В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Рівняння з багатьма невідомими

Версия для печати
18 мар 2008 года

Методики дослідження громадського життя, які дедалі частіше, починаючи з часів ранньої перебудови, потрапляють до наших рук, моделювалися й розпрацьовувалися для ситуацій, котрі радикально відрізняються від реалій нашого громадського побуту. Мова йде не про далеке їхнє коріння, а тільки про неомарксистські й постмодернові праці, що залучали також ріжні ідеї структуралізму, феноменології та інші. Усі вони розроблялися для структурованих умов та зрозумілих характеристик досліджуваних етносів і суперетносів.

На відміну від цих засновків, сучасне українське суспільство мало структуроване з непередбачуваними реальними міґраційними процесами. Видиме реґіональне розмежування й досі спирається на ріжні комплекси репрезентативних текстів культури. Масова свідомість не має однакових чи бодай схожих архетипальних підвалин, характеризується відмінними медіатипами і неотипами. Перспективний розвиток груп населення не має ні стабільного цілепокладання, ні осмислених стандартних методик забезпеченого поступу. У нас від виборів до виборів змінює формат наскрізь корумпована державна машина, так звані партії й рухи є насправді оплаченими кланами й клубами чи групами для лобіювання певних домашніх і замежних інтересів. Усі ці процеси, інформація про котрі насправді закрита для загалу, мають варіативне соціальне тло, або й просто створюються політтехнологами для розв`язання конкретних замовлених ситуативних завдань.

Тому, на мою думку, відверто дослідити цю мішанину з власної ініціативи важко або й неможливо, а т.зв. спонсори у відкритих дослідженнях не зацікавлені, аби не доводити нинішню напружену ситуацію в країні до передреволюційної. Натомість закриті дослідження достовірної інформації не постачають, як про це свідчить динаміка рейтинґів Партії реґіонів і зникомих пропрезидентських угруповань. З цієї ж причини мало користі з продукції заанґажованих політологів, астрологів та попів, котрі після тривалої перерви беруть дедалі активнішу участь у нашому економічному, громадському і політичному житті.

Ще раз про граблі

Згадані імпортовані дослідницькі методики використовують понятійний інструментарій, котрий також кепсько пристосований до ситуації, що вивчається. Так, термін патерналізм за останні трохи понад сто років значно розширив своє застосування. Причому він означає різні речі, залежно від рівня (родина, етнос, суперетнос, держава) і сфери (галузь виробництва або діяльності).

Якщо західні дослідники простежують етимологію терміну до латинського pater (батько), то ближче нашій цивілізації грецьке πăτήρ має серед інших і значення «творець, деміург». Себто, якщо одні відповідачі матимуть на оці якісь бажані обмеження згори свого вільного вибору, то інші розумітимуть як жадане заступництво Творця.

Так само і з авторитаризмом. Авторитаризм народ удосвідчував і за свавільного царату, і за месіяністичного в своїй сутності комунофашизму, – коли змінювався окупант, а характер управління стосовно українського населення залишався той самий. Розуміючи, що це досі незагоєна рана, я далі не вдаватимусь до цієї теми, але ні в кого не викличе, сподіваюсь, заперечень той факт, що за допомогою тих чи інших механізмів українці спекалися імперського, комуністичного і фашистського диктату (хоча населення певною мірою щиро співпрацювало зі згаданими формами авторитаризму) без особливої ностальґії, котра нині дошкуляє хіба що якимось марґіналам і людям з нестабільною психікою чи матеріальними інтересами.

Отже, у головах українців ні патерналізм, ні авторитаризм особливого місця не посідають. А от що справді їх бентежить на свідомому і підсвідомому рівні, – то це проблема заступництва. Яскравим свідченням цього є посилення ритуального боку в діяльності реліґійних організацій, частішання масових апеляцій до високих чиновників у випадку, коли за потурання владних структур здійснюються різні економічні афери…

Що роблять у цих випадках французи, німці, італійці… ми читаємо в друці, а наші пишуть супліку президентові. Психологія цього відповідає підсвідомому бажанню заступництва Великої Доброї Матері. Тому в нас (як раніше в Польщі) з такою силою відновилися маріологічні культи, посилилися святкування Божої Матері (звичайно, не без допомоги гендлярів, котрі добре заробляють на народних культах і розвагах), новоцерковництво використовує пов`язану з Великою Матір`ю символіку хліба, відродження, оновлення тощо. До речі, перед тут ведуть колишні комсомольці, кадебешники й естрадні актори. А серед найвищих посадовців ми подибуємо ще й містиків-месіаністів з їхньою підлітковою ахінеєю на тему «если бы дети всей земли»… Ці рухи мають мало спільного з достеменним Новим Заповітом і революційним вченням Єшуа.

Жага втечі

Потяг до заступництва – свідчення упослідження людей криміналізованою державною машиною. Перепрошую, не машиною, бо будь-яка машина параметризується, а наша сукупність керівних осередків на чолі з авторитетними менеджерами давно має наліпку непередбачуваної. В критичних ситуаціях (відомі секти у США, передреволюційна Росія, рухи мусульманських радикалів) такий психологічний настрій легко використовують авантурники, котрі обіцяють прості ліки вже сьогодні.

Однією з ефективних форм протидії корумпованій та самодостатній системі керування є ескапізм. Я кажу самодостатній, бо головні авторитети та їхня обслуга давно забезпечили собі сяке-таке існування десь «там», де вони відновлюють свій пошарпаний змаганнями імідж, де вчаться чи й живуть їхні діти, – там, де їхня «душа» і де вони в разі чого зможуть знайти притулок (Росія, Альпи, Ізраїль тощо). Не треба забувати, що народжений ще за більшовиків ескапізм набув зараз масових потворних форм у вигляді, зокрема, наркоманії та толерованого на державному рівні алкоголізму (без «житомирської на бруньках» важко тепер уявити навіть бунтівний колись 5-й канал телебачення). Це вже давно не десятки й не сотні тисяч, а мільйони занапащених душ.

Наскільки мені відомо, явище поточного ескапізму у нас не досліджується. А тим часом саме «гнані і голодні» були в аванґарді ленінців і троцкістів, котрі так трагічно почали перекроювати світ Божий майже століття тому. Нині економічно й політично ситуація не надто відрізняється від ситуації тих часів. Тільки й відмінного, що тоді був деґенератизм освяченого нині царя, а сьогодні – високий посадовець їде лікувати коліно світ за очі, коли діти в його опіці помирають від браку ліків і бездоглядності. Ми відроджуємо, розбудовуємо, поліпшуємо і покращуємо, а в цей час у суспільстві множиться розпач і зневіра та бажання святого заступництва.

У керівних структурах у нас сьогодні не єднання в ім`я України напередодні видимих катаклізмів, а месіянізм, утопії, сепаратизм або й просто карнавальні дійства візантійського чи північноіталійського штибу.

Сьогодні влада, яка живе паралельним до життя народу життям, ніби хоче сказати: «…бо без мене ви нічого не можете. А ті, що не пробувають у мені, схожі на пагілля, що сохне та падає на землю; таке пагілля збирають і кидають до вогню, і воно згорає. (…) Адже ви друзі мої, бо виконуєте те, що я заповів вам» (Іван, 15:5-6, 14). Докладно схожу ситуацію дослідив 1926 року В.В.Зенковський у часописі «Путь» («Автономия и теономия», №3, с. 35-49). Цим влада, нехтуючи живими законами, удає з себе Месію. Псевдо-Месію.

Отже, я гадаю, інструментарій треба обирати не в системах «демократія–патерналізм–авторитаризм», а такий, що пасує до життєвих реалій народу. І план вивчення має бути такий: спочатку досліджуємо «що ми маємо», називаючи речі своїми іменами, потім розв`язуємо задачу Кучми («яку країну вам побудувати»), а тоді й поворожимо на патерналізмі з авторитаризмом.

Заступництво на перспективу

Саме розуміння необхідності такого заступництва спонукало частину (наразі, найбільш перспективних) політичних акторів вдатися до важелів кредитування довіри: виплати вкрадених Росією заощаджень, збільшення виплат на немовлят та ін. І, гадаю, це не загравання з людьми на тлі ганебної азаровщини, коли вважалося, що пенсіонери забагато кефіру споживають, а спроба хоч якось зняти накопичену в суспільстві напругу. Бо досі було відверто й безкарно зраджено всі обіцянки і помаранчевого, і блакитного майданів – ніхто ні за що народові не звітував і не збирався покращувати життя. Вони знову повернулися до своїх навичок, завчених ще за комсомольського молоду, – скерувати обіцянками погляд одуреного люду до яси майбутнього раю десь за обрієм.

Тобто, якщо їхні довготермінові потужні інвестиції в провальні проекти сьогодні слушні, то років за тридцять (а для поважних проектів це і 50 років) все буде як у казці. Це і вся економіка від А до Я. А якщо з літакобудуванням, продавцями смерті (перепрошую, сьогодні це ВПК), космосом та ін. щось не складеться… Точнісінько як у Хрущова з комунізмом у 1980 році або у Горбачова з окремою квартирою кожному в 2000-му. І де ж тепер той комунізм із квартирою? А хіба марність цих дурниць не була очевидною від самого початку, й хіба ніхто про це не казав? Чи ж хтось відповів за десятки років змарнованих життів мільйонів марновірних людей?

Натомість, коли йшлося про маразм партійного керівництва, деякі чільники у миті тверезості відповідали, що й самі це бачать, але головне, наразі найважливіше, – уникнути в сутужній міжнародній ситуації війни. З цим вони й перебули кілька десятків років. І немає їх. Допіру маємо іншу, але однаково сутужну внутрішню й зовнішню ситуацію. І щоб «не втратити Україну», месіяністи й марґінали ладні й далі перерозподіляти між собою зароблені людьми статки.

Задля цього й вдаються до принагідних запозичених методик зі штучним для нас жмутком «патерналізм–авторитаризм–демократія–лібералізм». А тим часом у нас проблеми зовсім інші: ми спекалися комунофашистської диктатури й перейшли до посткомуністичного болота на чолі з тим, що нагорі, і ширшим верствам йдеться тільки про виживання і бажання заступництва. Ескапізм, церкви та ворожбицтво.

Стаття надійшла до редакції 3 березня 2008 року

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Через что в себе должна переступить нация для успеха страны

Чтоб работали: Как и сколько платить отечественным политикам

Семь барьеров Украины на пути проведения политической реформы

Олександр Аузан: Україні потрібні болісні реформи. І тут важливо не допустити нової революції

Люди Майдану і люди «сцени Майдану»..

Кілька слів про ровесників Незалежності

Чому Україна програє сусідам війни за історію

Про дуті рейтинги й громадянський інфантилізм

Инфографика: во что обходится украинцам государство

МАЙДАН: НЕОБХОДИМОСТЬ ЭВОЛЮЦИИ

ОТКРЫТОЕ ОБРАЩЕНИЕ ЧЛЕНОВ ФОРУМА ГРОМАДЫ КИЕВА

Смена режима в Украине и «горькая пилюля» МВФ

Социальные стандарты по-русски

Возобновилось ли взяточничество на местах

Інноваційна Конституція

Власти всегда мешает народ

ВАЦЛАВ БАРТУШКА: "ЛИБО НАЗНАЧЬТЕ ВЛАСТЬ, КОТОРОЙ ДОВЕРЯЕТЕ, ЛИБО ЗАКОНЧИТЕ В ТЮРЬМЕ"

Как настроения людей влияют на экономику

Федерализация для Донбасса: эвтаназия под видом автономии

«Мотор» революції

Дойти до точки невозврата

Есть чему поучиться

А він на морі… А він в Бейджіні…

Тисячі українців за 2 дні заразились надзвичайно небезпечним вірусом «Nema.Planu.Trojan»

Нова нація! Нова країна!

Украина: слишком слабое государство

Рік невдоволення

Розшарування багатих і бідних в Україні не таке драматичне, як у Росії – Шеремета

Покоління неоплаченої жертви?

Киев усиливает роль президентских наместников

Авторитет, харизма та повсякденні структури українського соціуму

Тайип Эрдоган против TWITTER`A

Профессионалы не требуются

Дамоклів меч демократії. Як працює громадянське суспільство у Швейцарії

Науковець Наталія Шульга: Приклад "проффесора" Януковича знеохочує робити дослідження в Україні

Что такое республика?

Украинцы отметили ухудшение жизни

Национализм, как инструмент борьбы с гражданским обществом

Час народжених в Україні

Країна без майбутнього

Именем народа: чем грозит Украине новый закон о референдуме

Украина третьего мира, или Добро пожаловать, Большой Белый Сагиб

Back in USSR: сядєм усє

Из чего состоит государство?

Антиклерикализм. Круглый стол

Виктор Янукович придумал, как переписать Конституцию раньше оппозиции

Борьба с пиратством или оружие мировой информационной войны?

Про що насправді думає українське суспільство?

В ожидании демократии - 2 (заметки на полях)

Украина и МВФ: возможен ли компромисс?

 

page generation time:0,257