В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Кому як болото, а мені так як золото

Версия для печати
2 сен 2008 года

Те, що європейській думці безпосередньо або опосередковано відомо ось уже майже три тисячі років, себто шляхи інтерпретаци найчастіше вживаних (тобто репрезентативних) текстів культури, якось оминуло українську думку, і навіть кількарічного віку піонерська дисертація пана Сергія Квіта справі не зарадила. Герменевтика у його фрагментарному, довідковому викладі й не сягала глибше за німецьких трансценденталістів та їхніх послідовників, а в поточній українській цивілізації він зосередився переважно на близьких co6i літературно-мистецьких реаліях. Інших суґестивних праць у нас нема. Натомість українські політологи, політтехнологи й розбудовники держави взагалі дають собі раду без герменевтики, герменевтичного кола, бо покладають за наріжне завдання лише адміністрування поточних політичних ситуацій.

І далі на щодень продовжує з`являтися чимало публікацій про народ, націю, державу, державу-націю та розбудову держави, однак аніде не розтлумачується етимологія, обсяг значення, контексти, історичні модифікації, динаміка семантики, залежність значення від різних реальних і віртуальних контекстів.

Нація й інтерпретація

Теоретики й суперечники використовують величезну кількість чужомовних джерел (здебільшого не перекладених, а інтерпретованих чи препарованих), ні на мить не стаючи на думку, що наповнення термінів у інших мовах (нехай і споріднених із нашою) може бути відмінним. При тому ми забуваємо, до яких ґлобальних заколотів здатна призводити системна реінтерпретація вихідних значень. Найбільш яскравий приклад - історичне витлумачення священних загальносемітських, юдейських і месіаністичних/християнських текстів, на які також спиралися державні ідеології, юриспруденція, політика, філософія, економіка тощо, тобто стрижневі різновиди людської діяльності. Ми можемо з повсякденного нашого арсеналу в цій галузі вибрати низку наріжних термінів, - держава, нація, держава-нація, народ, державне будівництво, соціум, суспільство, розвиток суспільства тощо, - злагодити порівняльну таблицю для двох-трьох десятків мов, що до них ми звертаємося найчастіше, і наочно переконатися в тому, що здебільшого йдеться про різні речі.

Термінологічну несумірність можна проілюструвати на прикладі дефініції терміну нація. Цікаво, що в «Енциклопедії політичної думки», яку 2000 року в Києві випустило видавництво «Дух і літера» за науковою редакцією Вадима Скуратівського, термінів народ і нація нема. Далі ми подамо в таблиці значення терміну нація за двома найбільшими останніми українськими тлумачними словниками, одним з найавторитетніших американських словників «Америкен Геритидж» та найбільш популярним і повним електронним словником «Енкарта»:

Encarta® 2008American Heritage DictionaryВеликий тлумачний словник української мови, Київ-Ірпінь, 2001Зоряна Куньч. Універсальний словник української мови, Тернопіль, 2005

1.people in land under single government: a community of people or peoples living in a defined territory and organized under a single government 2.people of same ethnicity: a community of people who share a common ethnic origin, culture, historical tradition, and, frequently, language, whether or not they live together in one territory or have their own government
3.Native American people or federation: a Native American people or a federation of peoples • the Apache nation
4. land of Native American nation: a territory occupied by a Native American people or federation
5. group with common interest: a group of people united by a common interest • the hip-hop nation

1.
1.A relatively large group of people organized under a single, usually independent government; a country.
2.The territory occupied by such a group of people: All
across the nation, people are
voting their representatives out.
3.A federation or tribe,
especially one composed of
Native Americans.
4.The territory occupied by such a federation or tribe.
2. The government of a sovereign state.
3. A people who share common customs, origins, history, and frequently language; a nationality: "Historically the Ukrainians are an ancient nation which has persisted and survived through terrible calamity" (Robert Conquest).
4.
1. A federation or tribe, especially one composed of Native Americans.
2. The territory occupied by such a federation or tribe.
1.Конкретно-історична
форма спільності людей, об`єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв`язками, певними рисами культури і характеру. 2.Держава, країна. 3. перен. ірон. Про яку-небудь групу людей.
1.Форма історичної спільності людей, що об`єднані між собою спільною мовою, походженням, територією, психологією, культурою, ментальністю, побутом тощо. 2.Країна, держава.

Разючі відмінності є в тлумаченні терміну нація в системах різних конфесій, передусім у так званих книжних реліґіях, які мають до нас найбільше стосунку. На цьому, зосібна, недавно спинився відомий католицький ортодокс Чеслав Бартнік (Nation as a cultural phenomenon theologically understood. Rev. Prof. dr hab. Czeslaw Stanislaw Bartnik: www.niedziela.pl; Czestochowa, Polska - 1 July 2008).

Ба, більше. У вітчизняній Верховній раді з цього приводу брак суголосу, бо одні, як і давніше Володимир Ульянов на прізвисько Ленін, гадають, що самостійна українська держава можлива тільки на спілку з більшовицькою чи якоюсь іншою російською імперією, інші прагнуть злитися з євросоюзними ремінісценціями імперії Каролінґів чи Священної римської імперії (чи не вперше ідею Євросоюзу сформулював ще 1711-1712 року абат де Сен-Пьєр у переддень утрехтського миру, - Saint-Pierre "Projet pour rendre la paix perpetuelle en Europe", 1712, - gallica.bnf.fr), дехто досить туманно уявляє собі незалежну Україну. Що й за чиєю спонукою проголошують різні громадські блазні й марґінали назагал і уявити важко. Добре, що ніхто не здогадується відтворити зруйновані зв`язки на пост-австро-угорському просторі чи польсько-литовському, бо й тоді розрив пройшов також по живому, як, зокрема, описав це Ясениця.

Держава без коріння

Протягом історії обсяг поняття українська держава теж зазнавав істотних змін. І в ідеальному аспекті, і в територіальному. Чи може відповідати визначенню держава країна або край, в яких належно не функціонують гілки влади, котрі належать до обов`язкових атрибутів? Хоча проти самого факту потреби розбудови не обстає ніхто.

Те саме стосується й такої важливої характеристики держави, як мова. Цебто, логіка державотворення підказує, що має бути одна державна українська мова (як в Японії -японська, в Кореї - корейська, в Росії - російська і т.д.). Якщо ж є бажання задовольнити вимогу всіх нацменшин України (а ми не дотримуємося кримінальної засади, буцім одні народи кращі за інші), то треба піти шляхом міні-Євросоюзу та запровадити до обов`язкового вжитку ще пару десятків мов. Або ще й запровадити якийсь варіант загальнозрозумілої англійської мови, якою в нас послуговується день у день гнітюча більшість населення, котра принаймні чула, що таке побутова електроніка. І кожен документ, як у Європі, перекладати усіма мовами. Тобто, коли ми торочимо про рівноправність чи нерівноправність мов в Україні на втіху тверезому світові, ми також не можемо сформулювати свою одностайну позицію.

Ще менш визначеності, як ілюструвалося вище, у наших розмовах з терміном нація. Якщо це суперетнос, то як він докладно структуризується й де це записано в законах; якщо це сукупність населення на теренах України, то ми виключаємо кілька мільйонів діаспорного й заробітчанського народу. Чи є визначальною характеристикою цього населення спільність теренів (а як бути з українцями на територіях, загарбаних Росією?), мови, віри тощо? Чи йдеться просто про формально-реєстраційну ознаку умов паспортизації?

Якщо ставати на мову про націю, то мало б ітися про наріжну спільність стрижневих ідей культури. Ці ідеї виокремлюються протягом сторіч / тисячоріч, а в нас і синхронна цивілізація, не кажучи вже про діахроніку, стільки часу не нараховує. Ідея єдиної держави-нації у нас і поготів не має коріння, хоча колись і лунали думки про расову чистоту, а донедавна чулися зойки про примусову санацію. З цих же причин повним провалом завершилися теоретизування з приводу національної ідеї. Бо за визначенням не може бути національної ідеї за відсутності національної єдності, що раз у раз демонструють карнавальні дійства, які по-українському називаються «вибори».

Безглузді настанови чужого глузду

Обов`язково слід згадати радикальну актуалізацію давніх праць українських романтичних і пост-романтичних літераторів, політиків і громадських діячів, як от Дмитра Донцова. Щоправда, їхня яскрава індивідуальність та історичні заслуги на тих чи інших ділянках громадського життя не можуть затушкувати фрагментарність і еклектичність їхніх політологічних побудов.

Ось як, наприклад, керівник науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова О.Баган запропонував у статті «Романтик в епоху прагматики. Дмитро Донцов у контексті українського ХХ століття» (газ. «День», 19.07.08, с.7) описує за Донцовим потребу «нового, вольового, містико-емоційного націоналізму як програми й світовідчуття українства»: «Український народ, історично позбавлений своєї шляхти, провідної верстви, яка відіграла визначальну роль у визволенні, наприклад, угорської чи польської націй, може здобути історичну перспективу тільки у разі віднайдення її замінника. Замінити провідну верству (еліту) в бездержавній нації може тільки ідейно-політичний орден. Не партії, які слабнуть у доктринерстві й безнастанному партикуляризмі, а об`єднана на засадах нової моралі, жертовного героїзму, пройнята романтичною почуттєвістю та ірраціоналістсько-волюнтаристським світоглядом організація-орден з полівекторною програмою дій. (...) Його настроєність і стратегія назавжди мають перекреслити традиційну українську примирливість і поступливість, сліпе занурювання у дріб`язки та втікання від історичного вибору, а тому він постійно повинен плекати в народі мілітарно-експансивну свідомість, будити почуття величі й змагання».

Така настанова, звичайно, була виправдана в добу, коли треба було оружно протистояти більшовизму і фашизму, котрі спільними зусиллями запалили Другу світову війну, але натепер мілітарно-експансивна свідомість - суперечить всім мислимим настановам світового ладу (хоча варто нагадати, що путінсько-медведєвська Росія з її настирливим культом святого Миколи Кривавого робить сьогодні саме це) і неприйнятна нині в Україні, бо народ західних теренів до сталінсько-гітлерівського здвигу і населення України сьогодні - якісно, культурно і структурно різні суперетнічні утворення. З кардинально відмінними наріжними формантами.

Подаючи такий перелік прикрого замішання у вітчизняних головах, я далебі не хочу сказати, що сьогодні в замежному політичному світі все гаразд. Хоча в тому світі більше ладу, бо їхня термінологія більше відповідає їхнім реаліям. Це, зокрема, високо цитовані праці Валерстайна, ван Кревельда, Морґана.

Закордонні праці, через непорозуміння з перекладом, у нас інколи хибно витлумачуються. Так, Кревельд у «Появі й занепаді держави» пише не про державу взагалі, а про форму держави, котра виокремилася внаслідок змагань 15-16 ст., тобто про варіант адміністративно-політичної корпорації. Тоді, дійсно, нинішня ґлобалізація з її транснаціональними потужними механізмами завершує життя такої корпорації. Цю останню обставину добре розтлумачує відомий австрійський дослідник Рональд Тушл у праці «Всесвітньо-системний погляд на ґлобалізацію, реґіональні конфлікти та майбутнє держави-нації».

Однак, аналітичні схеми, котрі використовуються цими дослідниками, придатні передусім для прогнозу і також тісно прив`язані до кола проблем своїх держав, тобто не мають універсального характеру, а вряди-годи позначені відвертим бажанням зчинити галас у друкованих засобах, як колись було з концепцією кінця історії. Цим конспективним оглядом я дозволю собі привернути увагу до двох позицій, а саме:
  • припинити безоглядно примірювати до наших реалій чужі розпрацювання;

  • збагнути, що процеси в культурі й цивілізації відбуваються не від з`їзду до з`їзду
    чи від виборів до виборів, а протягом тривалого історичного часу.

Тому й не спрацювали в Україні самодостатні теорії національної ідеї та пов`язані з нею настанови щодо майбутньої розбудови нації-держави. Найбільша дивовижа в тому, що згадане наприпочатку статті герменевтичне коло досі не розглянуте. Якщо комусь не до шмиги постмодернова метода герменевтичного кола, то назвімо це вивченням гіпертекстів сучасних репрезентативних текстів (але ж таки реальних, а не припасованих до умов чергового ґранту!). На мою гадку, ті теорії, які нам пропонувалися, спираються на праці, виконані в іншому середовищі й для того іншого середовища. На відміну від багатьох чужих взірців, ми перебуваємо у не центрованому світі з браком зрозумілих органічних ієрархій.

Наша ситуація загалом типова для періодів суперетнічних трансформацій, а особливість її поглиблюється не зовсім дружнім географічним оточенням (особливо прикрий і небезпечний російський імперський реваншизм з реліґійним забарвленням) і порушеністю самої структури суспільства внаслідок низки катаклізмів минулого сторіччя. На тлі такого стану в державі людям пропонуються часом просто дивацькі та анахронічні розв`язання проблем, породжених тими чи іншими складниками національного проекту.

Останній приклад подало міністерство культури: пан Вовкун пропонує вирішити мовне питання через організацію українських курсів при різних закладах культури. Я розумію, що пан міністр заклопотана людина, але й він міг би якось на день відірватися від почту й проїхатися загидженою електричкою чи маршруткою-душогубкою по містечках біля столиці, що незабаром вже ввіллються в ту столицю, й завітати до вцілілих бібліотек, то треба лишень мати виняткову фантазію високопосадовця, аби уявити собі курси в аварійних приміщеннях з розкраденими фондами, де впродовж уже багатьох років нема ніякої комплектації. А клуби, клуби, горе вам... Сміхота, пане міністре!

Коли заспокоїться економіка...

Сьогодні кожному в нашій державі зрозуміло, що без спокійного життя економіки ніякі національні проекти в Україні не працюватимуть. Країною не можуть правити угруповання, котрі належать до різних кланів, які працюють винятково на себе і самовідтворення, бо така природа кланів. Не можуть діяти проекти в державі з розваленою наукою, криміналізованою медициною (зверніть-но увагу на те, що за давньою радянською традицією жоден чільник не лікується вдома, бо знає, що це загибель, попри те, що є справді тямущі й навіть видатні фахівці), зруйнованою освітою. Про які національні проекти може йтися, коли ми обговорюємо лише фальсифіковані дані про прожитковий мінімум і рівень виживання, а геть забули про термін якість життя. А якість життя починається лише після того, як людина одержує вільний час на свій культурний і духовний розвиток, задовольнивши всі повсякденні розумні потреби коштом нормованої праці за унормований час. Адже всі брехуни й підбрехачі, котрі торочать про зростання добробуту, не згадують про те, що люди задля цього працюють на двох, трьох і більше роботах. І вмирають швидше, не встигаючи ні пам`ятний знак на горбку поставити, ні зі старцем про життя й заповіти погомоніти.

Прожекти наших чільників за останні роки в галузі культури й духовності провалилися саме через свою безглуздість і на рівні планування, і на рівні реалізації. Все, що в культурі здатне придумати наше посткомуністичне й посткомсомольське керівництво, це масовки, тусовки, розваги найпідлішого типу. Нещодавно в "Еврозайні" Алмантас Самалавічюс опублікував цікаву статтю "Аморфне суспільство" про Литву "в добу високого посткомунізму". Особливу увагу - через подібність реалій до українських - привертає розділ "Культ розваг". Зокрема, ось це місце: "Навіть давні римляни розуміли силу впливу розваг у політиці: плебеї потребували "хліба й видовищ". На відміну від комуністів або ісламських фундаменталістів, які докладають багато зусиль до обмеження свободи розваг (передусім масових), литовські посткомуністи перетворили розваги на культ.

Це має кілька пояснень. Після тривалого посту звичайно довго не вщухає ненаїдство; святкування понад міру є спробою надолужити втрачений час. Після злиденного репертуару радянських розваг разом із заборонами та контролем (піст тривав понад півсторіччя), суспільство вдалося до інших крайнощів: раптова зустріч зі споживацьким суспільством відразу викликала голод до масових розваг. Розважальний бізнес, котрий задовольняє ці потреби й штучно їх викликає, нечувано розрісся й набув у посткомуністичній Литві загрозливих рис. Особливо непокоїть орієнтація ЗМІ на обмеженого, примітивного, неосвіченого споживача. Велика частка литовських телепрограм орієнтується на "пересічних людей": жителів села й периферії, приміський пролетаріат, неосвічену молодь. На них орієнтується «реальне телебачення», телеігри й ток-шоу, що їхній вульгарний настрій є копією радянської пропаганди. Симптоматично, що творці найбільш популярних телепрограм вийшли з радянських структур, запроваджуючи той самий триб мислення, драматичні кліше, специфічний словник, упізнавані інтонації (тобто вульгаризовану місцеву говірку). Політики не довго барилися з визнанням сили культу розваг".

Коли заспокоїться економіка і отямиться наше керівництво, треба розібратися з українською націєтворчою і державотворчою номенклатурою (подивіться, чим та як займалися марксисти в Росії до більшовицького перевороту). На підставі окресленого понятійного апарату розробити стратегію оптимізації реалій життя в Україні. Ця стратегія повинна не накидати на існуючу матрицю марення не зовсім здорових політиків, котрі змушують себе поважати, а потужно підтримувати чинні й традиційні позитивні тренди розвитку нашого багатоманітного й полівекторного суспільства. Не смикати це суспільство, видираючи від нього зайвий голос собі на майбах, а дати змогу цьому Божому творінню радіти життю.

І функціонуватиме ця стратегія виключно в тому випадку, якщо в центрі інформаційного простору опиниться на громадські кошти й при сприянні держави справді громадське радіо, телебачення та газети як засіб незалежного моніторинґу. Бо досі всі програми в Україні створюються поза всяким зв`язком з і, безумовно, поза контролем тих, для кого вони створюються. Народ не може відкинути те, на що він не має вплину, але він не настільки ще подурів, щоб сприйняти всю ту каламуть, яку на нього виливають. Бо на відміну від членів кланів, котрі існують за правилами свого безбожного кланового життя, люди, з котрих і складається народ, думають про свою вітчизну одне й те саме: «Кому як болото, а мені так як золото», як влучно ще за давнини запримітив це незабутній Номис на Брацлавщині.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Як створити нову еліту?

Почему мы должны государству

В ожидании демократии - 2 (заметки на полях)

Громадянське суспільство та його вороги

Государство спешит на помощь

Україна для китайців?

Право на помилку

Криза традиційних держав

Самолюстрація, або "спасібо політічєскому класу"

Політтехнологічний ребус для президента

Національна Ідея Українців, яка відповідає глобальним інтересам людства

Государству могут вернуть права

Депутаты готовятся к сложной процедуре

Сломанные социальные лифты

Майбутнє громадянського суспільства в Україні: у пошуках ідеальної моделі розвитку

Нація і Конституція

Біг з перешкодами

Чому необхідна деполітизація державної служби?

«Идеальная модель украинского государства: внешний взгляд»

Майданс гуляє: чи вистачить грошей на амнезію цілого народу?

Влада хоче позбутися хворих?

Украина наша гражданская

Заказчики убийства Гонгадзе все еще на свободе

Єднатися: як, із ким і навіщо

Україна бореться з бідністю за кошти трудових мігрантів?

Дмитро Видрін: «WikiLeaks – це перемога громадянського суспільства над державою»

Українська політика як декорації до серіалу "Династія"

Алексею Пукачу отменили заказ

«Боротися за незалежність мало. Треба знати й уміти»

Чого в Україні не було, нема і невідомо, чи буде…

За чиї гроші утримується наша держава?

«Переворот», «преемник» или выборы

...Ви ще любите Київ?

Верховной Раде таки плевать на граждан

Будьмо реалістами – вимагаймо неможливого

Для українця рідна мова – це душа, а душею не гендлюють

Неравенство растет, но масскультура все маскирует

«Паралельні світи»

Ми – люди маленькі

Виновный как на заказ

Юрий Андрухович: «В Украине галичанин не может стать президентом»

Государство вдается в частности

Вихід на довгу дорогу до свободи

Прокислі «щі» від Табачника

Обама очаровал не тех избирателей

Покійниця як була, так і залишилася покійницею…

ЛЮДИ є?

Россия без россиян

Депутаты подорожали

Переселенці з Польщі домагаються компенсацій за втрачене майно

 

page generation time:0,152