В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Сегодня нередко можно услышать и прочесть «приговоры» Украине – мол, не состоялась страна, близится банкротство, дефолт… Государство нежизнеспособно… Украина вошла в двадцатку самых нестабильных стран мира и проч. Так ли все плохо на самом деле?

Поводов для оптимизма действительно не много. Украина как государство зависла над глубокой пропастью. Нынешняя государственная власть явно не располагает необходимыми знаниями, способностями и волей, чтобы использовать имеющиеся внутренние и международные ресурсы для обеспечения безопасности страны и граждан, их материального и социального благосостояния, экономического роста и процветания. Да и ставит ли украинская власть перед собой подобные цели? И нужна ли стране ТАКАЯ власть?

Для многих очевидным является то, что нет возврата к еще недавно функционирующей, отлаженной и привычной системе координат и потребительских ценностей. Мы стоим на пороге Нового Времени. Кто сумеет воспользоваться новым шансом, а кто засидится на старте – многое зависит от самих стран, их правительств, умения мобилизовать общество на решение стоящих перед ним задач. Есть ли у нашей страны этот шанс? И что нужно сделать, чтобы его реализовать?

Все чаще эксперты склоняются к мнению, что, в условиях перманентного политического кризиса, Украина неизбежно перейдет «во внешнее управление». При этом почему-то не принято упоминать, что ориентация на внешние «соломинки» – РФ, ЕС или США – вряд ли оправдана и представляет собою ни что иное, как очередной аргумент для «ухода от ответственности» нынешней власти. Все эти потенциальные «спасатели» в условиях мирового финансового кризиса заняты спасением самих себя и, прежде всего, своих экономик. Даже деньги МВФ, которых так активно добивается наша страна, не решат проблему выхода Украины из кризиса и перехода в стадию эффективного развития.

Как никогда ранее нашей стране, народу нужен четкий ответ на вопрос – можно ли спасти Украину и как? Можно ли еще что-то сделать, чтобы преодолеть нашу несостоятельность? Какие еще остались ресурсы для спасения? И главное – есть ли в обществе понимание того – зачем, кого и что нужно спасать в этой стране? Президента? Правительство? Парламент? Банковскую систему? Металлургию? Сельское хозяйство? Пенсионеров? Детей? Государственные границы? Прокурорский надзор? Чем можно и нужно пожертвовать ради спасения страны, а что необходимо решительно отбросить, как гибельный балласт? Из каких ценностных категорий надо исходить, чтобы оспорить вынесенный стране приговор и найти в себе силы для нового рывка, для мобилизации человеческого капитала на решение задач, которые оказались не по силам тем, кто называет себя украинской элитой?

Затягивание ситуации с решением основных конфликтов в украинской политике, в экономике, в социуме отнимает последний запас прочности у страны. И все же – у нас пока еще есть шанс, который нужно использовать здесь и сейчас. В противном случае, Украина превратится в еще одну «серую зону», которая будет агонизировать до полной катастрофы. И тогда уже приговор, возможно, обжалованию подлежать не будет…

Как известно, жизнь всегда богаче и глубже, чем самые глубокие наши о ней представления. Приглашая к новому диалогу наших авторов, экспертов и читателей мы надеемся, что ответы на перечисленные выше и многие другие вопросы помогут всем нам вновь обрести надежду и уверенность в будущем, увидеть в Украине те ростки нового, ради которых стоит бороться за отмену самых суровых приговоров нашей стране.

Свернуть

Сегодня нередко можно услышать и прочесть «приговоры» Украине – мол, не состоялась страна, близится банкротство, дефолт… Государство нежизнеспособно… Украина вошла в двадцатку самых нестабильных стран мира и проч. Так ли все плохо на самом деле?
    Поводов для оптимизма действительно не много. Украина как государство зависла над глубокой пропастью. Нынешняя государственная власть явно не располагает необходимыми знаниями, способностями и волей, чтобы использовать имеющиеся внутренние и международные ресурсы для обеспечения безопасности страны и граждан, их материального и социального благосостояния, экономического роста и процветания. Да и ставит ли украинская власть перед собой подобные цели? И нужна ли стране ТАКАЯ власть?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нажаль, у нас надміру політиків і брак державних діячів…

1 июн 2009 года

Лише кілька років тому в світовій політології з’явилося нове поняття - «failed state», держава-невдаха, або держава, що не відбулася, і ось за кордоном, зокрема в Росії, вже пішли публікації, наприклад, того ж Караганова, який стверджує, що Україна або вже є «failed state», або стоїть на межі розпаду. І справді, до перманентної політичної кризи в останні місяці додалася криза економічна, а рейтинги довіри до влади серед населення впали до нуля. Що далі? Що нас чекає вже за півроку, коли за прогнозами фінансових аналітиків інфляція піде вгору, та ще й посилиться безробіття?

Загроза подібної катастрофи є настільки ж актуальною для України, як і для Російської Федерації, так і низки інших «неефективних Держав» чи іншими словами – слабких національних соціально-економічних систем чи транснаціональних формацій. Саме ж настання такої катастрофи не піддається аналізу – занадто багато чинників які її детермінують. Необхідно вживати заходів з підвищення якості державного управління, економічної й оборонної конкурентоспроможності, підтримки належного рівня соціальної справедливості.

У випадку з Україною, в умовах перманентної політичної кризи, ці заходи впроваджувати є справою надскладною. Проте, в РФ, де політична ситуація кваліфікується як стабільна, теж не спостерігається особливих успіхів в окреслених мною реформаційних сферах. Хіба що, нинішній стан РФ, який ґрунтується на комерційній експлуатації природних ресурсів, владному авторитаризмі і галайкуватій пропаганді, а також зовнішньополітичному волюнтаризмі, вважати «задовільним»… Однак тоді, з таким багажем, Російську Федерацію стає неможливо віднести до категорії прогресивних держав: парадигма розвитку РФ і забезпечення її історичної перспективи носитиме й надалі варварський характер. …Тоді РФ постає в якості неадекватного й агресивного актора світової системи, що й підтверджується фактичною поведінкою Москви як вдома, так і на міжнародній арені. Якщо тенденція набиратиме сили, то згодом можемо стати свідками як РФ уподібниться до Північної Кореї чи Ірану. Правда, на той час Москві вже доведеться мати справу не з вайлуватим Брюсселем чи лукавим Вашингтоном, а із безкомпромісним Пекіном, який теж не є прихильником «культури миру» і є схильним до рішучих і вражаючих уяву, - показних, - дій…

Щодо пана Караванова, він давно зарекомендував себе «великим другом» України… І не тільки її… Він давно вийшов, як то кажуть, «за межі власної компетенції», стає дедалі менш цікавим, - я не можу віднести його до серйозних, конструктивних інтелектуалів – роль, яку власне він прагне грати. Як на мене, він є хоч і відомим, проте банальним ідеологом-шовіністом. Якщо я помиляюся, якщо я не правий, тоді йому треба було б продовжити власну думку з приводу «врятування Росією України» і вказати на російські можливості, тобто – способи і засоби, - здійснення ним «прогнозованого» чи пропонованого. Було б також цікаво дізнатися, якими він бачить підсумки і наслідки такого кроку… Чи не стане такий крок визначальним чинником остаточного занепаду самої РФ? Чи не було б правильним дотримуватися курсу, який був визначений «раннім» Путіним – зосередитися на власне російських клопотах, навести лад і забезпечити майбутнє не чужим коштом, а власною продуктивністю, а потім – вдаватися до місій з «порятунку» інших народів? Чи може РФ вже досягла рівня розвитку, який надає їй підстави для провадження ненав’язливої експансії? Як на мене, то – ні. Наразі РФ може здійснювати політичну й культурну експансію вульгарним воєнно-політичним порядком з незбагненними наслідками.

Що стосується західноєвропейської думки, то вона здебільшого породжена розчарованістю і жалем за невиправданою втратою Україною свого шансу долучитися до Євросоюзу. В Україні поширена думка проте, що «нас там ніхто не чекає», однак це лишень дещиця з бурхливого казана європейської політичної дискусії навколо української тематики. …Україну хотіли б мати у лавах ЄС усі його нинішні держави, але тільки за обставин «готовності» України до цього, чим остання недостатньо характеризується. Крім того, треба зазначити, що поява компрометуючих і дискредитуючих інформаційно-аналітичних матеріалів стосовно України у європейських мас-медіа тісно переплетена з російською міжнародною інформаційною політикою. У цьому відношенні Києву необхідно посилити власну політичну, дипломатичну й експертну присутність України у європейському інформаційному просторі, розгорнути відповідну інформаційну кампанію з об’єктивізації/спростування російських претензій та спец-сформованих міфів про Україну, російську політику у Східній Європі та на Кавказі; розгорнути дискусію про власне європейські інтереси щодо розвитку і діяльності НАТО, про зміст енергетичної політики Росії, про проблему забезпечення політичного консенсусу в Європі, про деструктивність «російської призми» у зовнішній політиці європейських держав і появу, пов’язаних із цим, системних загроз.

…Якщо європейські держави не будуть спроможні дійти твердого консенсусу у стратегічному баченні перспектив відносин з Російською Федерацією, то ми й надалі будемо свідками посилення впливу Москви на міжнародну політику ЄС, – аж до межі встановлення стійкого контролю.

Нещодавно МВФ дав прогноз ефективності антикризових заходів по різних країнах. В цілому вони оцінюються в межах 0,25 – 3% ВВП, тобто відносно невеликі, особливо для країн, що розвиваються. Які межі можливостей нашого уряду, і чи варто в даному випадку оперувати лише макроекономічними показниками, адже є ще й певний гуманітарний вимір?

МВФ у своїх оцінках і прогнозах оперує відповідною методологією. Мені важко судити про рівень її досконалості, однак, як на перший погляд, вона мала б враховувати політичні й управлінські ризики. У даному випадку це відбулося, і тому, скажімо, держава, – яку МВФ відносить до числа тих, ефективність антикризових заходів яких (виходячи із показників ВВП) оцінюється вище, – може не виправдати сподівань МВФ внаслідок політичної кризи чи помилок менеджменту. Здається, від цього не застрахована жодна держава.

Наведені критерії є важливими, їх неможливо віднести до числа другорядних: оцінка політичного процесу й прогноз його розвитку з точки зору стабільності, рівень підтримки громадськістю дій влади-уряду, зміст, логіка і порядок заходів урядової політики – все це на мою думку мало б враховуватися МВФ при визначенні прогнозу ефективності антикризових заходів. Було б, мабуть, не справедливо твердити, що спеціалісти МВФ у своїх прогнозах й оцінках не брали ці моменти до уваги. Тільки видається, що як би вони це «аналітично підкреслили», то, у випадку з Україною, прогноз ефективності антикризових заходів довелося б подавати не те що в скептичних інтонаціях, а в стагнаційних, марних.

Цей рік – рік не тільки економічної кризи, але й виборів. Чого варто очікувати від них? Адже не видно ані сильних кандидатів, ані єдності підходів серед основних політичних сил в Україні, не кажучи вже про кредит довіри до влади…

Кілька років тому я вже говорив про те, що в Україні не вирішено два ключових, з точки зору забезпечення сприятливих умов розвитку й історичної перспективи, питання. Це «питання про владу» і «питання про державу». Як тільки вони будуть вирішені, можна буде акцентувати увагу на економічних клопотах, як перешкодах загальному розвитку. Зараз же, маємо справу із бізнес-мотиваціями у виробленні політичної поведінки в межах вирішення «питання про владу». А з такими мотиваціями це питання не може бути вирішене в принципі, оскільки воно полягає у становленні державної політики, що враховуватиме, передусім, інтереси громадян, а не тільки бізнес-груп чи політичних клубів. Крім того, вирішення наведеного питання передбачає «стійке засвоєння» владою соціальних і національних мотивацій у підходах до державної політики, актуалізації її проблем, розробки заходів з їх подолання.

Дуже прикро, що українська влада багато часу приділяє мантрам про національну єдність і політичну консолідацію, натомість не працюючи над собою щодо викорінення надмірних особистісних і рольових амбіцій.

Тому, як мені здається, справжнім джерелом проблем у нашій країні є психологічне, ментальне, а саме – низька якість провідної верстви, політичної еліти, слабке усвідомлення національної і соціальної відповідальності. Нажаль, у нас надміру політиків і брак державних діячів…


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

З власним холодильником, який «росте» на городі будь-яка криза під силу.

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

В своем нынешнем виде украинская экономика и социальная система не сохранятся

Іван Пресняков, старший аналітик Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу

Не треба плутати поняття дефолту і провалу державності, це абсолютно різні речі.

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

В кризі краще не мати ніякого уряду, аніж мати уряд неліберальний

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Консолидируя демократию

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Как спасти страну?

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Этот кризис – самый сложный, который переживала Украина за всю свою историю.

Андрей Федоров, директор Европейского института интеграции и развития

Потеря управляемости страной уже произошла

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Когда правящая верхушка доказала свою неспособность, то надо либо возвращаться к прежней жизни, либо менять элиту

+Олександр Шморгун, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Світ переживає кризу цивілізаційної ідентичності, подолання якої вимагає якісно іншого суспільного ладу

Юрий Романенко, директор аналитического центра «Стратагема»

В той ситуации, в которой оказалась наша власть, она мало что сможет изменить

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,061