В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Зал периодики
Другие диалоги:

Порошенко-1 чи Ющенко-2? Чи повторить президент помилки 10-річної давнини

Версия для печати
Ігор Лосєв
28 апр 2015 года
2014-й і початок 2015-го справедливо можуть бути названі пропащим часом щодо політичних, економічних, військових реформ. У діяльності державно-полі­тичної вер­­хівки, що має всі важелі влади (постмайданного президента, постмайданного прем’­єра, постмайданну більшість у парламенті), найбільше вражає очевидний брак політичної волі, простіше кажучи, бажання реально змінювати країну, долати сформований протягом багатьох років коруп­ційно-мафіозний характер державного апарату й відповідно йти на якісь неминучі особисті жерт­­ви в цьому важкому процесі.

Залежність від рейтингів, влас­­них егоїстичних перспектив і претензій, цілковита нездатність бути національними «камікадзе» (як обіцяв на початку прем’єрства Арсеній Яценюк) паралізують усі зусилля цієї влади, тому її правління дедалі більше стає абсолют­ною самодискредитацією. Динаміка падіння національної довіри до Порошенка як лідера цих процесів загрозливо збігається з аналогічною динамікою політичного занепаду Ющенка, який із кумира українського прогресивного суспільства доволі швидко перетворився на жалюгідно-кумедну, нікчемну постать. Нинішні ліде­­ри нескінченно виголошують (як і Ющенко) банально-правильні речі, розповідають про те, що обов’язково треба зробити, однак до жодних позитивних практичних кроків ці промови не ведуть.  

Велетенський розрив між їхніми заявами й повсякденним життям породжує в суспільстві розчарування і зневіру, апатію і почуття безнадії. У масах зростає підозра, що нинішні владоможці не знають, що робити, й елементарно не вміють керувати. А вседозволеність корупціонерів, високопосадових злодіїв, спонсорів тероризму і сепаратизму, нездатність чи небажання влади їх покарати запевняють суспільство в безсиллі нинішньої верхівки, її не­­функціональності. Влада нібито є, і нібито її немає… Звідси величезна громадська недовіра до неї та існування народу й верхівки наче у двох паралельних світах.

Ті, хто прийшов керувати Україною на плечах Майдану, почали втрачати свій авторитет із перших днів: в. о. президента Олександр Турчинов, оскільки після ганебної здачі Криму відступати вже не було куди, оголосив так звану антитерористичну операцію на Донбасі із залученням Збройних сил. Ще давні китайці казали, що правильно назвати означає правильно зрозуміти. АТО не потребує залучення армії, а якщо потребує, то це вже не АТО, а щось зовсім інше. До речі, сам Порошенко в травні 2014-го у передвиборчому екстазі заявив, що антитерористична операція не може тривати два-три місяці, вона повинна закінчитися протягом годин…

Побоювання назвати речі своїми іменами, сказати правду, схильність до кулуарного інтриганства, яке можновладці щиро вважають високою політикою, не додають їм поваги. Нинішній керівний клас має переважно бізнесовий родовід, але з усіма «принадами» специфічного українського бізнесу доби Кучми – Януковича із його корупцією, змовами і зрадами. Це той бізнес, який не відокремився від влади, як і вона від нього. Цей бізнес в особі Порошенка, Ложкіна, Косюка та інших навіть фізично від влади не відокремився…

Що чекає на верхівку (і на країну!), коли її авторитет впаде дуже низько? А все саме до того доволі стрімко йде… Теперішня влада проходить шлях Ющенка з тією відмінністю, що нині крах політичної верхівки за тих геополітичних обставин, що існують, означатиме і крах державності.

Порошенко з його запамороченням від президентських виборів розтринькав кредит довіри ще швидше, ніж Ющенко. Це значною мірою пояснюється тим, що нинішній глава держави – це бізнесмен, який уперто не хоче ставати президентом. Ігор Коломойський чесно зізнався, що в ньому бізнесмен завжди перемагав державного службовця. Порошенко може не зізнаватися, але це очевидно.

Ось чому маси змушені напружено роздумувати (як і за часів Ющенка!) над питанням, чим ця влада краща від попередньої… Влада Порошенка – Яценюка протягом року нічого не зробила, щоб довести, що вона таки краща від влади Януковича – Азарова. А на тлі економічної політики БПП, «Народного фронту» це далеко не очевидно… Радше нав­паки, суто матеріально раніше українцям жилося краще. Зрозуміло, що будь-які реформи коштують дорого і бувають болісними. Однак дуже важливо, наскільки їх тягар розподілено між різними верстами населення, наскільки тут дотримуються принципів соціальної справедливості. Якщо країні важко, то важко має бути всім.

Проте у нас влада вирішила всі зміни здійснювати за рахунок широкого загалу, насамперед середнього класу, який піддали черговому економічному погро­­му. Водночас український олігархат і далі збагачується на тлі все більшого зубожіння народу. Жод­­ного обмеження його апетитів не сталося. Понад те, помітні спроби влади «порозумітися» з олігархами, зокрема тими, чия позиція щодо української державності була неоднозначною. Це нагадує відоме примирення Ющенка з Ахметовим, Фірташем, Пінчуком і Кучмою. Результат такого примирення особисто для Віктора Андрійовича і для країни також відомий…

Порошенко, Яценюк і К° частково прибрали режим Януковича, не усунувши з влади багатьох його людей, фактично допомігши їм згуртуватися й увійти до парламенту, в чому справедливо підозрюють залаштункові домовленості. Усе це готує ґрунт для реваншу так званого Опозиційного блоку (сучасний варіант Партії регіонів), так само як безпринципна позиція Ющенка готувала ґрунт для реваншу Януковича. Згадаймо, як у боротьбі проти Тимошенко він уперто повертав деморалізованого Януковича з політичного небуття в активну українську політику.

 Янукович у 2008–2009 роках не докладав якихось політичних надзусиль. Він спокійно чекав, коли Ющенко і Тимошенко політично знищать самі себе, зробивши його перемогу на президентських виборах неминучою. Діяв за китайським прис­лів’ям: сідай біля річки і чекай, коли повз тебе пропливе труп твого ворога. Він дочекався. Сьогодні ми спостерігаємо процес наступання на знамениті українські граблі: нинішній колективний Янукович – Опозиційний блок поводиться так само, не перепрацьовує, бо на 90% його роботу виконують Порошенко, Яценюк, Яресько, Турчинов та інші постмайданні діячі… Самі лише їхні карикатурна «боротьба з корупцією», «очищення влади» чого варті…

Рік, що минув, показав, що нинішня влада слабка, неефективна і нерішуча. Такий її характер особливо небезпечний в умовах війни, яку вона виграти також неспроможна, бо є головним гальмом воєнних успіхів. Один із найяскравіших виявів її недолужності – специфічна кадрова політика. Досить лише згадати цю «блискучу» галерею професійних невдах: Ярема, Махніцький, Гелетей, Муженко, Гонтарева, Косюк та ін. Вони за своїм мораль­но-політичним і професійним рівнем не відповідають вимогам постмайданного українського су­спільства. З ними все зрозуміло, як із тими, хто їх висував на ключові посади. Питання полягає в тому, ким їх замінити, де взяти інших.

Тут ми наражаємося на замкненість українського політикуму, функціонування в ньому протягом десятиліть одних і тих самих персоналій застійного шти­­бу, на брак повноцінної політичної конкуренції, кадрового оновлення. Є цілком ніякі особистості, що, однак, були депутатами мало не всіх скликань парламенту, міністрами багатьох урядів і т. д.

У громадянському суспільстві є нові, прогресивні люди, насамперед у волонтерському русі, але вони не можуть пробитися в достатній кількості у цей кастово-клановий український політичний світ. Навіть коли з’являються молоді перспективні політики, вони нерідко потрапляють під вплив «ветеранів» традиційно-консерва­тив­них корумпованих кіл і, розчиняючись у їхньому сере­довищі, грають за усталеними правилами політичних попередників, охоче чи вимушено сприймаючи їхні звичаї та пристосовуючись до них.

Подібний процес адаптації молодих і прогресивних до старих і корумпованих можна спостерігати в нинішньому парламенті. Хоча там навіть досвідчені «прогресисти» на кшталт Юрія Луценка показово пере­творюють­­ся на «козачків» першої осо­­би держави, які не розрізняють особистих інтересів президента і національних інтересів України, що яскраво проявилося у відмові проголосувати за законопроект про націоналізацію на теренах України власності країни-агре­сора Росії. Нардеп від БПП і колишній комсомольський вождь Анатолій Матвієнко пояснив це тим, що тоді Російська Федерація ухвалить аналогічний закон і забере власність українських підприємців. По-перше, у Криму без будь-яких юридичних формальностей РФ забрала 400 (!) українських підприємств, привласнила 18 газових родовищ, а ще 300 кг золота з тамтешнього відділен­­ня Національного банку України. По-друге, що ж поганого для національних інтересів, якщо підприємства українських олігархів перестануть діяти на теренах агресора, сплачувати податки до його бюджету й таким способом фінансувати війну проти України? Але тоді може постраждати й бізнес чільних представників нинішньої влади, яка дуже часто переживає конфлікт політичних і бізнесових інтересів. У такому випадку Опозиційному блоку залишається тільки спокійно чекати…


Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Материалы по теме
Перекресток цивилизаций

Резюме по теме «Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?»

Глядя в будущее: от бюрократии к холократии

Переменчивая природа власти: сетевое управление

Децентрализация на распутье – европейские реформы в период кризиса

Децентрализация власти в 21-м веке - обзор

30 лет реформ системы управления в Китае

Уроки реформы системы управления США: опыт 20 лет

В защиту государственной бюрократии

Хорошее управление: благозвучный лозунг или желательная цель развития?

Принципы и проблемы новой политической парадигмы: многостороннее управление

Существует ли новая парадигма управления? Пример Португалии и Литвы

Управление: новая парадигма

Бюрократия убивает: уроки Рима

Как исправить правительство и восстановить демократию

Почему власть нуждается в радикальном упрощении

Зал периодики

Битва за виборчу систему

Первый год президентства Петра Порошенко

Айварас Абромавичус: Ми тут зібралися не для того, щоб тупцювати на одному місці черепашачими ніжками

Як працюватиме український аналог ФБР

Аваков: Я за полное разграничение с оккупированным Донбассом

Закрытая встреча: О чем украинский бизнес говорил с президентом

Кравчук: Ошибки президента в кадровых решениях зачастую настолько очевидны, что вызывают удивление

Новая модель развития финансов

Вахтанг Кипиани: Крым как Абхазия. Между оккупацией и этноцидом

Кличко мне друг, но выборы дороже?

Як не варто проводити адмінреформу, або Чи повторить Україна помилки Латвії?

Як знайти компроміс між олігархами і суспільством

The Economist: податок в Україні зросте, державні видатки скоротяться

Коментар: Порошенко має діяти

Олигархи сломают власть

Жизнь без европейской перспективы

Спочатку корупція, решта потім

В Україні насправді немає ані лівих, ані правих рухів – Портников

Роман Чернега: "Половина работников в Украине работают нелегально"

In memoriam: Чему погибший Джон Нэш мог бы научить Украину

Гарбуз на тортике

Небезпечні радники. Чи будуть зроблені висновки з поразок?

Андрій Коболєв: Людям давали дешевий газ, щоби іншою рукою забирати в них значно більше

Експерт: Порошенко за рік президентства допустив низку помилок

Для реформи децентралізації потрібен фундамент

ВР восьмого созыва с высокой вероятностью не доживет и до середины каденции

Дефолт или ультиматум?

Маємо другий неоголошений дефолт?

Эволюция достоинства

Пряма і явна загроза: як корупція шкодить національній безпеці України

Ничего в Минздраве

Глава податкової міліції Сергій Білан: Завдання - зламати систему

Инфографика: Как депутаты ходят на работу. Рейтинг и антирейтинг голосований

Платить по счетам: что даст Украине мораторий на погашение долгов

Коты в мешке. По каким правилам пройдут местные выборы-2015

Старі «граблі» й нові...

Кто-то должен ответить

Павло Шеремета: В правительстве возобладали аппаратные инстинкты

Примирення з Донбасом та РФ. Чи можлива без нього європейська безпека?

«Відверто Кажучи, Верхівка Вашої Еліти Дуже Корумпована»

«Украинский кризис» 2013-2015 годов или основы современного международного порядка

Про институциональный кризис

Сломать вертикаль власти. Опыт компании Zappos

Україна — від епохи Середньовіччя до Нового світу

Цугцванг Яценюка?

По чьим рецептам вылечат страну

Почему Украина до сих пор не ратифицировала Римский устав?

Архітектура поразки

Удобная «отмазка»

Рада после «майских»: о проблемах Донбасса поговорили и забыли

 

page generation time:0,128