В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Зал периодики
Другие диалоги:

Архітектура поразки

Версия для печати
Дмитро Крапивенко
15 май 2015 года
Політики мають слабкість до пафосних фраз. Усі пам’ятають яценюківські вислови, як-от «куля в лоб» чи «уряд камікадзе». Президент теж уміє продемонструвати рішучість і непохитність. У вересні 2014-го, після перших мінських угод, на запитання Тижня він категорично відрізав: «На території України ніяких миротворчих контингентів не буде. Крапка».
А вже через півроку був не менш упевнений у тому, що «мир на Донбасі забезпечать лише миротворці ООН чи місія ЄС». Ще більше за словесний пафос перші особи полюбляють закордонні візити: оплески, почуті у Брюсселі чи Вашингтоні, зачаровують, додають упевненості в собі, створюють ілюзію неймовірного успіху. Державі уже майже чверть століття, а її еліта й досі перебуває в пубертатному періоді, бо як інакше пояснити нестримну любов до зовнішніх спецефектів, самоствердження, затяту боротьбу за об’єкт своїх симпатій?

На перший погляд, усе ніби йде як треба. Потрібно виконувати вимоги фінансових донорів, потрібен прогрес на шляху євроінтеграції, потрібні реформи, а отже, й «варяги» в уряді для їх успішного втілення. Ніхто не мав ілюзій, що на другий день після Майдану прокинеться в Амстердамі чи Відні. Революцію робили ті, хто не живе надіями на якусь «халяву». Політики, що замість закордонних турне мусили тоді мерзнути на сцені й дихати чадом горілих шин, добре почули головний суспільний запит: на справедливість, передусім на невідворотність покарання для функціонерів злочинного режиму. Звісно, виконання цього запиту – завдання також не з легких, потребує часу, але… Імітація боротьби тривалістю понад рік стала більш ніж очевидною. Якісь там слідчі дії ведуться, ба навіть перші судові засідання у справах пересічних беркутівців розпочались, але на такі процеси наважився б і сам Янукович, якби це було необхідно для збереження влади.  

На більше нинішня влада чомусь не наважується. Ну так, президент не може тиснути на суддівську гілку влади, яка в нас, звісно ж, недосконала, але dura lex, sed lex. Умити руки і спустити на гальмах із артистичним запитанням: «А я тут до чого? Нехай суд вирішує!» – теж відомий прийом. Його, до речі, використовував Янукович, коли йшлося про ув’язнення Тимошенко, тримається цієї лінії і Владімір Путін, коли вимушений коментувати справу Надії Савченко. На щастя, Захід справи Майдану цікавлять куди менше, ніж дотримання мінських угод, тож Петрові Порошенку нечасто доводиться відповідати на ці не зручні запитання. Але, коли й доведеться, відповідь не забариться: є новий генпрокурор, суворіший і принциповіший (той самий, що днями встиг пуб­­лічно попередити про можливе зняття недоторканності із Сергія Клюєва й Сергія Мельничука та їх арешт), він діє, а суди… ну там потрібна реформа.

Міжнародні правозахисники аплодуватимуть такій аргументації і навіть зголосяться допомогти розробити відповідний законопроект, але чи задовольнить ця відповідь суспільство? Ні, бо воно за видимістю дотримання демократичних процедур та імітацією оперативно-розшукової діяльно­сті помічає, як уникають відповідальності функціонери режиму Януковича.

Розчарування електорату ні­би не таке вже й страшне, як дефолт, гіперінфляція чи ігнорування з боку західних партнерів, – пережити можна, не вперше: перевибори, переформатування коаліції, нові обіцянки та скандали на ток-шоу – й успіх гарантовано. Але чи сяде народ знову грати за один стіл із шулерами. Українці навчилися багато в чому жити без держави, замінювати її функції волонтерськими ініціативами – непогано виходить. Однак стихійне й самоорганізоване правосуддя – це суд Лінча з усіма можливими наслідками. І якщо для прискорення якісних змін української Феміди владі потріб­­но зрозуміти таку загрозливу ініціативу, то прикладів уже не бракує: від жартівливого «купання» чиновників у смітниках до жорстоких розстрілів міліціонерів. Які ще попередження потрібні?

Але є і те, що гірше за всі економічні негаразди, міжнародні іміджеві втрати й навіть спалах самосуду, – поразка у війні. Авральне будівництво фортифікаційних споруд на Донбасі у травні за умов, коли сяке-таке перемир’я триває від лютого, – дуже тривожний сигнал. Виходить, потрібна переконлива канонада для того, щоб цивільне, а за ним і вище військове керівництво почало розуміти, що все це всерйоз і надовго, а Плотницький, Захарченко та їхні московські ляльководи, виявляється, зовсім не джентльмени. Складається стійке враження, що в так званій АТО для офіційного Києва пріоритетом номер один є знову-таки враження міжнародних спостерігачів і закордонних посередників: продемонструвати вірність мінським домовленостям, а там хоч трава не рости.

Звісно, західних емісарів бентежить і непокоїть той факт, що під обстрілами зі 120-го і 152-го калібру гинуть наші бійці й мінські угоди «невповні» виконують­ся сепаратистами. Але для влади в Києві це взагалі звичні речі. Можна зі спокійною совістю давати зведення про кількість обстрілів, загиблих та поранених і водночас старанно дотримувати домовленостей, про які по той бік фронту забули в день їх підписання.

Дуже показовою є ситуація з добровольчими батальйонами. Із правового погляду й мови не може бути про будь-які збройні формування поза офіційними силовими структурами, і якби цей факт по-справжньому турбував Банкову, питання було б вирішене ще минулого літа. Але сталось інакше: добровольці почали муляти очі західним партнерам, які, своєю чергою, дозволили російській пропаганді переконати себе в тому, що в Україні під прикриттям влади діють якісь мало не неонацистські банди. Уголос цього ніхто не казав, але простежмо логіку: Кремль із перших днів війни наполегливо створює образ «карателів», серед яких найбільш жорстокими й неконтрольованими є добровольці, згодом вимогу про ліквідацію їх як явища (без оціночних конотацій) чуємо вже від західних партнерів, і ось вона вже в мінських угодах під цнотливим формулюванням «роз­­зброєння всіх незаконних груп». Цікаво, звісно, які з угруповань «ЛНР-ДНР» і ким визнані законними, але це дрібниці на тлі того, що сепаратисти й від важкої артилерії не відмовляються. Натомість Київ і далі справляє позитивне враження на Захід, стискаючи всі внутрішні пружини.

Але де межа міцності цих внутрішніх пружин? Чи добре це знають можновладні любителі закордонних турне? Якщо їхня поверховість, безвідповідальність і пристрасть до зовнішніх спецефектів призведуть до поразки у війні, то, навіть коли ворог не наважиться на повноцінну окупацію значної території, на Україну чекають чорні часи. Розчаровані озброєні маси не подарують владі злочинної легковажності: країна може скотитися до стану європейського Сомалі чи справжньої фашистської (в розумінні необмеженої влади, що спирається на насильство) диктатури. Аналітики Банкової, вочевидь, прораховують і такий сценарій. Якщо так, то є надія. Не так на патріотизм чи здоровий глузд влади, як на інстинкт самозбереження, адже в разі повстання в Україні жоден міліціонер не візьметься захища­­ти владу від свого народу: точку неповернення пройдено. Отже, надія є. Бодай на інстинкти.


Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Материалы по теме
Перекресток цивилизаций

Резюме по теме «Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?»

Глядя в будущее: от бюрократии к холократии

Переменчивая природа власти: сетевое управление

Децентрализация на распутье – европейские реформы в период кризиса

Децентрализация власти в 21-м веке - обзор

30 лет реформ системы управления в Китае

Уроки реформы системы управления США: опыт 20 лет

В защиту государственной бюрократии

Хорошее управление: благозвучный лозунг или желательная цель развития?

Принципы и проблемы новой политической парадигмы: многостороннее управление

Существует ли новая парадигма управления? Пример Португалии и Литвы

Управление: новая парадигма

Бюрократия убивает: уроки Рима

Как исправить правительство и восстановить демократию

Почему власть нуждается в радикальном упрощении

Зал периодики

Битва за виборчу систему

Первый год президентства Петра Порошенко

Айварас Абромавичус: Ми тут зібралися не для того, щоб тупцювати на одному місці черепашачими ніжками

Як працюватиме український аналог ФБР

Аваков: Я за полное разграничение с оккупированным Донбассом

Закрытая встреча: О чем украинский бизнес говорил с президентом

Кравчук: Ошибки президента в кадровых решениях зачастую настолько очевидны, что вызывают удивление

Новая модель развития финансов

Вахтанг Кипиани: Крым как Абхазия. Между оккупацией и этноцидом

Кличко мне друг, но выборы дороже?

Як не варто проводити адмінреформу, або Чи повторить Україна помилки Латвії?

Як знайти компроміс між олігархами і суспільством

The Economist: податок в Україні зросте, державні видатки скоротяться

Коментар: Порошенко має діяти

Олигархи сломают власть

Жизнь без европейской перспективы

Спочатку корупція, решта потім

В Україні насправді немає ані лівих, ані правих рухів – Портников

Роман Чернега: "Половина работников в Украине работают нелегально"

In memoriam: Чему погибший Джон Нэш мог бы научить Украину

Гарбуз на тортике

Небезпечні радники. Чи будуть зроблені висновки з поразок?

Андрій Коболєв: Людям давали дешевий газ, щоби іншою рукою забирати в них значно більше

Експерт: Порошенко за рік президентства допустив низку помилок

Для реформи децентралізації потрібен фундамент

ВР восьмого созыва с высокой вероятностью не доживет и до середины каденции

Дефолт или ультиматум?

Маємо другий неоголошений дефолт?

Эволюция достоинства

Пряма і явна загроза: як корупція шкодить національній безпеці України

Ничего в Минздраве

Глава податкової міліції Сергій Білан: Завдання - зламати систему

Инфографика: Как депутаты ходят на работу. Рейтинг и антирейтинг голосований

Платить по счетам: что даст Украине мораторий на погашение долгов

Коты в мешке. По каким правилам пройдут местные выборы-2015

Старі «граблі» й нові...

Кто-то должен ответить

Павло Шеремета: В правительстве возобладали аппаратные инстинкты

Примирення з Донбасом та РФ. Чи можлива без нього європейська безпека?

«Відверто Кажучи, Верхівка Вашої Еліти Дуже Корумпована»

«Украинский кризис» 2013-2015 годов или основы современного международного порядка

Про институциональный кризис

Сломать вертикаль власти. Опыт компании Zappos

Україна — від епохи Середньовіччя до Нового світу

Цугцванг Яценюка?

По чьим рецептам вылечат страну

Почему Украина до сих пор не ратифицировала Римский устав?

Удобная «отмазка»

Рада после «майских»: о проблемах Донбасса поговорили и забыли

Испанские леваки: из радикалов в центристы

 

page generation time:0,092