В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Ресентимент з ідеологією

Версия для печати
30 апр 2010 года

Питання з функціонуванням у суспільстві ідей та ідеологій актуалізувалися з утворенням незалежних держав у Східній Европі, що зовсім не випадково співпало з занепадом марксизму-ленінізму вже в горбачовській інтерпретації й вакуумом філософським, що ставав з кінця вісімдесятих років дедалі відчутнішим. Яскравим прикладом можуть бути безплідні анахронічні дискусії про національну ідею в Україні та Росії. Якби високоосвічені українські владоможці приділяли більше уваги таким чутливим індикаторам стану і настроїв суперетносу, як література і мистецтво, вони давно б уже все знали і про всі еволюції в українському соціумі, і про те, яку нині роль мають у ньому відігравати і трендовий набір ідей для повсякденного вжитку, і панівну ідеологію. Так, в останньому чудовому романі Галини Тарасюк «мудрий Соломон» Станіслав, релікт недавніх комуняк, тобто найближчих «колег» теперішніх керманичів, сказав дружині-письменниці: «Сьогодні світом править не ідеологія, і навіть не політика, а політика великого капіталу. А там свої зоряні війни, свої правила гри: прибирають серйозних конкурентів, поглинають – дрібних, а всіх решту незадоволених просто ігнорують. І тільки в тому разі, коли хтось із цих убогих починає вештатися під ногами і заважати робити великий бізнес, його просто оголошують терористом або ворогом демократії. Так що доживай віку спокійно, нікому ти не потрібна. А між собою вони скоро порозуміються. Бо жодна любов так не зближує людей, як любов до грошей».


Про терміни і соціальне уявне

Але, звичайно, не тільки з цієї причини важко сьогодні назвати достатньо інструментальними уявлення про дієві набори ідей та наріжну суспільну ідеологію. З поступом історії змінюється зміст і функціональність багатьох важливих термінів, як от матеріалізм або архетип. Це саме стосується і ідей, і ідеології. Чарлз Тейлор про це пише: «Отож, можна говорити про своєрідний «довгий марш», що в ньому з’являються нові практики або модифікуються старі. Це відбувається або через імпровізації певних груп і шарів населення (…), або через їхній запуск елітами, що втягують у свою орбіту дедалі більше людей (…). Або сам набір практик, розвиваючись поволі й поетапно, змінює давніший притаманний йому зміст, сприяючи становленню нового соціального уявного. Причому щоразу це соціальне уявне щонайглибше трансформувалось» .

Ідеї тільки тоді можуть стати складником соціального уявного, коли вони асоціюються з проводом групи або громади. Тим часом ця група або громада сьогодні формується не за етнічними, обрядовими чи державноорієнтованими ознаками, а за тяжінням до кластерів інтересів. І тому сьогодні вона реально визначається не психологічно, громадськи або ритуально, а прагматикою віртуальних інтересів. Тому й називатися вже має не ідеєю, а інструкцією, що діє в межах кластеру. Інструкція вже за визначенням відмежовується від того чи іншого різновиду абстракції. Ідеї відбивають особливості індивідуальної й групової психіки та емоції, що не може практично прикладатися до бізнесових кластерів. Власне, у нинішньому державному житті ідеї мають хіба що до трендів у сценаріях розвитку. Хоча й у цих випадках нам у більшій нагоді стане добре обґрунтована думка, себто концепція на підставі якихось раціональних засновків. Тим більше, що й проблема валідності, цебто достеменності, ідей також відпадає. Гарними прикладами є раціоналізація архітектурних ідей в прагматиці будівництва або виштовхування абстракцій з передвиборчих програм.

При дедалі виразнішій горизонтальній організації суперетносу втрачається значення і заснованих на філософських, релігійних тощо засадах ідеологій. Два десятки років тому Волтер Трует Андерсон називав замість ідеологій такі чинники, як театралізація політики, реліґія прет-а-порте, ґлобальні міти тощо. Тобто, якщо йдеться про особливості України сьогодні, треба розрізняти ідеологію у філософії, реліґії та ін. і політичну ідеологію, бо перша передбачає істинність в обґрунтуванні, а друга - доцільність в забезпеченні інтересів певних (здебільшого криміналізованих) кластерів. Заряд, наданий їй Дестутом де Трасі, вичерпався, і колишня ідеологія нині не є інструментом соціального відтворення. Це вже далебі не «наука ідей», а політичну ідеологію доцільніше переосмислити як брендинґ продукту того чи іншого кластеру. Тим більше, що класичні ідеології передбачали такий конечний складник як мораль (що обґрунтовувався філософською етикою), а політичний брендинґ поняття моралі не включає. Цікаво, що Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, описуючи надзадачу Януковича як модернізацію країни і технократизацію влади, про ідеологію й мораль навіть не згадує. Бондаренко придумав навіть таку нову визначальну рису для президента країни, як «договороздатність», що, звичайно, добре вписується саме в брендинґ продукту.

В Україні на виході з соціалізму ідеологією не вельми переймався ні Леонід Кравчук, бо зосередився на прагматиці поточного державотворення, ні Леонід Кучма, котрий намагався структурувати клановий переділ країни, ні Віктор Ющенко, котрий зосередився на месіяністичній проблематиці «не від світу цього» й на дискредитації чисто всього, що не вкладалося в рамця його казань. І ось тепер з ідеями, Тойнбі (?!) й націєтворенням наплутала Г.Герман. А це все свідчить про те, що насправді ідеологія внутрішньо не відчувається цими визначними діячами як визначальний складник їхньої роботи. Роботи, яка триває на тлі переформатованого суспільства, поділеного за бізнес-кластерами й без спільного етносу. «Оглядаючись на історію незалежності, можна побачити, – пише Віктор Андрусів, – зруйновану економіку, розвалену політичну систему, сплюндровану Конституцію, і найгірше - розколоте суспільство. Все це свідчить лише про те, що жодних спільних смислів майбутнього наше суспільство не знайшло і не створило».


Інтерпретація проблем

Отже, кластери економічних інтересів можуть розписувати власні правила гри і називати їх конституцією, законодавством тощо, а насправді це ніщо інше як брендинґ потрібного цьому кластерові продукту. А що змушені ці кластери діяти в суспільстві, то й створюють за законами модного нині соціального конструкціонізму спеціальні маркетинґові структури, які називаються партіями, фондами, навіть церквами чи сектами і т.д. Не йдеться ні про яку мораль, філософію чи ідеологію, ні про яку віру в Христа (адже у Новому заповіті написано: нехай твоє слово буде так–так, ні–ні, роздай усе своє майно і йди з нами і т.д., – тому режисура нинішніх церков ніякого відношення до Нового заповіту і віри в Бога не має), а тільки про просування продукту за умов віртуального ґлобалізму.

Це не іронія й не метафора, а констатація новітнього стану речей у світі. Про відхід доґлобалізаційних реалій давно йшлося і в театрі абсурду, і в різних формах абстракціонізму та мінімалізму, в естетиці містобудування, тобто просторовій організації людського буття, в післястохастичній музиці, де умовні музичні тексти могли мінятися в довільному порядку, створюючи випадкові, доразні композиції, балет втратив сюжет, тобто ідейний стрижень, і перетворився на індивідуальне жестовідтворення, яке прокламували ще на зламі 19 і 20 сторіч.

Себто на рівні мистецтва нинішній стан суспільної організації давно був провіщений, і про це давно пишуть філософи й естетики, котрих державотворцям просто нема часу читати. Але на рівні буденної практики в Україні ми й маємо не «корупцію», не «систематичне порушення законодавства», не «пристосування Конституції до цюхвилинних потреб», не підміну філософії державотворення і не цинізм декласованої шатії, а реальний брендинґ загаданого продукту на користь поточних кластерів, що не задає собі ніякого клопоту з філософії, моралі, правдивої віри. Оце ж і називається віртуальним ґлобалізмом як останньої стадії імперіалізму. І тоді нема дива, що увесь процес супроводжується трансформацією суспільства з переосмисленням усіх складових його буття. Можна вважати це кошмаром колишніх фантастів, а можна спробувати осмислити цей віртуальний космос в термінах категорій нового буття. І це далебі не психологічний конструкт, як пробують інколи казати.


Релевантність системи виправдань

Система будь-якої складності потребує якогось більш-менш правдивого пояснення, аби була змога налагодити її керованість. Навіть у більш розвиненому світі, ніж Україна, некерованість, нерозуміння стану на окремих ринках (і фінансових, і нерухомості тощо) призвела до зашумлення в економічному житті й обвалу передових економік. Всі дотеперішні спроби вибудувати в якомусь наближенні обґрунтування логіки української державності, починаючи від ієрархізації чи пріоритетності структури суперетносу, зрозуміти стратифікацію населення (класове розуміння покинули, а расові, мовні й віровизнавчі критерії далі за політичне шулерство не йдуть), телеологію розвитку тощо виявилися марними. І в цій галузі, і в усіх видах статистики ми оперуємо приблизними даними, й не тому, що не могло б бути об’єктивної інформації, а тому, що реальні цифри практично не вигідні ні керівникам, ні керованим. Пригадую, як за більшовиків мені випало працювати в одному союзному науковому водоресурсному інституті і я спостерігав за моделюванням перспективи забезпечення економіки водними ресурсами. Як гуманітарій за освітою я ніяк не міг втямити, як можна робити математичні моделі без даних по таких найважливіших водоспоживачах, як армія і військова промисловість, і неандертальському й недобросовісному проведенні вимірювань. А мені поважні вчені пояснювали, що таке усереднені й екстрапольовані дані. За тими моделями, до речі, до 2000 року мали вичерпатися водні ресурси Дніпра. Приблизно таке відбувається нині в бюджетному плануванні, коли в тіньовому обігу набагато більше грошей і ресурсів, ніж у легальному. Звідси й занепад в інтелектуальному та господарському житті країни обумовлюється почережним перерозподілом обмілених ресурсів і загальним небажанням з країни мрій, лубка або криміналу повернутися до прагматики згасаючої держави. Держава не може спиратися на симулякри.

Як на мене, жорстока реальність краща за казкове вмирання. Це ж просто сміховина: досі членороздільно ніхто не відповів на кучмівське гамлетівське питання: яку державу ви хочете. І не відповів не тому, що не існує відповіді, а тому, що відповідь не влаштує ні політиків, ні візіонерів, ні прихильників романічної старовини. Мріяти не шкодить, але не при організації життя в країні з надзвичайно складними суперетнічними формантами. А оскільки вибори й перевибори – одна з відмітних перманентних ознак української держави, то на відверту розмову й щирі відповіді ніхто не здобувається і не здобудеться. А без них – і кінці вкрай.


Наздогад буряків

Сьогодні варто відмовитись від буття як перманентного конфлікту, припинити на всіх рівнях коаліції й опозиції марнування інтелектуальних зусиль на негайну ревізію всієї діахроніки, залишивши це на поталу науковій громадськості, а перейти до осмислення конкретики в реальних вимірах віртуального ґлобалізму чи вже й постґлобалізму або післякризового світового ладу. Треба виявити притаєні міжкластерні взаємозв’язки в усіх сферах – не тільки економіки, але й так званого духовного життя, що його проводирі на різних рівнях сьогодні є важливими акторами у грі в державу (передусім у перерозподілі бізнес-ресурсів та психологічному окормленні/обробітку населення). Об’єднання держави стане фантомом, якщо й далі спиратиметься на клани і на вибудовування вертикалей там, де потрібні чітка й прозора горизонтальна систематизація.

І головне, що нині це робити набагато простіше за допомогою новітніх можливостей електроніки й електронного зв’язку… Але передусім потрібна політична воля і прозорість. Здається, воля у коаліції є. Бракує дрібниці…

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Андрюс Кубілюс: "Необхідно відмовитися від фінансування партій бізнесом"

«Информационный Чернобыль» оказался не менее разрушительным, чем радиоактивный

Украинская Республика. Вопрос идеологии

Украина: политический кризис и кризис левого движения

Как оправдывают колхозы и сталинщину

Наш Саша

Национальная идея состоит в том, чтобы быть нацией

Не ринком єдиним

Крах українського лібералізму

SOS, или Лисапетна моя Украина

Капитализм и неравенство: в чем ошибаются и правые, и левые

Політтехнологічні війни: всі проти всіх

Был ли неолиберализм в Украине?

Сами за себя

Опрос DW-Trend: Украинцы крайне недовольны работой Рады

Что такое республика?

Кравчук: Вокруг власти находятся люди, которые любят не Украину, а ее ресурсы

Казус Власенко. Янукович продолжает победоносное шествие по граблям

Про причини кнопкодавства

Межреволюционная обстановка

Кто видел украинскую политику, тот в цирке не смеется

Меркантилізм проти лібералізму

Новая Рада. Каким депутатам будет хорошо, а каким плохо

Що буде після виборів?

Будуймо свою альтернативну державу!

Закон про наклеп: «Усім мовчать і фігню не писать!..»

ЧЕСНО: Ми, Вони, ЗМІ та спільне майбутнє

Классическая республиканская традиция и современная политика

Ющенко остаточно заплутався у часі, просторі і абревіатурах

Радянська окупація триває?

Хто забирає в української нації мову?

Інформаційна безпека: що захищаємо?

У заручниках – усі

Все идет по плану

Три причини, які змусили опозицію об’єднатися

Стратегическая повестка

Авторитарний Янукович: місія неможлива

Социал-демократия Восточной Европы - это больной организм средней тяжести

Денис Богуш: Ми не займаємося жодною інформаційною політикою

Старі нові обличчя йдуть в опозицію

Які теми будуть популярні завдяки виборам?

Будущее истории

Методология социальных наук как идеология бюрократического господства

"Українці не змінять ситуацію через вибори. Треба зіштовхнутись з елітою"

Мораль на заказ

Джемилев: Против Меджлиса готовят провокации с помощью России

Велика антифеодальна емансипація

Проверка сбоем

Эксперты называют одноразовым новый закон о выборах Верховной рады

В очікуванні соціальної революції

 

page generation time:0,473