В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Нецільовий продукт

Версия для печати
23 янв 2008 года

«…Зате читав Адама Сміта
І сильний був економіст,
Тобто доводити мав хист,
На чім держава багатіє,
І чим живе, і як вона
Бува без золота міцна,
Коли продуктом володіє».

О. С. Пушкін. Євгеній Онєгін, І, 7,
пер. Максима Рильського

 

Почати треба з реальної констатації поліхромності української цивілізації. Зробити це треба за допомогою напрацювання філософії українського розвитку, в якій буде розтлумачено і обґрунтовано об`єктивність нинішнього стану речей. Саме філософія культури покликана показати і втілити в практику схеми неконфліктної етнічної й конфесійної взаємодії.

Протягом останніх майже сімнадцяти років так і не вдалоя сформулювати, що таке украïнська ідея, й відповісти на давніше питання Кучми, яку державу ми хочемо побудувати. Попри те, що постійно й невтомно її розбудовували. Однак, на черзі нове питання про те, що в перспективі можна буде назвати украïнським продуктом у культурі.

За неповні два десятиліття переінакшено на Калитчин смак і розуміння майже весь духовний простір України, – спотворений, як архітектурне обличчя столиці з її нинішнім троїстим стилем: Омельченко, Бабушкін, Черновецький. Цей маразм віддзеркалює просторове мислення інгерентно талановитої нації з її найкращим у світі чорноземом.

Питання без відповіді

Для зусиль владарів, зацікавлених у зомбуванні населення, дуже важливо було, є та буде обмежити доступ населення до інтелектальних і естетичних продуктів: квитки на поодинокі явища в цій сфері коштують стільки, що пересічний українець із своїм мізерним кошиком виживання (він на місяць коштує приблизно третину того, що кращі українці витрачають на обід) і думати про високе і вічне забуває. Вартість для простих людей доступу до інтелектуально-естетичних продуктів цивілізації взагалі уголос не згадують і до прилюдного аналізу не використовують.

На всіх щаблях українського електронного ресурсу доки вигадливо працює або цензура, або контроль за допомогою економічних важелів. Як і де формувався один український ресурс, доперва розповів пан Мартиненко.

На теренах культури наші державці й урядники увесь цей час байдики не били, а систематично і системно знищили чи довели до рівня цілковитого щезання всю сферу функціонування української книжки, або де-не-де залишили скалки структури на допомогу майбутнім археологам та історикам. Довели до катастрофи український театр, кінематограф, музейну справу. Рівень освіти, можливо, й відповідає болонському процесу, особливо в тих закладах, де кращі українці мають змогу платити за своїх кращих дітей по $1000 на місяць, і навіть соціалістичним ідеалам пана Ніколаєнка та його керманича спікера-поета Мороза, але відстає і від колишнього радянського, і від бажаного світового. Ба, навіть заклики ґаранта Конституції залучити до освіти якусь об`єднану церкву, котра має у віртуальному майбутньому відтворити стан християнства тисячолітньої давнини, справі не зарадили. Бо нічого з цієї приреченої вигадки, крім захланного попівства, зневаженого ще в дев`ятнадцятому сторіччі усім поступовим українством, не виходить.

Я не економіст і економіку не чіпатиму, бо не полюбляю аматорство, особливо в тій галузі, в якій наші заслужені й інгерентно талановиті різношкільні економісти невпізнанно покращили життя вже сьогодні.

Різні способи реґулювання появи літературно-мистецької продукції призвели до того, що, зоднобіч, знищена об`єктивна критика і рецензування (остання крапля – розгром небезгрішного, але яскравого «Книжника-рев`ю»), а, здругобіч, – розквіт графоманії й облуди.

На тлі таких непересічних гуманітарних досягнень лише за малим сімнадцять років ми й ставимо перед собою питання про майбутній український інтелектуальний, мистецький продукт.

І, як у випадку з формулюванням національної ідеї, ми не бажаємо дати відповідь ще на одне запитання: йдеться про національну ідею, мрію про «українську» Україну вітчизняних романтиків і пост-романтиків, учасників визвольної боротьби до і після Другої світової війни? Чи про ідею української багатонаціональної державності або, в схемі ґаранта нашої Конституції, містичного об`єднання Сходу й Заходу під однією булавою на засадах круглостолових домовленостей і універсалів. Бо саме тільки відверта відповідь на це запитання дає змогу формулювати національну ідею, якщо справді варто заходитися біля цієї справи.

Не сприяє можливому прогнозуванню і робота низки кланів ляльководів, спрямована на витворення й підтримання політичної стаґнації в країні для одержання вигод на найближчих президентських виборах. Про стан цивілізації й культурний розвиток у цих рахубах не йдеться, тому що народ з його поточними і перспепктивними проблемами насправді нікого не цікавить, – бо свій голос він уже віддав, і тепер ідеться лишень про перерозподіл цього найважливішого віртуального ресурсу.

Плоди вітчизняної стаґнації

У самій стаґнації жодного дива нема, бо це наслідок звичайної зміни цивілізаційних кодів у нашій державі, тим більше, що відбувається це на тлі спроби вияву народної волі (як от прагнення свободи від задушливості правління посткомуністичної громади 2004 року; ці поривання були нахабно й цинічно зраджені при першій нагоді; щоправда, падіння рейтинґів окремих причетних гравців показало, що ці подвиги їм не забудуть) й віртуального землетрусу, пов`язаного з уявним вступом до ВТО. Землетрусу з закриттям шахт при цьому не буде в оглядному майбутньому через те, що надто багато грошових мішків зацікавлені у видобутку ресурсу навіть за ціну людських офір. Таке може відбуватися лише при хворобі як самої держави, так і її чільників. Пригадуєте, як Пушкін писав про дядька:

"Мій дядько чесний без догани,

Коли не жартом занеміг,

Небожа змусив до пошани

І краще вигадать не міг..." і т.д.

(О. С. Пушкін "Євгеній Онєгін", І, 1, пер. М. Рильського)

Таким чином, враховуючи брак відповіді на основні питання про форму нашого існування та притаманну пост-модернізмові еклектику гуманітарного розвитку, можна припустити, що на час активного переформатування села (10–20 років) й завдяки розвиткові туризму законсервуються й побутуватимуть у музеєфікованій формі якісь найпотужніші та найекзотичніші вітчизняні ритуали (коли чільники держави з родиною стрибають через ватру на Купайла, то навряд чи спогадують про поганську сексуальну символіку цього поганського свята). Подібний фольклорний продукт, навіть у формі вигадливих контамінацій, вигідний для бізнесу, як свідчить світова практика, й збережеться на перспективу.

В українському суспільстві й на експорт збережеться попит на нову й класичну вітчизняну прозу й поезію (крім класиків, це Кононович, Андрухович, Забужко, Турчинов, Цибулько, Андрусяк, Штонь, Ільченко та ін.), на окремі інтелектуальні бренди, як от «Ї», словникову й довідкову літературу.

Швидкими темпами й далі зростатиме попит на образотворчу продукцію, в котрій дедалі чіткіше вирізнятимуть бізнес-арт (варіант шоу-бізнесу), трендові напрямки, аванґард, «класику», мистецький іконопис, народні вироби.

З популярних музичних мистецтв існуватиме попит на шоу-бізнес, але майже винятково на просторах колишньої імперії, – тобто на рівні схожих інтелектуальних запитів і технічних можливостей.

Попри наявність в Україні низки видатних композиторів цей продукт (здебільшого через руїнницьку політику владодержців) не набуде належного визнання в осяжному майбутньому. Тут і брак інструментів, і брак виконавців, і брак приміщень. Ну, і, звичайно, злидні споживачів.

Величезний поетнціал мають наші музеї, але якщо достоту завтра й на період 10–15 років не почати вкладати в них десятки й сотні мільйонів доларів, то на оглядне майбутнє вони виживатимуть за рахунок локальних відвідувачів та принагідних туристів.

Театральне життя, особливо музичні театри, потребують негайних і чималих інвестицій, бо інакше на перспективу їхній продукт матиме локальне значення з дуже нечастими пропозиціями на експорт.

Книгозбірні наші, за винятком деяких фондів раритетів, які від часу до часу знищуються, не мають в близькому майбутньому шансів наблизитися до рівня не те щоб Лондона чи Парижа, але й Кракова та Праги. Точніше, в найближчій перспективі вони складатимуть іспит на фізичне виживання.

Наше будівництво може похвалитися кількома новаціями в культовій архітектурі, але то поодинокі явища, а загальна картина – це епігонство за давнішими західними взірцями. До речі, в ненайкращому місцевому виконанні.

Перспективи кіно й телемистецтва теж ще зарано ставати на мову, бо нинішня боротьба за перерозподіл ресурсів не дає підстав братися за серйозне прогнозування. Тим більше, що ці ресурси віддавна вже Україні не належать.

Те саме з електронним та цифровими ресурсами, які гостро контролюються місцевими та чужинецькими кланами й організаціями. Єдиний тут порятунок – масовий безпосередній вихід на супутник, але на це піде забагато часу через фінансові проблеми для людей. Але в кінці тунелю і цей продукт може виявитися не українським.

Покращення перед прірвою

Такі можуть бути загальні міркування, якщо стан справи не почати змінювати, як висловилася б інтелектуальна еліта марґіналів та реґіоналів, вже сьогодні. І почати доведеться зовсім не з масованих інвестицій (хоча і вони б не завадили), якщо оспалому народові й високопрофесійній верхівці взагалі потрібні в житті книжка, справжня музика, а не кумедні вистриби дідуся Поплавського…, у чому я почав віднедавна сумніватися.

Почати треба з реальної констатації поліхромності української цивілізації. Зробити це треба за допомогою напрацювання філософії українського розвитку, в якій буде розтлумачено і обґрунтовано об`єктивність нинішнього стану речей. Саме філософія культури покликана показати і втілити в практику схеми неконфліктної етнічної й конфесійної взаємодії.

Час припинити брехати й відверто сказати, що на розвиток гуманітарного інтелекту нації у нас після презентацій, обідів, сніданків, вечерь, машин, приватних хатинок для втомлених вельмож, підпанків тощо – лишається ось така сума. І дати цю суму до копійки, не шкодуючи тих копійок на проїдання геніям власного народу. Бо хіба не за нищення того самого народу їм видають ордени невгамовні наші сусіди?

Тоді на підставі філософських побудов будуть зрозумілі й перспективи держави, і її інтелектуальний продукт, про котрий ми наразі можемо висловлювати лише власні здогади.

 

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Иво Бобул: украинскую культуру, простите, "слили"

Рецепты «недореформ» для культуры

Яке значення має культура для нашого життя?

Країна, яка заощаджує на культурі, не має шансів на економічне життя – джазмен Олексій Коган

Якщо вчасно не інвестувати в культуру, згодом інвестуємо у війну

Досвід ЄС для України: Культура - рушійна сила сталого розвитку суспільства

За весь час війни Мінкультури жодного разу не поцікавилося долею Донецької опери - Писарев

Іван Козленко: Якщо ми будемо мислити Україну в шароварах, то особливого майбутнього в країни немає

Ірина Магдиш: "Наша вина в тому, що ми легковажили культурою"

Раду Поклитару: "Это советская байка, что художник должен быть голодный"

Кончаловский: Киевская Русь была разрушена при помощи Московского княжества

"Художника нужно поддерживать, даже если он противостоит режиму"

Влад Троїцький: Ми, українці, викидаємо своїх священних корів прямо в смітник

Войны уничтожают и культурное наследие

Українці живляться культурним фастфудом

Раду Поклітару: Я готовий подарувати свій талант Україні, питання в тому, чи потрібно це їй

Украина станет родиной ГМО

Мистецький бієнале 2.0

Німці "оцифровують" культурну спадщину

Європейська культура – вигадка чи реальність?

Музейные баталии: затишье перед последним боем

Що відбувається в Національному художньому музеї?

Лавра победителя

Нескромна чарівність номенклатури

Разбудили Вия

"Играть - это мука". Памяти Богдана Ступки

Кабмин согласовал порядок вывоза культурных ценностей

Тень культуры

Наращивание культуры

Пограничник миров

Екс-директори Музею історії Києва: "Музей хочуть розформувати"

Креативный (?) Kласс (!)

Музеї в пошуках свого депутата

Пам’ятки Лаври під загрозою «законної забудови»

Окультуривание пространства повседневности

Культурная самобытность как стержень «мягкого могущества»

Культурні маніпуляції по смерті Возницького

Ідеальний музей: яким він повинен бути сьогодні

«Украинский арт-социум напоминает Эллочку-людоедку»

Ценовые скачки: музеи и парки Киева подорожали!

Чи є майбутнє у музейного туризму

Стране пора отказываться от эксплуатации образа жертвы

Культура и инновации: неосознанный потенциал

Музейная революция: шерше ля фам!

Вкрасти на мільйон

Хто лобіює "монетизацію" музеїв

Україна для китайців?

Мільярдний спадок

Оксана Забужко: Донецьк міг би стати чудовим місцем для всесвітнього бієнале з кітчу

Брати Капранови: культура – конкурент держави

 

page generation time:0,243