В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Медицина на тонку пряде

Версия для печати
13 янв 2010 года

«Якось непомітно ми вже припинили вимагати від лікарів лікування. Ми здебільшого лікуємося самі, на власний страх і ризик, якомога далі відкладаючи момент потрапляння до фахівця. Від лікарів нам потрібні лише різні медичні, у т. ч. високотехнологічні послуги. Така сумна перспектива медицини як специфічної сфери бізнесу. У бізнес-медицині, як і в будь-якому бізнесі, метою є одержання зиску. І виявляється, що «лікування» є лишень специфічним засобом досягнення цієї мети. Цій медицині філософія не потрібна. Та чи потрібна нам така медицина?»


В.І. Мойсеєв, кафедра філософії та біомедичної етики МГМСУ,

«Медицина й філософія: чи потрібні вони одна одній?»;

часопис «Трудный пациент», №3, 2007 р.


Медицина – одна з найдавніших царин взаємодії людини з природою, а проте в ній збереглася енергія до внутрішніх структурних і функціональних змін. Як відомо, перша раціоналізація медицини відбулася у 5–3 ст. до н.е., коли визнали її суспільну роль (Тукідид) і частково вивели зі сфери обрядових та реліґійних пріоритетів. Хоча після повернення в періоди зміни етнічних кодів і потрясінь медична містика раз по раз воскрешалась, що ми й сьогодні можемо присвідчити.

Після арабських відкриттів 7–9 ст. і поступу в пізньосередньовічному християнському світі Европи філософія Бекона, Картезія і Ґобса сприяла очищенню медицини від реліґійної містики й виведення її на шляхи, які згодом привели до створення системи охорони здоров’я, котра з плином часу вдосконалювалася завдяки науковим відкриттям, вдосконаленню інструментарію та соціальному прогресу.


Стандарти вирішуватимуть усе

У нашій країні занепад охорони здоров’я почався ще за більшовицької влади, коли почали вичерпуватися ресурси соціального розвитку, а прискорився за часів незалежності України, коли охорона здоров’я перетворилася за старою західною схемою на систему, за якої з одного боку є медицина як певний продукт, а з другого – споживач. Аналогічний процес триває в освіті, духовній царині паралельно до віртуалізації етичних цінностей. Причому вироблення і пропозиція цього продукту в Україні відбувається за умов цілковитого браку ідеології державного розвитку, власних соціальних стандартів, стандартів якості продукту, якості життя та етичних норм, а також за руїни системи правочинства та нехтування Конституцією. Псевдонауковим волапюком це формулюється наступним чином: "Трансформаційні зміни українського суспільства, що негативно позначилися на життєвому рівні населення, актуалізують необхідність розробки та запровадження інтегрованого показника оцінки якості та результативності проведених реформ, який би відображав як об`єктивні, так і суб`єктивні характеристики цього процесу.

Розмаїття моделей, форм і методів соціальної політики зумовлює формування критеріїв її оцінювання, що детерміновані соціокультурними традиціями, особливостями різних суспільств та розвитком наукових знань та практичного досвіду. Критика існуючих традиційних методів оцінки рівня добробуту в останні роки сприяла виникненню інтересу до використання соціологічного підходу, що вирізняється комплексністю дослідження особливостей диференціації рівня життя населення, врахуванням широкого спектру складових добробуту, його об`єктивно-суб`єктивних детермінант. Інтеграція різних методологічних підходів передбачає реалізацію комплексного дослідження об`єктивних умов і суб`єктивного сприйняття якості життя особистості, соціальних груп тощо.

Сьогодні одним із основних завдань оптимізації сучасної соціальної політики, в тому числі і в медичній галузі, є прискорення процесу стандартизації, тобто приведення у відповідність стандартів країни (особливо соціальних) до міжнародних. Головною метою цього процесу є ратифікація міжнародних норм і правил регулювання суспільних відносин у сфері визначення та забезпечення соціальних гарантій" [1]


Медицина для «джентельменів»

За більшовиків система охорони здоров’я поділялася на охорону здоров’я керівників СРСР, керівників республік, ланки обкомів і райкомів, силових структур, великих підприємств, академічних установ, «бійців ідеологічного фронту» (творчі спілки), решти радянського люду (без села, яке здебільшого мало тільки елементарні медпункти або й зовсім нічого). Така сама ґрадація спостерігалася в санаторно-курортній та реабілітаційній галузях, які тепер розграбовані чи просто знищені за допомогою і колишніх профспілкових чільників, і поточних владоможців.

Отже, сьогодні ми маємо пропонований споживачам медичний продукт чи, власне, кошик медичних послуг, що їхня якість і юридичне оформлення перебувають або зовсім за межами права, або передбачають настільки громіздку й затратну процедуру судової тяганини, що рідко хто з пацієнтів ладен із цим воловодитись. За даними МОЗ, розподіл споживачів продукту має наступний вигляд станом на 30.11.2009[2]:


Яким чином Ви платите за лікування?

  • Безкоштовно лікуюся в державних закладах – 6.1% (411)
  • З власної кишені лише у державних закладах – 27.8% (1876)
  • З власної кишені лише у приватних закладах – 3.6% (246)
  • З власної кишені у закладах, незалежно від форм власності – 38.4% (2597)
  • Маю медичну страховку – 4.6% (311)
  • Лікуюся за кордоном – 1% (68)
  • Лікуюся у народних цілителів та знахарів – 1.3% (88)
  • Займаюся самолікуванням – 17.2% (1160)

Число осіб, що взяли участь у опитуванні: 6757

Себто назагал простежується така закономірність: ви маєте гроші – ви з мінімальними джентльменськими ґарантіями й на тлі популярної безвідповідальності, хабарництва і хамства лікуєтеся з успіхом, який залежить від хисту лікаря й вашого особистого талану, а якщо ні – ви поволі готуєтеся до поступового переходу в кращі світи або ще й випробовуєте наостанку можливості різного трибу шарлатанів, що їхні послуги рекламуються у ЗМІ за грубі гроші. Неадекватні народні обранці зможуть допомогти й уже пропонують цей перехід максимально спростити й пришвидшити [3].

Ефективність людського вибору в системі «жити–не жити» залежить в Україні ще від кількох важливих факторів. По-перше, тільки ті, хто ніколи ногою не ступав за кордони нашої древньої й вічно молодої держави, можуть всерйоз говорити про те, що в нас є сучасні медичні заклади. Я маю на оці не смарт руми, а просто рівень апаратного та інструментального забезпечення в системі, емерджентного забезпечення, рівня ведення хворого, обробки даних, юридичного супроводу. По-друге, рівень функціонального забезпечення підготовленим медичним персоналом, який вміє правильно інтерпретувати побачене або зафіксоване приладами. Звичайно, в Україні є групи талановитих вчених за певними напрямами, але я кажу про систему. Симптоматично, що людинолюбна самопроголошена еліта держави, цінуючи власне життя для народу, лікується переважно за кордоном. По-третє, проблема сертифікації лікарських препаратів. Офіційно визнається, що далеко не всі препарати, які офіційно продаються, достеменні, що частина препаратів за угодами (й відповідними «відкатами») з іноземними фірмами відпускається у нас із випробною метою (до речі, саме від наслідків хімічної дії таких препаратів мені кілька років тому пощастило вилікуватися в Шрівпорті у шпиталі Віліс-Найтон у США). По-четверте, ні мені, ні близьким мені людям за останнє десятиріччя ні в приватних, ні в державних лікувальних закладах ніхто ні разу не виписував ліки й рекомендації на бланку, тим більше з приватною печаткою, як бувало колись, а це, часто-густо, робить всі подальші пацієнтові претензії безпредметними.

Я вже не кажу про оснащення та зручності індивідуальної палати, в якій я перебував у Шрівпорті (а ще їздив у глибшу провінцію під Баужер, де мешкають здебільшого латиноамериканці й афро-американці, – і там самісінько такий же рівень), про харчування за шведським столом, про екзотичний сад зі зволоженням повітря, комп’ютеризовану книгозбірню з відкритою довідковою та енциклопедичною літературою, про медсестринський догляд тощо, – і це на противагу оплаченій палаті в столиці України без сиґналізації (або платіть за кожне зазирання до палати чергової вночі, або – гаплик), з подушкою, з якої попередньо вийняли все подушкове нутро, без душової, з забуванням про те, що в пацієнта дієтичний стіл, з окремою платою за склянку окропу. Я вже не кажу, що на клапті паперу пишуть перелік всього, що потрібне для операції – від застелення столу і рушників та рукавичок – до лікарських препаратів. Звичайно, можна не платити, прочитавши наказ МОЗ, але тоді ви попадаєте в чергу на операцію і – гаплик…


Реформи потрібні докорінні…

Ні, я не медик. Я філолог і культуролог. Але ще з шістдесятих років перекладаю медичну літературу з різних мов на різні, викладав медикам англійську мову, вів послідовний і синхронний переклад для різних симпозіумів, делегацій в Києві, Лондоні та Шрівпорті. І ще упродовж кількох років через численні хвороби свої й тяжкі хвороби близьких мені людей регулярно маю до діла з багатьма медичними установами, що й дає мені право робити висновки не як медичному чиновникові або лікареві, а як постійному споживачеві їхнього безальтернативного високооплатного продукту. Власне, високооплатного з погляду мене як багатолітнього пенсіонера, який продовжує працювати на кількох роботах, аби вийти на ті показники доходів понад середній розмір, про котрі розпатякують наші статистики й економісти.

Отже, результати деяких моїх останніх принагідних і глибокосуб’єктивних спостережень за останні кілька років. Ціна середнього зубного капремонту з умовно сучасними матеріалами й приладами та з пересічним рівнем лікарських послуг – 12000-15000 грн. Місяць з аналізами, дослідженнями й ліками (без послуг лікарів, сестер і няньок) для потенційного поважного хірургічного хворого – 10000–15000 грн. Це без вартості потрібних пристроїв, котрі можуть коштувати від кількох тисяч гривень до багатьох тисяч доларів. А ще кожній сестрі – 100–200 грн., кожній няньці – 10–20 грн. за послугу. Це якщо вас нечистий привів у лікарню, а якщо ви лежачий ветеран та інвалід, то справи зовсім кепські. Один візит просто приватного лікаря, котрий знає, що таке медицина, – у межах 200–300 грн. + таксі туди й назад (ще 100–150 грн.). Якщо цей лікар кандидат наук, то гонорар становить 400–500 грн. Надомна сестра-доглядачка – кілька тисяч на місяць. Якщо вдома потрібні спеціальні меблі, – ще 5000–10000 грн… Це тільки побіжні спостереження, що не включають спеціальне харчування.

Звичайно, нецюсвітні наші державні чільники й олігархічні криміналізовані християни в країні, де співвідношення між заможними і бідними становить 1:30, цього не бачать. У них футбол, яхти, острови і звіряча жадоба влади. Вони не бачать інвалідизацію популяції, скорочення тривалості життя, а про якість життя шкода й мови. Хто з них рахував у Верховній Раді, скільки нормальній людині не в крокодилових черевиках потрібно книжок, відвідувань музеїв, театрів і концертів класичної музики на місяць? Ніхто, бо для них це нехтовна величина розміром з відвідини Лондона на вікенд, а для нас кілька тисяч доларів – річний прибуток понад середній вимір.

В нашій ледь живій конституційно безкоштовній, але високооплатній медицині, схоже, пересічному людові вже давно кінці в край. І спроби покрокових змін у цій царині приречені на провал. Міняти треба все – від мотивації фахівців ще з медичного училища до матеріально-технічного забезпечення галузі, організаційної та функціональної структури… Але ж медицина – не острів у нашій цивілізації. Те саме коїться і в інших галузях. І саме тому з часом в нашій країні стає все більше державних людинолюбних авантюристів, і все менше – населення. Населення, котре, вимираючи, забуло про свої громадянські права і конституційний голос, бо добре вчило в школі байку Гребінки «Ворона і ягня»:


Мабуть, Господь так світ создав,

Що менший там не втне, де більший геть-то зможе,

Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже,

Щоб крилець хто не обчухрав!



1. «СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ». Щербата Ганна Михайлівна – пошукач кафедри соціології управління та соціальної роботи, соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, заступник начальника управління – начальник відділу соціальних виплат і допомог управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Харкові ради.

2. http://www.moz.gov.ua/ua/vote/?vID=090910

3. Українська правда, 21.11.2009. «Мер Києва біля лікарні продаватиме вінки і труни?»

4. Дзеркало тижня, № 46 (774) 28 листопада — 4 грудня 2009. Ольга СКРИПНИК. «Без побічних дій ліків не буває»

Дзеркало тижня, № 45 (773) 21 — 27 листопада 2009; Андрій МАРУСОВ, Юрій НІКОЛОВ. «Коротка політекономія медичних держзакупівель»

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Яценюк: хтось бачив безкоштовну медицину в Україні?

Нужна ли нам реформа здравоохранения?

Якість медицини: 87% невдоволених

Украинское здравоохранение хронически больно. Его легче «похоронить», чем «вылечить»

Реквием по украинской медицине

Хрест на бюджетній медицині

Ольга Богомолець: Ця медична реформа — не для людей, а для політиків

Государство не вылечит

Лекарство от здравоохранения

За два місяці в Україні буде глибокий дефіцит медикаментів – Поліщук

Реформенное безобразие

Главный тормоз реформы - пациент

Португалія скорочує видатки на медицину

Memento mori

Экономика здоровья

Виктор Янукович проявил избирательность

Епоха застою

Люди перестают лечиться

Александр Анищенко: «Гонорары врачам надо узаконить»

Больная тема

Соцсоревнование... за пациента

Дефициту лекарств поставили разные диагнозы

Лекаре, исцелися сам! Война за фармрынок оставила страну без лекарств

Михаил Нечитайло: "Наша медицина в очень трудном положении"

Юрий Збитнев: “Реформа украинского здравоохранения - что бы бедные не выживали, а богатые не выздоравливали”

Діагноз, що породжує страх: вектори змін

Общественный интерес: Глухие и немые

Татьяна Бахтеева: «Молодые и хорошо подготовленные врачи уезжают жить и работать за границу»

Сумні роздуми про нашу дволику медицину

Медицина перемен

«Ліки» для медицини

Боролись-боролись и выбороли

Медицина получает новое направление

На здоровье решено сэкономить

Вирджиния пошла против Обамы

Сравнительный анализ систем здравоохранения в разных странах

Вскрытие голов в Украине: история одного нейрохирурга

«У нас работает каждая вторая пенсионерка»

Организация медицины: смена модели

Обамова победа

Как туркменские власти заботятся о здоровье народа

Плюсы и минусы немецкой системы здравоохранения

Рецепт здоровья из Белого дома

Размышления о медицине: как оно у нас и как у них....

Дедлайн Обамы

Самовисування

Уроки реформы российского здравоохранения

Медстрахование продолжает дорожать

Билл Гейтс: здоровье не менее важно, чем климат

Как улучшить здравоохранение в России?

 

page generation time:0,172