В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Сегодня нередко можно услышать и прочесть «приговоры» Украине – мол, не состоялась страна, близится банкротство, дефолт… Государство нежизнеспособно… Украина вошла в двадцатку самых нестабильных стран мира и проч. Так ли все плохо на самом деле?

Поводов для оптимизма действительно не много. Украина как государство зависла над глубокой пропастью. Нынешняя государственная власть явно не располагает необходимыми знаниями, способностями и волей, чтобы использовать имеющиеся внутренние и международные ресурсы для обеспечения безопасности страны и граждан, их материального и социального благосостояния, экономического роста и процветания. Да и ставит ли украинская власть перед собой подобные цели? И нужна ли стране ТАКАЯ власть?

Для многих очевидным является то, что нет возврата к еще недавно функционирующей, отлаженной и привычной системе координат и потребительских ценностей. Мы стоим на пороге Нового Времени. Кто сумеет воспользоваться новым шансом, а кто засидится на старте – многое зависит от самих стран, их правительств, умения мобилизовать общество на решение стоящих перед ним задач. Есть ли у нашей страны этот шанс? И что нужно сделать, чтобы его реализовать?

Все чаще эксперты склоняются к мнению, что, в условиях перманентного политического кризиса, Украина неизбежно перейдет «во внешнее управление». При этом почему-то не принято упоминать, что ориентация на внешние «соломинки» – РФ, ЕС или США – вряд ли оправдана и представляет собою ни что иное, как очередной аргумент для «ухода от ответственности» нынешней власти. Все эти потенциальные «спасатели» в условиях мирового финансового кризиса заняты спасением самих себя и, прежде всего, своих экономик. Даже деньги МВФ, которых так активно добивается наша страна, не решат проблему выхода Украины из кризиса и перехода в стадию эффективного развития.

Как никогда ранее нашей стране, народу нужен четкий ответ на вопрос – можно ли спасти Украину и как? Можно ли еще что-то сделать, чтобы преодолеть нашу несостоятельность? Какие еще остались ресурсы для спасения? И главное – есть ли в обществе понимание того – зачем, кого и что нужно спасать в этой стране? Президента? Правительство? Парламент? Банковскую систему? Металлургию? Сельское хозяйство? Пенсионеров? Детей? Государственные границы? Прокурорский надзор? Чем можно и нужно пожертвовать ради спасения страны, а что необходимо решительно отбросить, как гибельный балласт? Из каких ценностных категорий надо исходить, чтобы оспорить вынесенный стране приговор и найти в себе силы для нового рывка, для мобилизации человеческого капитала на решение задач, которые оказались не по силам тем, кто называет себя украинской элитой?

Затягивание ситуации с решением основных конфликтов в украинской политике, в экономике, в социуме отнимает последний запас прочности у страны. И все же – у нас пока еще есть шанс, который нужно использовать здесь и сейчас. В противном случае, Украина превратится в еще одну «серую зону», которая будет агонизировать до полной катастрофы. И тогда уже приговор, возможно, обжалованию подлежать не будет…

Как известно, жизнь всегда богаче и глубже, чем самые глубокие наши о ней представления. Приглашая к новому диалогу наших авторов, экспертов и читателей мы надеемся, что ответы на перечисленные выше и многие другие вопросы помогут всем нам вновь обрести надежду и уверенность в будущем, увидеть в Украине те ростки нового, ради которых стоит бороться за отмену самых суровых приговоров нашей стране.

Свернуть

Сегодня нередко можно услышать и прочесть «приговоры» Украине – мол, не состоялась страна, близится банкротство, дефолт… Государство нежизнеспособно… Украина вошла в двадцатку самых нестабильных стран мира и проч. Так ли все плохо на самом деле?
    Поводов для оптимизма действительно не много. Украина как государство зависла над глубокой пропастью. Нынешняя государственная власть явно не располагает необходимыми знаниями, способностями и волей, чтобы использовать имеющиеся внутренние и международные ресурсы для обеспечения безопасности страны и граждан, их материального и социального благосостояния, экономического роста и процветания. Да и ставит ли украинская власть перед собой подобные цели? И нужна ли стране ТАКАЯ власть?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

В кризі краще не мати ніякого уряду, аніж мати уряд неліберальний

29 май 2009 года

В англійській мові є таке слівце, «джанк», яке має два значення: наркотик та неякісний товар. Однак саме це слівце приходить на ум, коли починаєш знайомитися з тим, що пише західна преса про Україну: політичні сварки, корупція, економічний занепад... Про російську годі й казати. Та й населення нашої країни реагує на те, що відбувається, як наркомани – тобто абсолютно пасивно. Здається, ми вже не просто звикли до негараздів, вони нам навіть потрібні! Останнім часом за кордоном з’явилися публікації, автори яких взагалі стверджують, що Україна або вже є «failed state», державою, що не відбулася, або стоїть на межі розпаду. Чи варто серйозно сприймати такі прогнози?

Економічний спад і розвал держави - це різні речі. Я вважаю незначною загрозу того, що наша держава перестане виконувати свої базові функції. Їй зараз не вдається проводити ефективну економічну політику, це так, але вона не є, і навряд чи стане «failed state». «Failed states» - це такі країни, де люди не виходять на вулицю без пістолета; не можуть укладати контракти, бо там їх ніхто не виконує і можна працювати лише поміж родичів. Це такі країни, де немає жодних видів державної допомоги, соціального страхування, тому що держава нездатна зібрати податки. До такого стану Україна була ближча в середині 90-х років. Важко уявити щоби вона могла дійти до цього сьогодні. Хіба що при найжорстокішому протистоянні сходу і заходу, тобто в разі громадянської війни, але наш народ не настільки безглуздий. Колись таке сталося в Молдові, а в Югославії справді утворилися «failed states» саме через громадянську війну. Але ми зараз навіть не уявляємо собі той рівень тисячолітньої ворожнечі, що був між народами колишньої Югославії. В нас, попри те, що западеньці не люблять москалів, все ж донеччани для них - це наші люди, просто збилися трохи з вірного шляху...

Значно більше підстав для втрати державності в Молдові. Вона взагалі ніколи не існувала як самостійна держава, оскільки була штучно створена за радянських часів, аби відібрати в румунів Бессарабію. І конфлікт, що виник там на початку 90-х, також був штучно підігрітий. Та й Грузія тоді мала складнощі зі своїм державотворенням, але це не служить аналогією теперішньої ситуації, хоча б тому, що нема вже того КДБ, який свідомо роздмухував протиріччя всередині бувших радянських республік. Навіть якщо припустити, що Росія відбере собі Крим, то і тут Україна ще не набуде статусу «failed state», бо проживе й без Криму.

Зрештою, всі ці сценарії малоймовірні, реальною загрозою є лише економічний дефолт. Але в світі є чимало країн, які через це пройшли. Хоча б той самий Еквадор, що знову оголосив черговий дефолт, але зовсім не перестав існувати як держава. Або Росія, що проголосила дефолт наприкінці 90-х, втім залишилася державою, та ще й наддержавою. Тобто, зв’язок між макроекономічними проблемами, дефолтом і розпадом держави не є прямим.

Наразі мені здається, що і сценарій суверенного дефолту України також малоймовірний. Ті, хто це прогнозують, виходять з того, що є певна сума резервів, яку Національний банк не може поповнити за рахунок торгівлі, і сума зобов’язань перевищує суму резервів. Але всі ці процеси відбуваються не у вакуумі, а серед реальних обставин. Слід зважати на те, що більша частина кредитів, які мають повернути українські банки, це є кредити, надані дочірнім структурам від материнських структур. То ж маємо підстави сподіватись, що материнські структури долучаться до реструктуризації цих зобов’язань, бо їм не потрібен дефолт дочірніх банків.

Крім того, хоч в Україні є проблеми на ринку приватних запозичень, вона може скористатися ринком суверенних запозичень, що ми й бачимо - МВФ не відмовив у наданні своєї позики. Малоймовірно, що всі держави світу відстороняться від України. Вони, звичайно, висуватимуть свої умови, та ми, все ж таки, матимемо певний вибір.

Але існують загрози інфраструктурного плану, перш за все, вся так звана «комуналка». Буквально кожен день можна побачити репортажі про катастрофічний стан цієї сфери. До того ж в Україні дуже вузька економіка, навіть у порівнянні з сусідами – крім металургії та хімічної промисловості, у держави дуже мало джерел валютних надходжень. Дивлячись на заспокійливі виступи премєрки по телебаченню, які стають все частішими, і знаючи реальний стан справ, виникає питання – чи не втрачена керованість країною взагалі?

Нездатність нашої держави проводити активну економічну політику має свій плюс. На мою думку, антикризова політика більшості держав сприяє, насправді, затягуванню кризи. Наш уряд намагався провести деякі заходи, як надання допомоги деяким галузям, пільг, запровадження тринадцяти відсоткового мита та ін. Якби це все спрацювало, було б тільки гірше. Якщо коротко сказати, то в кризі краще не мати ніякого уряду, аніж мати неліберальний уряд. Якби у динозаврів був уряд, то він би допомагав динозаврам, причому за рахунок ссавців та всіх інших. Динозаври все одно б вимерли, але й нікого іншого б не залишилось. З цього боку недієздатність уряду іде на користь.

Щодо інфраструктури, є певний ризик, пов’язаний з недофінансуванням і поганою керованістю. Але такі ризики усвідомлюються. Я допускаю, що може статися кілька аварій, та вже не такого масштабу, як чорнобильська. Тоді уряд якраз був сильний і навіть дещо схибнутий на грандіозних інфраструктурних проектах. Тому урядові заходи - ще не панацея для розвитку інфраструктур. Ви ж знаєте, які дороги в тій самій Росії.

Традиційно, наш уряд щось починає робити тільки коли «смажений півень клюне». А от за інфраструктуру він, гадаю, якраз вхопиться дуже міцно. Бо на інфраструктурних проектах, в усьому світі, і не тільки в нас, процвітає велика корупція. Мені вже не раз розповідали, що «відкати» по держзамовленням присутні і в Нідерландах, і в США, не кажучи вже про Італію та більш корумповані країни. Тому коли наше населення краще поставиться до побудови об’єктів загального користування, то знову з’явиться такий-собі Кирпа і поволі щось робитиме, хоч і красти буде.

Показовий момент був коли стадіон у Києві віддали на реконструкцію нашим будівельникам, коли західні пропонували свої послуги дешевше і, напевне, якісніше. А «Київміськбуд» ми ще з радянських часів пам’ятаємо як найпрофесійніших розкрадачів.

Уряд не керує Верховною Радою і уявлення про те, що він мусить „мати” коаліцію, яка беззаперечно голосує подані ним законопроекти - хибне. Насправді уряд виявився просто нездатним подати такий законопроект, за котрий та коаліція проголосувала б. Наприклад, візьміть намагання уряду підвищити виплати в пенсійний фонд для малого бізнесу. Хіба треба робити це саме в той час, як дрібний підприємець на межі виживання і одразу ж сховається в тінь? Чи може слід було б спочатку обмежити надвеликі пенсії та взагалі розробити для цієї реформи більш прийнятну концепцію? Уряд нібито діє згідно з пропозиціями МВФ, але ж МВФ взагалі не робить ніяких пропозицій - він лише прислухається до того, що пропонує уряд. Він бере запропоновану програму і каже, подобається вона йому чи ні. Уряд повинен розробити заходи, які сподобаються і валютному фонду і депутатам, але йому не вистачає професіоналізму і здатності системно працювати. Нажаль, це можна сказати про всі українські уряди, і уряд Януковича також діяв не кращим чином.

Цей рік – рік не тільки економічної кризи, але й виборів. Чого варто очікувати від них? Адже «українського Джорджа Вашингтона» серед претендентів на найвищу державну посаду поки що не видно…

Гадаю, що суттєвого покращення не буде, хоча завершиться ще один етап на шляху від закритого суспільства до відкритого. Таким етапним моментом став 2004-й рік, зараз буде наступний крок. Можливо, він стане у чомусь і кроком назад, але це не повний відступ. Звичайно, що вважати за покращення? Наприклад, коли говорять про консолідацію влади, то це, мабуть на мій погляд, і є крок назад. Тому що на рівні суспільної свідомості в нас існує великий розкол. Він не просто з площі нам принесений, а це цивілізаційний, трансформаційний розкол.

Тобто, є частина людей, що живуть цінностями традиційного суспільства і для них будь-які демократичні, ринкові та інші реформи - це «бардак». Є люди, які живуть цінностями і культурою колишньої Російської Імперії, а є і ті, що дивляться лише на Захід. І з цих останніх далеко не всі дійсно розуміють ринкові і демократичні механізми, які діють у Західних країнах. Якщо влада не буде відображати всі ці світогляди, то вона буде неадекватною і нелегітимною. З іншого боку, ті, чиї інтереси не представлені у владі, не вважатимуть себе чимось зобов’язаними, що вже є небезпечним. Тому об’єктивно влада повинна бути розколотою, але в рамках загальних правил гри. Нещодавно ми бачили розкол американського суспільства, де є люди, що просто обожнюють Обаму, а інші - люто ненавидять. Та все ж вони досягають компромісу.

В нас трохи гірша ситуація, бо розкол ми маємо саме на рівні правил гри. Одні вважають демократію злом, а інші - благом. Ці позиції несумісні конституційно, от і відбуваються шарахання з боку в бік, як це і буває під час перехідного періоду. Що правда, втішає те, що відкрита система, на відміну від традиційної, може краще пристосовуватись до несподіванок, до глобальних змін. А перехідна система є ще більш гнучкою, отже має шанс навіть у чомусь випереджати більш усталені.

Майбутні вибори можуть принести більш зріле відношення виборців. Люди з примітивним підходом, які голосують «за свого», залишились, мабуть, тільки в електораті Януковича. То ж, якщо на дільниці прийде більше свідомих громадян, то мабуть нікого з теперішньої трійці лідерів ми не побачимо більше при владі.

Не знаю, хто стане наступним президентом, але його повноваження, скоріше за все, будуть зменшені, а відповідальність підвищена. Можливо, він займеться тим, чим так і не зайнявся Ющенко: розробкою стратегічних напрямків розвитку країни замість втручання у дії уряду.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Родился бедным? Тебе не повезло!

Артерии и «социальные лифты» общества закупориваются. Шансы карьерного роста, социальная мобильность снижается, и, что еще хуже, падает доверие людей друг к другу, что заметно среди всех классов общества, но более всего – среди бедных. Столь восхваляемый «гибкий рынок труда», означает лишь мир, в котором такая принципиально важная вещь, как профсоюз, оказывается не у дел, а с работниками обращаются как с собственностью. Это представляет смертельную угрозу семьям рабочих, и их шансам дать своим детям вдохновение и жизненные силы.

В Британии становится все меньше социального разнообразия и знаний: в условиях нынешнего капитализма компетентные люди просто не могут никуда пробиться; они становятся жертвами социальных предрассудков и настроений. Они просто не знают, что делать, поскольку эффективная государственная политика должна идти вразрез с господствующими инстинктами консерваторов.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

З власним холодильником, який «росте» на городі будь-яка криза під силу.

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

В своем нынешнем виде украинская экономика и социальная система не сохранятся

Іван Пресняков, старший аналітик Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу

Не треба плутати поняття дефолту і провалу державності, це абсолютно різні речі.

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Нажаль, у нас надміру політиків і брак державних діячів…

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Консолидируя демократию

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Как спасти страну?

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Этот кризис – самый сложный, который переживала Украина за всю свою историю.

Андрей Федоров, директор Европейского института интеграции и развития

Потеря управляемости страной уже произошла

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Когда правящая верхушка доказала свою неспособность, то надо либо возвращаться к прежней жизни, либо менять элиту

+Олександр Шморгун, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Світ переживає кризу цивілізаційної ідентичності, подолання якої вимагає якісно іншого суспільного ладу

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

В той ситуации, в которой оказалась наша власть, она мало что сможет изменить

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,068