В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Технологія майбутнього

Версия для печати
17 окт 2007 года

Сьогоденні проектування майбутнього, з гуманітарного погляду, можна поділити на дві чималі групи: спроби проектування майбуття на ґрунті умовних уявлень про минуле та програмування прийдешнього на підставі нинішньої економічної та політичної ситуації. Але при всіх вигодах і користі такого моделювання, на мою думку, на всьому футуристичному чи науково-фантастичному тканні надто істотно позначаються вади інформаційного забезпечення в Україні, а також недостатня академічна обґрунтованість таких побудов, історична обмеженість у часі й хибність тлумачення перспектив інтелектуального простору.

Окремо, звичайно, стоять поширені парадоксальні трактування, зумовлені поточними політичними імперативами або просто обмеженням знань у цій галузі чи архаїчністю поглядів. Прикладом може бути щойно завершений міні-трактат Андрія Іллєнка про необхідність нагальної боротьби з націонал-демократією, «помаранчевізмом» і лібералізмом («Ми маємо стати великодержавною нацією», – у вид.: тижневик «Слово просвіти», 4-10 жовтня, 2007 р., с. 5).

Руїна книгозбірень веселки в Україні, яку поступово розширюють державці всіх кольорів, не дає авторам змоги оперативно з`ясовувати стан справи в світовій науці, й на світ Божий виймаються з вцілілих книгосховищ праці, міцно прив`язані до своєї давнини. От пан Іллєнко перелицьовує давні інвективи, що їх Карл Кавтський висловив у статті «Національність нашого часу». Ще б автор звернувся до «Соціальної еволюції» Бенжаміна Кіда, модних тоді італійських романтиків… Але все ж. Щойно чільники держави зможуть читати, і вчителі їм розкажуть про роль книгозбірень у житті народу, вони припинять гатити сотні мільйонів на справи марнославні, а розпочнуть опікуватися справами духовними, тобто відродженням книгозбірень, котрі були не до душі і зовсім бездуховним людям, і навіть вельми духовним. Тоді наші великодержавні прагнення, може, не в першу руку визначатимуться боротьбою з « помаранчевізмом» .

Витоки сурогатної реальності

Звичайно всі наші бачення майбутнього так чи інакше спираються на сьогочасну державну структуру з її механізмами, блоками тощо. А про німину, тобто людину, індивідуальність згадують лише у переддень виборів. Ні, власне, про людину, чи тим паче про індивідуальність ані пани, ані підпанки не згадують ніколи. Згадують про абстракцію, котра називається «голос». Якусь безтілесну сутність, що є розмінною монетою в політичних авантурах. Мені при такій нагоді раз по раз пригадується комедія Шевченка «Сон».

Ще за радянських часів у нас прижилося таке західне явище, як ескапізм. Способи уникання загальної комуно-церковної настанови «жити отарою» відбивалися навіть у гумористів і сатириків, найбільш рельєфно – у Жванецького. З новим настанням з волі Божої незалежності в Україні, крім тимчасових сплесків загальнонаціональної ейфорії та ярмарковості, ескапізм поглиблюється, щоправда ні за більшовизму, ні за самостійництва саме цього терміну не згадують. Бо, мабуть, звучить він для нашого вуха надто вороже, майже як НАТО або наркотики… Хоча з наркотиками і хімічними, і політичними ми якось вже споріднилися та зробили складником субкультури.

Більшовики мали впливові важелі для подолання масового ескапізму – і ідеологічні, і репресивні. А з поступовим переходом до керованої тубільними більшовиками і комсомольцями незалежності з`явилися й інші способи боротьби з масовими пасіонарними втікачами: можна скоротити середній вік виживаності в цій країні, можна витиснути мільйони людей на заробітки казна куди, можна змусити більшість населення працювати чи підпрацьовувати в тіні, залишаючи грітися на відкритому сонці репрезентативний континґент тих, кому ніде дітися, під орудою ґлямурних ВІП-персон і відвертих злочинців.

Проте Бог історії придумав так, що держави як структури виживання чи структури репресії формуються не на віки, й час від часу він підкидає або стремено, або силу пари, або друкарський верстат, чи географічні відкриття, чи автомобіль, чи ще щось для кардинальної зміни тієї структури. Але все ж таки (тієї чи іншої) структури, яка так чи так починає працювати на саму себе, даючи можливість тим, котрі біля корита, організовано змагатися біля нього, виторговуючи в часу певну кількість безтілесних сутностей, тобто голосів.

Але нинішній винахід Бога історії – електроніка, – вбившися у колодочки, починає міняти цю структуру міняти до невпізнання, тобто здійснювати цілковиту реструктуризацію стосунків між населенням і чільниками, котрі в перспективі мають шанс повернутися на своє місце, деклароване ще більшовиками, – до стану слуг народу . Такий процес називається віртуалізацією. У віртуальному просторі давно вже прижилися торгівля, розваги, віртуальні подорожі, цвинтарі, бібліотеки, форуми, дистанційна праця, соціальна й реліґійна організація. Серед останніх досягнень віртуалізації дійсності – блоґи, які поволі починають замінювати підконтрольні й здебільшого продажні ЗМІ.

Важливим соціальним досягненням є віднайдення способів оплати віртуальної праці… Себто у віртуальному просторі починають з`являтися надійні замінники реальної соціальної організації та інфрастуркутури, котрі є засобом репресії щодо людей. Передусім – сучасних пасіонаріїв, котрі не хочуть і не можуть боротися з ірраціональністю структур, що відмирають. Ці останні не еволюціонуть ні після партійних перетасувань, ні після з`ясування стосунків між групами впливу і основними ляльководами.

Віртуальне майбутнє України

Ескапізм і чергова ґлобалізація – видимі начала віртуалізації. Якщо раніше ми писали про віртуалізацію спільнот і груп інтересів, то тепер міжнародна думка (наприклад, у Росії, Австралії) визнає іманентність віртуальних структур, а ще й з`явилися публікації про формування віртуальних країн, котрі на ґрунті койне формують власну мову з граматикою включно, що спонукає до журби лінгвістів-назадників. Інститут Да Вінчі в своїй доповіді "Шість можливих сценаріїв створення віртуальних країн, що здатні функціонувати" так і пише: «Нові сили ґлобалізму спонукали появу поняття створення віртуальних країн, країн без землі та кордонів» 1.

В Україні ось уже півстоліття триває розвал інтелектуальної сфери й систем її життєзабезпечення. Саме це явище, поруч із марними спробами його побороти, свідчить про невиліковну імпотенцію суспільної організації, що відмирає. Внаслідок історичних пертурбацій протягом кількох поколінь радикально змінилися системи традиційного структурування суспільства і зникли, відмерли системи довготривалого цілепокладання, яких не замінити екстраваґантною політичною метушнею.

І тому не дивно, що молоде і наймолодше покоління вже не розв`язує полишених у спадок завдань, як ми в п`ятдесяті або шістдесяті, а ­– після коливань кінця віку у їхніх батьків – почало жити в зовсім іншому, електронному світі зі своїми уявленнями про етику, естетику, філософію буття, ідеали, тощо. Це не трагедія, а інший світ. Як в часи дегенерації римської культури, коли формувалася низка молодих європейських держав на ґрунті містичних химерій або національних змагань.

Формування віртуальної державності , що непідконтрольна всьому спектру кращих і гірших політиків, набирає сили в Україні з незаперечною очевидністю. Що швидше поширюється неуникний процес електронізації в країні, то потужнішою стає віртуалізація. І навіть не конозить запитувати «хто винен» і «чи готові ми, чи не готові». Бо є винні чи нема, готові ми чи ні, а об`єктивний процес триває вже незалежно від вибриків владних чинників.

І хоча, звичайно, Україна до цього процесу не готова, як протягом історії, на жаль, не була готова до більшості очевидних процесів, зупину однаково нема. Міжнародна думка схиляється до того, що явище має достигнути десь на початок третьої чверті сторіччя.

Віртуальна держава не буде закроєна на давніх романтичних ідеалах (як на мене, то на жаль, але приватний жаль не є об`єктивним аргументом), а стане світом з новими інтелектуальними формантами і мовою, і звичайно з трагедією тих, хто до цієї форми соціальної організації з різних причин не потрапляє.

Внаслідок ґлобальної мутації соціальних відносин має й надалі загострюватися напруга між світовими суб`єктами господарювання, і доки ми будемо одне в одного видирати з рук ризки найліпших чорноземів у світі для перезбагачення одних і на кучму іншим, слуги народу ризикують залишитися біля порожніх ясел…

У нашому житті є стовідсотковий індикатор майбутніх змін: мистецтво. Вчитайтеся в поточну літературу, придивіться до полотен, погляньте на драму театру. Леопарді та Емерсон казали, що той, хто замислюється над долею країни і людства, має бути поетом незалежно від свого фаху. А в Україні протягом історії саме поетів не бракувало ніколи… Хіба що зараз. Але ж це прагматично-переходова доба.

 

1*About the Authors*

*Thomas J. Frey* is the Executive Director of the DaVinci
Institute, and is an internationally recognized futurist, author, and
public speaker. His specialty is the future of technology and its impact
on business and society. * Juan F "Kiko" Suarez*, in the Director of
Global Operation at the DaVinci Institute where his primary
responsibility is to lead the Institute`s international activities
outside the United States , mainly in Europe , and Central and South
America . * Eduardo Suárez*, Attorney at Law, Court Official, Spain . A
special thanks to Eduardo for his essay entitled "Viability of a Virtual
Country" *Contact:* *The DaVinci Institute* Thomas J. Frey, Executive
Director PO Box 270315 Louisville, CO 80027 (303) 666-4133
dr2tom@davinciinstitute.com

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Украина для своих

ОТКРЫТОЕ ОБРАЩЕНИЕ ЧЛЕНОВ ФОРУМА ГРОМАДЫ КИЕВА

Национальная идея состоит в том, чтобы быть нацией

Люди, які воюють за природу. Три еко-ініціативи, що змінили Україну

Втрата прив’язаності до рідного — виродження етносу

Национализм – погода на завтра

Волшебная сила разнообразия

Поднебесная держит оборону

В поход за национальной гордостью

История их не рассудит

Нация – государство в ХХI веке

Окультуривание пространства повседневности

Куда сбежать отдохнуть из Киева на время Евро-2012

План перезапуску України

Україна для китайців?

Українська ситуація та світовий контекст: діагноз і рецепти

После мультикультурализма: Европа и ее иммигранты

Новая идея для новой Украины (гл. 1)

Червононосці

Джерело енергії

Русский язык будет велик и могуч

Грузия освободилась от СССР

Київ грає в націоналізм

Нація і Конституція

Нацпроект «Украина» исчерпан

Возможна ли новая Кремниевая долина?

Григорий Грабович: «Читая Андруховича или Жадана, вы не испытываете чувства провинции»

Чого в Україні не було, нема і невідомо, чи буде…

​Хунта как предчувствие

Обережно: агітдиверсанти! Але чому наш ворог – не росіяни

Сергей Дацюк: "Или вперед, или в Средние века"

Языковая политика Украины: действия власти, мнения граждан

Німецьку мову – до Конституції: безперспективна, але гучна ініціатива

Статус народів вимірюється їхньою волею до буття

Президент ФРГ: Языковая культура - один из главных элементов национальной идентичности

Мова як дім буття. Двомовність в розколотому суспільстві

Барт де Вебер: к новому национализму

Спільні дім, воля і доля, чи окреме сало по кутках?

Олесь Доній: Ні Янукович, ні Тимошенко, ні Ющенко не боролися за незалежність України...

Діагноз: криза ідентичності

За українську церкву, діаспору, виклики минулого та візію майбутнього

Із чого починати проект "держава Україна?

Примара "цивілізаційного розлому"

Барт де Вевер: новое лицо фламандского национализма

Цивілізаційний вибір: продовження розмови

Національна ідентичність і майбутнє України

Партійна система: краще менше, та краще

До школи за тридев’ять земель

Украина 2010 - страна без авторитетов

Операція прикриття. Або післямова до відзначення 65-ї річниці Великої Перемоги в Україні

 

page generation time:0,166