В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Институт стратегических исследований "Новая Украина"
Другие диалоги:

Цивілізаційний транзит України. Частина ІІ

Версия для печати
5 мар 2008 года
Первая часть стать

Матеріали «круглого столу» політиків та експертів. Львів, 26 лютого 2008 року. Доповідач Андрій Єрмолаєв – директор Центру соціальних досліджень «Софія». Частина ІІ.

Андрій Єрмолаєв: Я, можливо, висловлю спірну думку, але за нашими спостереженнями українське суспільство, незалежно від рівня політичної напруги, на побутовому рівні є досить толерантне. І свого часу, коли дискутувалася тема, буде федералізація чи не буде, насправді підґрунтя для цього не було. Не тому, що якась партія агітувала чи відстоювала це, а тому, що в Україні до сих пір немає сепаратистських рухів. Якщо не говорити про маловпливові маргінальні політичні угруповання. В цьому сенсі у суспільстві на рівні громад, областей відсутній запит знизу на автаркію, на культурне відособлення, відсутня зовнішня агресія на побутовому рівні. Я не буду зараз характеризувати демографічні карти, але російськомовні на сході не такі вже й російськомовні, а україномовні Галичини не такі вже й україномовні.
Я думаю, що ось такі ініціативи можуть дати неочікуваний ефект. Інша справа, що їх просто немає.

Володимир Квурт: Сьогодні в Україні спостерігаємо наступ на права громад, спроби обмеження повноважень місцевих органів влади. Прикладом є хоча б законопроекти президента, подані ним на розгляд Верховної Ради на початку січня. Здається, тільки львівські ради, міська і обласна, звернули увагу на недопустимість тих змін, які пропонуються в законопроекті. І тим не менше, після звернення до інших обласних, містких рад – жодної реакції на Сході. Це підтверджує, що існує несприйняття. Ми говоримо про реформи місцевого самоврядування, про громадянське суспільство, але носієм цієї ідеї є ті ж наші мешканці. Наскільки вони готові бути громадянським суспільством?

Андрій Єрмолаєв: Свого часу, коли Анатолій Матвієнко активно пропагував свою версію Закону про самоврядування, проводив виїзні зустрічі, ми біли присутні на одному з таких семінарів, здається, на Одещині. Одна жінка там дуже правильно сказала: „Ви нас повчаєте, пропонуєте правильні норми щодо прав місцевих рад, а є інша проблема – як навчити громадян, щоб вони з „совка” перетворилися на свідомого мешканця, який знає свої права і вміє впливати на формування бюджету та контроль коштів?” Абсолютно правильне було запитання. Але ми маємо свідомо працювати у цьому напрямку, запланувати кілька років навчання самоврядності.

Репліка: А що в нашій державі можна запланувати на 2 роки?

Андрій Єрмолаєв: Я просто вважаю, що з точки зору мистецтва соціального управління це нормально – кілька місяців чи років витратити на освоєння соціальних практик. Вони не запроваджуються законом. Закон лише забезпечує можливість, норму. Але ця норма має стати повсякденним життям і навіть традицією. Тому все-таки на першому місці я бачу правовий прорив, пов`язаний з новими можливостями і забезпеченням для цього бюджетних умов. Ми повинні свідомо 2-3 роки в державі присвятити формуванню громадян. І зрозуміти, що ті 2-3 роки організовувати якісь чергові національні кампанії немає сенсу.

Володимир Квурт: Але ці всі навчання залишаться теорією, якщо не будуть враховані реальні інтереси представників громад. Вони сьогодні сприймають усі рівні влади, починаючи від представників місцевого самоврядування і аж до самого верху, як владу. І вважають, що добре, якщо влада не заважає. А про що вона говорить, як реалізовує завдання, які постають перед нею, зрештою, як ця влада здійснює планування – і стратегічне, і оперативне - на це дивляться досить скептично.

Андрій Єрмолаєв: От київська громада, як на мене, почала зароджуватися в останні 2-3 роки „завдяки” Чернівецькому. Той „безпрєдєл”, який почався з будівництвом, примусив людей, які, мабуть, не злазили з диванів, почати діяти.

А стосовно стратегічного планування – один дослідник порівнював економічні моделі прискореної модернізації Китаю та Кореї і зробив таке зауваження, що хоча Китай і дивує усіх темпами накопичення ВВП, але є одна вада, яка, на його думку, може загальмувати ці темпи: причина в тому, що на відміну від корейської, китайська система кредитування пов`язана з викупом і освоєнням технологій виробництва матеріальної продукції з невеликою долею реінвестування ц власні інновації. А корейці зробили ставку на постійне інвестування у власні розробки і власну науку.

Чому я приводжу цей приклад? Проблема не в тому, що нам не потрібне реформування того ж АПК, і навіть не в інституті приватної власності. У будь-якого національного уряду є пріоритет: він має можливість індикативного планування і програмування і профілю, і вимог до характеру, і, іноді, директивного управління розпорядження ресурсами, і навіть планування цих ресурсів. Оце вимога до уряду. Він має захищати інтереси, традицію і економічний профіль держави, вимагати від інвестора триматися в певних рамках. Про це йдеться.

Володимир Квурт:
Тоді ми можемо констатувати, що сьогоднішня модель управління себе вичерпала. Особливо в частині розподілу повноважень „держава – місцеве самоврядування”. Тобто, якщо не відбудеться перерозподілу цієї влади і відповідальності ресурсів, то що б ми не говорили, що б не міняли нагорі, нічого відбуватися не буде. Є яскраві приклади. Візьмемо позицію міської ради, обласної і Верховної. Людина, переміщуючись по тих установах, змінює свою позицію. І це проблема системи, а не персоналій. Ми можемо констатувати, що сьогоднішня система управління вичерпалась.

Репліка: Стара історія: люди у нас взагалі хороші, а система погана...

Володимир Подгорнов : У Львові є феномен „Самопомочі”, яка, безумовно, була політичною технологією, але яка спрацювала таким чином, що якщо на 1997 рік 3%, то сьогодні аж 36% населення Львова готові взяти участь у роботі громадських організацій і якось впливати на владу через ГО.

Тобто потреба в суспільстві є. Але, і я тут погоджуюсь з паном Єрмолаєвим, ми повинні розуміти, що такі настрої треба цілеспрямовано вирощувати і підтримувати, в це потрібно вкласти гроші.

Я з таких зустрічей завжди роблю якийсь практичний висновок. Тут усі питають, а що нас завтра очікує? Та все буде добре. В даному випадку це все ігрові ситуації. У нас на сьогодні треба зупинити дві холодні громадянські війни, які точаться останні 15 років. Це війна «Схід-Захід» і війна «багаті-бідні».

Якщо війна «Схід-Захід» штучно створена і штучно підтримується, то протистояння «багаті-бідні» – це війна неконтрольована. І це може дійти до більш жорсткого протистояння. Історично і ментально Східна Україна з точки зору соціальної справедливості, вона таки до класового розшарування. більш готова, а на Західній частіші ідеї націоналізації, відібрати, поділити. Тобто, усі ці міфи, які створюють політики, якщо ми починаємо опитувати населення, коригуються. Але в даному випадку, якщо ми хочемо рухатися далі, ми повинні домовитися. Все, про що говорилося - криза управління, самоуправління, - все це є. І повинна бути така інституція, яка би щось змінила. А для цього потрібні фінанси. Ми хочемо самоуправління, а де партія, яка буде саме цим займатися? Бо, на жаль, сьогоднішні партії вирішують свої власні питання, а не питання країни.

І останнє, щодо землі: я не проти націоналізації, але мене турбує інше. Ми вже мали ваучеризацію. В будь-якому випадку це буде якась афера, де хтось заробить, а людей обкрадуть. Я впевнений у цьому на усі 100%. Таким чином почнуться проблеми. Людей просто будуть виганяти з сіл, вони стануть ”вільними” і візьмуть зброю в руки і т.д. Щось подібне було в Англії у 17 ст, т. зв. «обгороджування» коли «вівці з`їли людей». У нас таке буде у 21 ст. І це загроза не гіпотетична, а підтверджена цифрами багатьох досліджень, проведених протягом останніх 15 років.

І щодо пенсіонерів. У нас не тільки пенсіонерів багато, у нас величезні силові структури, майже мільйон сидить у тюрмах і ще багато подібного. А тих людей, що працюють і платять реально податки залишається 10-12%. Це теж загроза. І в принципі ті 10-12% реально не мають влади в країні і жодним чином не можуть впливати на процеси. Тобто, вони самі по собі. За нашити оцінками в Україні приблизно 5 млн. осіб активно працюючих.

Богдан Чума: Я так розумію, що дискусія ведеться професійно, по тих темах, які є найболючішими і про які вже не раз говорилося. Я хочу повернутися до цивілізаційного вибору України. Ми почули доповідь, і моє особисте враження, як науковця, який не раз чув подібні доповіді на різноманітних круглих столах і т.д., що це є доповідь якою заговорюється проблема. Цей набір термінів, не до кінця зрозумілих, які потребують постійної дефініції. Це змагання, хто краще змалює менш зрозумілими і якомога суб`єктивнішими термінами сучасний стан України. Але якщо говорити простішими словами, все таки, Президентські вибори, Помаранчева революція, вибори після 2004 року показали, що в Україні існує український цивілізаційний простір. У 2004-на початку 2005 стало очевидним, що та частина України яка входила до складу Речі Посполитої голосувала за Ющенка, вона має досить вкорінену українську історичну пам”ять, на підставі якої людина позиціонує себе у світі. його називали простором.

Коли ми говоримо про національний розвиток і про майбутнє України, то треба, зважати на те, що є цей простір. Є інша річ, про яку тут говориться, але яка завжди опускається: Україні бракує цього єдиного чи головного національного проекту – якою має бути Україна. Це найбільша проблема. Є кілька тих проектів, про що ми говорили. Навіть різні політичні сили пропонують свої проекти, але усі ці проекти є тимчасовими. Ніхто не може спрогнозувати, що буде в Україні через 2 роки. Тому, те, що свого часу робив Ющенко, підписуючи Універсал національної єдності, можливо, вийшло не зовсім так, як він того хотів і, можливо, але щось подібне було необхідне. Україні бракує тексту, з яким погодяться всі основні політичні гравці. Між ними насправді не так багато розбіжностей, як здається на перший погляд. Україні бракує тривалої, років на 20-50, програми розвитку, з якою би погодилися всі. Але як правило, коли починаються розмови на цю тему, завжди з`являються гострі питання, наприклад, питання НАТО чи російської мови. Хоча, говорячи начистоту, усі погоджуються, що це не є найважливіші питання. Усі розуміють, що немає проблеми російської мови в Україні, всі розуміють, що питання НАТО для України наразі не є актуальним. Але вони ставляться, як гострі пропагандистські політичні питання.

Тому, все-таки, якщо робити висновки з круглого столу, то ці висновки мають бути вже як проект. І в цей проект, цю програму розвитку України повинні бути вписані усі ключові моменти широкої адміністративної реформи, яка б розширювала, а не звужувала права громад і т.п.

З іншого боку, коли ми говоримо про рух України кудись, завжди згадується термін, який часто згадувався в 90-х роках – „вестернізація”. На мою думку, зрозуміло, що немає вибору між Європою і Росією. Україна таки долучається до Заходу, інтегрується туди сама по собі. Хочемо ми цього чи не хочемо, але ринкові відносини вирішують ці питання за нас. Проблема в тому, що ця інтеграція на Захід може відбуватися безпосередньо в Україні, а може відбуватися через Росію. З іншого боку, з цією проблемою пов`язана ще одна – це міфи про Європу, те, як ми собі її уявляємо. Те, що ми почули від п. Андрія, щодо «ліберальної Європи» - це один з чергових міфів. Європа не є ліберальною. Маю на увазі Західну Європу, а не Польщу, яка намагається бути ліберальною і реалізовувати цей європейський міф ліберальності.. Лібералізм в Європі сьогодні дуже обмежений і яскравий приклад цього – земельні питання. В західноєвропейських державах жорстке законодавство, яке обмежує або не допускає великої земельної власності. Тому, говорячи про європейську цивілізацію, треба розуміти, що є міфи, які до нас приходять зі Сходу, але є й міфи, які сама Європа породжує. Тому ключове завдання для України – створення проекту на майбутнє. І цей проект має бути максимально спільним, максимально об`єднавчим для України. Це місія . позитив, за який брався Президент Ющенко, але, на жаль, щось більше від нього важко було почути. Все-таки, свідомий український політикум має дійти до того, що універсал національної єдності має бути.

Ігор Танчин: Все, що ми говоримо, вже хтось колись сказав. Пропоную згадати статтю Івана Лисака-Рудницького, написану ним ще у 60-х роках „Україна між Сходом і Заходом”, де він пропонував відмовитися від терміну „цивілізація”, тому що цивілізація – це щось фатальне, накинуте зовні з-під чого неможливо виборсатися. Приналежність до різних цивілізацій цивілізація, це засадничо щось таке, що розколює. Він пропонував оперувати поняттям „Національний характер”, розуміючи його не в натуралістичному, вульгарному сенсі цього слова, а як спільно пережитий досвід і вироблену на його основі спільну культуру. В такому випадку наш обмін думками міг би бути пліднішим, бо ми би говорили як нам змінювати власні риси «національного характеру», щоб у такий спосіб долати регіональні розбіжності.

І друге, Україна як міст між Сходом і Заходом... не так давно російський міністр закордонних справ Лавров говорив про те, що Росія повинна виступити мостом між сходом і Заходом, між європейською і азіатською цивілізаціями. Мені здається, що те, що Росія Лаврова тільки планує, зараз де-факто, реалізується в Україні.

Проблема полягає ще в одному: чи зуміємо ми знайти отой «спільний знаменник», що об`єднає Україну. Адже існує об`єктивний процес регіоналізації. Цей процес такий самий об`єктивний, яким був процес розпаду великих сімей з приходом капіталізму. Капіталізм вимагав розпаду родових общин і появи індивідуума, який напряму міг би бути включений у виробничі відносини. Зараз глобалізм вимагає великих компактних регіонів, які теж напряму можуть бути включені в глобальну систему господарства. І це, по-моєму, великий виклик Україні. Несформований єдиний національний характер, знаходження на лімітрофній межі між цивілізаціями дає як величезні плюси, так і величезні небезпеки. оце, по-моєму, тема, яка для нас сьогодні може бути цікавішою, враховуючи, що серед нас сьогодні є такий знавець, як Андрій Єрмолаєв.

Євген Гузєєв: Я буквально тезисно хотел бы обозначить некоторые свои мысли, не претендуя на особую научность. Во-первых, хотел бы напомнить о Ленине. В свое время он сделал прогноз, что будут Соединенные штаты Европы, а центр мирового развития переместится на Дальний Восток. И что ми сейчас видим в цивилизационном плане? Что действительно, Восток, Дальний Восток очень резко набирает темп. Это и Япония, и Корея, и Китай, и Юго-Восточная Азия, Арабский Восток. Мы говорим сейчас о европейской цивилизации. А мне кажется, что эта цивилизация все больше и больше становится афро-азиатской цивилизацией. Если на выборах в США победит Обама, то это будет уникальный случай, когда мы сможем сказать, что Америка превращается в афро-азиатскую цивилизацию. Влияние и количество афро-азиатов в Европе возрастает – пример Косово, когда создается мусульманское государство и достаточно мощно будет проникновение и дальше в Европу. Мне кажется, афро-азиатская цивилизация в Европе и в Америке будет все больше и больше захлестывать эту часть мира. Поэтому идет постепенное превращение европейской цивилизации во что-то другое.

Что же такое Россия и как она сейчас развивается в этом плане? Я полностью согласен, что основная проблема для наших стран – это проблема самоуправления. Это центральная проблема, если мы хотим развиваться как демократические страны. Должен сказать, что в России очень тщательно отработано законодательство. Очень четко определены полномочия президента, правительства и парламента. В этом плане отработано 20 тыс. законов. Поработала комиссия Козака вместе с советом Европы и в конечном результате в прошлом году вступил в силу Закон о местном самоуправлении и впервые за всю историю России местные органы власти получили свои полномочия и деньги под эти полномочия. Вот это то, что в Европе было всегда, а в России появилось впервые. И это революция. Это очень большая революция. Россия сейчас имеет огромные финансовые ресурсы, поэтому мы провели и бюджетную реформу. У нас сейчас и регионы имеют достаточно денег под свои программы, местное самоуправление и централизованное государство. Это все четко распределено. Для земельной реформы у нас тоже есть все возможности. Даже если вся земля перейдет в частные руки, то территория такая, что всем хватит и все будут удовлетворены. В этом наш огромный плюс.

На что обращает внимание Путин – что Россия должна развиваться путем как можно быстрейшего внедрения инновационных технологий. И на это брошено огромные деньги. Поставлена такая задача. Это один из семи проектов, которые сейчас реализовываются в России. Для примера, система «Гласность» - это запуск спутников, 26 из 30 уже запущено, но как всегда, в России чего-то не хватает: есть спутники, которые работают, а нет дорожных карт и поэтому реально воспользоваться этим не могут.

Основная проблема у нас, так же, как и в Украине, качество населения. Сейчас в России идет четкое планирование. Есть программа до 2020 года, где тезисно расписано по каким путям будет идти развитие. Но качество населения - это основа. У нас нет населения, и, в особенности, качественного. Вот кто будет осуществлять эту программу – вопрос. Конечно же, огромно влияние мусульманской цивилизации. Это вопрос №1. Если китайская цивилизация пока еще не активно влияет, то мусульманская очень активно влияет на Россию. Но мы всегда, мирно жили с мусульманской цивилизацией, у нас не было никаких конфликтов на этой почве. И можно решить и этот вопрос.

Еще одна разница развития Украины и России. У нас олигархи находятся под государственным контролем. Вот в этом, как вы отметили, Россия движется в жестком русле. Олигархи исправно занимаются экономикой, исправно платят налоги, за исключением некоторых, а на политику не влияют, в отличие от украинских. В Украине влияние олигархов на политику огромнейшее.

И вот в этой связи, куда же двигаться Украине, какой для нее выбор? Если рассматривать Европу и Америку как уже наполовину афро-азиатскую цивилизацию, то второй момент остается. Все-таки православная цивилизация, которая объединяет Белоруссию, Украину и Россию тоже существует. У нас огромнейшая территория. Самая большая в мире. Ни у кого такой территории нет. Но у нас качественно не очень хорошее население, я бы сказал. Простите меня за это. Но это действительно проблема №1. Так вот, мы должны задуматься: идти в афро-азиатскую Европу или же все-таки сохранять этот православный мир на огромной территории. Греко-католиков я тоже отношу к православным. И все-таки у России есть будущее. Я думаю, что вместе с Украиной и Беларусью у нас есть очень неплохие шансы, ничем не хуже чем у других цивилизаций.

Андрій Павлишин: Слухаючи Ваш виступ, я ловлю себе на думці, що в середині 90-х років про це писав тільки Дугін, а зараз це вже офіційна державна позиція.

Андрій Єрмолаєв: Якщо можна, кілька тез. Я не зроблю великого відкриття, якщо скажу, що досі цивілізаційний підхід є одним з найбільш дискусійних. Більше того, це визначення народжувалося в традиції просвітництва як прогресистське визначення стану суспільства. Тобто, цивілізованість і цивілізація як певний рівень розвитку суспільства, рівень його самоорганізації, технічних можливостей, і головне, розвитку громадянських свобод по відношенню до так званих диких і деспотичних світів. Зараз воно набуло дещо іншого значення і все частіше розглядається як соціокультурна категорія. Проте, мені здається важливішим в цій дискусії запропонувати наступний погляд: як на мене, сьогодні, мабуть, все перестали працювати всі ті класифікатори цивілізації, які були нам відомі протягом останніх десятиріч. З тої простої причини, що вони дуже рефлексивні і повернуті в історію. Я думаю, що в цьому є певний елемент об`єктивності, тому що насправді є спроба осмислити сучасність і таке формування як ноосферичні глобальні цивілізації як єдиного цілого, де дуже багато елементів організації спільнот національних чи регіональних пов`язано не лише з внутрішніми, алое і з зовнішніми чинниками. В тому числі і надбання суверенітету, і економічне профілювання, і збереження чи, навпаки, поглинання традицій. Тобто, на сьогодні ці внутрішні чинники суспільного розвитку, які забезпечують самобутність, стають все менше визначальними і дуже часто зміксовані зовнішніми чинниками. Я думаю, що і для України, і для Росії важливо осмислити те, що відбувається, крізь призму так званої цивілізаційної реформи, тобто, коли відбувається певна трансформація не лише інституцій громадської самоорганізації, а й усього соціального простору. Якісь традиції зберігаються, якісь стають домінуючими, з`являються нові профілі і пріоритети розвитку. І до речі, якщо говорити про майбутню ідентичність Росії, то мене цікавить, наприклад, такий підхід, як нації-цивілізації. Якщо розглядати це таким чином, то дійсно світ, який формується в умовах глобалістики після 2 світової війни – це світ, в якому формуються нові цивілізації-спільноти і нації-цивілізації. І за цим класифікатором можна дійсно говорити про майбутні нації-цивілізації – Росія, Китай, Індія, мабуть США. А цивілізації-спільноти – це європейський проект. Якщо ж говорити про якийсь позитивний месидж стосовно України і європейського вибору, то тут є політична складова, яка дуже часто домінує над соціокультурною і економічною. Європа - це Євросоюз? Чи Європа – це нові практики унікального культурного проекту, який зараз починає набирати рис і має власні цивілізаційні риси. Це унікальність співіснування націй і культурних регіонів за умов високого рівня транснаціоналізації економічного капіталу і управлінських ресурсів. Це, мабуть, та особливість, яка буде притаманна Європі, яка починається з появи політичного і економічного об`єднання в Євросоюз. Але чи буде Євросоюз остаточно європейською цивілізацією – це питання відкрите. І саме тому, мені здається, такі неофіти, як Україна, які сьогодні дискутують про свої шляхи цивілізаційних реформ, як реформ практик і появи універсальних духовних практик, а це спільний знаменник в історії, цінностях, позитивних і негативних символах, які складають культурне підґрунтя, визнані економічні практики – це питання України.

Я думаю, що насправді для України питання Європи – це виклик на здатність трансформуючи себе, пропонувати своє бачення Євро пияк єдиного простору, в якому, до речі, Євросоюз може бути лише компонентом. І не обов`язково Україна, визнаючи себе ще одним учасником європейської інтеграції, повинна просити стару Європу, яка як монополіст тримає зараз цей альянс, конкуруючи зі США. Я прибічник того, щоб все-таки, відстоюючи і пропагуючи європейський вибір, формувати своє бачення єдиного європейського простору, де знайде місце і Україна, як унікальність, і де вона може також перемагати. Можливо, це буде союз союзів, зараз важко сказати. Євросоюз, до речі, не застрахований від нових потрясінь. І доля маастріхтського процесу, який зараз замінений лісабонським процесом свідчить, що не все так просто. Більше того, Євросоюз, мабуть, буде визначатися в майбутньому і стосовно глобалістичних проектів, таких як СОТ, які зараз переживають непрості часи. Я переконаний, що після 2009 року тема, яка зараз трохи ігнорується в Україні, буде дуже популярна в Європі – „Європейська геополітична суб`єктність”. В європейських семінарах відкрито про це говорять аналітики і представники європарламенту, що ми матимемо президента, зовнішню політику, відповідно повинні будемо захищати інтерес свої компаній, своїх народів на зовнішньому ринку, в культурних дискусіях і т.д. Якщо це тенденція, то є сенс себе проектувати як учасника цих дискусій, а не просто прилаштовуватись. Я погоджуюсь, що треба формувати порядок денний для української нації, який дозволить сформувати перелік пріоритетів. Але з іншого боку, маємо стимулювати суб`єктність України в Європейському проекті. Я досить критично ставлюся до деяких поглядів і дій Тимошенко, але не можу не відзначити, що вона сміливий політик, одна з небагатьох, хто в ході дискусій говорила саме про можливість європейської системи безпеки. Голос одинака, але він лунав. Значить, і в українській еліті поступово формуються підходи, які характеризують особливість України як консолідованого національного державного проекту.

Олег Сорочкін: Що би могло послужити для українських еліт тим стимулом, який би скерував їх на розвиток соціального капіталу місцевих громад, тобто не централізованого ієрархічного, а стимулювання громадянської ініціативи, в тому числі проведення реформи місцевого самоврядування, бюджетної, адміністративної реформи. Бо зараз я не бачу такого стимулу. Ми говоримо багато про реформу місцевого самоврядування, а насправді всі прагнуть до централізації влади.
Що може послужити об`єднавчим мотивом? Я підтримую Ющенка у питанні укладення суспільного, національного договору, це добре, але що може бути стимулом, щоб такий договір втілити?

Андрій Єрмолаєв: Я розумію, що спроба викласти пропозиції на папері, чи проговорити, завжди формалізують і спрощують, тому ми зараз сконцентрувалися на темі самоврядності не тому, що ця тема зараз просто на вустах, а тому, якщо ми говоримо про нові передумови розвитку загальногромадянського простору і розглядаємо це як обов`язкову передумову переважності для європейських укладів, самоорганізацій, економічних практик, відношення громадянина і держави, то це й сьогодні є ключем, але лише ключем, тобто він все не вирішує, лише створює нову передумову, а з точки зору поєднання можливостей, які будуть виникати і перетворювати мешканців якогось маленького села, де в перший рік навряд чи щось зміниться і йому мало що буде зрозуміло, і для таких потужних економічних центрів і міст, де можливо з`являться нові можливості для інфраструктурної політики, появляться кошти для проведення активних комунальних програм.

З сумом скажу, що такою тотальною загрозою, яка може може послужити об`єднавчим мотивом найближчі два роки буде тотальна криза інфраструктури життєзабезпечення. Свого часу один фахівець з Росії, який вивчав житлову, комунальну сферу та транспорт Росії, зробив таке цікаве зауваження: Ми просто поки що не стикаєтеся з цією проблемою тому що багато чого у нас, в Україні, було відтворено після Другої світової війни. Росія старіє скоріше. Особливо у провінції. Але коли у вас почнуть через 5-7 років падати ЛЕПи, громади не зможуть утримувати каналізації, водогони, тоді ви побачити, що всі розмови про мову будуть нічим у порівняні з цими тотальними загрозами. Подивиться, 2007 рік начебто все випадково, але ми нарахували лише по лінії МНС 12 катастроф, і це лише те, що набуло національного виміру. Російська компанія, яку звинуватили у катастрофі в Дніпропетровську, зробила доповідь, яка вселяє жах. Вони дали оцінку стану газогонів в областях. І рівень їх зношеності. Так що я думаю, це сумний прогноз, але справжнім викликом для того, щоб проводити реформи інститутів громадянського суспільства в поєднанні з економічними, будуть виклики, пов`язані з кризовим станом інфраструктури життєзабезпечення.

Источник: Вголос
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Украина для своих

ОТКРЫТОЕ ОБРАЩЕНИЕ ЧЛЕНОВ ФОРУМА ГРОМАДЫ КИЕВА

Национальная идея состоит в том, чтобы быть нацией

Люди, які воюють за природу. Три еко-ініціативи, що змінили Україну

Втрата прив’язаності до рідного — виродження етносу

Национализм – погода на завтра

Волшебная сила разнообразия

Поднебесная держит оборону

В поход за национальной гордостью

История их не рассудит

Нация – государство в ХХI веке

Окультуривание пространства повседневности

Куда сбежать отдохнуть из Киева на время Евро-2012

План перезапуску України

Україна для китайців?

Українська ситуація та світовий контекст: діагноз і рецепти

После мультикультурализма: Европа и ее иммигранты

Новая идея для новой Украины (гл. 1)

Червононосці

Джерело енергії

Русский язык будет велик и могуч

Грузия освободилась от СССР

Київ грає в націоналізм

Нація і Конституція

Нацпроект «Украина» исчерпан

Возможна ли новая Кремниевая долина?

Григорий Грабович: «Читая Андруховича или Жадана, вы не испытываете чувства провинции»

Чого в Україні не було, нема і невідомо, чи буде…

​Хунта как предчувствие

Обережно: агітдиверсанти! Але чому наш ворог – не росіяни

Сергей Дацюк: "Или вперед, или в Средние века"

Языковая политика Украины: действия власти, мнения граждан

Німецьку мову – до Конституції: безперспективна, але гучна ініціатива

Статус народів вимірюється їхньою волею до буття

Президент ФРГ: Языковая культура - один из главных элементов национальной идентичности

Мова як дім буття. Двомовність в розколотому суспільстві

Барт де Вебер: к новому национализму

Спільні дім, воля і доля, чи окреме сало по кутках?

Олесь Доній: Ні Янукович, ні Тимошенко, ні Ющенко не боролися за незалежність України...

Діагноз: криза ідентичності

За українську церкву, діаспору, виклики минулого та візію майбутнього

Із чого починати проект "держава Україна?

Примара "цивілізаційного розлому"

Барт де Вевер: новое лицо фламандского национализма

Цивілізаційний вибір: продовження розмови

Національна ідентичність і майбутнє України

Партійна система: краще менше, та краще

До школи за тридев’ять земель

Украина 2010 - страна без авторитетов

Операція прикриття. Або післямова до відзначення 65-ї річниці Великої Перемоги в Україні

 

page generation time:0,108