В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Сегодня нередко можно услышать и прочесть «приговоры» Украине – мол, не состоялась страна, близится банкротство, дефолт… Государство нежизнеспособно… Украина вошла в двадцатку самых нестабильных стран мира и проч. Так ли все плохо на самом деле?

Поводов для оптимизма действительно не много. Украина как государство зависла над глубокой пропастью. Нынешняя государственная власть явно не располагает необходимыми знаниями, способностями и волей, чтобы использовать имеющиеся внутренние и международные ресурсы для обеспечения безопасности страны и граждан, их материального и социального благосостояния, экономического роста и процветания. Да и ставит ли украинская власть перед собой подобные цели? И нужна ли стране ТАКАЯ власть?

Для многих очевидным является то, что нет возврата к еще недавно функционирующей, отлаженной и привычной системе координат и потребительских ценностей. Мы стоим на пороге Нового Времени. Кто сумеет воспользоваться новым шансом, а кто засидится на старте – многое зависит от самих стран, их правительств, умения мобилизовать общество на решение стоящих перед ним задач. Есть ли у нашей страны этот шанс? И что нужно сделать, чтобы его реализовать?

Все чаще эксперты склоняются к мнению, что, в условиях перманентного политического кризиса, Украина неизбежно перейдет «во внешнее управление». При этом почему-то не принято упоминать, что ориентация на внешние «соломинки» – РФ, ЕС или США – вряд ли оправдана и представляет собою ни что иное, как очередной аргумент для «ухода от ответственности» нынешней власти. Все эти потенциальные «спасатели» в условиях мирового финансового кризиса заняты спасением самих себя и, прежде всего, своих экономик. Даже деньги МВФ, которых так активно добивается наша страна, не решат проблему выхода Украины из кризиса и перехода в стадию эффективного развития.

Как никогда ранее нашей стране, народу нужен четкий ответ на вопрос – можно ли спасти Украину и как? Можно ли еще что-то сделать, чтобы преодолеть нашу несостоятельность? Какие еще остались ресурсы для спасения? И главное – есть ли в обществе понимание того – зачем, кого и что нужно спасать в этой стране? Президента? Правительство? Парламент? Банковскую систему? Металлургию? Сельское хозяйство? Пенсионеров? Детей? Государственные границы? Прокурорский надзор? Чем можно и нужно пожертвовать ради спасения страны, а что необходимо решительно отбросить, как гибельный балласт? Из каких ценностных категорий надо исходить, чтобы оспорить вынесенный стране приговор и найти в себе силы для нового рывка, для мобилизации человеческого капитала на решение задач, которые оказались не по силам тем, кто называет себя украинской элитой?

Затягивание ситуации с решением основных конфликтов в украинской политике, в экономике, в социуме отнимает последний запас прочности у страны. И все же – у нас пока еще есть шанс, который нужно использовать здесь и сейчас. В противном случае, Украина превратится в еще одну «серую зону», которая будет агонизировать до полной катастрофы. И тогда уже приговор, возможно, обжалованию подлежать не будет…

Как известно, жизнь всегда богаче и глубже, чем самые глубокие наши о ней представления. Приглашая к новому диалогу наших авторов, экспертов и читателей мы надеемся, что ответы на перечисленные выше и многие другие вопросы помогут всем нам вновь обрести надежду и уверенность в будущем, увидеть в Украине те ростки нового, ради которых стоит бороться за отмену самых суровых приговоров нашей стране.

Свернуть

Сегодня нередко можно услышать и прочесть «приговоры» Украине – мол, не состоялась страна, близится банкротство, дефолт… Государство нежизнеспособно… Украина вошла в двадцатку самых нестабильных стран мира и проч. Так ли все плохо на самом деле?
    Поводов для оптимизма действительно не много. Украина как государство зависла над глубокой пропастью. Нынешняя государственная власть явно не располагает необходимыми знаниями, способностями и волей, чтобы использовать имеющиеся внутренние и международные ресурсы для обеспечения безопасности страны и граждан, их материального и социального благосостояния, экономического роста и процветания. Да и ставит ли украинская власть перед собой подобные цели? И нужна ли стране ТАКАЯ власть?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Світ переживає кризу цивілізаційної ідентичності, подолання якої вимагає якісно іншого суспільного ладу

28 апр 2009 года
Світ переживає кризу цивілізаційної ідентичності, подолання якої вимагає якісно іншого суспільного ладу: Світ переживає кризу цивілізаційної ідентичності, подолання якої вимагає якісно іншого суспільного ладу

+Олександр Шморгун, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Останнім часом в російській пресі з’явилися публікації досить поважних авторів, в яких висловлювалася думка, що Україна як держава не відбулася, кризи не переживе, і в майбутньому Росія буде змушена тихо приєднати її до своєї території, щоб запобігти хаосу. Чи є підґрунтя під такими заявами?

Підстави, на превеликий жаль, для таких негативних міркувань, є. І ми з вами неодноразово про це говорили, про ті деструктивні процеси, які відбуваються в Україні, в її політиці і в економіці, а головне – про відсутність реальних консолідуючих чинників, які могли б забезпечити мобілізаційну консолідацію суспільства, що потенційно може призвести до остаточного перетворення країни на формально суверенний протекторат.

Що ж до Росії, яка начебто збирається рятувати Україну шляхом відновлення неоімперської структури, то на моє глибоке переконання, на тлі нинішньої кризи проблем в неї аж ніяк не менше. І якщо вже говорити про її стратегічні перспективи, то, принаймні, необхідно врахувати масштаб проблем, які стоять перед Росією як величезним геополітичним простором, який завжди структурувався і продовжує структуруватись не знизу як це притаманно сучасній демократії, яка спирається як на власний базис - політичну націю, структуровану титульним етносом, а згори - за допомоги суто бюрократичної централізованої ієрархії, рівень деградації якої блискуче описали Гоголь, Салтиков-Щедрін, Чехов, Булгаков, а пізніше, вже за радянських часів Андрій Платонів, Олександр Твардовський, Василь Гросман, Олександр Солженіцин, Олександр Зинов’єв. Подібна слабка структурованість завжди породжувала класичний цикл функціонування імперії: так звана «эпоха безвременья» застій і занепад – спроба реформ і демократизації, яка завжди переростала в анархію бунту за Пушкіним «жорстокого і нещадного» - новий виток жорстокої бюрократичної централізації, що логічно призводив до страшної моральної деградації влади і її корумпованості і нового занепаду.

Власне підпорядкування тому ж геополітичному ритму граничної поляризації доцентрових та відцентрових векторів, зведення нації до держави, державного апарату («за державу обидно») буквально розірвало структуру СРСР. Причому хочу звернути увагу на те, що довгий термін Росія перебувала ніби на задвірках ойкумени: нерозвіданість більшості корисних копалин, відсутність запиту на них ззовні та засобів їх транспортування у великих масштабах, тощо. Крім того, майже до середини 20-го століття мала місце відсутність по периметру багато тисячокілометрового сухопутного кордону реальних претендентів на російську територію (Наполеон практично прагнув лише запобігти перетворенню Росії на «жандарма Європи», відмежуватися від азійського монстра, який душив все прогресивне у Центральній Європі). Зараз геостратегічна і геоекономічна ситуація докорінно змінилась: Росія немов у воронку затягує інтереси інших країн своїми ресурсами і територією.

З іншого боку, темпи депопуляції, наркотизації, люмпенізації населення, а головне – відсутність того самого консолідуючого начала націоналізму в модерному і навіть постмодерному сенсі цього слова. Ані проекти православного, ані євразійського національного відродження, ані, тим більше, останні міфи про модель національного порятунку під умовною назвою «мертва вода», не можуть бути світоглядним базисом справі загальнодержавної російської ідеї. Отже можна стверджувати, що в сучасної Росії проблем не менше, а ймовірність їх успішного вирішення у стратегічній перспективі мінімальна. Грубо кажучи, «посипатися» може не тільки Україна, але й Росія. Тому перед нами стоїть проблема усвідомити – чи існують якісь шанси? Чи існують чинники, які б могли зберегти українську, а також і російську державність?


Можна з впевненістю сказати, що тема кризи – головна тема як українських національних, так і світових медіа, а також головна тема для обговорення серед західного експертного середовища. Але в цьому хаосі думок, припущень, прогнозів – інколи протилежних, є один загальний знаменник: погляд на економіку як на базовий чинник. Між тим, в економічній науці практично немає положень, з якими були б згодні всі економісти, немає аксіоматики. Чи не є саме «економізм», схильність все зводити до економіки, головною перепоною в пошуках шляхів виходу з того становища, в якому опинилося майже все людство?

Економіка знаходиться в нерозривному зв’язку із соціальною і навіть духовною сферою. Але так чи інакше, якісь дуже важливі саме економічні механізми виходу із кризи, безумовно, обов’язково потрібно враховувати. Інше питання, що ними не можна задовольнятися, і проблему треба ставити значно ширше и розглядати її як кризу ідентичності цивілізаційного масштабу. В зв’язку з цим виникає багато питань, але якщо розглядати економіку, то потрібно зрозуміти, які механізми призвели до кризи – тоді буде зрозуміло, і як із неї виходити. Зараз спостерігаються спроби виходу з фінансової кризи за допомогою тих же грошей. Ми знаємо, що Обама сподівається, що майже трильйон доларів допоможе Америці врятувати банківську систему і вийти з рецесії, Євросоюз витратить майже трильйон найближчим часом. Виникає питання – чи будуть ці заходи достатніми? Чи не може статися так, що це навпаки, тільки погіршить ситуацію?

Якщо говорити про суто економічні механізми, то я переконаний, що можливості управління світовою економікою за допомогою фінансових інструментів вже вичерпалися. Ставки Федеральної Резервної система США вже знижені до мінімуму, але пожвавлення економіки за рахунок тільки грошової стимуляції має великі обмеження.

Це стосується і України. Тільки дуже серйозні заходи, що пов’язані із свідомим переходом до фактично альтернативного неоліберальному або неоконсервативному курсу, що панував на Заході понад тридцять років, до корпоративно-солідаристського ладу, типологічно близького до мобілізаційних устроїв бісмарківської народної держави, ерхартівського ордолібералізму, іспанського соціального католицизму, шведського так званого соціалізму або соціальної держави, деголівського дирижизму, корейського і тайванського національного авторитаризму, японської системи, за Богданом Гаврилишиним групово – кооперативного узгодженого підприємництва під умовною назвою «конфуціанський капіталізм», про сутнісні параметри яких я пишу багато років на сторінках наукових і публіцистичних видань, може дати шанси для подолання цієї кризи. Між іншим, пишу і про те, що в розробку цієї моделі, окрім Богдана Гаврилишина, внесли вагомий внесок видатні українські соціологи В’ячеслав Липинський, Микола Сціборський, Осип Бойдуник, маловідома праця якого «Національний солідаризм» і сьогодні зберігає свою актуальність.


Як у західного, так і в нашого національного експертного середовища є схильність до операціонального, а по суті – техніцистського погляду на речі. Що повинен зробити уряд, що він не повинен робити, і таке інше. Але рамки дій уряду мають певні обмеження навіть в кращі часи. Чи не надто багато сподівань ми покладаємо на наш уряд і нашу владу? Чи здатні вони взагалі змінити нашу долю, долю всієї країни, на краще?

Безумовно, дії уряду обмежені багатьма чинниками, і ми переоцінюємо його потенціал. Саме запитання потребує кілька аналітичних рівнів. Рівень компетентності уряду – достатній він чи ні. Нинішній коаліційний уряд не здатний ні за лідерськими, ні за професійними якостями, вирішувати завдання того рівня, які перед ним стоять. Тим більше за існуючої моделі не поділеної, а, фактично, розірваної влади.

Друге – його заангажованість на інтереси тих чи інших кланових груп. Рівень його заангажованості настільки великий, що уряд принципово обмежений у впровадженні так званих непопулярних заходів справді антикризових заходів, причому нарешті непопулярних в першу чергу не для пересічних громадян, а саме для зрощеної у чудернацького кентавра економіко-політичної компрадорської квазіеліти.

Крім того, існує стратегічна проблема – до кінця усвідомити, що саме зараз, за великим рахунком, відбувається і на які внутрішні і зовнішні чинники спиратись для недопущення гуманітарної катастрофи. Не тільки уряд, а весь «пануючий клас» не готовий до тих дій, які б перетворили Україну із об’єкта зовнішніх впливів на суб’єкта, що приймає власні політичні рішення. Останні заяви Ющенка, Пинзеника, Тимошенко, Януковича свідчать про те, що наші правлячі кола не розуміють і не зацікавлені використовувати світовий досвід антикризових дій, які проводилися урядом Рузвельта в Сполучених Штатах, чи урядами Японії, Франції та Німеччини після Другої Світової війни. Отже, про професійне застосування керманичами в Україні такого досвіду – який, до речі, зовсім не зводиться до суспільних робіт, хоча вони і можуть бути економічно рентабельними, - поки що не може бути й мови. Йдеться і про принципову зміну взаємних стосунків між працею і капіталом в Україні, і про впровадження принципово іншої моделі приватизації, яка забезпечить ефективну структурну перебудову промисловості і процес, який отримав назву соціалізація приватної власності, що підвищить на сьогодні явно недостатній рівень легітимності приватної власності в Україні, що і провокує феномен так званого рейдерства, і створення механізмів влади, які б унеможливили небачену корупцію, кримінальні форми бізнесу, перекрили шлях контрабанді, розкраданню бюджету, духовній і фізичні наркотизації народу тощо.


Наш уряд не здатний на рішучі дії, наша країна не має серйозних ресурсів, ми всі слабо уявляємо, що відбувається в світі, на глобальних «політичних кухнях». На що ми, наше суспільство, можемо розраховувати в таких умовах?

Головне – потрібно зрозуміти природу цієї кризи. Потрібно зрозуміти, що вона пов’язана з дуже складними тенденціями цивілізаційного масштабу, які абсолютно не вписуються в ту уявну картину світу, з якою ми жили останнім часом. Суть цього нав`язуваного міфу полягала в тому, що капіталізм має величезний потенціал оновлення, самовідтворення, що він легко здолає всі катастрофи, що йому не притаманні складні суперечності і взагалі продемонструвавши свої безперечні преваги після розпаду СРСР він начебто вступив в епоху практично безкризового прогресивного розвитку. Ці уявлення абсолютно не відповідають дійсності, оскільки вся історія 20-го сторіччя – це історія соціальних катастроф, пов’язаних з феноменом так званого фінансового імперіалізму, відриву банківського капіталу від промислового і наростаючого панування міжнародного лихварсько-позичкового капіталу, який виник ще наприкінці 19-го століття. У ентузіастів капіталізму чомусь не виникало питання – а чи не притаманні йому ті внутрішні протиріччя, які були притаманні іншим цивілізаціям, які рано чи пізно приходили до занепаду? Зараз, між іншим, аналогії між США і античним Римом періоду занепаду рядовий сюжет західних публікацій. Адже саме в період занепаду в цивілізаціях минулого спостерігалась страшна комерціалізація суспільного життя, перехід до панування світогляду гранично утилітарно-споживацького типу, запановував культ розваг, щоб не сказати прожигання життя під гаслом «живем лише раз».

За ейфорією нестримної глобалізації і космополітизації, агресивної експансії масової культури, яку відданий соратник де Голля, міністр культури в його уряді, лауреат нобелевської премії, видатний філософ Андре Мальро ще у середині шістдесятих років минулого століття назвав американським культурним імперіалізмом, якось забулись оцінки найближчих перспектив західної цивілізації, які були висловлені Гербертом Маркузе з його тезою про перетворення суспільства масового споживання на суспільство так званих одномірних людей, Олдосом Хакслі, Питиримом Сорокіним, який ще в 50-ті, у своїй знаменитій «Культурній динаміці» дав опис загнивання сучасного Заходу, який сьогодні вражає своєю буквальною точністю. Щоб переконатись в усвідомленні ступеня соціального катастрофізму, що виходить далеко за межі навіть глобальної фінансової кризи достатньо лише перерахувати назви праць відомих західних фахівців Народження і майбутній занепад капіталістичної світосистеми: концептуальні засади „порівняльного аналізу” Іммануель Валлерстайн; «Конфлікт цивілізацій», «Хто ми» Хантінгтона; «Смерть Заходу», «На краю загибелі» Патрік Бюкенен; «Криза світового капіталізму», «Мильна бульбашка американської переваги», «Епоха помилок. Світ на порозі глобальної кризи» Джордж Сорос. А ми все продовжуємо розмірковувати про те, наскільки довго триватиме тимчасова криза у фінансовій сфері.

Повторюю, нинішня криза не є суто економічною. Вона є кризою втрати цивілізаційної ідентичності. Вона е кризою втрати тієї самої протестантської етики, про яку писав Макс Вебер і дух якої надихав і європейців, і американців на протязі довгого часу на величезні духовні і економічні звершення. Саме він вивів Америку у світові економічні лідери. Зараз цей дух підірваний: Америка втратила кілька мільйонів робочих місць, цілі галузі традиційно національної надприбуткової промисловості, в тому числі автомобілебудування. Причому, коли працівники промисловості переходять на роботу в сферу послуг, то вони стають значно менш кваліфікованими отримують меншу платню, сплачують менші податки. Англосаксів у сфері послуг починають витісняти емігранти. США вже давно живуть у борг, щодня запозичуючи за кордоном близько двох мільярдів доларів! Маючи один з найвищих рівнів доходів на душу населення ця країна має одну з найгірших, серед розвинених, систем охорони здоров’я та освіти (майже п’ятдесят мільйонів функціонально неграмотних).

Фінансова криза, пов’язана з граничною віртуалізацією ринку цінних паперів з метою отримання надприбутків не від виробництва, а спекуляцій на світовому фондовому ринку з метою отримання надприбутків лише верхня частина айсбергу загальносвітової економічної незбалансованості. Йдеться не просто про фінансову і навіть загальноекономічну, а про цивілізаційну кризу світового масштабу, яка за багатьма параметрами незворотна.

До того ж, вона нерозривно пов’язана з небаченою екологічною кризою яку підсилюють неконтрольовані демографічні процеси. За дослідженнями фахівців, щороку використовується природних ресурсів, що не відновляються майже на п’ять трильйонів доларів.

В зв’язку з цим наш уряд і наша влада повинні усвідомити, що відбувається за блискучим фасадом «постіндустріального суспільства», що приховується за поняттям «постмодерну» і «сталого розвитку», що за суспільний лад, за якими законами він насправді живе. Вони повинні зрозуміти, які мають бути нові моделі влади, на які контреліти за межами України можна спиратися, тому що на тлі деградації правлячих кіл саме цим контрелітам належить майбутнє.

І нарешті, принципово важливо зрозуміти, що до поняття державного суверенітету, в традиційному сенсі справді вже не може бути повернення. Глобалізм вніс певні нові структуруючи компоненти, які змінили цей світ назавжди. Але з іншого боку, такі глобальні інститути, як СОТ, МВФ не спрацювали так, як сподівалися, що визнається західними спеціалістами. Зараз відбувається фрагментація і переструктурування економічного, культурного, геополітичного простору. Існує тенденція переструктурування світу на засадах геополітичних союзів типу ЄС та перетворення існуючих наддержав на своєрідні неоцивілізаційні утворення. Але проект Конституції того ж ЄС є ультра ліберальним і абсолютно не містить в собі на рівні надкраїнних політичних і економічних інститутів конструктивної корпоративно-солідаристської складової. Правильно побудувати свою стратегію з розумінням всіх цих процесів – це дасть шанс нашій країні.

Додам, що навіть існуюча бізнес-політична квазі-еліта найближчим часом усвідомить, що потрібно щось робити. Адже мало не щомісяця російські українські і світові олігархи втрачають десятки мільярдів доларів. Що потрібно залучати нові сили, шукати нові ідеї. Тому є шанси, що найближчим часом вони від імітації та блефу про реформи перейдуть до реальних дій, зрозумівши, що прийшов час рятувати і самих себе, розбудовуючи за термінологією керівників ТНК «країни власного базування». Тільки виходячи з цього комплексу реалій і можна говорити про шанси нашої країни.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

З власним холодильником, який «росте» на городі будь-яка криза під силу.

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

В своем нынешнем виде украинская экономика и социальная система не сохранятся

Іван Пресняков, старший аналітик Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу

Не треба плутати поняття дефолту і провалу державності, це абсолютно різні речі.

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Нажаль, у нас надміру політиків і брак державних діячів…

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

В кризі краще не мати ніякого уряду, аніж мати уряд неліберальний

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Консолидируя демократию

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Как спасти страну?

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Этот кризис – самый сложный, который переживала Украина за всю свою историю.

Андрей Федоров, директор Европейского института интеграции и развития

Потеря управляемости страной уже произошла

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Когда правящая верхушка доказала свою неспособность, то надо либо возвращаться к прежней жизни, либо менять элиту

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

В той ситуации, в которой оказалась наша власть, она мало что сможет изменить

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,061