В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Глобальная экономика столкнулась с очень серьезной рецессией. Продолжительность и глубина этого кризиса зависит от того, насколько своевременными и точными будут действия правительств. Миру еще предстоит добиться согласованности макроэкономической политики, которая будет необходима, чтобы восстановить экономический рост после Великого краха 2008 года.

Сейчас потребители во многих странах мира ограничивают свои расходы, реагируя на снижение доходов и опасаясь безработицы. Непреодолимая сила, вызвавшая текущую потерю рабочих мест, спад производительности и остановку торговых потоков, навевает страх, который превосходит даже финансовую панику. Этот системный кризис совпал с беспрецедентным ростом цен на продовольствие и товары первой необходимости. Однажды История уже показала, что кризис такого масштаба ведет к социальной и политической нестабильности с непредсказуемыми и часто трагическими последствиями.

Более всего подвержены риску работающие семьи. В данный момент, после более чем двух десятилетий относительной стабильности социальное единство в большинстве стран оказалось под ударом из-за растущего неравенства. Мировой Банк отметил, что в 46 развивающихся странах (из 59 рассмотренных), неравенство за последние десять лет возросло.

То, что и украинскому обществу угрожает значительное падение жизненного уровня и моральные потери из-за неосуществленных надежд на лучшее будущее, ощутили практически все граждане Украины, и особенно те, кто остался без работы. Последствия кризиса могут быть катастрофическими особенно для социально незащищенных людей пенсионного возраста.

Культ справедливого государства, которое решает все проблемы, заканчивается. Поэтому так много говорят о популистских идеологиях и лидерах. В Украине основные усилия сосредоточены на поиске виновных, а решения, которые принимаются, еще больше углубляют кризис. Простым гражданам, как никогда ранее, нужно от власти согласие на глубокие реформы, определение «социальной цены» выхода из кризиса и путей ее компенсации через создание государственных компенсаторов.

Нарушена существовавшая десятилетиями система координат – нет возможности обеспечивать долги прошлого – под угрозой пенсионная система; нет шансов думать о будущем – разрушается система среднего и высшего образования. Все менее доступными становятся платные вузы, услуги больниц и транспортные услуги. И все это на фоне катастрофического роста налогов и базы налогообложения. Мы как никогда близки к ситуации, которую классик называл «верхи не могут, а низы – не хотят».

Ни для кого не секрет, что основные права в одной из «лучших Конституций» в последние годы упорно превращались в пустой звук. Власть избрала удобный и комфортный для нее способ несоблюдения прав граждан, она их – эти права – просто игнорирует.

В так называемом «антикризисном пакете» правительственных мер, который предлагался парламенту, одним из первых законов фигурировал новый Трудовой кодекс, единственная задача которого, как отмечают эксперты – облегчить жизнь работодателю, дать возможность легче увольнять людей, легче набирать, и меньше им платить.

Все положения, защищающие права людей наемного труда, из законопроекта нынешняя власть стремится убрать, причем, в этих вопросах мы увидели «трогательное» единство всех правящих элит. Конечно же, ведь идеальный вариант – «работодатель может делать что угодно, и никто не вправе мешать ему».

Все страны, выходя из кризиса, пытаются спасти человеческий капитал, ибо знают ему цену, у нас же идет полная деконструкция социальных прав. Равнодушие к судьбе народа – это самое страшное на сегодня, потому что процессы разложения социальной ткани необратимы. А распад социальной ткани означает исчезновение вертикальных связей между слоями и прослойками общества. Горизонтальные связи украинского социума были слабыми и раньше, а при отсутствии еще и вертикальных, – общество превратится в аморфную неуправляемую массу. Проблема эта никак не решается, она загнана вовнутрь, государство не обращает на нее внимания.

Деклассирование, перевод в маргинальное существование безработных – потери уже в ближайшее время могут быть весьма тяжелыми. Противоречия наемного труда и капитала в условиях кризиса, безработицы, практически нулевых доходов государственного бюджета резко обостряются – Украина стоит на пороге очень острого социального конфликта.

Кто в состоянии взять на себя ответственность за выход страны из кризиса и спасение населения от разложения социальной ткани? Где могут быть те «центры кристаллизации» новой социальной ткани, с которых начнет восстанавливаться доверие между людьми и институтами власти? Именно об этом мы хотели бы поговорить на страницах «Диалог.UA».

Приглашая всех наших читателей, авторов и экспертов к новому диалогу, мы убеждены, что от того, КАК будут решены вопросы ответственности, восстановления социальной ткани, вопросы прав человека в Украине – будет зависеть обустройство всей новой системы координат жизни после кризиса.

Свернуть

Глобальная экономика столкнулась с очень серьезной рецессией. Продолжительность и глубина этого кризиса зависит от того, насколько своевременными и точными будут действия правительств. Миру еще предстоит добиться согласованности макроэкономической политики, которая будет необходима, чтобы восстановить экономический рост после Великого краха 2008 года.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Низький інтелектуальний рівень державних рішень – реальна загроза для України

23 мар 2009 года
Низький інтелектуальний рівень державних рішень – реальна загроза для України: Низький інтелектуальний рівень державних рішень – реальна загроза для України

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Складається враження, що Україна вперто рухається до катастрофи. Які уявні і реальні вектори загроз і конфліктів існують в Україні?


Англійські експерти прогнозували нинішню кризу ще 2006 року, і в нашої влади був час, щоб до неї підготуватися. Але в цьому напрямку практично нічого не було зроблено, і економіка дала дуже серйозний збій, ми бачимо швидке падіння практично всіх економічних показників. Наразі виникло нове питання, наскільки наш уряд може забезпечити керування економікою в умовах кризи. Протистояння загрозам, які несе криза, я навіть порівняв би з діяльністю під час військового конфлікту, коли на часі мобілізація всіх фінансових і матеріальних ресурсів та людського капіталу. Фактична некерованість держави у такий складний час є найбільшою загрозою для всіх нас.

Необхідно також посилити інтелектуальну складову рішень, які приймаються, і підвищити відповідальність за їхню якість. Сьогодні якість рішень дуже низька, і це несе з собою нові загрози. Уряд не був готовий раніше і зараз не готовий прогнозувати ситуацію. На те є об’єктивні причини: брак кадрів, здатних аналізувати й прогнозувати – кваліфікованих аналітиків, і відсутність достовірної інформації про реальний стан речей. Останнім, хто намагався організувати роботу аналітиків, працюючи на посаді секретаря РНБО, був Володимир Горбулін. Зараз інститут неупереджених аналітиків практично зруйнований, – уряд практично відмовився від якісних професійних аналітиків. Це сталося досить давно, ще 2006 року на нашому енергетичному ринку відчувався брак аналітиків. Інтелектуальний голод керівних структур – неабияка загроза для України. Люди, які б могли прогнозувати економічну та зовнішньоекономічну діяльність уряду сьогодні вкрай потрібні.

Зокрема, необхідний аналіз того, хто на зовнішніх ринках міг би споживати нашу продукцію і був би зацікавлений її придбати. Зброя, зерно та багато іншого могла би запропонувати Україна, але в нинішніх політичних умовах концентрація уряду навіть на привабливих зовнішньоекономічних проектах практично не можлива. Конкуренція між урядом і президентом у зовнішньополітичних питаннях не працює на користь Україні, а навпаки, загрожує національній безпеці. І уряд не має достатнього кадрового потенціалу, щоб протиставити щось тому переділу сфер впливу, який ми бачимо в зовнішньоекономічній діяльності.

Тому прогнозувати щось позитивне до президентських виборів і виборів до Верховної Ради, навряд чи можливо. А отже, економічна ситуація деякий час буде розвиватися безконтрольно, і це означає, що на передній план вийдуть загрози соціальні.


Усі країни, виходячи з кризи, намагаються врятувати людський капітал, бо знають йому ціну. В нас йде згортання соціальних прав громадян. Якими будуть подальші втрати українського суспільства, що на нас чекає?


В нашому соціумі є позитив, який знімає політичну напругу в суспільстві. Покоління, яке сьогодні найбільше впливає на економіку, – це ще радянське покоління, а СРСР умів мобілізувати людей на вирішення окремих завдань. І коли є керівник, який каже, що робити, ці люди готові працювати, навіть безкоштовно.

За роки незалежності стала очевидною велика винахідливість українців, щодо вирішення своїх питань. У державу сьогодні вірять лише пенсіонери. А все інше населення цілком може пережити кризу на власних проектах. Як тільки люди позбавляться проблеми з банками, а рано чи пізно ця проблема буде вирішена, навіть якщо значна частина банків перейде під управління Національного банку, кредитний прес ослабне, і почнеться зростання економічної активності, як це було в 1990-х роках.

Для виживання добре пристосовані «човники», сільське господарство. Під час кризи 1990-х років на великих підприємствах не було ніяких бунтів. Наприклад, тисячі працівників заводу «Південдизельмаш» розійшлися по околишнім степам, фермам, займалися сільським господарством і більш-менш забезпечували свої родини. А як тільки почалося зростання промисловості – більшість повернулися на завод.


Ми як ніколи близькі до ситуації, коли «верхи не можуть, а низи – не хочуть…». Які тенденції в суспільстві вказують на майбутні соціальні конфлікти? Що викликатиме масові протести населення?


Справжні вогнища соціальної небезпеки – це промислові райони і банківське середовище. Робітники великих промислових підприємств стали жертвами пропаганди, їм ще донедавна розповідали, що у нас найбільші в Європі темпи зростання економіки. Вони вірили в це і стали жертвами досить нав’язливих і активних програм споживчого кредитування з боку банків. Досить активно відгукнулися жителі південного сходу України і на програму підвищення народжуваності – у них були досить високі зарплати, а це найкращий стимул для росту сімей. Тому, якщо зараз не вжити серйозних заходів, саме тут можуть статися серйозні соціальні заворушення і протести. Думаю, що до насильницьких форм протесту, за окремими винятками, справа все ж не дійде, але тут вже зіграє свою роль політичний фактор.


Громадянський опір матиме локальний чи загальнонаціональний масштаб?


Ми живемо в час надзвичайно високого рівня раціоналізації, і ніяких політичних ідеалів сьогодні у людей немає. Головне зараз виживання, і як тільки ситуація хоч трохи покращиться, політика одразу відійде на другий план. Протестний потенціал почнуть використовувати політичні сили, а вони, як правило, діють по-комсомольськи і жодну справу не доводять до кінця. Тому протести носитимуть локальний характер, і все потихеньку згодом буде повертатися на свої місця.


Криза оголила такі проблеми як повне недотримання прав людини, записаних у нашій Конституції, – права на працю, житло, освіту, охорону здоров’я і навіть життя. Громадяни України більше не мають ніякої захищеності з боку держави. Хто в Україні може взяти на себе відповідальність за вихід із кризи і подальший розвиток країни?


Таких відповідальних людей у владі сьогодні немає, та й такого електорату я не бачу. Довіри до держави і сподівань на уряд не буде, і люди самі будуть виживати. Найбільш вразлива категорія громадян – це пенсіонери і люди похилого віку. Тому що в них надзвичайно обмежені можливості. Якщо виплата пенсій стане неможливою, а питання соціального захисту залишаться не вирішеними – це буде для них соціальною катастрофою, особливо в містах. Хоч такі факти і замовчуються, але під час кризи 1990-х років одиноких хворих людей не раз знаходили в їхніх помешканнях померлими через місяць-два після смерті. Питанням соціального захисту таких людей треба займатися вже сьогодні. Такі факти неприпустимі, хоча їх охоче використовуватимуть у своїх політичних цілях ліві партії, комуністи, Блок Литвина. Але чи зможуть вони запропонувати реальні програми для того, щоб цього не сталося – думаю, що ні.

Боротися за права людей мало хто з нинішньої політичної еліти наважиться. Це справа опозиції, але не теперішньої. Тимошенко могла б це робити, але тільки перебуваючи в опозиції. БЮТ один з перших почав направляти людей у суди, навіть вигравав такі суди щодо порушення прав громадян. Завдяки цьому люди зрозуміли, як саме ці права можна захищати в окремих випадках, але про повне забезпечення соціальних прав, так я це є у Європі – про таке у нас поки що ніхто навіть не мріє. У владі ці питання вирішуються приблизно так, як у Черновецького: ага, ти протестуєш, ось тобі керівна посада, вирішуй проблему власноруч. А тому питання відповідальності буде стримувати будь-які політичні сили від реального захисту прав людини.


Яка політична сила могла б очолити протестні маси, з огляду на її мобілізаційні можливості?


Це міг би бути БЮТ, Партія Регіонів, хоча вона значно ослабила свої позиції, – лише ці сили здатні сьогодні мобілізувати людей. Але і в них мобілізація носитиме локальний, регіональний характер. Можливості йти шляхом Франції або США ми вже втратили. Мобілізувати всю країну зверху жодна влада не зможе через низьку довіру до неї. Але немає лиха без добра. Слабкий уряд неминуче передає частину повноважень у регіони, тому новини з областей для нас будуть дедалі важливішими. Там будуть відбуватися основні політичні процеси. І саме з регіонів може піти нова хвиля політичного розвитку країни.


Але ж для цього регіонам треба передати певні повноваження на законодавчому рівні, чи вони діятимуть за принципом: «владу на дають, а беруть»?


Специфіка кризи саме і полягає в тому, що Київ не виконує своїх зобов’язань перед регіонами, і йде команда «робіть, що хочете». Буде спроба контролювати ситуацію, але реакція може бути лише такою: «ви нічого не даєте, то і не втручайтеся, ми все зробимо самі». Влада втрачає повноваження через втрату економічних важелів. Своє значення втрачає навіть Державний бюджет. Треба думати, як наповнювати місцеві бюджети.

Можливі також спроби західних міжнародних фінансових організацій підтримати Україну. Про це нещодавно заявив міністр регіонального розвитку ЕС. Рада Європи висловила намір надавати значну фінансову підтримку регіонам України до 50 млн. євро. Інвестори США готові надавати до 100 млн. дол. Цих коштів цілком досить, щоб вирішувати соціальні проблеми на місцевому рівні. Також можуть бути залучені кошти окремих інвесторів, або, навіть кримінальні арабські кошти, адже Україна – це полігон для стратегій Сходу щодо Євросоюзу.

Але, щоб навіть написати зрозумілі інвестиційні проекти чи проекти соціального розвитку, у нас бракує достовірної інформації. Навіть уряд сповна не володіє економічною інформацією про те, що відбувається в регіонах. Це вимагає нових, або, що те саме, забутих старих підходів. Згадайте політику НЕПу. Така стратегія досить цікава і сьогодні вона може запрацювати.


Чи не несе зміцнення регіонів загрози федералізації України?


Ні, такої загрози я не бачу. В Україні напрацьовані горизонтальні зв’язки між областями. На рівні підприємств навіть дотаційна Чернівецька область добре інтегрована на рівні підприємств у співпрацю з Дніпропетровською і Донецькою областями. Основою регіоналізації може бути лише економічна самодостатність області. Єдина в Україні область, яка б могла бути «державою в державі», – це Одеська. Там дуже потужне сільське господарство, розвинена промисловість, транспорт. Залежність від державного протекціонізму, на відміну від Донецької області, – мінімальна. Але водночас там добре розуміють, що рвати напрацьовані ринкові зв’язки заради сумнівних перспектив опинитися в ізоляції і від світових, і від українського ринку не варто. Бо чим ширші ринки і контакти, тим більше роботи у транспортників, портовиків.

Політично такі спроби можливі, але економічної бази для регіоналізації в Україні немає. В Україні дуже низький організаційний і мобілізаційний потенціал у керівників будь-яких економічних проектів. А запрошені іноземні консультанти, хоч з Росії, хоч з західних країн – не користуються довірою, часто не розуміють місцевої специфіки. Політичні проекти теж здебільшого служать для відмивання грошей.


Отже ми знову повертаємося до менеджменту, до мобілізації ресурсів, соціального капіталу? Але чи є сила, яка може зорганізувати ці процеси в масштабах країни?


Організуючої сили, яка б поширила такі процеси на всю державу – я не бачу. Чиновники звикли споживати бюджет, і щоб навчити їх поведінці під час кризи необхідно проводити спеціальні тренінги. Ніхто не знає, як заробляти гроші до бюджету, не порушуючи права підприємців.

Єдине, що можуть зробити політичні лідери задля мобілізації людей, це втягнути країну у військовий конфлікт. США, Росія вже використовують зовнішні військові інструменти задля вирішення внутрішніх питань. Ця тенденція розпочалася відтоді, коли реальна влада почала концентруватися в ТНК, а вплив держави на внутрішньополітичні процеси почав слабнути. Тож політики засумували за владою і, в силу своєї обмеженості, все частіше почали звертатися до такого примітивного інструменту, як військо, яке перебуває під контролем держави. І в умовах кризи, коли ТНК втратили свою могутність, а високе навантаження лягло на національні держави, а особливо на наддержави, – США, Росію, Китай, – вони вже не справляються зі своїми соціальними проблемами. Як в таких умовах їм використовувати соціальний капітал? Вони все частіше оглядаються на застосування сили. Набагато простіше годувати солдатів, ніж забезпечувати ресурсами голів домогосподарств.

Перебудова ринків політичними інструментами може набути масового характеру. І якщо Україна потрапить в зону військового конфлікту, а певна загроза є, – рівень мислення керівників Російської Федерації, їхніх спецслужб цілком може такий конфлікт спровокувати, – отут доведення України до дефолту і втягування фактично обеззброєної країни у військовий конфлікт може стати причиною мобілізації людей шляхом позбавлення їх будь-яких прав. Через надзвичайний стан, пряме президентське правління тощо можна зняти питання дотримання прав людини. І ось тут може котрась із політичних сил поборотися за протестний соціальний капітал, але імовірність такого розвитку подій – 50 на 50. Все ж таки можливості глобальної стабілізації досить серйозні.


Водночас наші люди вже готові не тільки сприймати європейські цінності, але й пристосовувати їх до наших реалій. Я багато їжджу Україною, – це південні і західні регіони, – у нас є чудернацькі села, які, наприклад, забороняють палити на території села, продавати алкогольні напої, мобілізують людей на ремонт шкіл і лікарень. Місцеві жителі довіряють своїм лідерам і готові до колективних дій.

Є багато інтелектуалів, які натхненно розробляють соціальні проекти. В Херсонській області такі проектанти обєдналися і працюють над проектами енергозбереження. У Закарпатті гасарбайтери привозять з Європи недороге обладнання – економічні котли, які можуть працювати хоч на газі, хоч на дровах, потужні насоси. І село забезпечує себе теплом, чистою водою. Люди привозять зароблені гроші, вкладають їх не лише у нерухомість, але й у засоби виробництва. Це дуже потужний ресурс. І це процес європеїзації, адже Європа розвивалася знизу.


А чи не можна використати потенціал наших заробітчан як своєрідну «шосту колону» – силу яка б підтримувала Україну ззовні?


Думаю, ми вже втратили таку можливість у 2003–2004 роках, коли стало очевидно, що це вже реальна сила, в тому числі й фінансова, що люди завозять в Україну великі кошти. Але ці гроші пішли на величезні будинки, на магазини в центральній частині міст і містечок. Це гроші, які прогуляли їхні діти, – і на розваги, і на навчання.

Робота з гастарбайтерами закінчилася на рівні програм переказування грошей до України. А була можливість запропонувати їм вигідні і зрозумілі інвестиційні проекти. Гроші можна було вкладати в технічне переобладнання.

Ці люди не вірять державним програмам, вони звикли до політичної стабільності в Європі. Вони прекрасно розуміють, що будь-яка політична дестабілізація – це смерть бізнесу і робочим місцям.

Міністерство регіонального розвитку, опираючись на таких людей і їхні інвестиційні проекти, могло б використати ресурси Ради Європи, але у нього немає сьогодні таких повноважень. Від держави на такі потреби необхідні невеликі кошти на стартовому етапі. І в такі регіональні програми гастарбайтери могли б вкладати власні кошти. Але це стосується західних регіонів. На сході країни такого потенціалу немає.


Отже, для економічного зростання потрібне нове мислення, зміна еліт, можливо, через зміну виборчої системи, через повернення до мажоритарних виборів?


Альтернативи політичним партіям я в Україні не бачу. Але більш прогресивною є британська система виборів – партійна мажоритарна, або, як у нас її називають, з відкритими списками. Потрібна партійна вертикаль і здатність мобілізувати населення, бо в нас велика держава і чисто мажоритарна система виборів її розвалить. Наша держава ідеологічно розрізнена – в західних регіонах питання кооперації і спільної власності дуже перспективне, – це європейський шлях розвитку малого бізнесу. Але такий шлях шкідливий для східних регіонів – управління великою промисловістю має свою специфіку, вони мислять не так, як звикли мислити кооператори та малі підприємці. Якщо в західній Україні мало хто звертає увагу на права працівника, то на Сході, навпаки, профспілки відіграють велику роль у захисті прав робітників. Там ще живі соціалістичні підходи до організації виробництва і взаємин між працедавцями і робітниками.

Я вважаю що одна центральна політична сила може врахувати лише малу частину з широкого спектру інтересів громадян. А взагалі українцям притаманні інтереси, які близькі до протестантських цінностей поширених у США, Канаді – самодостатність, відповідальність, невтручання в справи сусіда, деяка поміркованість.

Кадри і менеджмент – це ключова проблема, хворе місце молодої держави України. Нам потрібна раціоналізація і тотальна відповідальність усіх і за все. І ще одне. Глобальний переділ ресурсів і місць в глобальній економіці вже йде, і щоб не опинитися на самому низу цього процесу, нам потрібна група країн, чи потужна країна-партнер, яка б могла постійно лобіювати наші інтереси. Треба визначитися і знайти такого лобіста, але для цього потрібна стабільна політична еліта, щоб зовнішня політика не змінювалася з приходом кожного нового уряду. Так вже близько ста років співпрацюють Румунія і Франція. За цей час лише раз чи два спостерігалися відходи від політики взаємної підтримки та лобіювання інтересів. Такий стабільний партнер у Європі потрібен і нам.


Який песимістичний і оптимістичний прогноз розвитку подій в Україні Ви могли б надати на 2009 рік?


Подальша політична дезінтеграція, політичні конфлікти та відсутність будь-якої стратегії, деградація влади. Послаблення економічного впливу держави з відповідними негативними соціальними наслідками. Досить часті, але локальні акції протесту. Початок невеликих економічних проектів на місцях, який стимулюватиме реформи. Соціальні наслідки можуть бути катастрофічними, особливо для соціально незахищених людей пенсійного віку. Старт нових реформ і національних проектів почнеться лише після виборів 2010 року, коли проясниться політична ситуація, і почне повертатися інвестор. На часі також реструктуризація соціального капіталу і перехід його від промисловості до сільського господарства. Якщо ж до того вдасться ще й налаштуватися на конструктивний економічний діалог з Євросоюзом, зі східними ринками, можна буде отримати значний інвестиційний поштовх для прискорення економічного зростання. Це такий не дуже веселий, але оптимістичний прогноз.

Песимістичний сценарій може спрацювати під дією зовнішніх факторів, а саме через погіршення стосунків з Російською Федерацією. Приводи для загострення ситуації можуть бути використані дуже різні. Скажімо, російський бізнес, який скуповує українські підприємства, досить безвідповідально ставиться до нашого людського капіталу. Це спонукає людей до виступів з економічними вимогами. Водночас російська влада дуже болісно і нервово реагує на будь-яку критику з нашого боку щодо поведінки росіян в Україні – послів, депутатів Державної думи, бізнесменів, військових моряків. У нас і досі не лімітовані кордони, відчувається тиск російської пропаганди, росіяни скуповують наші ЗМІ. Регіональна дестабілізація ситуації в Україні за таких умов цілком можлива, особливо з огляду на криміналізацію середовища звільнених робітників, яким треба годувати свої сім’ї, та можливу підтримку їхніх антиукраїнських виступів російськими грошима. Ескалація ззовні таких конфліктів під гаслами захисту співвітчизників може мати для нашої країни дуже тяжкі наслідки. Якщо ж конфлікти такого роду не будуть значними, ситуація буде розвиватися за оптимістичним сценарієм.

Бесіду вів Віктор Сизонтов

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

У нас все живут сегодняшним днем и не рискуют ничем

Микола Ожеван, завідувач відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин НІПМБ при РНБОУ, д.ф.н., професор

Найбільша загроза - це криза управління

Юрій Рубан, Директор Інституту Стратегічних Досліджень

Чекаймо літа!

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Луганский работяга понимает, что львовского грабят точно также

Сергей Cиверцев, сотрудник Киевского центра антикризисных консультаций в вопросах связей с общественностью

Кто поможет ТНК или Что едят экспортеры?

Всеволод Речицкий – кандидат юридических наук, конституционный эксперт, доцент кафедры конституционного права Национальной юридической академии Украины им. Ярослава Мудрого

Прагматизм, товарищи, прагматизм!

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Речь идет не о кризисе экономики, а о судьбе государства

Микола Бойко, голова Громадського комітету захисту прав селян, член президії Загальноукраїнського трудового руху «Солідарність»

Нинішній владі лишилися лічені місяці

Наталья Турлуковская, депутат Таращанского горсовета, секретарь профсоюза работников сферы предпринимательства

Когда страна катится в пропасть, конец для всех будет один

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,081