В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

«Ключевым словом» начавшегося 2009 года стало слово «кризис». Это слово звучит в разных уголках планеты, однако Украина в последние годы полюбила крайности, и именно поэтому наш кризис носит системный характер, и уже многие начинают сомневаться – «а выживет ли больной?!». Люди пребывают в ожидании еще более трудных времен. Почти 90% населения страны считают, что пребывают в депрессивном и стрессовом состоянии, – таковы данные опроса Института глобальных стратегий. Украинцы готовятся к худшему и стараются не строить долгосрочных планов. Так общество реагирует на экономический кризис, поскольку все понимают, что после кризиса в Украине следует ожидать больших перемен. Какими будут эти перемены? Чем отличается нынешний кризис от не слишком стабильного периода в жизни страны, который мы переживали в последние годы?

Мировой кризис ускорил давно назревший кризис украинской экономики. За прошедшее десятилетие в Украине научились перераспределять и потреблять, но забыли, как и что можно производить. Мы проедали производственные, сельскохозяйственные и инфраструктурные «запасы» и «заделы», увеличивали армию коррумпированных чиновников и депутатов всех уровней. Создание видимости проведения бесконечных политических реформ привело к жесточайшему кризису власти – фактическому безвластию и на государственном, и на местном уровнях. Произошла подмена многих понятий и переоценка еще больших ценностей.

В стране, где каждый второй если не «юрист», то «экономист», работать становится не только негде, но еще и некому. И уже давно едва ли не единственное конкурентное преимущество Украины пост-советского периода – «дешевая квалифицированная рабочая сила» – потеряло смысл: осталась либо дорогая, либо неквалифицированная. При этом последней становится все больше, к тому же, она все больше стареет, умирают не только села, умирают уже и города.

Мы долгие годы решали проблему языка и раздела страны, но не провели НИ ОДНОЙ(!) реформы. В Украине «дерибанили» бюджет, теряя при этом образование, здравоохранение, науку и культуру. Денег становилось больше, но жители Украины так и не научились их экономить. Тратить – да! А экономить… это было не модно, несмотря на все «походы в Европу». Никого не интересовали ни энергосберегающие технологии, ни то, кто и сколько газа/воды/электроэнергии потребляет. Тезис о необходимости перевода экономики на инновационную модель развития превратился в заклинание, которое повторяли все, но мало кто хоть что-нибудь делал для его реализации.

Когда-нибудь, это должно было закончиться. Относительно благополучные внешние обстоятельства ввели украинскую власть в заблуждение, выходить из которого она, похоже, и не собиралась, хотя страна все больше сползала в экономическую пропасть перегретых рынков и рискованных кредитов. И опять, уже в который раз, помогли «внешние факторы» – глобальный экономический кризис все расставил на свои места и показал, дорогого ли стоит НЫНЕШНЯЯ украинская экономика и политика. Оказалось не то что «немного», а сущие гроши, но и их еще нужно суметь сохранить…

Кризис принято называть не только крушением сложившихся «мифов», «устоев» и «стереотипов», но еще и новой возможностью. Хотелось бы понять – возможностью чего? Что ждет экономику, каким выйдет из кризиса общество, как долго будет происходить смена правящих элит? Кого кризис только коснется, а кому придется уйти с экономической и политической сцены, освободив дорогу новым, и, будем надеяться, более прогрессивным силам.

Украине еще предстоит многое потерять, но шанс «приобрести» перемены и обновления – точно остается! Время почивать на лаврах и проедать запасы истекло. Украину ждет инициирование, продвижение и поддержка, тех социальных, политических и экономических изменений, которые способны изменить существующую повестку дня, характер и содержание политики властей в интересах нового, субъектного, более созидательного и продуктивного способа жизни каждого из нас и всех нас вместе взятых – граждан Украины. Об этом мы начинаем разговор в нашем первом в новом 2009 году диалоге.

Свернуть

«Ключевым словом» начавшегося 2009 года стало слово «кризис». Это слово звучит в разных уголках планеты, однако Украина в последние годы полюбила крайности, и именно поэтому наш кризис носит системный характер, и уже многие начинают сомневаться – «а выживет ли больной?!». Люди пребывают в ожидании еще более трудных времен. Украинцы готовятся к худшему и стараются не строить долгосрочных планов. Так общество реагирует на экономический кризис, поскольку все понимают, что после кризиса в Украине следует ожидать больших перемен. Какими будут эти перемены? Чем отличается нынешний кризис от не слишком стабильного периода в жизни страны, который мы переживали в последние годы?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Без надзвичайних антикризових дій ситуація не може бути виправлена

19 янв 2009 года

Стосовно нинішньої кризи в суспільстві циркулюють різні думки. З одного боку, це заяви офіційних осіб, що криза мине також несподівано, як і з’явилася, з іншого – певні панічні очікування серед населення. Що можна було б назвати міфами кризи, тобто найбільш поширеними хибними уявленнями щодо неї?

Перш за все хотів би сказати, що, на превеликий жаль, міфи, або забобони, які панують в суспільній свідомості, у нас активно формуються «з гори», засобами масової інформації. Ці забобони орієнтуються на певні нав’язані стереотипи. Повною мірою це стосується і сьогодення у відношенні до світової економічної кризи та її впливу на Україну, бо мало хто насправді розуміє глибинні причини даного процесу.

Наприклад, нав`язується стереотип циклічності економічних криз, в зв’язку з чим, останнім часом в ЗМІ часто згадують так званий «великий кіндратьєвський цикл». У такий спосіб викликається сподівання, що весь світ скоро і автоматично вийде з кризи та як локомотив витягне за собою Україну. Я вже неодноразово чув міркування про те, що світова криза майже закінчилась. Або про те, що її, власне кажучи, і нема, бо розвиваються економіки Бразилії і Китаю. Саме таку ідею висловив співробітник одного з американських університетів, а за сумісництвом колишній радник Путіна, - Андрій Ілларіонов.

Відразу можу відповісти, що це не відповідає реальності. Ця криза є наслідком глобальних і довготривалих процесів. Головні з них - структурні дисбаланси нееквівалентного світового поділу праці; віртуалізація світових фінансів; різке збільшення невідповідності між загальною вартістю цінних паперів і світової валюти та реальних обсягів товарів та послуг, які вони обслуговують. По валюті, за деякими дослідженнями, ця невідповідність десятикратна, тобто на долар, забезпечений товарним покриттям, припадає десять віртуальних доларів, а по вторинним цінним паперам це співвідношення сягагає - 1 : 100. Зрозуміло, що без наймасштабніших переструктурувань, без надзвичайних антикризових дій як в Україні, а головніше - поза її межами,- ситуація не може бути виправлена.

Слід додати, що названі процеси віддзеркалюють лише поверхню проблеми. А треба звернути увагу ще й на те, що кожен рік знищується невідновлюваних природних ресурсів приблизно на 4,5 трл. доларів. І все це тисне на існуючу грошову масу...

Другий забобон, циркулюючий в нашому суспільстві, це те, що всі наші негаразди зумовлені лише спекулятивною грою і боротьбою за економічні інтереси певних політичних сил. Наприклад - спекуляції на курсі валют. Але люди не усвідомлюють, що розв’язання таких проблем також не може бути дуже простим і пов’язано воно не з тим, що хтось повинен чесно грати, і не з тим, що інфляція стимулює виробництво, чи дефляція дестимулює. Насправді існують, - і це дуже важливий момент, - потужні позафінансові механізми економічних реформ, які й досі не задіяні, бо потребують дуже радикальних змін багатьох параметрів, частково про які я вже неодноразово говорив у своїх попередніх матеріалах на вашому сайті. Наприклад «Стратегія розвитку української економіки: проблема системного моделювання»,чи «На тлі фінансової кризи національні ринки будуть закриватися».

Третій забобон, який би я назвав, як неусвідомлення реальних зв’язків, що склалися між економікою і владою в нашій країні. Зокрема, в масовій свідомості існує ілюзія, що як тільки в парламенті буде створено коаліцію, то вона запрацює. І як тільки парламент запрацює в антикризовому режимі, то це суттєво і позитивно вплине на ситуацію в країні. Насправді це лише забобони, про що я також неодноразово вже давав інтерв’ю «Діалогам». Річ зовсім не в тім, що не можуть домовитись фінансові угрупування, з яких складається влада. Причина полягає в самому механізмі влади, який, з одного боку, пов’язаний з неконституційними, як де юре, так і дефакто, конституційними змінами, а з іншого - з неспроможністю взагалі будь-якого парламенту бути ефективним на етапі дуже важких кризових станів, через відсутність механізмів впровадження і контролю за виконанням навіть потрібних законів, особливо, якщо ці закони зачіпають інтереси антинаціональних сил всердені країни і ззовні.

Ще один принциповий забобон, який заважає і надалі заважатиме Україні, стосується дискусій навколо націоналізму. Ми бачимо дві сили, які конфліктують між собою з приводу того, конструктивною чи неконструктивною є національна ідея в Україні для подолання наявних нескінченних криз. Нащадки комуністів зі своїми предками звинувачують в усьому націонал-демократів, а представники Західної України непримиренні до комуністів, яких називають п’ятою колоною Росії.

Особисто я займаю тут окрему позицію. В силу надто значних і масштабних кровопускань, які протягом століть прежила Україна націоналізму не просто не вистачає законослухняності або лояльності до території власного громадянства, а так би мовити жертовного «життєвого пориву», про який писав видатний філософ, один із ідеологів деголівського націоналізму у Франції Анрі Бергсон. Такого націоналізму, який міг би виконати роль критичної маси, що породила пасонарний вибух державовтворення за роки номінальної незалежності так і не виникло. Тому комуністи ведуть боротьбу з вітряними млинами, а західники плекають надії і покладають свої сподівання на ті політичні сили, які імітуючи свою готовність боротись за справжній суверенітет України, лише декларують здатність взяти на себе відповідальність за долю країни. Їхні демонстративні дії - то проста фікція.

Я завжди привожу яскравий приклад про те, що Шарль де Голль, протягом свого життя, на питання про його політичні погляди відповідав дуже лаконічно: «Я націоналіст». Такого націоналіста і націоналізму, повторюю, в Україні немає. І тому скажу про ще один із забобонів, котрий міцно вкоренився у свідомості наших співвітчизників. Їм здається, ніби є якась політична сила, така, що якби їй не заважали багаті конкуренти, то вона могла б зайняти ключові пости і забезпечила б добробут народу. Нажаль, це тільки мрія.

Я погоджуюсь з тими експертами, які вважають, що теперішня криза склалася значно раніше. Ми взагалі так і не вийшли із кризи, викликаної повною відсутністю реформ протягом всіх років незалежності. Попри всі переможні реляції привладних політичних сил, про мало небачені в світі темпи зростання ВВП, реальних економічних, політичних і соціальних реформ насправді ще ніколи не було. Досі відбувалося лише проїдання, розбазарювання і відчуження (переважно кримінальними засобами) яке здебільшого подається як приватизація, капіталу, накопиченого попередніми поколіннями. Ніякого помітного прирощення ні живої праці, ні матеріальних ресурсів - не відбулося.

То ж омріяних рожевих перспектив я не прогнозую. Додам лише, що ми говорили про негативні стереотипи, без зміни яких ця криза не минеться.


Чи слід чекати тепер підсилення громадянської активності? Чи навпаки, кожен закупориться на рівні свого приватного життя?

Очевидно, закупорення в такому розумінні вже неможливе. З багатьох причин. По-перше, тих ресурсів, які були під час кризи 92-го — 93-го років, більше немає. І, скажімо, того трудового потенціалу, тої здатності виживати - вже немає. По-друге, перспектива глибини падіння настільки серйозна, що пересидіти і перечекати ці процеси мільйонам людей буде неможливо. Тому так чи інакше, бажано б у конструктивних, а не деструктивних формах, протести будуть наростати.

Щоб вони набули конструктивного типу, треба формувати ефективні, а не фіктивні профспілки. Знову ж таки, треба позбутися забобонів про те, що соціальний протест є антинародна дія. Це, взагалі забобони компрадорськи орієнтованих сил. Річ у тім, що такі форми громадянської боротьби, як страйк і навіть громадянська непокора є цілком легітимними формами, які відповідають принципам західної демократії. Більше того, положення про право народу на повстання проти злочинної влади не записано в багатьох європейських конституціях не тому, що воно заборонене, а тому що народний суверенітет є аксіомою, яка не потребує фіксації в законах. А от в країнах, що переживали тоталітарний спадок, як Німеччина, така стаття є положенням конституції. Зокрема, згідно з Основним Законом Німеччини «якщо інший вихід не можливий, всі німці мають право на супротив будь-кому», хто зокрема порушує їх право «збиратися мирно і без зброї, без попередньої заяви чи дозволу» (Стаття 8), а також виступає «проти страйкової боротьби, що проводиться обєднаннями, … і спрямована на охорону і покращення умов праці та економічних умов». (Стаття 9).

Звичайно, конструктивній консолідації заважає багато чинників. Візьмемо, хоча б такі, як ступінь декваліфікації, а то й маргіналізації, здекласованості; чималий відсоток літніх і хворих людей, інвалідів; величезний соціальний прошарок людей, що займаються низько кваліфікованою працею; людей, які поки що вважають себе „хазяями життя”, бо їм, бач, поталанило обслуговувати величезну сферу розваг і потреб багатіів і тих же люмпенів. Усі вони до певного моменту будуть соціально пасивними.

Та все ж, мені здається, неминучим буде повернення декількох мільйонів українців, які були на заробітках. Це соціально здорова робоча сила і вона має досвід життя в західних країнах. Тут є велика перспектива створення нових політичних рухів, в тому числі і позапарламентського, непартійного типу. І це для нас особливо важливо, адже наша країна живе стереотипом, що каналізуватися до влади можна тільки через партію парламентського типу, а це в кризових умовах не відповідає західному досвіду. Повинні з’явитися і нові політичні партії типу партій-рухів, партій-орденів, партій-братств… лідерів, яких прийнято називати харизматичними або кризовими. Та поки що, це гіпотеза.


Що зміниться, чи що повинно змінитися у відносинах між суспільством і державою?

В попередніх інтерв’ю я вже казав, що формування справжньої демократії йде з низових центрів самоорганізації, де реальне співжиття громадян переплетено зі становленням їх політичної самосвідомості. Йдеться про українське поняття громади і європейське уявлення про неї. Для яких характерною ознакою є нездатність влади, певною мірою, втручатися в їхнє життя. Коли ж наша влада всі власні прорахунки і тягарі втрати надприбутків перекладає на населення, то це може стати каталізатором консолідації на місцях і формування, як це не парадоксально звучить, громадівства. Тобто, громадянського суспільства дещо іншого типу, схожого на земство, а ще більше європейську комуну, яка насправді є основою справжньої демократії, яка має формувати всі гілки влади. До речі, Солженіцин до кінця свого життя вважав, що ключ до порятунку Росії полягає у відновленні і формуванні, значною мірою з початку, політично-етичних інституцій земства поза централізованою владою.

Другий момент полягає у тому, що за послаблення ролі державних інституцій зростає вплив бізнесу. Видатний політолог і соціолог Раймон Арон наголошував на тому, що в цивілізованому суспільстві економічна влада може і навіть повинна позитивно впливати на суспільне життя. Але економічно вагомі агенти не повинні йти самі у владу, роблячи ставку на найбільш конструктивні з точки зору розвитку національного бізнесу політичні сили.

В найближчий час наші так звані економічні еліти зрозуміють, що дуже великі мільярдні статки вже не гарантують стратегічно безхмарне життя навіть за межами України. То є ілюзія, що офшорні зони не контролюються. Є достатньо даних, що вони контролюються як спецслужбами розвинутих країн, так і потужними економічними центрами. В разі необхідності, питання щодо чистоти грошей, яке зараз на задньому плані, може різко активізуватись. Це може стимулювати розвиток національного капіталу, фінансування стратегічних галузей України, стати стимулом ставлення до України, за термінологією керівних менеджерів сучасних ТНК, як до «країни власного базування».

Національна економіка в тому сенсі, в якому вона була незалежною у дев’ятнадцятому сторіччі, вже не може і не повинна бути. Автаркічність економіки підриває конкурентну спроможність, стимулює монополізм, коли під лозунгом захисту національного виробника «заробляються» величезні гроші на неякісних товарах і блокуваннях конкурента. Але це зовсім не означає, що відпадає необхідність створення цілісного народногосподарського комплексу, який би самостійно виробляв той обсяг товарів і послуг, який гарантує економічну безпеку держави. Насправді такої оптимальної структури економіки немає і близько, а за умови наростання світової кризи необхідність у ній, у мобілізації внтурішінх антикризових ресурсів країни, лише актуалізуватиметься.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Энри Фо, заместитель главы департамента изучения трансформаций общественных потребнстей. Асоциациия потребителей Франции

Национальные особенности украинского среднего класса

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

Интеллектуальный дефолт нашей элиты состоялся

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Пока что мы не видим большого накала страстей, но за последние четыре года общество утратило иллюзии

Семен Глузман, правозащитник, психиатр

Право на потребление

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Нынешний кризис – сродни чернобыльской катастрофе

Владимир Балабанович, председатель Профсоюза работников сферы предпринимательства

Больше всего народ заблуждается в том, что его ждет

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Для выхода из кризиса необходим либо позитивный, либо негативный общественный договор

Павел Фролов, заведующий лабораторией социально-психологических технологий Института социальной и политической психологии

Понимание, что все мы «в одной лодке», у людей не исчезло

Евгений Белоножко, научный сотрудник лаборатории мониторинга социальных ситуаций Института социальной и политической психологии

Кризис усилит потенциал самоорганизации общества

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Государство неизбежно «провисает». Доверия к государству просто нет.

Вадим Колесников, психолог-консультант

«Никогда не жили богато, так незачем было начинать!»

Євген Головаха, Заступник директора Інституту соціології, Завідуючий відділу історії, теорії та методології соціології, професор

Побавились, і досить!

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,052