В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Глобальная экономика столкнулась с очень серьезной рецессией. Продолжительность и глубина этого кризиса зависит от того, насколько своевременными и точными будут действия правительств. Миру еще предстоит добиться согласованности макроэкономической политики, которая будет необходима, чтобы восстановить экономический рост после Великого краха 2008 года.

Сейчас потребители во многих странах мира ограничивают свои расходы, реагируя на снижение доходов и опасаясь безработицы. Непреодолимая сила, вызвавшая текущую потерю рабочих мест, спад производительности и остановку торговых потоков, навевает страх, который превосходит даже финансовую панику. Этот системный кризис совпал с беспрецедентным ростом цен на продовольствие и товары первой необходимости. Однажды История уже показала, что кризис такого масштаба ведет к социальной и политической нестабильности с непредсказуемыми и часто трагическими последствиями.

Более всего подвержены риску работающие семьи. В данный момент, после более чем двух десятилетий относительной стабильности социальное единство в большинстве стран оказалось под ударом из-за растущего неравенства. Мировой Банк отметил, что в 46 развивающихся странах (из 59 рассмотренных), неравенство за последние десять лет возросло.

То, что и украинскому обществу угрожает значительное падение жизненного уровня и моральные потери из-за неосуществленных надежд на лучшее будущее, ощутили практически все граждане Украины, и особенно те, кто остался без работы. Последствия кризиса могут быть катастрофическими особенно для социально незащищенных людей пенсионного возраста.

Культ справедливого государства, которое решает все проблемы, заканчивается. Поэтому так много говорят о популистских идеологиях и лидерах. В Украине основные усилия сосредоточены на поиске виновных, а решения, которые принимаются, еще больше углубляют кризис. Простым гражданам, как никогда ранее, нужно от власти согласие на глубокие реформы, определение «социальной цены» выхода из кризиса и путей ее компенсации через создание государственных компенсаторов.

Нарушена существовавшая десятилетиями система координат – нет возможности обеспечивать долги прошлого – под угрозой пенсионная система; нет шансов думать о будущем – разрушается система среднего и высшего образования. Все менее доступными становятся платные вузы, услуги больниц и транспортные услуги. И все это на фоне катастрофического роста налогов и базы налогообложения. Мы как никогда близки к ситуации, которую классик называл «верхи не могут, а низы – не хотят».

Ни для кого не секрет, что основные права в одной из «лучших Конституций» в последние годы упорно превращались в пустой звук. Власть избрала удобный и комфортный для нее способ несоблюдения прав граждан, она их – эти права – просто игнорирует.

В так называемом «антикризисном пакете» правительственных мер, который предлагался парламенту, одним из первых законов фигурировал новый Трудовой кодекс, единственная задача которого, как отмечают эксперты – облегчить жизнь работодателю, дать возможность легче увольнять людей, легче набирать, и меньше им платить.

Все положения, защищающие права людей наемного труда, из законопроекта нынешняя власть стремится убрать, причем, в этих вопросах мы увидели «трогательное» единство всех правящих элит. Конечно же, ведь идеальный вариант – «работодатель может делать что угодно, и никто не вправе мешать ему».

Все страны, выходя из кризиса, пытаются спасти человеческий капитал, ибо знают ему цену, у нас же идет полная деконструкция социальных прав. Равнодушие к судьбе народа – это самое страшное на сегодня, потому что процессы разложения социальной ткани необратимы. А распад социальной ткани означает исчезновение вертикальных связей между слоями и прослойками общества. Горизонтальные связи украинского социума были слабыми и раньше, а при отсутствии еще и вертикальных, – общество превратится в аморфную неуправляемую массу. Проблема эта никак не решается, она загнана вовнутрь, государство не обращает на нее внимания.

Деклассирование, перевод в маргинальное существование безработных – потери уже в ближайшее время могут быть весьма тяжелыми. Противоречия наемного труда и капитала в условиях кризиса, безработицы, практически нулевых доходов государственного бюджета резко обостряются – Украина стоит на пороге очень острого социального конфликта.

Кто в состоянии взять на себя ответственность за выход страны из кризиса и спасение населения от разложения социальной ткани? Где могут быть те «центры кристаллизации» новой социальной ткани, с которых начнет восстанавливаться доверие между людьми и институтами власти? Именно об этом мы хотели бы поговорить на страницах «Диалог.UA».

Приглашая всех наших читателей, авторов и экспертов к новому диалогу, мы убеждены, что от того, КАК будут решены вопросы ответственности, восстановления социальной ткани, вопросы прав человека в Украине – будет зависеть обустройство всей новой системы координат жизни после кризиса.

Свернуть

Глобальная экономика столкнулась с очень серьезной рецессией. Продолжительность и глубина этого кризиса зависит от того, насколько своевременными и точными будут действия правительств. Миру еще предстоит добиться согласованности макроэкономической политики, которая будет необходима, чтобы восстановить экономический рост после Великого краха 2008 года.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Найбільша загроза - це криза управління

6 апр 2009 года
Найбільша загроза -  це криза управління: Найбільша загроза -  це криза управління

Микола Ожеван, завідувач відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин НІПМБ при РНБОУ, д.ф.н., професор

Якщо ще два-три місяці тому на запит social unrest, тобто суспільний безлад, «Гугл» надавав документи кількамісячної або річної давнини, то останнім часом ситуація дуже змінилася. Звичайно, на першому місті події, викликані кризою – страйки, антиурядові виступи, студентські бунти і таке інше. Але здебільшого деструктивний характер цих виступів, коли люди не висувають жодних вимог і просто зносять все на своєму шляху, викликає занепокоєння, адже про «деструкцію соціального» як світову тенденцію говорять вже давно… Що ж відбувається?

Деструкція соціального - це проблема, що виникла не в Україні і не тут завершиться. Згадайте шістдесяті роки минулого сторіччя: студентські бунти в Парижі та Західному Берліні, убивство італійського прем’єра Альдо Моро «Червоними бригадами». Темою загибелі соціуму займалися ще славнозвісні Сартр і Фуко. Взагалі у моду ввійшла така література, яку я називаю ендологічною (від англійського end (кінець). Я вже навіть зібрав невеличку колекцію творів, що мають в назві слово end, як наприклад добре розрекламована «The end of history and last man» Фукуями. Багато хто піднімається до узагальнень і пов’язує це з кінцем модерну та початком чогось незрозумілого під назвою постмодерн.

Деріда, Бодріяр та інші виокремлювали таку ознаку постмодерну як децентралізація. Тобто, відсутність центру влади, центру тяжіння ідей, тощо. Це означає, що відбувається хаотизація, зникнення життєвих орієнтирів для так званих простих людей. Адже «непрості» звикли самі собі шукати орієнтири, та більшість все ж таки лінива і хоче чогось готовенького, на кшталт капіталізму, комунізму, чи ще якогось “-ізму” для виправдання свого існування.

Заробляння грошей при капіталізмі чи новобудови комунізму - це реперні точки, які зникають в хаотизованому суспільстві, що спричинює досить болісний стан душі. Один складав гроші в банк, а той банк лопнув; хтось інший півжиття будував великий дім, та раптом з’ясовується, що «цей історичний об’єкт» мало чого вартий. Такі люди озираються назад, - а там - випалена земля. Тотальне знецінення цінностей - це мабуть і є центральна духовна хвороба нашого часу. Ці явища часто описуються філософами, починаючи, можливо, від того ж Жан Поля Сартра.

І в нашій країні є автори подібного штибу, але вони вже вторинні і, грубо кажучи, мавпують у темі постмодерну чи екзистенціалізму. Полюбляють розвінчувати кумирів, як це робить приміром Олесь Бузина, що виставляє національного кумира Тараса Шевченка вурдалаком. Такі хлопці, не позбавлені талану, вони є дзеркалом нашої революції, яка невідомо куди веде. В кожній революції були свої поводирі, були Робесп`єри, Троцькі-Леніни, котрі вказували певну мету, яка провадить до світлого майбутнього від темного минулого. А нам зараз парадоксальним чином минуле здається світлішим за невідоме майбутнє. Таким чином ми отримали так звану катастрофічну свідомість з усіма її наслідками. Маємо безглузді руйнування, як ото чинять молодики в Греції, які громлять все що можуть і зникають у своєму політехнічному університеті, куди поліція без особливого рішення парламенту, не має доступу. (такий закон в них залишився ще від моменту ліквідації режиму «чорних полковників»).

Можна сказати, що Україна знаходиться зараз в досить тихому куточку земної кулі, однак на цій кулі завжди щось відбувається, і інколи просто поруч із нашими кордонами, або ж в халепі опиняються наші співвітчизники… Які, можливо, поки що потенційні зовнішні загрози існують для нашої країни?

Зовнішні загрози є, та я не назвав би їх життєво важливими. Говорять, що Росія може вчинити щодо України акцію, подібну до нещодавніх подій в Закавказзі. Але це перебільшення, бо якби Росія прагнула такого сценарію, то конфлікт навколо Тузли в 2003-му році не закінчився б так тихо-мирно. Вона б, наша братня Росія, довела справу до логічного завершення і оголосила б Керченську протоку своєю. Якщо ж вона іде на далекосяжні компроміси, якщо російський капітал постійно проникає в Україну (остання акція - це придбання Укрпромінвестбанку російським Внєшторгбанком), то вона не буде занадто руйнувати Українську державу і ставити під великий знак запитання економічні інтереси своїх громадян. Взагалі, коли одна країна інфільтрує в іншу в найрізноманітніших сферах, то це є гарантія того, що значних сутичок у найближчій перспективі не буде.

Досить серйозні виклики для нас є з боку Румунії. Але втішним є те, що Румунія стала членом НАТО і ЄС, а там такі правила, що члени цих організацій не повинні ставитися до сусідів агресивно, інакше будуть виключені. Поведінка румун інколи буває незрозумілою, бувають з їхнього боку відверті претензії на цілі шматки нашої території. Їхній колишній міністр оборони відносно конфлікту щодо проритого нами в 2003 році каналу на Дунаї, в кожному інтерв’ю обіцяв, що ось-ось розпочнеться війна з Україною. Ми цього тоді не друкували, відверто не піднімали кинуту нам тоді румунами рукавичку інформаційної війни, і наші громадяни не отримали зайвого дискомфорту. На жаль, румунська сторона поводиться й надалі неадекватно про що свідчить хоча б роздмуханий в Бухаресті проти України “шпигунський скандал”.

В Польщі та Угорщині також є діячі, що зазіхають на шматки нашої території. На щастя, народи цих країн досить мудрі і не надають їм мандату довіри. До того ж діють і зовнішні чинники, і це не є секретом, що країни Центрально-Східної Європи перебувають під чиїмсь патронатом, тобто не є цілковито самостійними у прийнятті не тільки зовнішніх, але навіть внутрішніх рішень. Політологи це називають зовнішнім управлінням і мабуть добре, що воно є це зовнішнє управління, бо таким чином компенсуються недоліки державності. В світі є чимало неспроможних держав, так званих failed states. Україна, до речі, вже впритул наблизилась до першої двадцятки цього списку. Очолюють її країни типу Судану і Сомалі, а Україна потрапляє у різних міжнародних індексах до так званої «тривожної зони».

Я далекий від тих похмурих прогнозів, якими наповнені наші ЗМІ щодо долі нашої державності. Деякі опитування, наприклад, кажуть, що вже 14% населення готові взяти зброю і вийти на вулиці аби боротися за свої права. Таку цифру, а саме ці 14%, колись встановили соціологи як “критичну масу” для початку революцій. Тому нею часто жонглюють, але ж чи вчинить людина насправді так, як написала в анкеті? Ми знаємо на прикладі часто відвідуваних нами супермаркетів, яка відстань відокремлює нас у разі уявної покупки від покупки реальної. Наш народ дуже обережний і обачний, ми сімдесят сім разів міряємо і жодного разу не відрізаємо. Хіба що дуже допече, то тоді вже раз на двісті років відбуваються якісь тектонічні зрушення.

Але попередити вибух треба. Навіть в Америці цим займається новий президент Обама. Його супротивники навіть кажуть щось про «Соціалістичні Штати Америки», бо він проводить соціалістичні по своїй суті реформи. Адже в тій найбагатшій країні світу для 53% людей медицина є недоступною. Щось подібне там і з освітою, я навіть чув, що вони цього року оголосили навчання без канікул. Тобто дітям не треба розслаблятися, а треба надолужувати прогаяне. Можливо там в Америці є ще й та мета, що ці діти не зможуть брати участь у цілком імовірних вуличних акціях. А в принципі, Обама робить те, що треба уже давно робити в Україні. Бо вже занадто велика різниця в нас між найбагатшими і найбіднішими. Доходи «верхніх» десяти відсотків перевищують доходи «нижніх» десяти відсотків, за різними даними, десь у сорок - сімдесят разів. В Європі цей коефіцієнт приблизно вісім-дев’ять, в Америці - десь одинадцять. Тому зовнішні спостерігачі нашу країну інколи небезпідставно називають «абсурдистаном». Візьміть хоча б те, що кияни накупили у кредит дорогущих автомобілів, а де вони ними будуть їздити - про це ніхто не подумав.

З зовнішніми загрозами ми розібрались, а що становить найбільшу внутрішню загрозу для нашої країни та її громадян?

Найбільша загроза - це криза управління. В нас некерована країна, регіони живуть окремо від центру. Якби вони не отримували грошей з державного бюджету, то й забули б вже, що є ще й столиця. Обласні адміністрації не підпорядковані уряду, владна вертикаль обривається десь на рівні районів, а на рівні містечок, селищ і сіл володарюють якісь клани або самокеровані групи, невідомо за яким принципом сформовані. «Правила гри» на Сході, Заході, в Центрі чи в Криму зовсім різні. Це, звичайно, несе в собі загрозу і сепаратизму, і інших негараздів.

Я буквально вчора аналізував російську пресу на тему націоналізму, який там традиційно приписують Ющенку і Тимошенко. Цікаво зазначити, що про перемогу Олега Тягнибока на Тернопіллі вони нічого не пишуть, а от Настя Приходько була удостоєна навіть спецзаяви від ЛДПР Жириновського. Так ось, такі праві видання як «Завтра» уже всерйоз проробляють сценарії, куди яка частина України відійде у разі державного розпаду, а “Русский журнал” в особі відомого політолога Караганова аналізує варіанти окупації України.

Чи варто нам сподіватися на появу нових політичних проектів? Адже складається враження, що вони стають дедалі більше симулятивними і нежиттєздатними.

Більше слід розраховувати не на партійні проекти, а на наш, як улесливо кажуть, «мудрий» український народ. Жоден партійний проект у нас не відбувся. Партії деградували спочатку до лідерських чи іменних партій, які утримуються певними олігархами. Потім дійшло до закритих списків з продажем місць - чим вище, тим дорожче, - і партійна ідея, в її західному розумінні, зникла. Комуністична і соціалістична партії також стали жалюгідними явищами, зберігши від КПРС, з якої вони генетично походять, лише бюрократію.

Таким чином, слід сподіватися, що ми матимемо спочатку потужні громадські організації, які згодом набудуть справжніх партійних ознак. Такі досить успішні спроби вже є. Не називатиму наразі прізвищ, але років десь за два-три ці паростки почнуть пробиватися крізь бетон. Я особисто знаю чимало людей, які за що тільки беруться, доводять справу до завершення. Ось один тільки приклад з віце-прем’єром з питань європейської інтеграції в уряді Тимошенко Григорієм Немирею. Також до цієї категорії можна віднести і Арсенія Яценюка. Що б там про нього не казали, але він меншою мірою політик, а більшою - експерт з багатьох питань. Я не впевнений, що з нього вийде хороший президент, але саме такі, як Яценюк й Немиря за кризових умов здатні врятувати країну від хаотизації. Впевнений, що протягом перехідного періоду ми будемо мати справу в урядуванні з експертами, «технарями». Міністри, які представляють політичні сили, лише заважатимуть технократам працювати.

Друга надія на наше експертне товариство. Це не тільки загально відомі імена, такі як, Фесенко, Єрмолаєв, Бондаренко та інші. Це також і наш заклад, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, де я працюю понад десять років, і споріднені з нами Інститути проблем національної безпеки, стратегічних досліджень тощо, і ще багато груп та організацій, до яких рідко звертаються журналісти. Ці організації працюють на різні владні структури, представники яких зазвичай всі розробки кладуть під сукно, не читаючи. І все ж, гадаю, в нас склалося те, що в Америці називають «фабрики думки» - think tanks. На період кризи, коли треба знати не тільки куди вести, але і як вести, потрібні як ніколи люди з глибокими знаннями.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

У нас все живут сегодняшним днем и не рискуют ничем

Юрій Рубан, Директор Інституту Стратегічних Досліджень

Чекаймо літа!

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Луганский работяга понимает, что львовского грабят точно также

Сергей Cиверцев, сотрудник Киевского центра антикризисных консультаций в вопросах связей с общественностью

Кто поможет ТНК или Что едят экспортеры?

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Низький інтелектуальний рівень державних рішень – реальна загроза для України

Всеволод Речицкий – кандидат юридических наук, конституционный эксперт, доцент кафедры конституционного права Национальной юридической академии Украины им. Ярослава Мудрого

Прагматизм, товарищи, прагматизм!

Олег Верник, председатель Всеукраинского независимого профсоюза "Захист праці"

Речь идет не о кризисе экономики, а о судьбе государства

Микола Бойко, голова Громадського комітету захисту прав селян, член президії Загальноукраїнського трудового руху «Солідарність»

Нинішній владі лишилися лічені місяці

Наталья Турлуковская, депутат Таращанского горсовета, секретарь профсоюза работников сферы предпринимательства

Когда страна катится в пропасть, конец для всех будет один

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,105