятия самого национального государства, как системы, которая отвечает за безопасность, социальную защиту, экономический климат и прочее.

В 2004-ом году украинское общество задекларировало запрос на качественно новую власть – заявило о своем желании жить в правовом государстве европейского типа. С тех пор прошло почти четыре года, однако говорить о качественном улучшении власти или про какие-нибудь существенные сдвиги не приходится. Наоборот, мы видим имитационную модель политики. И хотя за это время было заменено 18 тысяч должностных лиц, однако, несмотря на то, что изменилось лицо власти, не изменилась сама власть. То есть, совершенно ясно, что очередной кризис, - это совсем не кризис, а проявление глубокого хронического заболевания. И является ли эта болезнь смертельно опасной, сомнений все меньше, и только вопрос времени, сколько в таком состоянии еще может жить страна.

Мы живем в стране, где власть захватили партии-корпорации, которые ради этой власти готовы уничтожить друг друга, а вместе с тем и само государство, и общество – то есть нас с вами. Образование, которое гордо именует себя государством Украина, на самом деле государством не является. В данный момент это только имитация, поскольку то, что называется государством не способно выполнять свои элементарные базовые функции. Правовой хаос и беззаконие, коррумпированность и неэффективность власти на всех уровнях привели к тому, что ни один рядовой гражданин – ни ученый, ни врач, ни бизнесмен, ни рабочий, ни крестьянин, не военный – не только не имеет возможности открыто и прозрачно реализовывать свои способности и обеспечивать себя и своих детей, но и не может быть уверенным в завтрашнем дне. Люди неуверенны в возможности получить элементарные услуги, связанные с безопасностью жизнедеятельности.

Очередное политическое противостояние уже в который раз показало гражданам несоответствие нынешней самопровозглашенной элиты тем вызовам, которые стоят перед Украиной. Эгоистически настроенные политики, как при власти, так и в оппозиции, ведут себя безответственно по отношению к общественным и государственным интересам.

Доверие к институтам власти упало – дальше некуда. Украинская власть традиционно характеризуется гражданами, преимущественно, негативно и эта негативная оценка достигла критической грани, когда начинают проявляться деструктивные моменты. Как минимум 70% граждан считают, что власть коррумпирована, не заботится о народе, не придерживается законности, не стойкая, переменчива, не честная и лживая. Таким образом, общество живет само по себе, власть – также, а между ними растет пропасть антагонизма. Эта пропасть углубляется с потерей доверия граждан к власти, которая не смогла или не захотела создать прогнозируемый, руководствующийся законом и открытый для своих граждан политический, социальный и экономический порядок. В то же время, опыт других стран показывает, что стабильности в 21-м столетии можно достичь только тогда, когда между гражданами и государством будет создана атмосфера доверия. В противном случае нас ожидают постоянные неудачи или, даже, распад государства.

Утрата государственного контроля над выполнением своих функций или над своей территорией происходит разными путями: распад центра (Непал), сепаратистские движения в мультиэтнических государствах (Югославия, Эфиопия), постоянные конфликты (Конго, Либерия, Сомали, Уганда), репрессии против диссидентских движений (Сальвадор, Гватемала, Судан), иностранное вторжение (Афганистан, Ливан).

Чем дольше длиться конфликт в стране, тем больше он влияет на характер работы государства, на отношения между ее институтами. Закрытый процесс принятия решений и доминирование немногочисленной элиты приводит к эрозии государственных институтов и утраты доверия к ним среди населения, появлению клиентел, неуправляемых потоков людей и финансов, которые пересекают границу, и, наконец – к возникновению вооруженных группировок и дроблению национальной территории. Переход от такой угрожающей ситуации к государству, которое нормально работает, в данный момент является проблемой, которая требует ясного понимания того, как ее решать. Следует отметить, что те страны, где тлеет внутренний конфликт, совсем не являются «чистой доской», на которой можно написать все, что угодно, а поэтому очень сложно поддаются институциональным реформам. Постоянные конфликты разрушают социальный капитал. Суверенность при таких условиях трансформируется в монополию на власть, но на «власть в смысле контроля и создания закона, а не простой формальной поддержки законности и независимости», а ведь главной задачей Украины изначально была задача развития.

Сможет ли наша слабая и неразвитая элита преодолеть структурный кризис политики и предложить гражданам Украины переход от политики вражды – к политике обеспечения общей безопасности, от закрытости – до прозрачности принятия решений, от приватизации и разворовывания общественных фондов – к развитию человеческого капитала, от противоположных идентичностей – к защите человека и созданию гражданского общества, от власти силы – к власти закона? И, в конце-концов – создать государство, которое будет соответствовать чаяниям граждан. Для этого необходимо не только понимание вызовов и задач, которые стоят перед современным государством, но и взгляд на перспективу, на 10-20 лет вперед, а не на 1-3 года, как это делается до сих пор.

«Диалог.UA» предлагает обратить внимание на указанные проблемы, чтобы понять, как, собственно, процессы, происходящие на территории нашей страны, отображаются в общественном сознании, что понимает и к чему стремится рядовой гражданин, когда критикует государство и отождествляет его с политикой и правящей силой, которая только распоряжается государственной машиной. А главное – какими критериями мы можем пользоваться, когда хотим оценить социальную эффективность той или иной политики, совершенство и функциональность государственного механизма. Нам нужна стабильно-устойчивая или активно-действующая власть; нам нужна компетентно-грамотная, или морально-порядочная власть?

Выбор пока есть.

Свернуть

Проблема, которая из года в год остается предметом пристального внимания, но до сих пор не имеет окончательного решения, касается определения отношения украинского общества, граждан, к собственному государству и к государственной власти, – их оценка, уровень понимания, приоритеты, необходимые качества, стереотипы.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Страшніше нове покоління

17 окт 2008 года

Чому так відбувається, що хто б не прийшов до влади (ми бачили це на прикладі багатьох політиків), йдуть керувати країною, навіть маючи план реформ, а потім починають "царювати" або "барствувати"?

Ну, чому? Наприклад, Кучма не царював, а саме керував – щоправда, керував країною, наче заводом, концтабором, ГУЛАГом. У залежності від того, хто в той час до президента наближався чи від нього віддалявся, відчував усі нюанси правила про начальника і дурака. Чим ближче підходили, тим менше боялися, але не забували, що перед ними – начальник.

Я не можу назвати Кравчука царем чи паном… Коли він був президентом, то просто рухався за інерцією - як якийсь перший секретар обкому Компартії…

А всі, хто сьогодні працює з президентською вертикаллю, говорять, що правління Ющенко – це щось середнє між месіанством і барствуванням. Це було дуже гарно видно з телевізійної картинки в час недавнього візиту в Україну королівської шведської сім’ї: то була зустріч двох монарших родин – зустрілися, провели фотосесію, все дуже органічно, просто Карл і Мазепа… А дивлячись на суперечки між президентом і прем’єром, думаєш: як добре було б встановити в Україні гетьманат чи монархію.

То влада переживає якісь метаморфози, ви бачите такі зміни протягом років незалежності? Змінюються уявлення можновладців про те, чого вони чекають від посад і що пропонують країні?

Метаморфози у владі були в час переходу від посткомуністичної форми правління часу Кравчука до Кучми другого періоду. Тоді відбувалося вибудовування такої-сякої схеми правління країною. Вона базувалася на чіткій вертикалі страху, що йшов від центру до регіонів.

А зараз є просто розхитаність попередньої системи. Метаморфози відбуваються не з владою, а з тими людьми, які приходять до влади. Дуже показовим прикладом є політична доля невеликої групи молодих і прогресивних людей, яким вдалося проскочити у Верховну Раду на останніх двох виборах. Один з них вже склав повноваження (Вакарчук), відчувши себе випадковою людиною. А решта з тої молоді спробували погратися в зміну правил: не змінитися самим під впливом існуючої системи, а внести зміни в систему. Їм, звичайно, не вдалося.

Вони тільки відкрили для себе, на чому тримається конструкція теперішньої влади: метаморфози з людьми у владі відбуваються за давно відомим совковим правилом, що точка сидіння визначає точку зору. Мотивація можновладців – це сталий успіх, прибуток, захист і примноження своїх грошей. А гасла, передвиборчі програми, політичні виступи – то все декор.

Праві виходять до людей з концепцією міцної держави, ліві – співають про соціальні блага. А коли починається чергова передвиборча істерія, то всі стають раптом квазікомуністами, а самі комуністи сидять тихо в куточку, бо не знають, як конкурувати з популізмом усіх інших політичних сил. Взяти тих, хто тепер при владі, - Тимошенко, Ющенко, Литвин, Янукович – усі вони обіцяють значно більше, ніж більшовики 1917 року…

Все це зовнішнє, напускне. А метаморфоз, змін в середовищі еліти не відбувається, оскільки це не еліта. У нас як була квазіеліта з 1991 року, так і залишилася, ми не створили системи підготовки еліти. Скрізь у світі такою системою є вища школа, університети, середовище інтелектуалів, аналітиків, які працюють на державу. В Україні аналітика не потрібна ні контррозвідці, ні СБУ, ні політикам, ні державним діячам.

Теперішня еліта, яка є останнім радянським поколінням, змогла за роки незалежності приватизувати державу, щоб використовувати її для задоволення власних потреб?

Насправді держава лежала готова, її треба було тільки взяти і запустити, як механізм. Це - як з машиною: вона стоїть довгий час, потім будь-хто може підійти, підрегулювати двигун і їхати.

Але ще страшніше, на мій погляд, нове покоління тих, хто входить в квазіеліту. Раніше це була перефарбована, але, по суті, комуністична партеліта, яка розбіглася по всіх партіях. А оця нова еліта, яку виштовхують на поверхню деякі політики, - взяти, наприклад, Блок Черновецького, - це навіть не "комсомольці", які зараз при владі. Ці, нові взагалі не розуміють призначення еліти. Це звичайні "мажори", які вважають, що крім мотивації "влада – гроші" ще незмінними атрибутами еліти є гламурний вигляд, блатні зв’язки і барський стиль життя. Їхній стиль правління буде значно жорстокішим, цинічнішим, тупішим, ніж те, що ми бачили досі.

Чому так склалося, що нова українська еліта виросла такою – це у нас безвідповідальний народ, що допускає таких людей у владу, ментальна особливість тих, хто має можливість потрапити у систему влади?

На складну проблему є серія простих відповідей. Це комплексна ситуація. Як каже мій друг поет, "люди у нас хороші, народ – гівно". Перше: хто, кого і як обирає? У нас немає взагалі нормального виборчого законодавства. Існує псевдовиборча система. Ця проблема множиться на згадану раніше ненормальну мотивацію приходу у владу, що штовхає "обраних" на неймовірну корупцію.

Була в нас мажоритарна система, всі волкови і пінчуки могли "купувати" собі будь-який округ, де ніколи не з’являлися ні до, ні після виборів. Зробили пропорційну систему – маємо закриті списки, коли народ обирає чотирьох-п’ятьох осіб. Країна на 47 мільйонів людей голосує особисто за Тимошенко, Ющенка, Януковича, Симоненка, Литвина… Кого вони ведуть в парламент – ніхто не знає і не цікавиться.

Якщо навіть система виборів зміниться, це не привчить людей до селекції політиків. Навіть більше, у нас є феномен, подібний до російського: втома від політиків і політики, апатія електорату. Постійні ігри у "свій-чужий", у "кольорові війни" перетворюють виборців на готовий матеріал для маніпуляцій. Цим скористалися наші російські сусіди: дали народу політичних хабар у вигляді дрібного, але сталого покращення соціальних умов чи підвищення зарплати – і випхали його за межі поля політичного життя. Щось подібне почалося в Україні, але цей процес, що проходить під гаслом "керуй через шлунок", зараз може загальмуватися світовою фінансовою кризою.

Українці, як стверджують соціологи, із симпатією ставляться до Володимира Путіна і нібито мріють про український варіант "жорсткої руки". Чи може так статися, що суспільство, стомившись від ігор, схвалить прихід у владу авторитарного лідера?

Очікування у нас є два: письменники, інтелектуали, люди культури завжди чекають "Вашингтона з новим та праведним законом", а пересічні громадяни - в очікуванні чіткої системи, яка історично асоціюється зі сталінськими часами. Це ще накладається на ностальгію, на стереотипне сприйняття себе, успішного і лояльного, у тій системі СРСР – "как молоды мы были…".

Відповідно, очікування на сталіна-путіна дійсно існує, але це не значить, що такий лідер прийде. Тут треба зважити на неоднорідність суспільства, соціальне розшарування, регіональні відмінності у сприйнятті, подвійність уявлень: з одного боку, українці готові пожертвувати абстрактною демократією замість чітко регламентованого порядку, з іншого – ті ж люди 2004 року вийшли на Майдан, часто не усвідомлено, а швидше на внутрішній інтуїції. Помаранчева революція – це ж вияв потягу до свободи, махновщина, козаччина. Це, до речі, не російський "бессмысленный и беспощадный" бунт, що не дає можливості вибудувати чітку вертикаль управління.

Українське суспільство протиставляє очікування жорсткого лідера політичному хаосу. Але ця система хитка, як терези: чим ближче держава наближається до авторитарної моделі влади, тим сильніші протестні настрої громадян, і навпаки.

Можливо, все, що відбувається, вкладається в теорію хаосу: події, що не можуть бути спрогнозовані і повторені, розвиваються у межах внутрішньо стійкої системи, котра має власну логіку і принципи розвитку? В такому випадку очевидний політичний хаос ще може (на довгих проміжках часу) призвести до створення якісно вищого рівня Української держави?

На теорію хаосу можна відповісти практикою контрольованого хаосу. Це дуже добре демонструють нам наші північні сусіди, які у себе створили те, що вони назвали "контрольованою демократією", яка потребує, щоб навкруги був контрольований тією ж Росією хаос. Кремлівська еліта саме таким чином формує сферу свого впливу за кордонами Росії на пострадянському просторі.

В Україні, на мій погляд, присутній "контрольований хаос", але міняються "контролери". Проте у нас є й свої центри, зацікавлені у хаосі. Заяви з президентського секретаріату зводяться до того, що хаос у країні наростає, але в ідеалі має залишитися єдина легітимна вертикаль влади – президентська. Юлія Тимошенко, надзвичайно часто вживаючи слово "хаос", підкреслює, що острівець стабільності забезпечує тільки міцна рука прем’єра і її команда. Так само працює опозиція, обіцяючи, що "залізний хазяїн" в особі Януковича покладе край хаосу в державі. В інформаційному полі його вже позиціонують як мудру «китайську мавпу» на горі, котра незворушно дивиться на бійку тигрів внизу.

Гра на хаосі є, але хаос не піддається контролю тих суб’єктів, які його створюють. Занадто багато гравців і занадто багато одночасно запущено сценаріїв дестабілізації та захоплення влади.

Парадокс полягає в тому, що чим більше хаосу створюють верхи, тим більш спокійно живеться і працюється в низах. Це підтверджує короткий період з технічним урядом Юрія Єханурова, коли за умов невизначеності і хаосу були закладені найкращі економічні тенденції для дрібного і середнього бізнесу. Коли б не світова криза, яка, схоже, добряче потрусить Україну, то зараз, у ці непевні часи у нас би дуже зміцнився середній клас, поки б на Печерських пагорбах ділили повноваження і не лізли адмініструвати бізнес. Як кажуть, верхи не можуть, а низи страшенно хочуть, щоб верхи і далі не могли.

Бесіду вела Тетяна Ївженко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Михайло Сидоржевський, журналіст, письменник, головний редактор газети «Літературна Україна»

Ми - «ті, що запізнюються»

Виктор Иванович Янов, социолог, писатель

Согласие большинства со сложившейся ситуацией

Владислав Романов, директор Информационно-аналитического агентства «Приднепровье», к.и.н., доц.

Выход из кризиса управления – в самоорганизации населения

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Мрійники з Банківської

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Кризисы будут повторяться, пока не произойдет окончательный передел собственности

Сергій Таран, голова Правління Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір» директор Міжнародного інституту демократії

Все можна змінити

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Главный урок кризиса: деморализация населения

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Інститут президентства в нинішньому його вигляді є п’ятим колесом до політичного воза

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Власть не решала и не собирается решать реальных проблем общества

Владимир Золоторев, журналист

Власти пока удается обезопасить себя от претензий общества

Дмитрий Выдрин, политолог

Наша власть разлагает и растлевает общество

Андрей Золотарев, политолог (Днепропетровск)

Критическая точка еще не пройдена

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Застой, классический застой молодого государства, которое никак не может найти источник саморазвития

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Только после протрезвления и жестокого разочарования может наступить политическое выздоровление нации

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,159