В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Глобальная экономика столкнулась с очень серьезной рецессией. Продолжительность и глубина этого кризиса зависит от того, насколько своевременными и точными будут действия правительств. Миру еще предстоит добиться согласованности макроэкономической политики, которая будет необходима, чтобы восстановить экономический рост после Великого краха 2008 года.

Сейчас потребители во многих странах мира ограничивают свои расходы, реагируя на снижение доходов и опасаясь безработицы. Непреодолимая сила, вызвавшая текущую потерю рабочих мест, спад производительности и остановку торговых потоков, навевает страх, который превосходит даже финансовую панику. Этот системный кризис совпал с беспрецедентным ростом цен на продовольствие и товары первой необходимости. Однажды История уже показала, что кризис такого масштаба ведет к социальной и политической нестабильности с непредсказуемыми и часто трагическими последствиями.

Более всего подвержены риску работающие семьи. В данный момент, после более чем двух десятилетий относительной стабильности социальное единство в большинстве стран оказалось под ударом из-за растущего неравенства. Мировой Банк отметил, что в 46 развивающихся странах (из 59 рассмотренных), неравенство за последние десять лет возросло.

То, что и украинскому обществу угрожает значительное падение жизненного уровня и моральные потери из-за неосуществленных надежд на лучшее будущее, ощутили практически все граждане Украины, и особенно те, кто остался без работы. Последствия кризиса могут быть катастрофическими особенно для социально незащищенных людей пенсионного возраста.

Культ справедливого государства, которое решает все проблемы, заканчивается. Поэтому так много говорят о популистских идеологиях и лидерах. В Украине основные усилия сосредоточены на поиске виновных, а решения, которые принимаются, еще больше углубляют кризис. Простым гражданам, как никогда ранее, нужно от власти согласие на глубокие реформы, определение «социальной цены» выхода из кризиса и путей ее компенсации через создание государственных компенсаторов.

Нарушена существовавшая десятилетиями система координат – нет возможности обеспечивать долги прошлого – под угрозой пенсионная система; нет шансов думать о будущем – разрушается система среднего и высшего образования. Все менее доступными становятся платные вузы, услуги больниц и транспортные услуги. И все это на фоне катастрофического роста налогов и базы налогообложения. Мы как никогда близки к ситуации, которую классик называл «верхи не могут, а низы – не хотят».

Ни для кого не секрет, что основные права в одной из «лучших Конституций» в последние годы упорно превращались в пустой звук. Власть избрала удобный и комфортный для нее способ несоблюдения прав граждан, она их – эти права – просто игнорирует.

В так называемом «антикризисном пакете» правительственных мер, который предлагался парламенту, одним из первых законов фигурировал новый Трудовой кодекс, единственная задача которого, как отмечают эксперты – облегчить жизнь работодателю, дать возможность легче увольнять людей, легче набирать, и меньше им платить.

Все положения, защищающие права людей наемного труда, из законопроекта нынешняя власть стремится убрать, причем, в этих вопросах мы увидели «трогательное» единство всех правящих элит. Конечно же, ведь идеальный вариант – «работодатель может делать что угодно, и никто не вправе мешать ему».

Все страны, выходя из кризиса, пытаются спасти человеческий капитал, ибо знают ему цену, у нас же идет полная деконструкция социальных прав. Равнодушие к судьбе народа – это самое страшное на сегодня, потому что процессы разложения социальной ткани необратимы. А распад социальной ткани означает исчезновение вертикальных связей между слоями и прослойками общества. Горизонтальные связи украинского социума были слабыми и раньше, а при отсутствии еще и вертикальных, – общество превратится в аморфную неуправляемую массу. Проблема эта никак не решается, она загнана вовнутрь, государство не обращает на нее внимания.

Деклассирование, перевод в маргинальное существование безработных – потери уже в ближайшее время могут быть весьма тяжелыми. Противоречия наемного труда и капитала в условиях кризиса, безработицы, практически нулевых доходов государственного бюджета резко обостряются – Украина стоит на пороге очень острого социального конфликта.

Кто в состоянии взять на себя ответственность за выход страны из кризиса и спасение населения от разложения социальной ткани? Где могут быть те «центры кристаллизации» новой социальной ткани, с которых начнет восстанавливаться доверие между людьми и институтами власти? Именно об этом мы хотели бы поговорить на страницах «Диалог.UA».

Приглашая всех наших читателей, авторов и экспертов к новому диалогу, мы убеждены, что от того, КАК будут решены вопросы ответственности, восстановления социальной ткани, вопросы прав человека в Украине – будет зависеть обустройство всей новой системы координат жизни после кризиса.

Свернуть

Глобальная экономика столкнулась с очень серьезной рецессией. Продолжительность и глубина этого кризиса зависит от того, насколько своевременными и точными будут действия правительств. Миру еще предстоит добиться согласованности макроэкономической политики, которая будет необходима, чтобы восстановить экономический рост после Великого краха 2008 года.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нинішній владі лишилися лічені місяці

12 мар 2009 года
Нинішній владі лишилися лічені місяці: Нинішній владі лишилися лічені місяці

Микола Бойко, голова Громадського комітету захисту прав селян, член президії Загальноукраїнського трудового руху «Солідарність»

Складається враження, що Україна вперто рухається до катастрофи. Які уявні і реальні вектори загроз і конфліктів існують в Україні?

Те, що зараз відбувається в Україні інакше як ганьбою назвати неможливо. Коли протягом одного дня одні казково багатіють, а інші – бідніють в десятки разів, це ганьба. Майнове і соціальне розшарування у таких масштабах є прямою загрозою майбутньому України. Кожен політичний діяч або бізнесмен має право багатіти, але разом зі своїм народом. Якщо ж він багатіє, а народ зубожіє – це ганебне багатство, ганебна власність, ганебний капітал. Це не лише соціальна несправедливість, але й несправедливість Божа.

Найбільша загроза – безвідповідальність влади. У нашій владі склалася парадоксальна ситуація. Два чи три клани гризуться між собою. Партія Регіонів, БЮТ, партія президента – це не політичні партії, а, даруйте на слові, політичні банди. До того ж вони сидять в одному човні і ніколи один проти одного не виступлять. Так само вони ніколи не виступлять і на захист народу.

Україні потрібна жорстка і відповідальна влада. Не жорстока, а саме жорстка. Влада має бути відповідною і відповідальною. У політика має бути три якості – розум, досвід і воля. Нинішньому президенту Віктору Ющенку бракує саме волі. Її вдосталь має Юлія Тимошенко, але в неї дуже часто трапляються безвідповідальні заяви і вчинки. Можливо, вона і могла б колись «виправитися» і взяти на себе відповідальність за те, що відбувається в країні, але я в те мало вірю.

Нашій державі потрібна ще й моральна влада. Хто б що не говорив, а політика – таки моральна справа, і доки в нас не буде моральної влади, порядку в країні не буде. Ще раз наголошую: нам потрібна жорстка, централізована влада, зосереджена в одних руках, навіть диктатура. Але президент повинен бути моральною людиною і нести відповідальність за владу в країні. А якщо він працює не на народ, а на власну кишеню, він повинен за це відповідати – і майном, і навіть головою. Покараємо двох-трьох президентів, і в країні буде лад.

Велику загрозу несе в собі корупція. Але і її можна здолати. З Кримінального кодексу України треба вилучити статті про відповідальність тих, хто дає хабарі. А тих, хто бере, – тяжко карати. Повірте, охочих брати хабарі на таких умовах значно поменшає. Адже хабар – це великий злочин проти власного народу, бо він породжує низку негативних явищ. Корупція – страшна біда. Мені часто доводиться захищати права селян у суді. На одну й ту ж земельну ділянку може бути видано два, три і навіть чотири акти на землю різним фізичним чи юридичним особам. Як таке може бути?


Усі країни, виходячи з кризи, намагаються врятувати людський капітал, бо знають йому ціну, в нас ж йде згортання соціальних прав громадян. Які тенденції в суспільстві вказують на майбутні соціальні конфлікти? Що викликатиме масові протести населення?

Понад сім мільйонів українців працює за кордоном. Якщо вони завтра повернуться додому, – чи готова держава їх прийняти? Ні, не готова. Навпаки, держава колись витиснула їх на чужину – до Європи, Америки, Росії, а сьогодні ще й збирається обкласти податком гроші, які вони ввозять з-за кордону. Але ж загальний обов’язок держави – це оборона наших кордонів і захист обездолених. Все решта – має функціонувати вільно, в ринкових умовах, без нищівного втручання держави. Державні службовці мають служити людям, а не підійматися над ними.

Безвідповідальність розбещує. Хто буде нести відповідальність за земельну реформу? Але ж у цих людей є прізвища: Михайло Гладій, Катерина Ващук – голова комітету Верховної ради, Іван Кириленко – колишній міністр аграрної політики, голова Аграрної партії. Вони керували аграрною партією ще тоді, коли Литвин був головою ВР, і не раз заявляли про те, що готові взяти на себе відповідальність за проведення аграрної реформи. Реформу провели, а селянин як бідував, так і бідує, бо не має засобів для обробітку цієї землі. Що, може, хтось створив йому іпотечний земельний банк? Щоб під заставу землі можна було взяти на 10–15 років гроші на трактор, комбайн, сівалку? Де в світі ви бачили, щоб селянам давали кредити під 25 – 30 % річних? В Європі максимально 3–5 відсотків, та ще й просять фермера, щоб він взяв такий кредитний ресурс.

Нинішня економічна криза – найбільше в наших головах, і ніде більше. Може, земля перестала родити? Може вода перестала текти? Що сталося в нашій державі надзвичайного? Ні. Просто кілька наших олігархів сіли «грати в карти» з світовими фінансовими шулерами – морганами, опенгеймерами, ротшільдами. Сіли грати в карти і програли. Чому? Бо не знають правил їхньої гри, тому й програли декілька мільярдів. Але ж це народні гроші! Якби люди на них не працювали, вони б не були олігархами.

Наші скоробагатьки втратили почуття міри. Не можна багатіти, коли народ злидарює. В чому причина кризи? Навесні долар опустили до 4,5 грн/дол., а потім дали команду його скупити. Хто міг дати таку команду? Той хто може впливати на політику Національного банку, наглядає за його роботою. А далі створюється штучний дефіцит долара, і він починає рости. Виявляється, для того, щоб фантастично розбагатіти, нічого не треба робити. Досить лише грати на курсовій різниці, маючи доступ до банківської інформації з перших рук та до валютного ринку.

Наша найбільша біда полягає в тому, що ми часто захищаємо те, що працює проти нас. Метал і труби виробляються в Україні, вугілля добувається в Україні, а гроші виводяться в офшори. Де серед наших олігархів Білл Гейтс, чиї програми і комп’ютери працюють в усьому світі? Наші мільярдери скористалися ситуацією і заволоділи народним майном. І народ їм це дозволив. Але так само він має це і заборонити. І люди вже виходять на вулиці, щоб заявити про свої економічні та соціальні права.


Як реально можна захистити свої конституційні права в Україні?

Право на працю, освіту, медичну допомогу нашою досить демократичною Конституцією, хоча і формально, але більш-менш задоволені. Але одне з головних громадянських прав, пасивне виборче право, право бути обраним, порушене на конституційному рівні.

Моє конституційне право бути обраним до Верховної Ради порушене тим, що я не маю змоги зареєструватися кандидатом у депутати, якщо я не є членом якоїсь партії. Щоб лише зареєструватися десь у кінці списку «прохідної» партії, треба догодити одному з наших так званих політичних лідерів, а стати депутатом без його протекції – просто нереально. Це означає, що кілька політичних угрупувань узурпували право бути обраними до Верховної Ради і позбавили мене цього права.

8 грудня 2004 року Верховна Рада без будь-якого народного референдуму змінила Конституційний лад і позбавила мене конституційного права бути обраним. Але практично ніхто сьогодні не називає речі своїми іменами. 450 депутатів приймають нібито колективне рішення. Але хто за це рішення відповідає? Де той колективний відповідач? Який коефіцієнт корисної дії 450 народних депутатів? Зламаний мікрофон, розбита щитова, заблокована трибуна. Хіба це результати корисної дії?

У так званій парламентсько-президентській державі Верховна Рада перетворилася на закрите акціонерне товариство, де 5 партійних лідерів мають свої пакети акцій-голосів. Янукович, якщо не помиляюсь, – 175, Тимошенко – 156, Ющенко – 72, Симоненко – 27, Литвин – 20. Формально вони розподілені між 450 депутатами, але серед них дуже багато, а можливо, й більшість – це «кнопкодави». Це люди, які правдами і не правдами потрапили до партійних списків, а не народні обранці, не експерти законів, що приймаються. Навіщо утримувати їх усіх? Держава на їхнє утримання витрачає 3 мільярди гривень щорічно – з зарплатами, відрядженнями, транспортом, приміщеннями, світлом, теплом і всім апаратом. А на виході – голий нуль. Постійні чвари між гілками влади. Нехай збираються п’ять головних акціонерів і голосують своїми пакетами «акцій». Що від того зміниться? Перевибори Верховної Ради матимуть сенс лише на змішаній, а місцевих рад – на мажоритарній основі. Інакше змін не буде.

Президент, це та особа, яка повинна бути гарантом Конституції, і саме він має гарантувати виконання цього договору між народом і владою своїм майном, власністю, а, можливо, й свободою чи навіть життям. Лише тоді в країні буде відповідальна влада і порядок. За що відповідають депутати, які узурпували собі право на недоторканість? Нам потрібна така влада, яка ні за що не відповідає? Ні, і ще раз ні!

Але ми самі багато в чому винні, бо безвідповідально обираємо владу в країні, купуємося на дешеві обіцянки. Маємо дуже яскравий приклад в столиці з мером Києва. Так от, ми і створили Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» для того, щоб така ситуація більше не повторилася, щоб дотримання конституційних прав громадян та й усі інші життєво важливі процеси в країні були підконтрольні громадянському суспільству.


Хто в Україні може взяти на себе відповідальність за вихід із кризи і подальший розвиток країни?

Вихід лише один – організуватися на захист соціальних та громадянських прав українських громадян. В нинішній кризовій ситуації, хочемо ми того, чи ні, – все визріває, проявляє свою сутність. Є серед нас і дуже розумні, і відповідальні люди. Кажуть, що в Україні немає середнього класу. Я з цим не згоден, навпаки, він давно вже сформований. Проїдьте в неділю ввечері, після 16-ї години з Житомира до Києва, і ви побачите наш середній клас. Їхати доведеться декілька годин, повільно, бо поряд з вами будуть у 4-5 рядів рухатись авто, при тому, що бензин коштує дуже дорого. Українці сіли на бойових коней, і заблокувати владу їм нічого не варто. Не дарма одними з перших на вулиці вийшли автоперевізники. Це сила, яку треба поважати, а влада цього не розуміє.


Ми як ніколи близькі до ситуації, яку класик називав «верхи не можуть, а низи – не хочуть». Але чи вміють в Україні відстоювати свої права та інтереси хтось, крім політиків?

Ситуація, коли «Верхи не можуть, а низи не хочуть…» давно вже назріла і перезріла. Нам закидали, що рух «Солідарність» готує силові акції на Хрещатику. Але акції вже йдуть, йдуть стихійно, в них беруть участь все більше людей. В країну йде весна, і вона прийде за будь-яких умов. За те, що робить сьогодні влада, вона має відповідати. Хто не хоче нести відповідальність, – міністр, депутат, чи навіть президент, має вийти з влади. Хто лишається – має нести відповідальність за те, що відбувається в країні.

Депутати, коли приймають присягу, фактично підписують угоду, що будуть служити народу України. За будь-яку дію чи бездіяльність має наступати відповідальність. Добре виконав свою роботу – шана тобі й хвала, не справився – до ганебного стовпа.


Громадянський опір матиме локальний чи загальнонаціональний масштаб?

Є різні варіанти розвитку подій. Думаю, ми змусимо Верховну Раду і Президента повернутися до державного устрою, який вони змінили 2004 року і «забули» закріпити своє рішення волевиявленням народу через референдум. Країна має повернутися до президентсько-парламентської республіки, до змішаної та мажоритарної системи виборів, за якої депутат буде відповідальним перед своїми виборцями. Безвідповідальність політичних партій перед народом веде країну до прірви, і цій безвідповідальності потрібно покласти край. Необхідно також зробити дієвою і прозорою систему відкликання депутата, який втратив довіру своїх виборців.

Трудовий рух «Солідарність» не є політичною партією, і я сподіваюсь, ніколи нею не стане. Народний Рух України і досі б існував, якби не став політичною партією.

Ми загальноукраїнське об’єднання. Установчий з’їзд ми проводили в Луганську, жодних протиріч у ставленні до влади у Сходу і Заходу країни немає. Нас підтримують робітники і профспілки на сході й на заході країни, люди, які виїхали на заробітки до Європи, великі міста – Київ, Харків, Донецьк, Львів, Луганськ. Ми вимагаємо від влади піти по-доброму, прийняти необхідні постанови, організувати нові одночасні вибори Президента, Верховної Ради на змішаній, а місцевих рад – на мажоритарній основі.

Хто стане майбутнім президентом – нас не це хвилює, народ свій вибір зробить. Головне, щоб ця людина несла одноосібну персональну відповідальність за дії влади. Нехай це буде диктатор, але з чітко виписаною процедурою імпічменту; з великими повноваженнями, але й без будь-яких шансів уникнути відповідальності за свої дії перед народом, якщо такі дії зашкодять Україні.


Але досі революції в Україні з різних причин не досягали мети. У чому специфіка українського опору?

Особливості українського опору в тому, що завжди знаходяться сили, яким вдається його розколоти, хоча іноді здається, що це відбувається зсередини. Але ми вже навчені життям. Досить нам внутрішніх сварок і розколу. Досить ставити пам’ятники людям, які свого часу допустили розкол – Грушевському, Винниченку, Бандері, Мельнику. Я дуже шаную цих людей, але не можна розпорошувати свої сили, не можна розколювати патріотів, які постали на захист народу, і через це програвати майбутнє України. Треба вміти мобілізуватися перед зовнішніми чинниками. Не можна розпускати армію, а потім виставляти проти російського війська три сотні юнаків. Ми надто часто підтримуємо те, що працює проти нас і конфліктуємо між собою замість того, щоб об’єднуватися.


І яким буде ваш прогноз щодо найближчого нашого майбутнього?

Нинішній владі лишилися лічені місяці, щоб схаменутися і не доводити ситуацію до того, щоб народ взявся за вила. А пройде ще п’ять років по тому, як в державі буде сформовано відповідальну владу, і в Україну прийдуть щасливі часи. Запам’ятайте мої слова і цю дату: 2015 року для України наступить золотий вік.


Бесіду вів Віктор Сизонтов

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

У нас все живут сегодняшним днем и не рискуют ничем

Микола Ожеван, завідувач відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин НІПМБ при РНБОУ, д.ф.н., професор

Найбільша загроза - це криза управління

Юрій Рубан, Директор Інституту Стратегічних Досліджень

Чекаймо літа!

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Луганский работяга понимает, что львовского грабят точно также

Сергей Cиверцев, сотрудник Киевского центра антикризисных консультаций в вопросах связей с общественностью

Кто поможет ТНК или Что едят экспортеры?

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Низький інтелектуальний рівень державних рішень – реальна загроза для України

Всеволод Речицкий – кандидат юридических наук, конституционный эксперт, доцент кафедры конституционного права Национальной юридической академии Украины им. Ярослава Мудрого

Прагматизм, товарищи, прагматизм!

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Речь идет не о кризисе экономики, а о судьбе государства

Наталья Турлуковская, депутат Таращанского горсовета, секретарь профсоюза работников сферы предпринимательства

Когда страна катится в пропасть, конец для всех будет один

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,139