В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Институт стратегических исследований "Новая Украина"
Другие диалоги:

Андрій Єрмолаєв: “Ця влада і у Всесвітній потоп буде дошки для тих потопаючих продавати”

Версия для печати
23 ноя 2009 года
У будь-якому разі епідемія - це факт.

- Завершується тритижневий карантин через епідемію грипу в Україні. Що, на вашу думку, насправді ховається за грипозною панікою – свинячий грип, політична кампанія чи відсунути на другий план інші теми?

- Почну з очевидного. Думаю, всі, у кого є знайомі лікарі чи лікарі в родині, розуміють, що ми маємо справу з епідемією грипу. Епідемією, яка за динамікою та характером схожа зі звичною сезонною, але з однією особливістю – важкі патогенні наслідки від одного з штамів. І в цьому вся небезпека.

Звичайно, навколо цієї теми багато спекуляцій, зокрема і в сфері фармацевтичного бізнесу. Зрештою, охорона здоров’я в нас давно вже стала великим бізнесом. Але в будь-якому випадку, епідемія - це факт. Проблема полягає дещо в іншій площині. В першу чергу, в недієздатності і корумпованості державної машини, відсутності розумної логістики управління. На фоні знищеної інфраструктури життєзабезпечення людей (умови праці на виробництві, комунікації з владою, соціальні інститути, система охорони здоров’я та інш.) ситуація з епідемію грипу виявила повну неготовність суспільства до подібних загроз, повну розгубленість та неготовність влади долати такі загрози. Ось саме цей момент розгубленості, в умовах, коли почалась передвиборна гонка, влада намагалася прикрити великою загальнодержавною кампанією, розглядаючи хворобу як механізм мобілізації наляканих виборців. Владоможці спробували зіграти на тому, що єднання людей навколо однієї проблеми дозволить «направити» їх в бік тієї політичної сили, яка першою почне цю «кампанійщину». 

Власне, саме з цього все і починалося.. Згадайте перші дні, коли приймались рішення по карантину, проводились великі прес-конференції Прем’єр-міністра, міністра охорони здоров’я, всі вони супроводжувались великою помпою про об’єднання зусиль. Розрахунок полягав у тому, що суспільство сприйме цей сигнал, і відбудеться своєрідна мобілізація перед спільною загрозою. Вперше в політичній історії України «вітальна» (життєва) проблема використовувалась як політична технологія. При цьому автори такої технології не врахували одну річ – летальні випадки і сам характер проблеми як «вітальної». Інформаційна хвиля повідомлень про смерті від грипу з подробицями і навіть прізвищами примушували людей кожного дня переживати сакральний момент особистого співчуття та переживання, з перенесенням подібної загрози на себе. Летальність не стала сухою статистикою, а так і залишалась емоційною і дуже чуттєвою для кожного інформацією. На якийсь короткий час стан стрессу став глибоким і тотальним.  
Кожен психолог і соціолог має розуміти, що проблеми, пов’язані із загрозою життю власному і близьких людей, сприймаються людьми, як правило, нераціонально. Тут вмикається механізм самозахисту. Коли людина буквально захищає своє життя та життя близьких, вона меншою мірою піклується про державу, партії, лідерів, а думає перш за все про свій особистий світ. 
І в цьому плані всі спроби провести політичну кампанію – марні, а раціональний діалог - виливався в колективну істерику як в політиці, так і на побутовому рівні.  
 

Слід дякувати лікарям, які мов останній «загін заслону», втримали ситуацію, продемонструвавши людям, що є до кого звертатись, і що не такий страшний «чорт», як його малюють.  Але епідемія та «грипп-кампанія» виявили і негативні суспільні тенденції.

- Що це за тенденції?
 
- У суспільстві знову проявились алгоритми «масового суспільства». Ще 5 років тому в Україні стверджувались позитивні паростки громадянського суспільства, яке володіє свідомістю, раціоналізмом, індивідуальним громадянським «я». Починаючи з широкого руху «Україна без Кучми», українці все ставали все активнішими громадянами, що особисто включалися в соціальні процеси самоорганізації. Але зараз ми маємо процес деградації, коли суспільство свідомо загнано в умови популістського диктату та масовості, коли всі орієнтуються на політичну і комерційну рекламу, мов на головне джерело інформації. Медіазомбування та відвертий політичний патерналізм («ми це зробимо для вас – але за вас і без вас») відтворили найгірший тип поведінки – масове суспільство попси і кічу, яке дуже нагадує суспільство пізньорадянського застою (кінець 1970-х). Грубо кажучи, ми ковтаємо саме ту пігулку від грипу, яку рекламують, і слухаємо лише тих політиків, які панують на тв-екранах. 

Але парадокс в тому, що відтворення «масового суспільства» виявилось некорисним для публічним політиків, що постійно конкурують за голоси. Адже ніхто з них не має реальної монополії, зберігається багато полюсність. Тому «масовість» не дозволяє радикально змінювати ті рейтинги, які стихійно складаються в багатополярному світі політичної конкуренції. Крім того, суспільство, опинившись в стані маси, насправді виходить з-під контролю, оскільки на перше місце вийшли вітальні проблеми – вижити в епідемії, пережити економічну кризу, перетерпіти політичну боротьбу. Більше того, у суспільства виросли вимоги до свого захисту, що в майбутньому може вилитись в зростання протестів в Україні. Адже коли стресовий стан мине, люди об’єктивно будуть реагувати на весь той безлад та дурдом, який вони бачили в умовах грип-кампанії. Протестні настрої проти влади гарантовані. Можливо, тому, на мою думку, влада сьогодні почала відверто «прикривати» статистику і після гучних заяв про нові хвилі хвороби, робить заяви про кінець епідемії. Це – класична спроба погасити пожежу, яка роздмухана власними руками. 
 

Якщо ж підсумувати, то спроба скористатися епідемією грипу як політичною технологією провалилася, і влада стикнулась із загрозою нової протестної хвилі людей, які вже пережили відчай і винних побачили саме у владі.  

- Цим можуть скористатись інші політики, представники, так званого «другого ешелону»? 

- Як цим скористаються політики і хто буде більш адекватний, поки залишається запитанням. Вочевидь, такий стан може бути на руку тим політичним силам, які займають опозиційну нішу. Але, сьогодні важко визначити, хто саме в опозиції. Адже не лише регіонали чи ліві, і сам глава держави, і урядовці заявляють про свою «опозиційність». «Все смешалось в доме…». Зараз же політики застосували старий метод – пошук «цапа-відбувайла». Прем’єр вважає винним Президента, Президент – Прем’єра.

- А люди?  

- Люди вже адаптувалась до політичних баталій, звикли до їхньої словесної перепалки. Ті, хто вірив в Тимошенко, будуть і далі їй вірити, хто вірив Президенту – будуть і надалі це робити. Звісно, погано, що в нас такий низький рівень політичного імунітету, але саме в цьому і проявляє себе деградація «масового» суспільства і «популістських» політиків.

Політичних дивідендів від ситуації з грипом не заробив ніхто


- Тобто, можна стверджувати, що жоден з політичних гравців не виграв у цій ситуації?

- Абсолютно нічого. Ані, ті хто надавав гуманітарну допомогу, ані ті, хто звертався з екранів телевізорів, ані ті хто грізно грюкав по столу в Раді національної безпеки і оборони. В плані політичного і електорального ефекту це ні до чого не призвело. Можливо, всередині грудня, після полегшення від стресу і певної раціоналізації, це і позначиться на рейтингах, а зараз говорити про наслідки рано.

- Давайте, перевернемо запитання: хто з українських політиків зараз виглядає найбільшим винуватцем ситуації?

- Сам по собі грип ніхто не організовував. Існують звісно радикальні версії, але це навряд. Цинізм тих, хто організовував підготовку до епідемії, проявився саме в істериці та намаганні провести виборчу кампанію. Кажучи метафорично, ця влада і у Всесвітній потоп буде дошки для тих втопаючих продавати. Навіть коли влада зрозуміла, що «попала», вона спробувала виборцю подати це як певну розумну і підготовлену позицію: давайте, мовляв, шити разом пов’язки. Але одна справа, якби влада пропагувала економію газу. І зовсім інша справа, коли люди чують, що їхньому життю загрожує небезпека, а як з цим боротися, влада не знає. Вкрадені бюджетні гроші, порожній державний резерв, відсутність зрозумілих інформаційних матеріалів, незадіяна національна наука, повністю проігнорована думка українських медиків – все це дало оцінку всій владі. Тут немає виграшів - є лише влада в нокдауні. 
Є ще, звісно, і соціальний фактор. Адже якщо б кожен українець добре харчувався, мав добре об лаштоване робоче місце, не перебував у стані постійного стресу, відчував стабільність, довіру до влади, то чи виникла б тоді така істерія ? Думаю, ні. 

- Дії українських політики нагадують «реаліті – шоу», де кожен може спостерігати за героями. Коли подібні програми втрачають рейтинги, їх заміняють іншими. Гадаєте, після «Артеку», Лозинського, свинячого грипу, «брудна» політична кампанія триватиме, аж до 17 січня? 

- Тут є одне пояснення: політичне життя і відповідно - включення в політичне життя людини, далекої від політики, завжди відбувається на основі міфів та міфосюжетів. Виборець не мислить нормами, програмами, деклараціями, він мислить сюжетами і героями, що мають логічний сюжетний епілог. Для пересічної людини, що живе в умовах реальної медіа політики і медіакратії, політика перетворилась та міфореальність, що нагадує телевізійні серіали чи навіть саги. Але закони міфосвідомості суворі: сюжет має витримуватись, хороші повинні досягати цілей та перемагати, а погані мають успіх лише з метою вивчення уроки у формі суспільної притчі, щоб потім знову … вперед. Ну і так далі. Проблема українського «міфосюжету» полягає в тому, що дуже швидко по заданій і всім зрозумілій канві «помаранчевого міфу» герої поміняли ролі. Це саме відбулось із помаранчевою владою. І це не особиста проблема Ющенка, Тимошенко чи Луценко. Просто для виборця в якийсь момент почали мінятися не тільки ролі, але й зміст подій та міфосюжет. І зараз ми знаходимось в унікальній ситуації, коли старий міф зруйновано вщент, але новий навіть контуру немає Точка біфуркації, говорячи філософським новоязом. Що залишається українцю? Він дезорієнтований, а тому пасивний, і не відтворює поведінки зразка 200-2004 років. Якщо б це були алгебраїчні задачі – їх можна було б розв’язати. Але політика – це живий процес і вибори вже зараз, тобто тоді, коли немає зрозумілого малюнку.

Ми визнаємо, що є два лідери гонки – Янукович та Тимошенко, решта - такі як Сергій Тігіпко, Анатолій Гриценко, Петро Симоненко, Віктор Ющенко - мають доволі стабільний, але інертний рівень підтримки. Все це відбувається на фоні розчарування у владі. Для того, аби отримати максимальний електорат, потрібна результативна мобілізаційна кампанія, що після «грипогейту» зробити непросто. 
Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко цілком усвідомлено зараз проводять маленькі війни, шукають національних зрадників, порятунок батьківщини від газу, навіть грип розіграний, як мобілізаційна кампанія. Це не від хорошого життя, а єдиний спосіб втримати виборця. Якщо вся ця гіпотеза правильна, то можна прогнозувати, що в грудні, після спаду істерії з грипом, потрібна буде нова історія з ворогами. Хто будуть ці вороги? Можливо, олігархи, можливо – зовнішні вороги, що залишають Україну без газу. Чесно кажучи, немає бажання проектувати цей непотріб, у кандидатів достатньо фахівців по «розведення виборців». 

- Тобто ви не відкидаєте можливості нових «шоу»?


- На жаль, ні. А те, що стосується скандалів з «Артеком» та Лозинським… у мене складається враження, що це все ж таки не сплановані кампанії. Якщо судити з викиду інформації, то було очевидно, що і сама влада, і її опоненти не дуже добре розуміли, як власне себе вести, як користатися скандалом і виходити з нього. Ось ця стихійність і дозволяє стверджувати: скандали мали реальне, життєве підґрунтя. До речі, поспіх, з яким скандал «закривають» новими приводами на кшталт «педофілів-2», ісламістських терористів і інших «підривників-грибників», свідчить про острах влади і бажання якнайскоріше відволікти увагу від Лозинського, "Артеку", "грипогейту". Водночас цікава реакція суспільства: суспільство сприйняло ці скандали як прояв суті, як «обличчя» усієї влади та владоможців, а не як окремі злочинні дії окремих людей. 

- Ситуацію, яка склалась можуть змінити вибори 2010 року?

- Вибори - це завжди зміни. Але зміни у владі не гарантують і змін у реальному житті. Насправді, певні процеси вже закладені. І вони негативні. В Україні за ці 5 років не були проведені економічні реформи, реалізувалась бездарна антикризова політика. На фоні країн, які готуються до виходу з кризи, Україна і 2010 рік зустрічає у вкрай важкому стані.

Головний політичний виклик пов`язаний з тим, що такий стан буде супроводжуватися несформованістю системи управління. Чим відрізняється Президент 2010 року від президента-переможця 1999 чи 2004? Тим, що він не матиме повноважень сформувати виконавчу владу. Тобто, хто б не переміг, він не отримує головні важелі управління і йому доведеться йти на поклін до парламенту і вести переговори. Альтернатива – тиранія, яка буде сприйнята суспільством як переворот, з усіма наслідками такого сприйняття. Тому основна загроза наступних років - повне безвладдя при існуючій владі. Звідси ще один ризик - те, що кризові економічні проблеми будуть перенесені на регіональний рівень. Тому завдання політичної консолідації, діалогу політичних еліт та довіри громадян до влади в кризових умовах – найскладніші і найважливіші водночас. Інакше розмови про Україну як «державу що не відбулася» перестануть бути лише розмовами…

Фаворити президентської гонки ще можуть змінитися

- У такому разі, чи можливо, що за умови повного розчарування у владі до керма можуть прийти політики, які сьогодні не обговорюються як претенденти на другий тур, принаймні за соціологічними опитуваннями?

- Соціологічні опитування взагалі, досить умовні. Аби відбулись різкі зміни - треба врахувати два фактори: поведінка виборців, які не визначилися, та припущення того, що один із нинішніх фаворитів провалиться, а хтось із кандидатів, який має показник нижче 10% займе його місце. Переважно це відбувається в умовах якихось катаклізмів. Умови для подібних землетрусів в Україні є: ситуація з бюджетом та потрясіння на фінансовому ринку, коли люди віддали все за ліки, а попереду залишились виплати за газ, кредит і.т.д. Все це збігається із місяцем виборів. Як це позначиться на фаворитах та тих, хто зараз знаходиться на рівні нижче 10% , поки не відомо. Але певні шанси на прорив у другий тур є. Вони є і у Петра Симоненка, і Арсенія Яценюка , і у Віктора Ющенка. 
Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Материалы по теме

 

page generation time:0,355