В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Проект "Украина"
Другие диалоги:

Інтелігенція та середній клас

Версия для печати
4 ноя 2003 года

На зламах великих епох бажання розібратися в собі й своєму оточенні притаманне кожному суспільству. Але суспільство – наразі український суперетнос – це не один господар, котрий може собі до душі порозставляти й порозвішувати власні речі в конкретній хаті, а мільйони різних душ, кожна з котрих прагне знайти власний притулок у цьому світі, здобути власну дрібку розуміння того, що з нею витівають різні сили або чого вона сама прагне. І робиться це в часі та в багатоманітних і швидкоплинних середовищах, котрі не дають змоги все рознести по клітинках, як у шкільному зшитку.

Звідси починаються розмови про те, хто ви, звідки, куди прямуєте, які у вас наміри. І людина щиро або лукаво, починає творити майже віршовані тексти про групи, соціуми, партії, прагнення, цілі, плани, і т.д. Журналісти своїми словами переповідають почуте й побачене й перекручене на свій смак для вух і очей широкої громадськості, котра любить щодня хвилюватися, переймаючись особистою причетністю до епохи.

На відміну від журналістів, вчені (мислителі) вигадують на короткий час якісь системи координат, здебільшого достатньо розмиті, щоб бути достатньо науковими. "Комунізм", наприклад, або "розбудову держави". А люди як люди – вони покликані в ім’я всього цього жити, працювати, вмирати, та й ще багато дечого… але якщо на те є час і можливості.

Од якого кілочка міряти?

Особливістю більшості (особливо ґлобальних) побудов є те, що за них і проти них є мільйони думок, є мільйони уявлень про те, які мають бути системи координат, аби суспільство або держава вижили, не розсипалися, як це від часу до часу буває з державами. Ці побудови і системи координат, як правило, описуються словами, значення котрих настільки туманне, що може обіймати або все, або бути просто пустопорожнім брязканням у вирі інших людських звуків. Тобто стати звичайним і звичним у нашому житті безглуздям. Як от урізання у бюджеті пенсій, котрі однаково ніхто не збирався виплачувати. Або у напівголодній країні витрачання десятків і сотень тисяч посланих з неба доларів на запис співу безголосого ректора якого-небудь паганенького внзу (Це допіру так кажуть замість давнього „вузу”).

У нашій країні вже не перше сторіччя дехто шанує інтеліґенцію, принаймні визнає її існування, а держава всерйоз займається розвитком і підтримкою середнього класу, на що витрачаються чималі кошти. Водночас слова розходяться з ділом занадто часто, щоб надавати значення їхньому змісту, навіть якщо проголошують їх з найвищих трибун. На референдум 2000-го року вгатили сотні мільйонів гривень. А президентський проект змін до Конституції півроку вседержавно обговорювали, а одного ранку просто відкликали й викинули, попри ніби-то чималий відсоток “ухваляємо”. Але якщо про використані при цьому терміни було, принаймні відомо, що референдум – це такий і такий опит, а пропозиції чинного президента – це результат інтелектуальних зусиль його команди, викладений на папері. То про інтеліґенцію і середній клас цього не скажеш. І не скажемо цього не тільки ми, а й в усьому широкому світі немає жоднісінької згоди щодо цього питання.

І тому, перш ніж стати на мову про злободенні стосунки в нашій країні інтеліґенції й середнього класу, не завадить і собі придумати якісь координати й назвати, що ми під тими словами чи термінами розуміємо.

Від двірників до академіків

Але передусім кілька уточнень. А саме. Якщо ми говоримо про державні інтереси, то маємо на оці найбільш загальні характеристики інтеліґенції саме в суперетносі, а не тільки в українському етносі. Бо питання моноетнічних змагань залишилося для України в минулому сторіччі. Ідеали, котрі покладалися націонал-романтиками, не справдилися з цілої низки об’єктивних і суб’єктивних причин – несприятливість історичного тла, брак ресурсів і, часто-густо, елементарний розбрат і зрада. До речі, останні фактори переслідували й досі переслідують українську національну реальність як фатум.

Ми також не будемо говорити про понадетнічні або космополітичні інтереси, бо то, як сказав би Микола Куліш, „блакитна мрія потомленого людства”. Або ідеологія ґлобалізму, тобто прагнення великої вісімки (радше сімки, бо про економічні поступи Росії й мовити якось незручно) накинути на решту людства свої триби – аґресивне просування своєї продукції, звичаїв і типів мислення, що їх обслуговують. Бо про мрію говорять казкарі й пишуть поети, а ґлобалізм – це звичайний черговий пасіонарний вибух, але носіями його є не пірати, місіонери тощо, а МакДоналдз та інші. Треба віддати цим останнім належне в тому, що вони досить добре заворожують і дебілізують юрми, котрі не знаходять собі місця в рідній хаті…

З цими застереженнями ми можемо взяти на себе ризик дати наступне визначення: інтеліґенція – це фахово різноманітна група населення, що вважає розумову працю визначальною в своєму житті, причому така праця спрямована на збереження або покращення морально-етичних і духовних настанов свого суперетносу та етосу його існування. Інтеліґент у нашому суперетносі не може продавати своїх співвітчизників, не може торгувати своєю вітчизною і т.д. Тобто, нехтуючи подібними чеснотами, людина може бути гарним адвокатом, секретарем якоїсь парторганізації, але не може бути інтеліґентом за визначенням. Пригадуєте, як у „Портреті теслі” Антонича:

„Він був закоханий в мистецтво і мистець в коханні,
Тесав церкви стрілчасті й чарував жінок,
Тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій.
Горіли молодиці й дівчата в п’янім щасті.
Ой, не одна згубила з них вінок!
Коли умер, лишились його твори:
Дзвінкі пісні й церкви сріблисто банні.”

Я знав у юнацтві у Києві на вул. Пушкінській діда-двірника в сусідньому медінституті (про нього не зовсім точно згадує в одному романі Юрій Щербак), котрий у перерві між роботою допомагав студентам розв’язувати задачі з хімії, виконувати вправи з латини тощо. А коваль Плитка у Криворівні (батько чудової народної художниці Параски Плитки-Горицвіт) знав кілька европейських мов та був винятково багатою духовно людиною. А математик Аркадій Бугай, котрий домігся-таки, аби почали переглядати наприкінці шістдесятих років історію Києва. А гнана більшовиками викладачка музики за Орфом в стебниківській школі, котра в перервах між інтерв’ю, яке мені довелось у неї брати, цитувала мені Гомера в оригіналі. Тобто, інтеліґент – це зовсім не обов’язково аматор красних мистецтв, а людина будь-якого фаху.

Належність до середнього класу шкодить вашому здоров`ю

Ще більш невизначена справа з середнім класом. Багатоманітні визначення в постіндустріальну добу пов’язують це поняття з буржуазією (деякі енциклопедії вважають ці терміни синонімами сьогодні), але це занадто широко, як на мене. Привабливішим виглядає визначення на підставі соціо-економічних критеріїв: клас, що перебуває між нижчими верствами виробників і вищими верствами. Оце „між” економічно виражається в діапазоні приблизно $200-2500 на душу на місяць на пострадянському просторі. В цьому досить широкому діапазоні визначаються свої підверстви, знову ж таки – за душовим прибутком на місяць. Я б до цього додав ще одну обов’язкову для наших країв характеристику – пасіонарність цих підприємливих людей. Аби за умов нашої економіки одержувати такі гроші (всупереч всім ученням про фізичні обмеження людини, нормативи праці тощо, – то все байки для немовлят), треба, як у народі кажуть „вміти крутитися”, працювати стільки, скільки треба, а не стільки скільки можеш, постійно ризикувати здоров’ям, душевним комфортом, а інколи й життям. Коли державці доповідають про зріст ВВП, вони забувають у тому ж рядку згадати про зростання смертності, зниження тривалості життя, зростання психічних та професійних захворювань тощо.

Авжеж, я не кажу, що це випадкове чи поодиноке явище в історії. Ні, просто це запізнення в історії на півтораста-двісті років через війни, систематичний відстріл і просто винищення найпрацьовитіших і найпорядніших представників нації, через еміграцію найактивніших прошарків населення, котра не вщухне тут доти, доки не зменшиться рівень криміналізації державних еліт.

Як бачимо за визначенням, інтеліґенція не протиставляється середньому класу, бо багато достеменних інтеліґентів мають свою справу на увесь шир згаданого діапазону, або й більше. І це не обов’язково книжкові видавництва чи мистецькі проекти, але й банки, заводи, сфера обслуговування.

І тому інтеліґенція, на мою думку, не має й не може мати у нас якоїсь великопанської відрази до підприємництва, до середнього класу як такого. Трапляються, звичайно, екстравагантні ескапади осіб схильних до епатажу, поодинокі зойки соціальних сектантів, тощо. Але то не система, бо інтеліґент при здоровій тямі розуміє, що збереження суперетносу сьогодні залежить саме від розвою і збільшення середнього класу. Справа в іншому: у внутрішніх процесах в самому середньому класі, котрий з’явився масово порівняно недавно.

Небезпечний механізм

Перші хвилі середнього класу складалися з тих людей, які вирішили спробувати свої сили, аби вирватися з обридлої сірості, або які зважилися повністю або частково леґалізувати доти кримінальний капітал. Почав також працювати капітал у різному вигляді, котрий належав партійним і радянським структурам, а тоді після проголошення незалежності раптово – за документами – пропав і не менш раптово відродився у надійних руках.

Сьогодні, з початком зміни поколінь і посиленням внутрішніх і зовнішніх політико-економічних тисків, ми стали свідками не завжди законного, а найчастіше таки незаконного перерозподілу капіталу й засобів виробництва. Звідси й опозиційні настрої в інтеліґенції, котра, на відміну від багатьох учасників процесу перерозподілу, бачить згубність цих потрясінь для структури суперетносу, культури, екології тощо. Вона розуміє, що ці процеси, навіть несподівано зупинені або введені в рамця законів, ще десятиліттями (!) будуть відлунити в етнокультурних процесах. Небезпека для нашого суперетносу не стільки в єепнутій економіці, скільки в механізмах державного порядкування.

Зі зміною поколінь в управлінських структурах (які є найбільш чутливими до вимог часу) має помінятися й зрости рівень свідомості нового середнього класу, а отже знизиться й рівень протистоянь інтеліґенції й середнього класу. Наприклад, відоме протистояння в Києві інтеліґенції й окремих фінансово-політичних кланів, пов’язаних з будівництвом і архітектурою, дуже просто могло б розв’язатися й не набувати таких запеклих форм, якби середній клас із тих кланів був трохи освіченіший і естетично розвиненіший, аби зрозуміти, що реструктуризація центру древньої столиці – не просто несмак, а й злочин проти суперетносу. Адже він деформує ментальність того ж суперетносу, підкреслюючи в щоденних формах організації життєвого простору пріоритети зиску, а не духовності, як це спервовіку закладалося в космічному центрі старожитнього осередку. Цей конфлікт свідчить і про безпорадність та недовченість керівних еліт, котрі могли б поглянути можним тверезим оком на цю справу. Тому виходить, що конфлікт тут не між інтеліґенцією й середнім класом, а конфлікт між інтеліґенцією і урядниками й кримінальними інтересами. Аналогічною є справа з протистоянням у зв’язку з пограбуванням кримських археологічних скарбів. А також у несприйнятті інтеліґенцією діяльності окремих партій, котрі декларативно є речниками середнього класу. Але тут розум і інтелігентність протиставляється радше кримінальним кланам, котрі пускаються берега.

До речі, в характері процесів у системі „інтеліґенція-середній клас” Україна набагато краще виглядає, ніж більшість пострадянських країн – від Білорусі до середньоазіатських імперій.

Отже, потрібна сьогодні дрібниця – час. Час, якого нам постійно бракує, і вже не першу сотню років…

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

Бедный средний класс

Неизбежность развития малого и среднего бизнеса

Монарх свержен. Что делать с феодалами? В ожидании новой Революции

"У УКРАИНЦЕВ ПОРАЗИТЕЛЬНОЕ СВОБОДОЛЮБИЕ, ДО КОТОРОГО МНЕ, НАПРИМЕР, ДАЛЕКО", - РОССИЯНКА, ВЕРНУВШАЯСЯ С МАЙДАНА.

Главное, что дал Майдан, или Когда египтяне станут украинцами

Как политический кризис влияет на стоимость украинского бизнеса

Мантра о постиндустриальном чуде

Чому в Україні така маленька зарплата?

«На стабілізацію є три місяці...»

Податки у Бельгії: багатство роздають людям у формі добробуту і соціального захисту

Промпроизводство-итоги 2013 года

Середній клас: примара чи реальність

Почему провалилась отставка Кабмина

Новые реформы Китая: эра дешевой рабочей силы заканчивается

В 2013 году доходы украинского среднего класса росли вдвое медленнее, чем ожидалось

Чому не працює дерегуляція. Результати дослідження

Розшарування багатих і бідних в Україні не таке драматичне, як у Росії – Шеремета

"Мы не можем оставить более миллиарда человек страдать в крайней бедности"

«Новий середній клас»: ресторани замість книгарень?

Судьба «золотого миллиарда» или «о погибели среднего класса»

«Заповідники» для малого бізнесу

Как изменились доходы среднего класса в Украине за пять лет

Вопреки трендам

Средний класс стран БРИКС: проблемы в настоящем и будущем

Процент с кризиса

Кожен четвертий - без роботи

Украина: долговой кризис как философия существования?

Консервы среднего класса

Пересічних українців грабуватимуть без кінця?

Средний класс на Балканах - между олигархами и бедняками

Сергій Доротич. Стратегічне завдання влади – вбити середній клас...

Работы все меньше

Бідні та багаті в Україні: нездоланна прірва

В США и Европе вырождается средний класс: социологи бьют в набат

Бедная беда

Нужны ли Украине талантливые люди?

Заробітчани вимагають від влади відновлення їхніх конституційних прав

М.Хазин, "О «среднем» классе".

Кризис в Испании развеял миф о среднем классе

Таємниця успіху середнього бізнесу в Німеччині

Євросоюз у цифрах: менше бюджетного дефіциту - більше боргів

Gallup: Реальная безработица в Беларуси в 40 раз выше официальной

Бедность и социально-негативные явления современности

Средний класс – пи…ас

Средний класс – от учителя до менеджера

С упрощенной системой все сложно

Чому податок на багатство платитимуть бідні

Зародження державного капіталізму

Не золотая середина

Крах гуманизма

 

page generation time:0,102