В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Новый общественный договор – быть или не быть?

Украина опять достигает одного из переломных моментов в своей истории, но на сей раз, находясь в очень опасном состоянии: потенциал разрушения значительно превосходит моральные табу и желание прислушаться к здравому смыслу. Социальный контракт менялся неоднократно даже в течение небольшого, с точки зрения истории, срока существования независимой Украины, и мы будем проходить через это снова и снова. Однако одним усовершенствованием правового поля стоящих перед страной проблем не решить. Необходимо изменение характера отношений между властью и народом, в том числе, повышение взаимной ответственности власти и народа друг перед другом. Но кто сегодня возьмет на себя роль сурового, беспристрастного и неподкупного арбитра в надоевшем всем поединке «Власть vs. Народ»?

История умалчивает о том, когда и в каких обществах впервые возник общественный договор. Однако уже древнегреческий софист Протагор, указывал, что никто не является абсолютно самодостаточным, и что люди связаны друг с другом взаимным сотрудничеством.

Многие столетия спустя, такие философы как Жан-Жак Руссо и Томас Гоббс, занимавшие в этом вопросе противоположные позиции, пришли к схожим выводам. Ради мира, выживания и получения ресурсов, каждому человеку необходимо отдать часть своих прав и взять на себя определенные обязательства в отношении остальных людей – так появляется «социальный контракт» или «общественный договор».

«Суть идеи общественного договора можно выразить просто: каждый из нас помещает себя под власть общей воли, и группа рассматривает каждого индивида как часть целого». Книга Руссо «Социальный контракт, или принципы политических прав» вдохновляла революционеров и политических реформаторов в Северной Америке и Франции 18-го века, а затем и во всем мире. Ее влияние можно проследить в Декларации Независимости (1776), Конституции США (1787), Билле о правах (1789), Декларации прав человека и гражданина (1789), Всеобщей декларации прав человека (1948). Современный социальный контракт слабее, чем когда-либо.

Свидетельство тому – масса людей, которые нарушают его, которым он тесен, которым он не подходит. Более того, на сегодня мы все чаще наблюдаем отрицание социального контракта простыми людьми, движимыми не только чувством разочарования политическим процессом, но и откровенной враждебностью к нему. На данный исторический момент, существующий в Украине общественный контракт не решает главной проблемы – проблемы инвестирования населением своих ожиданий, интересов и ресурсов в предлагаемые функционирующими политиками проекты. Население четко разделяет: политики - это «они». А «мы» - это те, кто политикой не занимается. Политики имеют свои какие-то проблемы, такие как геополитический выбор, интеграция в Евросоюз, в НАТО, газовые войны. И есть проблемы, которые волнуют граждан, – это пенсии, зарплаты, тарифы, состояние медицины, проблемы ЖКХ. В общем, – физическое выживание.

Эти два мира, по сути, не пересекаются. Отсюда фронтальное недоверие к государственному аппарату, к политическим игрокам и политическим партиям как к выразителям интересов простого гражданина. Все это показывает, что социальный контракт находится в движении, приближаясь к высшей точке «кипения», следовательно – к пересмотру.

Социальный контракт менялся неоднократно даже в течение небольшого, с точки зрения истории, срока существования независимой Украины, и мы будем проходить через это снова и снова. Однако одним усовершенствованием правового поля стоящих перед страной проблем не решить. Необходимо изменение характера отношений между властью и народом, в том числе, повышение взаимной ответственности власти и народа друг перед другом.

Но кто сегодня возьмет на себя роль сурового, беспристрастного и неподкупного арбитра в надоевшем всем поединке «Власть vs. Народ»? Ведь 13 лет со дня принятия Конституции 1996 года «совершенствование» общественного договора шло в сторону заключения негласных договоренностей между властью и народом о том, что «немножко» нарушать Основной Закон никому не запрещается. И лишь бесплодные попытки остановить ведущий в никуда процесс нарастающего отрицания прав и свобод граждан и вседозволенности власти показывают, как далеко зашла наша страна на пути к самоуничтожению.

Сегодня ясно только одно, если мы хотим действительно сохранить страну, необходимо оставить все попытки узаконить и выдать за общественный договор партийные и корпоративные ценности и цели. Нужно отказаться от эксплуатации тех тем, которые делят общество на «своих» и «чужих» – ЕС или ЕЭП, язык, поместная церковь… Прошлое виснет на всех нас многопудовым грузом, но Украина должна, наконец, повернуться лицом к будущему. Поэтому в новом общественном договоре не должно быть того, что противоречит интересам общества, ВСЕГО общества.

Мы предлагаем в новой теме «Диалог.UA» обсудить назревшие вопросы общественного договора в Украине. Чем плох нынешний вариант Общественного договора, и в какой части его следовало бы изменить/усовершенствовать? Нужно ли переписывать «Общественный договор»? Что нужно, чтобы это сделать? Кто больше заинтересован в «заключении» Общественного договора – власть, бизнес, народ? Если перестает действовать Общественный договор между народом и властью, то сможет ли функционировать то, что мы называем государством? Достаточно ли компромисса и сговора элит для пост-кризисного управления страной и для ее сохранения? На эти и многие другие вопросы, связанные с разворачивающейся в стране конституционной дискуссией, нет простых ответов. Но тем актуальнее диалог, к которому мы приглашаем наших авторов, экспертов и читателей.

Свернуть

Украина опять достигает одного из переломных моментов в своей истории, но на сей раз, находясь в очень опасном состоянии: потенциал разрушения значительно превосходит моральные табу и желание прислушаться к здравому смыслу. Социальный контракт менялся неоднократно даже в течение небольшого, с точки зрения истории, срока существования независимой Украины, и мы будем проходить через это снова и снова. Однако одним усовершенствованием правового поля стоящих перед страной проблем не решить. Необходимо изменение характера отношений между властью и народом, в том числе, повышение взаимной ответственности власти и народа друг перед другом. Но кто сегодня возьмет на себя роль сурового, беспристрастного и неподкупного арбитра в надоевшем всем поединке «Власть vs. Народ»?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Громадські організації, прокиньтеся!

17 июл 2009 года

Руссо писав про суспільний договір, як основоположний елемент державотворення. Чи «укладали» українці цей договір, чи всі наші проблеми через відсутність такого договору?


Звісно укладали! Ми маємо суспільний договір. Він відрізняється неофіційністю та таємністю, цей договір неписаний, проте до останнього часу всі йому слідували. А полягав він у простій логіці: населення не чіпає державу (мовляв – робіть там, нагорі, що хочете), а держава - у відповідь - не чіпає людей (мовляв – ми собі тут самі правила придумаємо, ви головне надто не нехтуйте нашими правами). Такий договір нічого конструктивного в суспільне життя не вносив, але він був. Повторюю – до останнього часу. Криза трохи змінила правила гри і тепер не чіпати населення не виходить, людей звільнюють, ціни зростають і влада цим самим порушує суспільний договір про окремішнє існування влади і населення.

Нам все помітнішими стають кожні їхні політичні рішення. Але зворотна реакція відсутня! Замість того, щоб почати у відповідь владі «чіпати» її, тобто як мінімум виходити на вулиці, а як максимум створювати потужний народний спротив, населення мовчки читає газети та бідкається на стан у державі.

Раніше, за стабільних умов існування суспільного договору, держава виділяла населенню рівно стільки «тепла і уваги», скільки потрібно було, щоб мінімально прожити. Керувати державою за часи підйому легко, економіка росте, промисловість тягне державу за собою, - керуй і радій.

Інша справа – криза, тут вже треба бути професіоналом у своїй справі та приймати раціональні політичні рішення. А на практиці виходить так, що влада починає жити за рахунок населення.


То, можливо, населення має укласти договір «між собою», щоб спільному ворогу, владі тобто, протидіяти?

Насправді рівнів суспільних договорів декілька. Існує ще неписана домовленість між державою та профспілками, які так слабо розвинені у нас. Це також механізм впливу. Крім того представники бізнесу (я маю на увазі нормальні людські компанії, а не тих монополістичних монстрів, що ними володіють наші політики) так само мають договір з державою, який реалізується завдяки лоббі, теж погано розвиненому у нас. Усі ці «договори» формують суспільне життя, окреслюють те, яким чином здійснюється державна політика. Ще одним важливим і, на жаль, найменш розвиненим у нас рівнем існування суспільного договору є наявність громадських організацій, які в ідеалі репрезентують настрої населення та у доступній формі, у формі свого «договору» тобто, доносять їх до держави, а та, у свою чергу, відповідними діями збалансовує ситуацію. Українці могли б запросто скористатися таким механізмом та делегувати свою волю громадським організаціям, які б їхні права відстоювали, проте у нас такої традиції немає, бракує досвіду і лишається все на рівні локальних ініціатив. Тож констатую – немає в Україні засад сучасного суспільства, живемо ми досі за постфеодальним суспільним договором та навіть його у нас вже відбирають. Можна жити бідно, але стабільно. Стабільність, до речі, це не відсутність інфляції, а ніщо інше як незмінність суспільного договору протягом тривалого періоду часу. Це такий стан суспільних відносин, за якого всі розуміють хто «якою картою» грає та чого очікувати від гравців. Саме тому небагаті, але стабільні (читай – держави зі стабільним суспільним договором) вступають до ЄС, а ми ні.


Якби українці спромоглися на новий суспільний договір, яким би він був? До яких зрушень ми готові?


Українці сподіваються лише на себе та на свою родину. Ми набагато більші індивідуалісти, ніж європейці чи американці, яким часто закидають егоїстичність та сконцентрованість на собі. Ми ж ще більші інтроверти. Проте ми інколи здатні на тиск, який, щоправда, лишається дифузним. Новий суспільний договір може стати переукладеним старим, тобто конвенціональним договором, який ми мали до кризи (під гаслом «не чіпайте»). Однак, на цей раз він має як мінімум включати у себе систему «санкцій» кожній стороні, яка положення договору порушить. Але для того, щоб санкції не були теоретичною надбудовою, а мали реальний зміст, тобто щоб держава боялася договір порушити, населення має показати, що воно здатне не лише на дифузний спротив своєму ЖКХ, а і на сконцентрований громадський тиск.

Ідеальним, як на мою думку, втіленням цього громадського тиску, є громадські організації. Проте з санкціями є одна проблема… У цивілізованих державах на практиці, санкція за порушення договору міститься в законі. Тобто бачимо прямий зв’язок між неписаною сферою суспільних відносин і реальним співіснуванням у державі влади і народу. В Україні таке не спрацьовує вже не перший рік, - річ у тім, що багато людей у нас знаходяться «поза законом», відповідно до них просто неможливо застосувати санкції, навіть якщо цими людьми грубо порушується суспільний договір.

Але, на мою думку, не маючи дієвих законів, ми можемо скористатися другим важелем тиску, а саме – громадським, як я це вже зазначав раніше. Єдиний спосіб впливати на наших «позазаконників» - це саме громадська думка та тиск. Маємо тому прекрасний приклад. Коаліціада не створилася великою мірою тому, що громада була чітко проти. От таким чином нам потрібно доносити до влади свій «меседж» кожного разу як йдеться про основоположні речі.

Для нас напрацювання такої техніки захисту є дуже важливим, тому що якщо ми будемо чекати на реорганізацію законодавства, може пройти і сім, і десять років, а наша думка – це зброя, яка уже в наших руках. Звісно я розумію, що задля «пробудження» суспільства потрібен лідер, і уособленням такої ролі я бачу громадські організації і дуже вірю в те, що рано чи пізно ми до них «доростемо».


Бесіду вела Марія Єщенко

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

"Упадок Пятой республики": мифы и реальность

Одним из ключевых слов в лексиконе французских интеллектуальных элит все чаще становится «упадок» (le declin). Под ним имеются в виду действительные или мнимые риски утраты Францией в глобализированном мире XXI века ее традиционной роли одной из великих держав.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрей Ермолаев, директор Института стратегических исследований «Новая Украина»

В обществе определенно возник запрос на новое видение украинского государства, на новые характеристики державы

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

Общественный договор в первую очередь нужен для украинского общества, а не политиков

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Ідея скликання Конституційної Асамблеї – має право на існування

Погребинський Михайло, політолог Київського центру політичних досліджень та конфліктології

Гра в контрасти

Сергій Дацюк, философ

Договариваться о чем-то могут только творческие, свободные и равные по силе люди…

Виктор Небоженко, президент Агентства корпоративной поддержки «Трайдент»

Последние 20 лет власти России и Украины не имеют никакого общественного договора

Віталій Кулік, директор Центру досліджень громадянського суспільства

У нас нет реальной политической силы, способной сдвинуть с мёртвой точки идею политического договора

Кость Бондаренко, директор Института проблем управления имени Горшенина

Украина закаляется в борьбе против государства

Владимир Семиноженко, лидер «Новой Украины», академик НАНУ

Построение успешного государства должно стать гражданским проектом

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Без прямых выборов Президента народ утратит свою роль субъекта Общественного договора

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,061